Як зберегти націю? Демографічний виклик для України

Люди – найбільша цінність будь-якої держави. Їхня енергія, таланти та здібності задають ритм життя і визначають можливості країни. Економічні, культурні, геополітичні.

Повномасштабна війна з росією завдала нам багато втрат. Але людські – найболючіші. Йдеться про тих, хто загинув на фронті і в тилу. Про тих, хто виїхав з країни і чиє повернення під питанням. Про ті молоді родини, які планували дітей, але через бойові дії відмовилися від цього.

Зараз ніхто не може достеменно сказати, скільки людей житиме в повоєнній Україні. Але навіть оптимісти говорять про цифру менше за 30 млн. І головне тут – динаміка. Наразі ми не бачимо передумов так званого бейбі-буму – стрибка народжуваності, який мав місце в деяких країнах після Другої світової війни.

Насправді демографічні проблеми почалися задовго до 2022 року. Нас було 52 млн в 1991 році, 48,6 млн в 2001-му, 45,7 млн в 2011-му та майже 43,8 млн в 2021 році. При цьому населення швидко старіло.

Перед російським вторгненням частка громадян віком до 17 років складала лише 18%. А очікувана тривалість життя чоловіків була майже на 10 років меншою, ніж очікувана тривалість життя жінок. Тобто проблеми ми мали б у будь-якому випадку. Але тепер постали перед справжньою катастрофою.

Загроза депопуляції

Народжуваність просто обвалилася. Якщо у 2020 році народилося майже 297,3 тис. дітей, то минулого року – лише близько 185 тис. Тобто падіння майже на 40%! Якщо першу дитину в 2020 році народили 118,3 тис. матерів, то у 2023 році – лише 13,3 тис. Тут провал ще масштабніший – на 90%! Це свідчить про те, що молоді сім’ї в умовах воєнного часу категорично не бажають мати дітей.

Окупація, депортації і російський терор знищують молоде покоління. За час повномасштабної війни постраждало 4,1 тис. дітей. З них 468 загинули, а 2,3 тис. зникли безвісти. За найскромнішими даними, 20 тисяч українських дітей депортували до рф.

Все це не просто суха статистика. За кожною цифрою трагедія, тяжка втрата для рідних і близьких, непоправні наслідки для майбутнього держави.

Отже, депопуляція українців – це не якась страшилка, а цілком реальна перспектива. Треба бути свідомими загрози і діяти відповідно до викликів.

Що робимо вже зараз

Ефективна політика для виправлення демографічних дисбалансів – річ тонка і потребує комплексних рішень. Сподіваюся, влада це усвідомлює та напрацює відповідний пакет ініціатив.

Але я, як народний депутат, за підтримки колег зареєструвала проєкт закону № 11072, що впливає на базовий стимулюючий фактор – на допомогу при народженні дитини.

Зараз розмір такої виплати 41,2 тис. грн, і вона не збільшувалася вже 10 років, хоча за цей час спостерігалася колосальна інфляція. Тобто інструмент поступово втратив свою ефективність, і його треба оновити та "оживити".

Ми пропонуємо:

• прив’язати допомогу при народженні дитини до розміру прожиткового мінімуму. Тобто більше не буде жодного "ручного регулювання" виплат, коли виконавча влада діє на свій розсуд. Матимемо чітку законодавчу норму;
• встановити допомогу кратну 150 розмірам прожиткового мінімуму – на першу дитину (наразі це 384,5 тис грн), 100 – на другу і 50 – на третю. За першу дитину треба платити найбільше, бо це початок шляху до повної родини;
• зробити виплати поетапними. Перша – це сума у двадцятикратному розмірі прожиткового мінімуму, решта – протягом наступних 36 місяців рівними частинами;
• видавати так званий "пакунок малюка" у строк, що не перевищуватиме 30 календарних днів;
• врегулювати виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Що ми отримаємо

З цього обов’язково потрібно починати. Суттєво підвищивши допомогу при народженні дитини, держава продемонструє серйозність намірів боротися з демографічними загрозами.

Експерти багато говорять про міграцію як спосіб відновити населення України після війни. Але не треба забувати про наш внутрішній ресурс.

Українцям потрібні дієві матеріальні стимули, а не лише гасла. Народження дитини – величезна відповідальність, а в умовах війни та повоєнного відновлення – це ще й додаткові ризики. Тому держава мусить простягнути руку допомоги, бо вона найбільше зацікавлена у виході з демографічної прірви.

Звичайно, ця ініціатива не повинна працювати ізольовано. Необхідна ціла інфраструктура, що боротиметься з депопуляцією. Вірю, що ми її побудуємо. І краще це зробити зараз, щоб вже в перші повоєнні роки ми мали перші результати.

Ольга Саладуха, народна депутатка України, голова підкомітету з питань спорту вищих досягнень та спортивної діяльності Комітету ВР з питань молоді і спорту, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.