Ким бути після війни: чому ми знову ведемо підлітків не туди

Щороку тисячі українських підлітків обирають "безпечні" спеціальності. Менеджмент. Маркетинг. Право. ІТ. Психологія. Цей список майже не змінюється – змінюється лише настрій у країні.

Ми звикли думати, що це "усвідомлений вибір". Але якщо чесно — це вибір за інерцією.

Бо так модно. Бо так радили. Бо "там платять". Бо туди йдуть друзі.

Проблема не в самих професіях. Проблема — в тому, що більшість підлітків не уявляють, що саме вони робитимуть після отримання диплома. Менеджмент чого? Маркетинг де? Психолог для кого — і з якою підготовкою?

У результаті — армія випускників із дипломами без зрозумілої ролі. І водночас — хронічний дефіцит людей у сферах, без яких країна просто не зможе відновитися.

Покоління після 2022-го: не про лише "заробляти", а й про – бути корисним

З початком повномасштабної війни з підлітками відбулася важлива зміна, яку дорослі часто недооцінюють. У багатьох із них виникає питання, якого раніше не було: "Навіщо моя робота?"

Дослідження показують: коли підлітки задумуються про вибір майбутньої професії, лише третина з них має чітке уявлення, ким хоче бути. В решти очікування формуються не з реального ринку праці, а з уявлень — часто застарілих або романтизованих.

І тут ми, дорослі, робимо ключову помилку. Ми або:

Тиснемо: "йди туди, де є вакансії";або відпускаємо: "обирай серцем, якось воно буде".

Обидва варіанти – безвідповідальні.

Бо війна вже змінила економіку України. І змінюватиме її ще десятиліттями.

Відбудова – це не гасло, а конкретні професії

Відбудова — це не абстрактне "після перемоги". Це дуже приземлені речі:

• дороги, які треба спроєктувати й збудувати;
• енергосистеми, які мають бути відновленими і стійкими;
• заміновані поля, які треба очистити;
• лікарні, де бракує реабілітологів і технічних фахівців;
• логістика, без якої не працює ані експорт, ані гуманітарна допомога.

І це означає довгостроковий попит на людей, які:

• проєктують і рахують, а не лише "керують";
• працюють з технікою, даними, системами;
• готові брати відповідальність за складні, не гламурні процеси.

І так – це інженери, енергетики, логісти, фахівці з розмінування, аграрні технологи, реабілітологи, аналітики даних, спеціалісти з кібербезпеки критичної інфраструктури. Можливо не дуже "модні", але потрібні.

Профорієнтація – це не вибір факультету

Найбільша пастка у виборі професії — зводити профорієнтацію до вибору назви спеціальності.

Набагато чесніше починати з інших питань:

• тобі цікаві люди чи системи?
• ти хочеш допомагати напряму чи створювати умови?
• тобі ближче техніка, цифри, простір, організація процесів?
• ти готовий до стресу, відповідальності, рутини?

Коли ми говоримо з підлітком мовою ролей і задач, а не дипломів, з'являється вибір. Коли ж говоримо мовою "престижу" — з'являється розчарування.

Волонтерство як тест-драйв майбутнього

Для багатьох підлітків саме волонтерство стало першим досвідом "реальної користі". Хтось зрозумів, що вміє організовувати процеси. Дехто — що хоче працювати з травмою, а не лише про неї говорити.

Це неоціненний досвід, який можна і потрібно використовувати як профорієнтаційний інструмент.

Чесність замість героїзації

Ще одна важлива річ: професії відбудови не мають бути подані як суцільний героїзм. Логістика – це не тільки "рятувати експорт", а й нічні дзвінки та зриви постачання. Медицина – це не лише вдячність, а відповідальність, ризики й вигорання. Інженерія – це не романтика, а рішення, які коштують дорого. Адже підлітки потребують правди і не витримують ілюзій.

Коли підліток усвідомлює, що його майбутня професія – це не абстрактний диплом і не рядок у вступній кампанії, а конкретна дія: збудована дорога, увімкнене світло в лікарні, очищена від мін земля, людина, яка після поранення знову стає на ноги, або система, що захищає критичну інфраструктуру країни, – вибір перестає бути про "вступити кудись". Він стає значно глибшим і чеснішим. Це вже не питання моди чи престижу, а спроба відповісти собі: яка моя роль у цій країні, що пережила війну і вчиться жити далі. І, можливо, саме з цієї точки починається найдоросліша розмова, яку ми сьогодні можемо і маємо вести з підлітками – без пафосу, без тиску, але з повагою до їхнього права на сенс.