Світові новинки червня: мутанти Лужкова, самвидав і школа

20
13 червня 2013

Великих книжкових прем’єр у цей сезон можна не сподіватися. Але літо – добрий час видихнути і почитати те, до чого руки не дійшли б у напружений робочий місяць.

"Українська правда. Життя" зібрала комплект із кількох цікавих світових новин і новинок. Це не романи, а доволі нехудожня література – але дуже забавна та незвичайна. Все це можна читати, слухати та дивитися.

Книжка про Лужкова і "стиль вампір"

Сучасні міста швидко та необоротно змінюються. Особливо пострадянські міста. Особливо пострадянські міста, де зміни створюють малоосвічені чиновники. Котрі рішення приймають переважно інтуїтивно.

В Москві за довгий час правління мера Лужкова з’явилася низка специфічних (м’яко кажучи) архітектурних об’єктів. Їх самі москвичі називають  "архитектура умолчания", "башенки", "кич", "кэмп", "стиль вампир" тощо.

В Києві цей архітектурний, перепрошую, стиль, теж  на кожному кроці трапляється. "Бикоко", "МАФи"…  а також погано "відреставровані" будинки, спроби так званої "стилізації" чи то під art-déco, чи то київську модерну еклектику…

Саме про це написана книжка Даші Парамонової "Грибы, мутанты и другие: архитектура эры Лужкова". Це перша спроба осмислення того, що відбувалося в московському містобудуванні протягом останніх 20 років.

Авторка вибрала дуже цікавий погляд. Її головне припущення – про зумовленість зміни архітектури зміною економіки. Тобто можливість вести підприємницьку діяльність = потреба створювати кіоски, базари та торгові центри. А висока ціна земельних ділянок у Москві = височезні будинки в центрі міста. Подібних закономірностей названо ще чимало.

 

Дивна назва стає зроміла під час читання. Гриби та мутанти – елементи метафоричної класифікації Даші Парамонової. Дослідниця не просто описує нові архітектурні об’єкти, але й намагається знайти закономірності, класифікувати.

Наприклад, "мутантами", авторка називає житлові масиви – зокрема, спальні райони. "Мутантами" вони стали через те, що з кінця 1980-х масиви стали стихійно змінюватися. Все, щоб відповідати новим ринковим потребам. Від створення базарів і кіосків із супермаркетами до побудови нових церков за типовим проектом у кожному окремо взятому мікрорайоні.

"Грибами" ж названо тимчасові об’єкти, що з’являються в зонах відсутності контролю за їх будівництвом. Тобто відсутність контролю = грибниця. І на ній виростають кіоски, палатки та інші МАФ – як гриби. Їхньою головною функцією є торгівля. Такими грибницями в умовах пострадянського міста можуть бути підземні переходи та інші місця скупчення людей.

Книжка – перша спроба подібного осмислення. І тому цікава за замовчуванням. Додам, що її матеріал точно надається для прочитання в київському (та й загальноукраїнському) контексті.

Зокрема там є чимало цікавих киянам пасажів про "феніксів" - нібито відновлені архітектурні об’єкти… але відновлені не так, як виглядало першоджерело. Чи взагалі "відновлені" з уявлення архітекторів, без першоджерела. Наприклад, згадаймо євроремонтну Воздвиженку чи фасади Андріївського узвозу після ремонту.

Думаю, з цим томиком непогано приїхати до Москви та гуляти там, користуючись таким от альтернативним путівником.

Англійський самвидав

Самвидав набирає обертів. Уявіть, 20% всіх проданих електронних книжок у Великій Британії – це самвидав (за даними Bowker Market Research). Тобто самостійно викладені на умовний Amazon книжки.

Тобто вже зараз є чимала кількість письменників, які не співпрацюють із видавцями. Вони самостійно налагоджують контакт із читачем і самостійно продають свої тексти. І, що важливо, повністю контролюють свою кар’єру, не маючи зобов’язань перед видавцем.

Такий підхід у Великій Британії працює насамперед у масовій літературі. Особливо вирізняються тут жанри детективу, наукової фантастики, любовні та гумористчні романи.

Звісно, це вводить нову проблему – оцінка якості та літературної цінності. Адже видавництва все ж таки мали б виступати фільтром. В умовах електронного самвидаву такого фільтру нема.

До речі, про це нещодавно говорили на літературній конференції "Писати в цифрову добу". 

Учасникам ішлося не тільки про вплив цифрових технологій на літературу. Але й про літературні якості та особливості роботи електронних письменницьких платформ.

В цей самий час уже з’явилося видавництво, що має амбіції іти "третім шляхом". Влізти між паперовим і електронним книговиданням хоче "Notting Hill Press".

Його засновники – три письменника Michele Gorman, Belinda Jones та Talli Roland. Вони працюють із кількома авторами бестселерів. Всього у планах співпраця з максимум 20 авторами.

Ідея полягає в тому, що письменники, котрі багато пишуть, не завжди знаходять спільну мову з видавцем.

Наприклад, є такі, що пишуть надто швидко – і видавець не встигає їх друкувати. Або ж є такі, що мріють про американський ринок – а видавець їх там не продає і не просуває.

Саме для таких письменників нове видавництво пропонує видання електронної книжки. Грубо кажучи, це письменницький електронний самвидав, але під "парасолькою" видавництва "Notting Hill Press".

Ну а поки ви міркуєте про нові тектонічні рухи в книговиданні, можна послухати прецікавий подкаст про жанр horror у літературі. До речі, це теж один із успішних електронно-самвидавних жанрів у Великій Британії.

Ностальгія

У Франції культове видавництво "Larousse" видало книжку "Чи отримали б ви атестат 1923 року?".

Це не книжка ворожінь про минулі життя. Це книжка-збірка 130 завдань, які потрапили до випускного іспиту 1923 року.

 

Атестат, про який ідеться – це Сertificat d'études primaires. Його видавали з 1866 по 1989 рік. Отримати його можна було, склавши іспит. Допускалися до нього учні віком 11-13 років на виході з тодішньої початкової школи.

До речі, на початку 20 століття всього третина учнів складали цей іспит – всі інші чекали рік, щоб прийти на перездачу. Нагорода була чималою: сертифікат давав право працювати в державних установах.

Попри те, що книжка не дуже художня і не дуже схожа на масову літературу, про неї чимало пишуть у французьких ЗМІ.

Тут потрібно розуміти контекст – зараз Франція переживає дебати про те, куди далі має рухатися освітня система.

Окрім низки проблем, постійно лунають голоси про "рівень освіти падає". Тож нова книжечка "Larousse" може дати всім франкофонам нагоду перевірити себе та свій освітній рівень.

Наприклад, колектив журналістів видання "L’Express" пройшли цей іспит… і склали його.

Середній результат становить 31 з 60 балів, тобто іспит складено. Більше про їхній експеримент можна прочитати тут.

Серед завдань збірника трапляюся завдання з музики, доволі складні задачі з математики, запитання про ведення домашнього господарства (для дівчат) і сільського господарства (для хлопчиків), диктанти, а також чимало завдань з історії та географії Франції.

Думаю, це непогана літня розвага. Та й прецікавий документ епохи. Цінителі жанру оцінять.

В статті використано матеріали L’Express, The Guardian, Colta.ru

 

powered by lun.ua