Синергія науки та економіки: законодавчі ініціативи задля розвитку інновацій в Україні

Цьогоріч фокус освітньої законодавчої роботи Верховної Ради значною мірою змістився на науковий напрям. Йдеться про Закони "Про пріоритети наукової діяльності", "Про інноваційну діяльність" та "Про дослідницьку інфраструктуру". Саме вони мають сформувати нову логіку розвитку науки в Україні.

Зробити університети та наукові установи центрами створення наукових результатів інновацій, зняти законодавчі обмеження, які сьогодні заважають започатковувати стартапи, комерціалізувати розробки та комфортно працювати з бізнесом. І ключове: працюватимемо над тим, щоб наука й економіка перестали існувати окремо, а були пов'язані через сучасні інноваційні інструменти. Війна показала, що така модель не лише можлива, а й дуже ефективна. На прикладі розробок наших українських вчених та інженерів для потреб Сил оборони України.

Наука під час війни: не лише час втрат і кризи, а й вікно можливостей для глибокої трансформації

Нещодавно я долучився до 11-го Багатостороннього форуму ООН з питань науки, технологій та інновацій. Центральною темою дискусії стала реалізація Цілі №9 Цілей сталого розвитку ООН, що охоплює розвиток інновацій, сучасної інфраструктури та сталої індустріалізації. Проте для України сьогодні вона має значно глибший зміст і звучить зовсім інакше, ніж для більшості держав, представлених у залі.

Ми говорили про відбудову інфраструктури, яку продовжують знищувати, про утримання науковців у країні, яку продовжують обстрілювати. Про інвестиції в майбутнє в умовах, коли це майбутнє доводиться буквально відвойовувати.

За понад чотири роки повномасштабної війни більш ніж 20% наукової та дослідницької інфраструктури України було зруйновано або критично пошкоджено. Сотні українських науковців через війну були змушені виїхати за кордон. Витрати на дослідження та розробки сьогодні становлять лише 0,37% ВВП. І це реальний контекст, в якому Верховна Рада сьогодні ухвалює рішення, що визначатимуть архітектуру української науки на десятиліття вперед.

Під час виступу я озвучив тезу, в яку щиро вірю: попри всі виклики, цей період для України – не лише час втрат і кризи, а й вікно можливостей для глибокої трансформації: створення сучасної наукової системи, що відповідатиме європейським стандартам і остаточно відійде від радянської моделі. І саме парламент сьогодні закладає для цього необхідну законодавчу основу.

Законодавчий пакет, який визначатиме майбутнє української науки на десятиліття вперед

Цьогоріч Верховна Рада України ухвалила або завершує доопрацювання цілого пакета законодавчих ініціатив, покликаних визначити архітектуру української науки на роки вперед. Досвід держав, які проходили через руйнівні війни та масштабні кризи, свідчить: країни, що змогли зберегти або оперативно відновити свій науковий потенціал, виходили з етапу відбудови значно сильнішими та конкурентоспроможнішими. Україна робить цей вибір не після завершення війни, а вже зараз – у процесі боротьби та відновлення.

Першим ключовим рішенням став законопроєкт №13629 "Про пріоритетні напрями наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності". Він вирішує системну проблему – розпорошеність і формальність чинної моделі пріоритезації. Фактично в Україні існувало понад 500 пріоритетних напрямів різного рівня, що унеможливлювало реальну концентрацію ресурсів на найважливіших для держави сферах. Водночас паралельно діяли два окремі закони – "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", які формували різні підходи та переліки пріоритетів і часто не були узгодженими між собою.

Новий закон запроваджує чітку дворівневу систему визначення пріоритетів у сфері науки та інновацій. На першому рівні – довгострокові пріоритетні напрями, тобто науково, економічно та соціально обґрунтовані напрями досліджень і розвитку строком на 10 років, які мають забезпечити концентрацію державних ресурсів відповідно до стратегічних потреб суспільства та економіки. Саме їх затверджуватиме Верховна Рада України.

Другий рівень – середньострокові пріоритетні напрями терміном на 5 років, які визначатимуть конкретні тематичні напрями прикладних досліджень і розробок, що отримуватимуть державну підтримку. Їх формуватиме Кабінет Міністрів України на основі довгострокових пріоритетів.

Принципово важливо, що обидва рівні планується формувати на основі форсайт-досліджень – тобто прогнозування майбутніх технологічних, економічних і суспільних потреб, а не ситуативних рішень чи вузькогалузевого лобізму. Саме такий підхід широко застосовується в країнах Європейського Союзу для формування державної політики у сфері науки, інновацій та технологічного розвитку.Наразі законопроєкт готується до другого читання.

Що приходить на зміну "інноваційному" законодавству зразка 2002 року

Паралельно парламент підтримав у першому читанні законопроєкт №13715 "Про підтримку та розвиток інноваційної діяльності" – пряму реакцію на архаїчний стан законодавчої бази. Чинний закон ухвалено у 2002 році, ще до Болонського процесу, до появи стартап-культури, до цифрової трансформації економіки. Новий документ пропонує відмову від надмірної зарегульованості, скасування обов'язкової реєстрації та платних експертиз інноваційних проєктів як умови для отримання державної підтримки.

Закон вибудовує цілісну систему взаємодії між державою, науковими установами, університетами, бізнесом, стартапами та інвесторами, охоплюючи весь шлях – від ідеї до комерціалізації. У межах цієї структури взаємодіятимуть наукові парки, інноваційні хаби, бізнес-інкубатори, акселератори, кластери та інші інфраструктурні майданчики. Законопроєкт також визначає конкретні інструменти державної підтримки: пільгове кредитування, інноваційні гранти та ваучери, фінансування інноваційно орієнтованих досліджень. Наразі законопроєкт також готується до другого читання.

Постдокторантура: термін, якого в Україні офіційно не існувало

Важливим кроком стало ухвалення в цілому законопроєкту №10218 щодо дослідницької інфраструктури та підтримки молодих учених, який підписано Президентом 19 березня 2026 року. Він уперше системно визначає, що таке дослідницька інфраструктура, вводить реєстр таких об'єктів і створює умови для їхнього спільного використання. Це означає, що держава починає не лише фінансувати науку, а й розуміти, якими ресурсами реально володіє і як їх ефективно використовувати.

Окремо варто відзначити ще одну важливу зміну. На рівні законодавства вперше запроваджується поняття постдокторанта – етапу, який є стандартною практикою у світовій науці та дає молодим дослідникам можливість розвивати власні наукові проєкти після здобуття ступеня PhD.

Дотепер в Україні після захисту дисертації науковці фактично мали обмежений вибір: або залишатися на позиціях молодших наукових співробітників, або переходити на штатні академічні посади. Водночас постдокторальний етап – тимчасова, оплачувана та структурована дослідницька позиція, що дозволяє формувати власний науковий напрям і працювати над незалежними проєктами, – формально був відсутній. Законодавчі зміни мають усунути цю прогалину та наблизити українську наукову систему до міжнародних практик.

Крім того, розширюються можливості державної грантової підтримки через Національний фонд досліджень України, а також уточнюється статус і роль Рад молодих учених, що має посилити інституційну підтримку молодих дослідників.

Двері до європейського наукового простору

Ще одним важливим елементом цієї системи є ратифікація Угоди між Україною та Європейським Союзом про науково-технологічне співробітництво (законопроєкт №0361, підписаний Президентом 20 березня 2026 року). Формально це продовження практики, яка існує з 2002 року і періодично пролонгується. Але в нинішніх умовах її значення суттєво зростає.

За даними останнього звіту Європейської комісії (European Innovation Scoreboard), Україна належить до групи країн, що розвиваються в інноваційній сфері (Emerging Innovators), а рівень її інноваційної спроможності становить близько 29% від середнього показника ЄС.

Попри повномасштабну війну, Україна вже активно інтегрована до Європейського дослідницького простору, зокрема через участь у рамковій програмі ЄС Horizon Europe. Угода про асоціацію до програми набула чинності у червні 2022 року, країну було звільнено від сплати фінансового внеску за 2021–2022 роки, що становило орієнтовно близько 20 млн євро.

Результати цієї інтеграції вже відчутні. Українські організації подали понад 1 700 заявок, було підписано 180 грантових угод із загальним обсягом фінансування близько 48 мільйонів євро, значна частина яких спрямована закладам вищої освіти та науково-дослідним установам. Додатковим кроком до глибшої інтеграції стало відкриття у грудні 2023 року офісу Horizon Europe у Києві, щоб посилити участь українських дослідників та інноваторів у європейських наукових програмах.

Угода про науково-технологічне співробітництво створює правові підстави не лише для двостороннього співробітництва з ЄС, а й для подальшої інтеграції України до Європейського дослідницького простору загалом – участі в спільних проєктах і семінарах, вільного доступу до наукового обладнання.

Стратегічне управління наукою: нові правила для наукових установ

Також до другого читання готується законопроєкт №10424, який має змінити саму логіку управління державними науковими установами в Україні – перейти від формального адміністрування до системи стратегічного розвитку з чіткими цілями, показниками ефективності та відповідальністю за результат.

Ключова зміна стосуватиметься запровадження обов'язкових п'ятирічних стратегій розвитку для наукових установ. Кандидати на посади керівників повинні будуть презентувати власне бачення розвитку установи ще на етапі конкурсного відбору, а їхню діяльність оцінюватимуть не лише за науковими здобутками, а й за спроможністю забезпечувати реальні результати.

Документ також передбачає впровадження чітких показників ефективності (KPI) для керівників, зокрема щодо залучення міжнародних грантів, розвитку міжнародного співробітництва, підтримки молодих учених та загальної інституційної спроможності установи. Окремо посилюється система підзвітності – керівники щорічно звітуватимуть про виконання стратегічних планів.

В умовах війни та євроінтеграції такі зміни мають посилити конкурентоспроможність українських наукових установ, їхню інтеграцію до європейського дослідницького простору та здатність залучати міжнародні ресурси.

Наукова політика воєнного часу – інвестиція в майбутню Україну

Якщо подивитися на останні законодавчі зміни та ініціативи у сфері науки комплексно, стає помітною чітка логіка: Україна поступово вибудовує нову модель розвитку. Держава визначає стратегічні пріоритети досліджень, змінює підходи до фінансування та підтримки науковців, посилює кадровий потенціал і модернізує інфраструктуру, водночас створюючи більше можливостей для інтеграції до європейського дослідницького простору.

Частина науковців через війну виїхала за кордон. Інфраструктура окремих наукових установ зруйнована або серйозно пошкоджена. Залишаються й ризики непрозорого розподілу ресурсів та неефективного управління. Закон створює ідейну та змістовну рамку, але не працює автоматично, щоб отримати закладений у його зміст результат. Закон ще потрібно ефективно реалізувати.

Важливо розуміти й те, що наукові законодавчі ініціативи – це усвідомлений вибір держави інвестувати в майбутнє навіть тоді, коли країна живе в умовах війни, а ресурси обмежені. Адже сильна наука є основою технологічного розвитку, економічної стійкості та конкурентоспроможності країни.

Говорити про майбутнє під час війни – непопулярно. Але ми маємо чітко усвідомлювати, що саме зараз формується фундамент того, якою Україна буде після перемоги. І саме від того, які довгострокові тренди ми закладаємо сьогодні, залежить траєкторія країни в часи післявоєнного відновлення.

Сергій Бабак, голова комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, спеціально для "УП. Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.