Макіяж, борги та нульова толерантність
Міжнародні стандарти щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги (PSEA) чітко визначені в документах. Вони передбачають політику нульової толерантності, кодекси поведінки та механізми повідомлення про порушення. В основі всіх цих положень лежить повага до людської гідності.
Однак стандарти справді захищають людей лише тоді, коли стають невіддільною частиною життя громад, для яких вони створені.
Нещодавно я вкотре переконався в цьому під час зустрічі, присвяченої питанням безпеки, інклюзії та гуманітарного реагування. У ході обговорення один з учасників цілком серйозно заявив, що жінки, які зазнають насильства, частково самі в цьому винні, адже надто яскраво фарбуються.
На мить у залі запанувала тиша. Звісно, одна така репліка не може характеризувати все суспільство. Проте вона яскраво продемонструвала те, з чим ми, фахівці у сфері захисту від сексуальної експлуатації та наруги, стикаємося регулярно: поширену в багатьох країнах схильність шукати провину в людині, яка постраждала від насильства, а не в тому, хто зловживав своєю владою.
Саме тут і виникає розрив між політиками, які ми ухвалюємо, та реальним життям людей. Щоб його подолати, недостатньо просто поширювати посібники й кодекси поведінки серед партнерських організацій. Потрібно зрозуміти, чому люди бояться говорити про пережите, і побудувати систему захисту, яка враховуватиме ці причини.
Коли допомога перетворюється на борг
Звинувачення постраждалих у насильстві – це проблема, характерна не лише для України. Де б не виникало таке ставлення, воно створює в людей хибне відчуття безпеки: якщо жінка постраждала через свій одяг або поведінку, то зі мною такого не станеться. А страх перед тим, "що скажуть люди", лише посилює ці переконання.
В Україні таке ставлення може мати й історичне підґрунтя. Цілі покоління пережили Голодомор і десятиліття репресій, коли найбезпечніше було не привертати до себе уваги, а доступ до найнеобхіднішого часто залежав від тих, хто мав владу. Одним із наслідків цього досвіду могло стати глибоко вкорінене переконання, що за все отримане потрібно віддячити, а ставити під сумнів дії тих, від кого ти залежиш, небезпечно.
У контексті гуманітарної допомоги таке відчуття обов'язку може мати особливо небезпечні наслідки. Людина, яка була змушена залишити свій дім поблизу лінії фронту, очікує на евакуацію або залежить від гуманітарної підтримки, може сприймати допомогу, грошові виплати чи можливість працевлаштування в організації не як те, на що вона має право, а як особисту послугу. І тоді їй може здаватися, що за цю послугу потрібно розплатитися лояльністю, мовчанням або готовністю терпіти поведінку, яка за жодних обставин не є прийнятною.
Саме на такій нерівності влади та залежності й ґрунтуються сексуальна експлуатація та наруга. Це також пояснює, чому відповідальність так часто перекладають на постраждалу людину: вона усміхнулася, нафарбувалася, прийняла допомогу. За такою логікою людина нібито втрачає право самостійно вирішувати, як їй виглядати та що робити зі своїм тілом, тоді як дії того, хто зловживав своїм становищем, залишаються поза увагою.
Три перешкоди, які заважають людям говорити про порушення
У межах міжагенційної координації з питань захисту від сексуальної експлуатації та наруги (PSEA) ми ретельно розробляємо політики, процедури та механізми подання скарг. Проте на практиці я знову і знову бачу, як навіть добре продумані механізми стикаються з трьома основними перешкодами.
Авторитет тих, хто допомагає. Волонтери та гуманітарні працівники в Україні заслужили величезну повагу, і здебільшого цілком справедливо. Однак саме ця повага іноді заважає людям відкрито говорити про домагання чи зловживання владою з боку тих, хто має високий авторитет у суспільстві.
Людину, яка наважується повідомити про порушення, можуть звинуватити в тому, що під час війни вона підриває спільну справу. У таких випадках захист репутації однієї людини стає важливішим за безпеку та гідність іншої.
Страх публічного розголосу. У громадах, які живуть в умовах постійного напруження, людей, від яких залежить доступ до допомоги та ресурсів, нерідко ідеалізують і готові багато їм пробачати. Але коли інформація про неналежну поведінку стає відомою, захоплення може миттєво змінитися хвилею публічного осуду.
Організації ж іноді намагаються вирішити проблему без розголосу, щоб зберегти власну репутацію. Для постраждалих сама перспектива опинитися в центрі такого скандалу може бути достатньою причиною, щоб промовчати.
Мова, яка залишається незрозумілою людям. Для людини, яка постраждала від війни та залежить від гуманітарної допомоги, політика, написана складною бюрократичною мовою, навряд чи стане реальним інструментом захисту. Якщо люди не розуміють, як повідомити про порушення, або побоюються, що їхнє звернення може обернутися проти них, вони просто не користуватимуться такими механізмами.
Від дотримання правил до довіри
У Секретаріаті Міжагенційної мережі з питань захисту від сексуальної експлуатації та наруги (PSEA) в Україні ми прагнемо не обмежуватися формальним дотриманням правил, а налагоджувати справжню взаємодію з людьми, для захисту яких ці правила створені. У цій роботі ми керуємося трьома основними принципами.
Гуманітарна допомога не передбачає жодних умов у відповідь. Кожен гуманітарний працівник і кожна людина, яка отримує допомогу, мають знати головне правило: за надання допомоги ніхто не має права вимагати сексуальних послуг, мовчання чи будь-яких інших послуг у відповідь.
Основні принципи Міжвідомчого постійного комітету щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги прямо забороняють обмін грошей, роботи, товарів або послуг на сексуальні послуги. Ця заборона поширюється і на гуманітарну допомогу, на яку люди мають право. Той, хто надає допомогу, не отримує жодної влади над людиною, яка її потребує.
Навчання на прикладах із реального життя. Замість того щоб вимагати від учасників тренінгів завчати визначення "нульової толерантності", ми розбираємо ситуації, які можуть трапитися в реальному житті. Наприклад, коли людина, від якої залежить доступ до допомоги, натякає на необхідність "особливих стосунків" в обмін на підтримку; коли керівник користується залежним становищем працівника; або коли громада виправдовує насильство через зовнішність постраждалої людини.
Наша мета – навчити людей розпізнавати такі ситуації, відкрито говорити про порушення та не відчувати за це сорому.
Механізми повідомлення про порушення, яким люди довіряють. Системи зворотного зв'язку та подання скарг працюють лише тоді, коли люди почуваються в безпеці й не бояться ними користуватися. Саме тому ми співпрацюємо з лідерами громад і фахівцями з психосоціальної підтримки, щоб кожна людина могла конфіденційно повідомити про порушення, отримати належну підтримку та бути впевненою, що до неї поставляться без осуду, з повагою до її потреб і гідності.
Фундамент, а не готовий будинок
Міжнародні стандарти щодо захисту від сексуальної експлуатації та наруги (PSEA) чітко визначені в документах. Вони передбачають політику нульової толерантності, кодекси поведінки та механізми повідомлення про порушення, в основі яких лежить повага до людської гідності.
Однак ці стандарти справді захищають людей лише тоді, коли стають невіддільною частиною життя громад, для яких вони створені. Водночас запобігання порушенням завдяки системним і завчасним заходам завжди ефективніше за реагування на їхні наслідки. Адже значно важливіше не допустити шкоди, ніж долати її наслідки.
Щоб політики не залишалися лише на папері, необхідно впроваджувати дієві заходи запобігання порушенням у повсякденну практику.
Впроваджувати дієві політики запобігання порушенням. Вони мають існувати не лише у вигляді документів на інформаційних стендах організацій, а й бути зрозумілими кожному працівнику та партнеру. Для цього важливо регулярно роз'яснювати їхні положення та встановлювати чіткі правила, які забезпечують безпечне середовище для всіх.
Підвищувати обізнаність людей про їхні права. Кожна людина має знати свої права, вміти розпізнавати ознаки можливих зловживань і розуміти, що в ситуаціях, коли її безпекою чи вразливим становищем намагаються скористатися, вона не повинна відчувати провини або сорому.
Розвивати надійні механізми зворотного зв'язку та реагування, яким люди справді довіряють. Надзвичайно важливо, щоб постраждалі та свідки порушень знали: якщо вони звернуться по допомогу або повідомлять про зловживання, їх не засуджуватимуть, а сам випадок не намагатимуться приховати. Натомість вони отримають професійну, безпечну та конфіденційну підтримку.
Для цього нам необхідно послідовно долати шкідливі стереотипи: хибне переконання, що постраждалі самі винні в тому, що з ними сталося, звичку мовчати й пристосовуватися до неприйнятної поведінки, а також страх публічного розголосу.
Міжнародні стандарти встановлюють правила та визначають основні принципи захисту. Проте лише щоденна робота на місцях, обізнаність людей про власні права та справжня довіра здатні перетворити ці правила на дієву систему захисту від сексуальної експлуатації та наруги.
Віталій Захарчук, старший міжагенційний координатор із питань захисту від сексуальної експлуатації та наруги Офісу Координатора системи ООН в Україні, спеціально для "УП. Життя".
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору автора.