Великдень: читаємо на дозвіллі

128
11 квітня 2012

15 квітня частина українців відзначатиме Великдень. Але цей день – не тільки релігійне свято. Це ще й "зайвий" вихідний і, здається, прихід довгоочікуваного тепла.

Саме час брати каремати та пледи, іти в парки з улюбленими людьми та книжками.

"Українська правда. Життя" спробувала зібрати короткий огляд книжок, які можна почитати чудесного вихідного сонячного дня.

Олександр Бойченко. Мої серед чужих (Книги ХХІ)

 

Якщо чесно, всі вихідні я би присвятила тільки цій книжці.

Сашко Бойченко написав прегарну вервичку текстів про улюблених письменників. Ідея полягає в тому, щоби поговорити саме про "своїх" улюблених авторів.

Причина проста: процес розвитку літератури не враховує улюбленців публіки. Слава та визнання нащадків часто приходить до тих, кого сучасники не цінували.

Ще Чеслав Мілош про це писав і говорив, що люди не вміють любити і цінувати сучасників.

Олександр Бойченко в своїй книжці будує ніби свій особистий літературний Пантеон.

У ньому зібрано філософів (від Сократа до Івана Півла ІІ), німецькомовних поетів Буковини (Леопольд фон Захер-Мазох, Франц Кафка, Богдан Задура , Богуміл Грабал та інші), а також "солянку" з франкомовних, англомовних, російськомовних та різноманітних іншомовних авторів.

Мені найбільше смакували тексти про філософів. А ще, зі зрозумілих причин, сентименти викликали міркування про франкомовних авторів.

Ну і повчальна історія Генріка Ібсена може стати одним із промовистих прикладів на тему "що маємо – не цінуємо". На пару з уже згаданими роздумами Чеслава Мілоша та іншими текстами авторів різних калібрів.

Книжка написана рідкісним стилем. Тут серйозні речі та фактаж із історії літератури та філософії поєднано  з легкістю письма.
"Мої серед чужих" - це нетиповий в сучасному літературному процесі приклад якісної популяризації.

Студентам допоможе готуватися до сесії. Читачам – згадати імена і тексти призабутих класиків. Професійним читачам дасть харч для роздумів і теми для полемічних есеїв.

 

Ярослав Пелікан. Кому ж належить Біблія? (переклад Дарини Морозової, Дух і Літера)
Я спочатку трохи злякалася слова "Біблія" в заголовку. Читання розвіяло всі страхи. Навпаки – так захопилася читанням, що мало не проїхала свою станцію в метро.

Ярослав Пелікан – історик християнства і богослов. Коріння його родини сягає в атеїстичний СРСР. Відтак сімейний інтерес до книги "Біблія" постає ще й як своєрідне звільнення – в комплекті з еміграцією.

Сам Ярослав Пелікан пояснює свій науковий інтерес як намагання відповісти на запитання тітоньки Ванди: "Скажи-но мені, і що ти думаєш за Біблію?"

Я не хочу переказувати зміст та інтелектуальний сюжет цієї книжки. Скажу тільки, що праця богослова та історика – це насправді історичний детектив. Гостроті сюжету направду позаздрив би будь-який Марек Краєвський

Найліпшою настановою на читання є вступ. У ньому Ярослав Пелікан переповідає давній анекдот про трьох жінок (іудейку, католичку та протестантку), кожна з яких читає різну Біблію.

Тобто канон – неоднорідний. Чому так сталося? Свою версію і пропонує історик.

Андрій Курков. Львівська гастроль Джимі Хендрікса (Фоліо)
Андрій Курков у новому романі звернувся до світу міського львівського андеґраунду. До речі, це не вперше така паралель виникає між Курковим і Західною Україною. Не так давно він читав і коментував тексти Івана Франка.

Героями нового роману стали письменник Юрко Винничук, акторка Оксана Прохорець і легендарний львівський хіпі Алік Олісевич.
В романі поєднується декілька сюжетних ліній.

 

Наприклад, світ львівських субкультур. Місцеві "хіпарі" (одним із них є персонаж Алік Олісевич) раз на рік збираються на Личаківському цвинтарі та поминають одного зі своїх гуру. Кого, як думаєте? Самого Джимі Хендрікса.

В цей самий час львів’янин Тарас возить на своїй машині хворих із каменями в нирках. Його методика передбачає, що правильні "вібрації" львівської бруківки справді дозволяють ті камені виводити.

В Тараса є подруга-актриса Оксана, котра допомагає йому впоратись із побутовими дрібницями. А також сусіда Єжи, по вуха закоханий у Оксану.

А сам Тарас закохався в дівчину-касира з цілодобової "обмінки" - Дарку. Його пасія дивна дівчина – в неї алергія на гроші та пил грошей. Її врятує від алергії продукт життєдіяльності одного з пацієнтів Тараса… Завдяки чарівному камінцю гроші справді стануть ніби фікцією – все, як заповідав Сергій Вікторович Жадан.

З цими дивними людьми та іншими львів’янами починають відбуватися дивні речі. У різних кутках міста з’являється запах моря, а над головами літають чайки. І нападають на людей – все, як у Хічкока.

Загадку намагаються розплутати Юрій Винничук, працівники Лабораторії паранормальних явищ, колишні КДБіст та інші.

Андрій Курков написав фантасмагоричний путівник по місту. Тут годі шукати відповідності типажів і персонажів, яких вони втілюють.

Натомість цей роман варто сприймати як своєрідну гру. І гратися. Заразом ось і чудова нагода вирушити до весняного Львова.

Любко Дереш. Голова Якова (КСД)

Любко Дереш нарешті написав новий роман. В ньому знайшлося місце і популярній езотериці, і політичним міркуванням.

 

Назва роману є одним із ключів його інтерпретації.

Головний герой Яків має теорію про існування двох голів. Перша – "суб’єктивна голова", тобто умовно справжня. Друга – "об’єктивна голова", тобто зовнішня. Саме її бачить оточення. Щодо неї існує неписаний пакт. "Об’єктивна голова" мусить виглядати "нормально", і тоді ніхто не зважатиме на дивність "суб’єктивної голови".

Інша очевидна алюзія – біблійний персонаж Яків. Онук Авраама, син Ісаака, пастух, який за багатьма рисами чимось може нагадати Авеля. В біблійній історії Якова мені найбільше подобається один фантасмагорійний епізод. Це сон, у якому Яків побачив драбину між небом і землею, по якій ходили янголи.

Цей епізод неявно обігрується в романі. За сюжетом Яків вважає себе соліпсистом. Тобто він не вірить, що інші люди насправді існують. Рефреном у романі звучить теза "Я – Бог, а тебе насправді не існує".

Я не хочу переказувати сюжет роману. Якщо схематично, то це історія вигнання та повернення додому. Слово "дім" тут доречно вжити в якомога ширшому значенні.

Слабке місце роману – це діалоги. Репліки персонажів доволі мертві та позбавлені бодай якогось характерного забарвлення. Їх ніби вимовляє якийсь абстрактний рот невидимого абстрактного персонажа.  Але діалогів у тексті небагато, і їх загалом можна пережити.
"Голова Якова" - це текст із кількома кодами. Він написаний у підкреслено "масовій" манері. Цей текст Любка Дереш точно буде по зубам будь-якому підлітку. Роман "ковтається" за вечір.

Цей роман уже спровокував багато неоднозначних відгуків. Діапазон: від повного захоплення до бажання дати "Золоту бульку".

До того ж, Любко Дереш 18 квітня ритуально читатиме фрагменти свого роману
 

Фото litakcent.com, duh-i-litera.com, bukvoid.com.ua, soli.com.ua

powered by lun.ua