Київський міжнародний фестиваль: чоловічий погляд із жіночим серцем

З 25 травня по 1 червня відбувався Другий Київський міжнародний кінофестиваль. У головній конкурсній програмі за Гран-Прі фестивалю та приз у 20 тисяч доларів змагалися 17 стрічок із понад 18 країн світу. Також були вручені нагороди переможцям спеціального конкурсу "Дзеркало". Поза конкурсом глядачі змогли побачити ретроспективи кінорежисерів Акіри Куросави, Іштвана Сабо та Марцеля Лозінскі. Відбулися перегляди нового російського, аргентинського та турецького кіно, а також спеціальні програми фестивалю: Українські прем'єри, Персона, Жіночий погляд, Спортивний екран, Частини світу.

Київський фестиваль із радянським присмаком

Попри усі організаційні проблеми, президент кінофестивалю Богдан Ступка залишився задоволеним його роботою. Він заявив, що перший фестиваль можна порівняти із дитиною, яка щойно зіп'ялася на ноги, а тепер, на другому році життя, вже вчиться говорити. Тож, запевнив президент фестивалю, за кілька років він обов'язково досягне класу "А". Голова журі конкурсу "Дзеркало" російський критик Єлєна Стішова також позитивно оцінює майбутнє Київського міжнародного кінофестивалю і вважає, що він скоро перевершить свого конкурента - МКФ "Молодість".

Втім, перебіг кінофестивалю був не таким вже й безхмарним. Усі - глядачі, журналісти і навіть самі члени журі - зауважили брак хороших стрічок у конкурсній та позаконкурсних програмах. Перегляди проходили у майже порожніх залах або ж взагалі скасовувалися. Генеральний директор кінофестивалю Борис Абрамов запевнив, що наступного року така ситуація не повториться, а відбіркові комісії активно працюють вже зараз у різних країнах світу.

[L]

Голова журі основного конкурсу Отар Іоселіані мав власний погляд на цю проблему, і висловив її на заключній прес-конференції. На його думку сучасні кінофестивалі переживають кризу через те, що зараз зникли режисери класу Фелліні, Берґмана та ДеСіки. Від цього страждають навіть Каннський, Венеційський та Берлінський кінофестивалі.

Іоселіані привів улюблене радянськими кінокритиками розрізнення між "справжнім" та "комерційним" кінематографом. "Справжнє", на думку режисера, вчить мислити і спонукає глядача до роздумів, а "комерційне" - навпаки, робить аудиторію дурнішою та прищеплює їй поганий смак. І розпочинається цей процес ще в дитинстві, за допомогою телевізора. Корені цієї зарази Іоселіані, звісно, бачить у Голлівуді, а також у кінематографі Великої Британії та меншою мірою Франції.

Ностальгує режисер і за часами "великого німого", вважаючи, що із приходом звуку кіно краще не стало. Втім, сам Іоселіані пильно стежить за тим, щоби ніякий дубляж не зіпсував його реплік, вважаючи що кіно (чи радше Кіно - з великої літери) найкраще дивитися мовою оригіналу.

Загалом, голова журі Другого Київського міжнародного кінофестивалю сумує за часом, коли кіно творили "справжні митці". Звісно, що для представника "старої гвардії" цілком притаманно вважати, буцім-то кіно може когось виховати та покращити або навпаки - зіпсувати. Завжди хочеться бачити у кінематографі якусь таємничу силу, яка, немов рідкісний цвіт папороті, може принести небувале щастя тим, хто її знайшов. Такі установки не заважають Іоселіані бути знаним кінорежисером, але чи може людина, яка досі живе у 60-х, оцінювати фільми 2000-х, - запитання дискусійне.

На щастя, у конкурсі кінофестивалю знайшлося лише кілька по-справжньому вартісних фільмів, які, зрештою, і отримали призи. В основному "за гуманізм" - іще один важливий критерій радянської кінокритики.

Журі головного конкурсу фестивалю складалося із режисерів Марцеля Лозінскі, Вадима Перельмана, Марти Месарош, актора, режисера та продюсера Айді Саймана, актора Армена Джигарханяна та художника Сергія Якутовича. Фестивалю, можна сказати, поталанило, що в його конкурсі не було новаторських чи якихось явно "неформальних" стрічок, які могли би розколоти журі на два табори. А так - рішення приймалися практично одноголосно.

Переможці

Переможцем кінофестивалю стала турецька стрічка "Бабай" режисера Аталая Ташдікена. У ній розповідається про брата та сестру, мати яких померла, а батько одружився вдруге і покинув дітей на старого діда. І хоча дідусь дуже любить своїх онуків, він не може забезпечити їм нормального життя. Усі спроби відправити сиріт до тітки в Німеччину закінчуються невдачею, і старий змушений віддати дівчинку на виховання до чужої родини. Для дітей, які обожнюють одне одного, ця розлука - справжня трагедія.

Таждикен зняв зворушливу та щемку соціальну драму, підсилену тим, що страждань у ній зазнають дуже милі та симпатичні діти. Більше того, фінальні титри "Бабая" проголошують, що стрічка знята за реальними подіями. Також Ташдікен зафільмував цілком автентичне турецьке село та справжнього старого-інваліда у ролі дідуся (за цю роль актор Мете Дьонмезер отримав приз фестивалю за "найкращу чоловічу роль другого плану"). Так що "Бабай" щонайменше примушує замислитися про становище дітей-сиріт у сучасній Туреччині.

Кадр з фільму Аталая Ташдікена "Бабай"

Приз за найкращу операторську роботу отримав Вікторас Радзявічус за стрічку "Вир", зняту на чорно-білу плівку. Картина, знята за романом литовського письменника Ромуальдаса Ґранаускаса "Яма", розповідає про молодого литовського хлопця Юзика, який після армії полишає рідне село і влаштовується у сусідній Каунас водієм на кар'єрі. У робітничому гуртожитку юнак знайомиться із "дорослим" життям та знаходить своє перше кохання - немолоду, легковажну Клаву. Вона передає коханого "на користування" своїй подрузі Машці. Проте сімейне життя Юзика та Машки виявиться складним та заплутаним.

Хоча сам фільм отримав доволі суперечливі відгуки журі, робота Віктораса Радзявічуса була оцінена Іоселіані дуже високо. Конкурентом "Виру" у конкурсі була картина "Плоскогір'я", яка запам'яталася насамперед блискучою операторською роботою Франциско Ґозона. Він перетворив краєвиди перуанських Анд на міфологічний простір, населений духами та примарами.

Кадр з фільму Віктораса Радзявічуса "Вир"

"Плоскогір'я" має чимало спільного із картиною Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", щоправда тут закоханих розлучає не фатум, а капітал. Режисери картини Пітер Бросенс та Джесіка Гоуп Вудворт дещо захопилися цитуванням Тарковського та реверансами "поетичному кіно", тому наявні у фільмі сюрреалістичні вставки, зняті здебільшого на натурі, вимагали від Ґозона неабиякої майстерності. Проте ані оператор, ані акторки фільму "Плоскогір'я" (скажімо Маґалі Сольєр чудово змалювала портрет перуанської дівчини Сатурніни) чомусь не отримали жодної відзнаки.

Іще одним тріумфатором Київського міжнародного кінофестивалю стала польська стрічка "Дім зла" Войцеха Смаржовскі, яка отримала призи за найкращу режисуру та найкращий сценарій. Кривава драма з життя польської глибинки, що розгортається наприкінці 1970-х, отримала чимало схвальних відгуків у журі. Смаржовскі веде дві паралельні лінії сюжету, одна з яких розгорається 1978 року, а інша -1982-го.

Кадр з фільму Войцеха Смаржовскі "Дім зла"

1978-го на далекому хуторі відбулося криваве вбивство, а через чотири роки туди приїздить поліція та підозрюваний - зоотехнік Еді. Він повинен показати, яким чином відбулася трагедія. Проте партійне керівництво країни має намір відправити Еді за кордон разом із політв'язнями Солідарності, аби самою присутністю убивці серед революціонерів скомпрометувати цей рух. Лейтенант Мроз отримує чітку директиву - зробити усе, аби звільнити Еді.

Цікаво, що усі переможці головного конкурсу Київського міжнародного кінофестивалю розповідають насамперед про чоловічий світ, у якому жінка виявляється зайвою, непотрібною та безпорадною. У стрічці "Вир" героєм керують жінки, і саме вони, гинучи самі, ведуть його до душевного розпаду. Маленька героїня "Бабая" приноситься в жертву родинному щастю свого батька. Одна з героїнь "Дому зла" гине від рук власного чоловіка, інша - народжує дитину прямісінько у натовпі грубих та брудних міліціонерів.

Навіть у оптимістичному "Бомбардувальнику" вже літня героїня, нарікаючи на свого вічно незадоволеного чоловіка, чує у відповідь його слова: "Я тебе ненавиджу". Актриса Еллі Ніколас, яка зіграла нещасну пенсіонерку, отримала приз за "найкращу жіночу роль другого плану".

М-Ж

Незважаючи на характер стрічок-переможців, цьогорічний фестиваль був наскрізь просякнутий жіночою темою. У головному конкурсі та й у конкурсній програмі "Дзеркало" було чимало стрічок про жіночу долю, а поза конкурсом демонструвалася спеціальна програма "Жіночий погляд".

Навіть фільм-відкриття фестивалю "Одна війна", що був знятий режисеркою Вєрою Ґлаґолєвою, розповідав про життя радянських жінок, які народили дітей від німців. Ізольовані від усіх на далекому північному острові, вони очікують прощення після перемоги, проте радянська влада вже вирішила відправити матерів у концтабори, а дітей у сиротинці.

Кадр з фільму Вєри Глаголєвої "Одна війна"

В основному конкурсі фестивалю "жіночих" картин було чи не найбільше. У стрічці "Вино" (Аргентина) дівчина зваблювала потенційного коханця, у "Плоскогір'ї" (Бельгія-Німеччина-Нідерланди) дві жінки - бельгійка та перуанка - переживали втрату коханих, у "Кандагарському прориві" (Велика Британія) британський сапер мстився талібам за смерть подруги, у "Дереві бажань" (Естонія) сільська дівчина Ліна приїздила у велике місто на пошуки кохання, юна героїня стрічки "Секер" (Казахстан) сумнівалася у власній гендерній ідентичності, а сербські жінки з картини "Святий Георгій вбиває змія" (Сербія, Боснія-Герцеговина) очікували своїх чоловіків із кількох воєн.

У конкурсній програмі "Дзеркало" перемогла стрічка "Межа сновидінь" режисерки Емі Гарді, що розповідає про жінку, яка почала бачити віщі сни. Диплом конкурсу здобула картина "Майя у головній ролі" Терези Фабік, у якій йшлося про незграбну школярку, яка мріяла про акторську кар'єру. Окрім стрічок про кохання та жіночу долю, на фестивалі поза конкурсом демонструвався і фільм "Місяць всередині тебе", присвячений специфічний жіночій темі, а саме - "місячним".

Кадр з фільму Емі Гарді "Межа сновидінь"

Підбиваючи підсумки, варто зауважити, що Другий Київський міжнародний кінофестивал відбувся без ексцесів, але й без сенсацій. Цього року фестивалем більше цікавилась преса, ніж глядачі. Втім, у нього є великі шанси на довге життя та процвітання, адже фестиваль підтримав нинішній президент України Віктор Янукович. Так що слова Єлєни Стішової про те, що Київський міжнародний зможе обійти МКФ "Молодість", який патронувався Віктором Ющенком, можуть виявитись пророчими. Залишається сподіватися, що наступного року організатори фестивалю належним чином подбають про програмки та розклад показів, та стримають своє слово щодо цікавих та якісних конкурсних фільмів.