10 книжок у відпустку: красиве, добре і корисне

Українська література (в алфавітному порядку)

Василь Бондар. "Важкий хрест чи лавровий вінець?" (видавництво "Ярославів вал", 2010)

Під цією пафосною назвою ховається навкололітературна галерея фотороботів сорока сучасних українських письменників. Кожен з сорока відповів на десяток запитань - метою, вочевидь, було препарування акту письма.

З тих письменників, чиї книжки можна побачити на полицях книгарень, з анкетою бавилися, наприклад, Володимир Даниленко, Анатолій Дімаров, Євгенія Кононенко, Леонід Кононович, Марія Матіос, Галина Пагутяк, Василь Шкляр.

Збірка містить зразки кодів-мемів у стилі інтернет-стьобу "алгоритм написання біографії українського письменника".

Наприклад, тут і класична біографічна замальовка "мама читала зі сцени Тараса Шевченка", і порада молодому автору "слухайте свій народ, коли він співає, жартує і плаче - ото і є справжня література", і дещо зізнання графомана "письменництво стало найбільшою насолодою життя"... Хоча є і корисні поради - молодим авторам радять "не поспішати друкуватися".

Ця книжка багатофункціональна. Її можна читати як зріз прошарку живих, пов'язаних зі Спілкою письменників України авторів і як ілюстративний матеріал для вивчення сучасної української літератури різного рівня елітарності/маргінальності. Ця збірка сорока анкет може стати непоганим замінником газет обласного рівня. Або шоу "Аншлаг" - подекуди читати аж надто смішно.

Володимир Винниченко. "Щоденник. 1926-1928" (видавництво "Смолоскип", 2010)

Представляти Володимира Винниченка немає потреби. Його "Щоденник" - рідкісний смаколик для читача-гурмана.

Біографія будь-якого автора, що входить у програму вивчення української літератури в школі, звично конструюється на тезах про "страждання", "вірність", "несхильність" тощо. Більше схоже на пропаганду, аніж на живу людину. І хоча "автор помер", іноді дуже хочеться ближче познайомитись із тим, чим жив улюблений письменник.

"Щоденник" Винниченка саме для таких випадків. Письменнику вдалося створити дуже відвертий текст або дуже вдалу його імітацію. Недаремно Винниченко говорив, що цінує "оголену одвертість" щоденників. Упорядники постаралися - одним із принципів їхньої розшифровки записів було збереження повної автентичності - зберегли всі русизми, слова іншомовного походження, лайку тощо.

"Щоденники" Винниченка є можливістю крізь шпаринку піддивитися не лише на письменника, але й на світ навколо нього, на процес творення текстів і себе. Винниченко tel quel, без домішок - хороший вибір для фанів, любителів реаліті-шоу та розмов із цікавими людьми в прямому ефірі.

Володимир Діброва. "Правдиві історії" (видавництво "Факт", 2010)

Володимир Діброва - письменник і перекладач, який зараз викладає в Гарварді. Два роки тому його роман "Андріївський узвіз" став "Книжкою року BBC".

"Правдиві історії" - ретроспективна, як це зараз модно, збірка оповідань. До неї включили 11 текстів різної свіжості - від 1980 по 2008 роки. Тобто у фанів Діброви є нагода простежити еволюцію письма свого улюбленця. Для новачків ця збірка - радше шведський стіл, де є багато різного, і кожен знайде щось собі до смаку.

Оповідання Діброви наповнені фірмовою іронією - автор гострий на язик, уважний до деталей, він радо ділиться побаченим "компроматом". Персонажі - звичайнісінькі пересічні люди, ті, з ким би ніколи не мало б трапитися нічого незвичайного. Назви оповідань це підтверджують: "Про жінку, яка чекала на автобус", "Про двох друзів і двох подружок", "Про молодят"... Та чи аж такі пересічні ці історії?

"Правдиві історії" - непоганий замінник телевізора в умовах "дикого" відпочинку. Рекомендую читати частинами, по оповіданню за раз, як улюблений серіал.

Олександр Ірванець. "Рівне/Ровно". "Мій хрест". "Загальний аналіз" (видавництво "Фоліо", 2010)

Це своєрідне повне прижиттєве видання текстів Ірванця. Не охопили хіба що п'єси Підскарбія. "Рівне/Ровно" - роман-антиутопія. Рівне раптом стає схоже на Берлін - через це місто пройшла лінія поділу на східну та західну частини. З одного боку - Рівне, з іншого - Ровно. Конфлікти, геополітика... і милий персонаж Шлойма Васильович Ецірван (хто не помітив - це анаграма прізвища Ірванень).

"Мій хрест" - поетична збірка. Приємна книжка, де зібрано і хіти à la "Травнева балада", і менш розкручені тексти. Так що в Підскарбія "Бу-ба-бу" тепер є свій власний хрест. На вечорі іронічної поезії Ірванець пожартував, що цю збірочку можна буде "купити у Володимирському соборі на розкладці з іконками". На окрему похвалу тягне післямова "Розтривожений стрижень душі. Слово про Вчителя". Її написав Сергій Жадан, витримавши текст у стилістиці радянської критики.

"Загальний аналіз" - збірка оповідань останніх років. До неї увійшли старі-добрі оповідання "Очамимря" про постапокаліптичний Київ та "Львівська брама" про викинуту в Дніпро "національну ідею". Новіші тексти не менш смішні. Стиль незмінний - іронічний Ірванець постійно змушує сумніватися навіть у надрукованих на папері літерах. Легке, смішне та розумне чтиво.

Алла Серова. "Правила гри" (видавництво "Кальварія", 2010)

Алла Серова отримала Гран-прі першої "Коронації слова". "Правила гри" - текст, де переплелися жанри. Якщо вже вішати ярлики, то тут можна знайти кавалки детективу, бойовика, жіночого роману, мелодрами.

Все починається зі стандартної зав'язки - Юлія, молода жінка 30 років, прокидається в лікарні після аварії та операції на мозку і нічого не пам'ятає. Проблеми ніби нема - ця жінка відома дизайнерка, про її життя відомо все, професійні лікарі допомагають увійти в ритм.

Та звичне розкішне життя виявляється лише красивою бутафорією. Приваблива молода безтурботна жінка раптом усвідомлює в собі дивні нахили та звички. Наприклад, вона може легко і професійно вбити людину та чомусь знає іноземну мову краще за рідну. Чомусь про її життя є відомості лише за останні чотири роки, а більш давнє минуле поховане в глибокій темряві. Таємниці розкриваються на тлі чарівного гламурного світу в стилі "Багаті теж плачуть".

"Правила гри" - жанрова річ, написана за законами свого літературного сегменту. Тут є місце усім необхідним елементам - історія кохання, смерті, родини, пам'яті, помсти. Гарно підійде для читання на пляжі чи в поїзді.

Перекладна література (в алфавітному порядку)

Ден Браун. "Втрачений символ" (переклад Володимира Горбатька, видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля", 2010)

Черговий роман Дена Брауна, де вже знайомий із попередніх текстів Роберт Ленґдон потрапив у чергову пригоду. Його запросили виступити з лекцією у Вашингтоні, але замість лекції на професора чекає класична порція пригод.

Роман дуже "денбраунівський" - на форумах фани вже пишуть, що хотіли б прочитати щось незвичне. У "Втраченому символі" отим "незвичним" може бути тема - Ден Браун в міру поверхово розробляє тему масонів у Америці. Відтак читачі мають шанс прочитати щось новеньке про цей таємний орден та історію США за компанію.

Інтрига роману крутиться собі за класичною схемою Дена Брауна, текст українською читається рівно. До речі, на переклад чималенької книжки перекладач витратив лише один місяць - "Втрачений символ" можна читати бодай для пошуків слідів халтури. Загалом ця книжка сподобається шанувальникам Дена Брауна та любителям якісної масової літератури.

Януш Леон Вишневський. "Бікіні" (переклад Василя Сагана та Юрія Попсуєнка, видавництво "Національний книжковий проект", 2010)

"Бікіні" - щось середнє між історичним романом, романом-біографією та любовним романом. Цього року "Бікіні" та "Сцени життя за стіною" Вишневського видав новий гравець на полі українських перекладів.

Посеред руїн зруйнованого міста ходить 16-річна Анна Бляйбтрой з фотокамерою в руках, вона фіксує все на кадрах фотоплівки - історія починається сценою бомбардування Дрездена та раптом обривається. В полі зору замість Анни виникає Стенлі Бредфорд фотокор "New York Times", який вирушає в Європу знімати останні дні війни. Їхні долі перетнуться в Кельні. Роман закінчується вибухом атомної бомби на Бікіні. Між Дрезденом і Бікіні - історія життя фотографа Анни Бляйбтрой.

Любителі оцінять звичний фірмовий сльозливий тон оповіді Вишневського - в його романі всіх шкода, всі страждають. Шукачі історії або бодай її інтерпретації також залишаться задоволеними - здається, Вишневський таки справді писав "Бікіні" не без допомоги архівів.

Загалом роман затягнутий - явно забагато місця займають ліричні відступи автора для роздумів urbi et orbi. Попри легкість стилю, "Бікіні" читається несподівано довго. Його можна взяти з собою у відпустку та читати в шезлонгу - має вистачити на тиждень.

Богуміл Грабал. "Я обслуговував англійського короля" (переклад Юрія Винничука, видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2010)

Напевно, це найвідоміший роман чеського письменника Богуміла Грабала, який примудрився поєднати сюрреалізм і підслухані в кнайпах розмови.

"Я обслуговував англійського короля" - дивовижні історії зростання та просування кар'єрними сходами, шлях від хлопчика-піколика до того, хто обслуговував самого короля. Та в цьому романі немає історії-біографії в стилі "Девіда Копперфільда". Текст Грабала за ширмою позірної простоти та майже народного гумору, приховує глибокий сумнів у світі та місці людини в ньому. Хто я? Чи тривке моє становище? Чи зміна статусу несе зміну мого "я"?

Беззаперечною перевагою українського видання роману є переклад Юрія Винничука. Це саме той випадок, коли автор і перекладач знайшли один одного. Зі сторінок ллється соковита і смачна українська мова, літературна та розмовна, нормативна і ненормативна водночас.

Надзвичайний роман - справжня добра література. Також ця книжка може стати ефектним аксесуаром на вечірках у компанії навколоінтелектуальної публіки.

Райнер Марія Рільке. "Нотатки Лявридса Бриґґе" (переклад Юрія Прохаська, видавництво "Грані-Т", 2010)

Цей роман вперше опублікували 100 років тому - і він став подією тодішньої та майбутньої літератури. Дослідники говорять, що з "Нотаток" із часом проросло письмо екзистенціалістів, бітників і французького "нового роману".

"Нотатки Лявридса Бриґґе" - історія "я" та його відчуттів. Лявридс Бриґґе подекуди аж надто схожий на alter ego самого Рільке - недаремно деякі розділи роману ґрунтуються на реальних подіях або написані за мотивами особистої переписки письменника. Усвідомлення, пригоди, відсутність пригод, сумніви, думки та вчинки відбуваються в шармовитому Парижі - книжка написана німецькою мовою з безкінечними дрібними вкрапленнями французької.

Український переклад - дуже вартісний. Прохаську вдалося досягнути поетичності прози, що її можна почути в оригінальному німецькомовному тексті. Щоправда, читання іноді спотикається за неточності приміток із перекладом французьких фрагментів. Окрему увагу також варто звернути на передмову Анатолія Дністрового - його погляд на роман створює особливе тло читання, сприйняття, дискусії.

"Нотатки Лявридса Бриґґе" - моя особиста Книжка літа-2010. Роман сподобається прихильникам неспішного читання і людям із гарною фантазією - описи Рільке самі запрошують у мандрівку вуличками та думками.

Енді Стентон. "Ви поганець, пане Гам!" (переклад Оксани Луцишиної та Ореста Стадника, видавництво "Добра читальня")

Енді Стентон - молодий і дуже перспективний англійський дитячий письменник. Його частенько порівнюють із авторами старшого покоління - наприклад, із автором "Чарлі і шоколадна фабрика" Роальдом Далем.

Книжка "Ви поганець, пане Гам" з'явилася на світ як подарунок Стентона його кузинам на Різдво (і як тут не згадати "Алісу"?).

На сторінках цієї книжки розмістилося ціле селище Бель-Котятин і його мешканці - Фрайді Нежурись, пані Любесенько, Бабця-Труляляпця, Натаніель Яктамйогопрізвище. І ще мила дівчинка Джемі Гремі Трататемі Мія Ія Дея Ой Піка Тіка Неля Віка Дана Лана Гея Гой Ліля Ляля Льоля Оля Круть Верть Шкереберть Рося Тося Рабабар Надобраніч Ленуар - для друзів просто Поллі.

Енді Стентон явно на боці дитини - події розгортаються безглуздо, як на доросле сприйняття, але абсолютно закономірно, як на дитину. Добро тут завжди перемагає зло - і навіть песик Джейк не помирає, бо "був надто гладким і добрим".

Це дуже смішний, дуже дитячий, дуже щирий і дуже добрий текст. До того ж, він на рідкість гарно перекладений - Оксані Луцишиній і Оресту Стаднику вдалося зберегти соковиті англійські жарти та зробити їх смішними для українського маленького читача. Раджу читати вголос і вчити напам'ять улюблені пасажі.