Кір, кашлюк та інші: чому інфекції, які здавалися переможеними, знову нагадують про себе

Є інфекційні хвороби, про які ми звикли думати як про щось із минулого. Кір, кашлюк, туберкульоз – здавалося б, медицина давно навчилася їх контролювати. Однак навіть тривалий контроль не усуває ризику нових спалахів.

Інфекції можуть повертатися через різні причини. В одних випадках працює природна циклічність, в інших – зниження рівня колективного імунітету, в третіх – активні переміщення людей та зміна умов життя. Під час війни ці фактори можуть накладатися один на одного.

Інфекції не зникають – вони змінюють свою поширеність

Для багатьох інфекцій характерні хвилеподібні зміни захворюваності. Їхня періодичність залежить від конкретного збудника, рівня імунітету населення, вакцинації, сезонності та інших чинників. Коли протягом певного часу люди мало контактують із збудником, кількість випадків може знижуватися. Згодом збільшується кількість людей, які не мають достатнього імунного захисту, і збудник знову отримує можливість активно циркулювати.

Саме це спостерігали після пандемії COVID-19 у багатьох країнах. Під час локдаунів через обмеження контактів поширення багатьох інфекцій зменшилося. Коли звичні контакти відновилися, частина збудників знову почала активно циркулювати.

Тому повернення інфекцій – це не завжди ознака того, що з'явився новий або сильніший збудник. Часто змінюються умови, в яких він поширюється.

Що до цього додає війна

В Україні до цих факторів додалася війна. Масове переміщення людей, активні контакти між регіонами, робота волонтерів і військових, перебування великої кількості людей в укриттях під час атак – усе це змінює структуру контактів і може створювати більше можливостей для передачі інфекцій.

Додаються проблеми з доступом до води, гігієною та медичною допомогою, порушення звичного режиму життя. Людина може не звернутися до лікаря вчасно, не мати доступу до медзакладу або не пройти необхідне обстеження.

Це впливає і на статистику. Офіційні цифри показують зареєстровані випадки, але під час війни частина захворювань може залишатися поза системою обліку. Тому статистику потрібно розглядати в контексті умов, у яких вона формується.

Кашлюк: коли "просто кашель" може бути інфекцією

Один із показових прикладів повернення хвороби, яка здавалася переможеною, – це кашлюк. З мого особистого досвіду, в 2024 році його було дуже багато, а наступного року стало менше.

І статистика це підтверджує: за даними ЦГЗ, у 2024 році було близько 7500 зареєстрованих випадків, у 2025-му – близько 1100, а за перше півріччя 2026 року – вже близько 500. У світі приблизно така сама динаміка: згідно з даними ВООЗ, у 2024 році – майже мільйон випадків, у 2025-му – понад 250 тисяч.

Кашлюк особливо небезпечний для дітей першого року життя і людей похилого віку. У немовлят під час нападів кашлю можуть виникати епізоди апное – зупинки дихання, а серед тяжких ускладнень можливі пневмонія та дихальна недостатність. У підлітків і дорослих хвороба може перебігати значно легше, іноді нагадуючи звичайний тривалий кашель. При цьому людина залишається джерелом інфекції для маленьких дітей.

Є ще одна особливість кашлюку: захист після вакцинації з часом може слабшати. Тому доросла людина може захворіти у відносно легкій формі і навіть не припустити, що має кашлюк.

Динаміка поширення цієї інфекції демонструє, чому навіть різке зниження захворюваності не скасовує потреби в профілактиці та своєчасному виявленні кашлюку.

Кір: коли колективного захисту стає недостатньо

Кір ще краще показує, наскільки багато залежить від рівня колективного імунітету. Після великого спалаху 2018-2019 років захворюваність в Україні знизилася, але вірус нікуди не зник. У 2025 році в Україні зареєстрували 1502 випадки кору – у 3,4 рази більше, ніж роком раніше, коли було 433 випадки.

Це не просто цифри у статистиці. На початку 2025 року українські медіа повідомляли про смерті дітей від ускладнень кору. Такі випадки особливо нагадують про те, що захист від інфекції залежить не лише від рішення окремої людини.

Є діти, які ще не досягли віку планової вакцинації, люди з певними медичними станами та ті, кому щеплення тимчасово або постійно протипоказане. Їхній захист значною мірою залежить від того, наскільки добре захищене оточення.

Кір надзвичайно заразний. Коли рівень імунізації населення знижується, вірусу стає значно легше поширюватися серед людей, які не мають достатнього захисту. Небезпека кору також не обмежується високою температурою та висипом. Хвороба може ускладнюватися пневмонією, енцефалітом і в окремих випадках призводити до смерті. Після кору на певний час може порушуватися імунна відповідь організму, що підвищує сприйнятливість до інших інфекцій.

Кір – одна з тих хвороб, які людство свого часу розраховувало повністю викорінити. Тому що вірус передається лише від людини до людини, а вакцинація дозволяє створювати тривалий захист. Але для цього потрібен достатній рівень імунізації не лише в окремій родині, а й у суспільстві загалом.

Не всі інфекції повертаються однаково

Важливо не зводити поширення всіх інфекцій до одного сценарію. Наприклад, правець не повертається хвилями, як кір чи кашлюк. Бактерія постійно присутня в навколишньому середовищі, зокрема в ґрунті, а захворіти може людина, яка не має достатнього імунного захисту. Саме тому важливо стежити за вакцинацією проти дифтерії та правця і в дорослому віці.

Туберкульоз також має іншу епідеміологію. Його поширення залежить від цілої сукупності факторів, а війна може погіршувати умови для своєчасного виявлення та лікування захворювання.

Інший приклад – гепатит А. Для його поширення важливі доступ до безпечної води, санітарні умови та гігієна. Якщо через бойові дії або пошкодження інфраструктури ці умови порушуються, змінюється і ризик передачі інфекції. Тобто "повернення інфекцій" – це не один універсальний механізм. Для кожної хвороби потрібно враховувати особливості її передачі та чинники, які впливають на поширення.

Вакцинація теж має значення

Є ще одна закономірність: коли хвороба стає рідкісною, люди перестають бачити її безпосередню небезпеку. І це може впливати на ставлення до вакцинації. Після пандемії COVID-19 до цього додалися недовіра та накопичені сумніви, які в частини людей могли поширитися і на інші щеплення. Водночас сучасний світ став мобільнішим: люди частіше переміщуються між містами та країнами, а отже, інфекції швидше перетинають кордони.

Вакцинація не означає абсолютного нульового ризику отримати ускладнення: будь-який медичний препарат може мати побічні реакції. Але оцінювати вакцинацію варто в контексті ризиків самої інфекції. Саме високий рівень імунізації дає змогу зменшувати кількість випадків і тяжких наслідків захворювань.

Дорослим також варто знати свій вакцинальний статус і вчасно проходити необхідні щеплення та ревакцинацію. З 1 січня 2026 року в Україні діє оновлений Національний календар профілактичних щеплень. Він охоплює вакцинацію проти 11 інфекцій, зокрема туберкульозу, гепатиту B, кору, кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту, Hib-інфекції та ВПЛ. Для КПК другу дозу тепер проводять у 4 роки, а не у 6, як було раніше. Окремо до календаря додали безоплатну вакцинацію проти ВПЛ для дівчат 12-13 років. Є також щеплення, які можуть бути рекомендовані окремим групам людей залежно від віку, стану здоров'я, професії чи умов життя.

Для захисту немовлят від кашлюку важливе значення має вакцинація вагітних: антитіла, які формуються після щеплення, можуть передаватися дитині ще до народження. В Україні МОЗ рекомендує таку вакцинацію в кінці другого – на початку третього триместру.

Повернення кору або зростання захворюваності на кашлюк нагадує, що контроль над інфекціями потребує постійної роботи. Вакцинація, своєчасне виявлення захворювань і доступ до медичної допомоги залишаються важливими навіть тоді, коли кількість випадків знижується. Під час війни підтримувати цей контроль складніше, але саме тому він потребує особливої уваги.

Ірина Красько, лікарка-інфекціоністка медичної мережі "Добробут", спеціально для "УП. Життя".

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору автора.