Футболки, костюми і тільняшки, або Що робити з креативною економікою в Україні

Форум "Креативна економіка – український start-up", організований наприкінці вересня у Києві порталом Chernozem та фамільною друкарнею "Huss", був заявлений як перший практичний крок у сфері, де досі, мовляв, точаться самі розмови.

Що вийшло на практиці? Наскільки доречними є комунікаційні події навколо цього ще химерного для багатьох поняття "креативна економіка" саме тепер? Кому це по суті потрібно? Які перспективи цього явища в Україні?

Як на мене, існує кілька резонів чому масштабна розмова про креативну економіку назріла в Україні саме тепер.

Перший з них - ми переживаємо не просто економічний спад, а невідворотний розпад старої моделі господарювання, яка будується на присвоєнні і перерозподілі наявних активів. Головним правилом тут є "або пан, або пропав", тобто гра з нульовою сумою.

Нова модель, як би її не називали, має спиратися на створення нових активів - бажано з високою доданою вартістю, – співкуренцію (co-opetition) та стратегії взаємного посилення (win-win).

Які саме виробництва і галузі можуть стати у нашій країні таким драйверами відновлення, наразі є відкритим питанням.

Проте не можна оминути увагою факт, що індустрії, які засновані на індивідуальній творчості (саме їх називають креативними), зростають у низці розвинутих країн найвищими темпами, генеруючи близько 7 % світового ВВП. Також тут досить високі темпи зростання ось вже понад десятиліття – близько 10 % щорічно.

Друга причина: українські міста отримують (чи радше виборюють) для себе більше економічної самостійності, формують власні бренди, набувають суб’єктності.

По-третє, дедалі більше людей стікаються у мегаполіси, щоби заробляти власним розумом і творчістю. Відповідно, вони ведуть інший спосіб життя, ніж ті, хто заробляють на перерозподілі грошових потоків чи працівники традиційних індустрій.

Бум коворкінгів, грандіозні плани щодо "перевинайдення ВДНГ" у Києві, проект "Тепле місто" в Івано-Франківську і підготовка до створення креативного кварталу у Львові дають достатньо підстав подивитися на весь творчий рух у комплексі.

І, нарешті, є ще банальний резон: "аби не було гірше, ніж сусідів". У цьому сенсі Молдова, де створюється креативний інкубатор, невдовзі має усі шанси обійти Україну.

Презентація колекції української дизайнерки RCR Khomenko у ботанічному саду, фото: vogue.ua

Отже, дискусії про креативну економіку на часі.

Власне, вони відбувалися і раніше, але для досить вузької професійної аудиторії, без софітів і потужного промо. Згадаємо, тут освітній проект CSM "Культура. Завтра", одним зі складових якого був цикл лекцій про креативну економіку для журналістів, що пишуть про культуру. Цьогорічний Конгрес активістів культури виділив для креативних індустрій окремий потік, в рамках якого було представлено близько двадцяти практичних кейсів .

Загалом, Європейська комісія дає досить широкий спектр напрямків діяльності, що можуть бути віднесені до креативного сектору. Це, зокрема: аудіо-візуальна творчість (фільми, ТБ, радіо, нові медіа, музика); туризм; спорт; книги и преса; спадщина (музеї, бібліотеки, архіви та історичне середовище); перформативні мистецтва (театр, виконавське мистецтво і танок); візуальні мистецтва (галереї, архітектура, дизайн і ремесла).

Звіти ЮНЕСКО з креативної економіки фокусують увагу на трьох істотних компонентах: продуктивна культурна сфера, потужний малий і середній бізнес, аудиторія, яка готова платити да думку, досвіди і знання.

В Україні є структурні проблеми в усіх трьох компонентах. Унаслідок нереформованої культурної політики держава інвестує в стагнацію бюджетних секторів й ігнорує незалежних гравців. Клімат для розвитку малого та середнього бізнесу несприятливий (а слід пам’ятати, що креативна економіка – це значною мірою міні і мікро підприємництва). Інвестиції в освіту, які мали би привести до критичнішого споживання, набирають обертів, але ще не задають "погоди".

Чи не саме ці проблеми безпосередньо вплинули і на організацію Форуму, і на його аудиторію?

AMOR на другій Мистецькій резиденції «Теплий Арт», фото: Dilk Kickit

Виглядає на те, що в Україні події часто потрібніші їхнім організаторам. Вони є частиною самоствердження і самореалізації. Костянтин Кожемяка, організатор Форуму – не виняток. Як власник фамільної друкарні Huss він наполегливо будує репутаційний бізнес на роботі з мистецтвом. У березні цього року дізнавшись, що "розмовляє прозою", він заповзятістю неофіта взявся освоювати цей предмет.

Так виник онлайн ресурс "Chernozem", який позиціонується як портал креативної економіки. Потім була поїздка до Естонії, листування з Девідом Перрішем, рішення видати українською книжку "Футболки і костюми", ідея щодо руху "Креативна України", рішення провести "Креативна економіка. Український start up". І це все за півроку за власні ресурси.

З одного боку, блискуча відповідь на модний тренд. З другого боку – чи не є це спробою йти до кравця по піджак, не занісши йому перед цим тканину або не давши зняти із себе мірку?

Програма Форуму була вибудована на зіркових спікерах, однак розрахована радше на практиків та політиків. Натомість організатори заявили, що аудиторія складалась на 60 % із топ-менеджерів бізнес-компаній, що використовують креативність у своїй роботі (формулювання дещо розпливчасте, але сектор у нас справді не окреслений); 20-25 % - із представників сфери освіти (зокрема ініціативи fab lab); 10% - медіа; 5 % - із культурних менеджерів. Аншлагу на події не було, а за деякий час від початку, ряди креативних слухачів помітно проріділи.

Коворкінг Media Hub, фото: bzh.life

Якщо вже далі користуватися метафорикою одного зі спікерів Девіда Перріша, автора книжки "Костюми і футболки. Поради для креативного бізнесу", то "костюми" тут помітно переважали.

Щоправда наступного дня на майстер-класах, які давали спікери у "Часописі", "Fedoriv hub" і Київський академії медіа-арту, домінували "футболки". Однак перетину між ними так і не відбулося: перші не поспішали приміряти футболку, другі - замовити для себе костюм. Врешті-решт, кожен залишився у своїй "тільняшці".

У програмі було чотири ключових спічі, вибудувані в логічну систему. Рагнар Сіїл, колишній заступник міністра культури Естонії та консультант із розвитку креативних індустрій, почав з макроекономічного рівня, концептуальної рамки принципів побудови і екосистеми креативних індустрій.

Девід Перріш зосередився на мікрорівні, показуючи, як творче підприємництво може перетворити місто, на прикладі британського Ліверпуля. Сергій Хромов-Борисов, керуючий партнер компанії SenseCraft, розповів про матрицю бізнес-моделі Остервальда, дуже істотний інструмент маркетингу в креативній сфері.

Террі Сандел, очільник програми "Culture&Creativity" ЄС, проанонсував можливості, що їх відкриває програма перед креативними підприємцями. Під завісу відбулася коротка панельна дискусія, до якої, окрім спікерів Форуму, долучилися Ірина Золотарьова, експерт ERASMUS+, Володимир Нечипорук, Ukranian Аashion Week, Марія Фронощук, портал "Платформа", та Ярослав Трофімов, "Нові обличчя Одеси", який модерував розмову.

Однак на початку Форуму бракувало саме тих, хто має вплив на формування згаданих передумов та хто зацікавлений у них. Скажімо, факт купівлі українського стартапу Looksery американською компанією Snapchat свідчить по-перше, про те, що у нас є потужні кейси, які не варто обходити увагою, а по друге, що розробникам і власникам цих кейсів не комфортно в українських містах.

Український стартап Looksery, фото: looksery.com

Кому ж, власне, мав би бути адресований згаданий контент? Якщо вести мову про подію, яка заявлена як український start-up у сфері креативних індустрій, мало б ітися про носіїв кращих практик, інноваторів та тих, хто впливає на клімат для розвитку творчого підприємництва: про муніципалітет, урбаністів, представників Мінекономіки і Мінрегіонрозвитку, Мінфіну, парламентарів, економістів з провідних мозкових центрів, власників креативних просторів, що вже працюють, і власників тієї нерухомості, де вони могли би відкритися невдовзі, активістів, які б могли виступати лідерами змін.

Отже бракувало тих, хто "мав би полегшити розвиток креативного підприємницва" і "усунути бюрократичні бар’єри", як резонно зауважили учасники, з якими мені вдалося поговорити під час Форуму.

У того, чому одні опинилися за бортом Форуму, а інші самі його полишили, є багато причин. Однак є одна причина, на якій лаконічно наголосив у коментарі УП.Культура Раґнар Сіїл:

"Протягом останніх двох років я дуже часто буваю в Україні. На одному із виступів я побачив, що половина залу - це люди, яких я знаю в обличчя. Але кожного разу я стикаюся з однією й тією ж проблемою - вам бракує системності і послідовності в ухваленні рішень".

New York Loft Virtuelles Set Heroshot, фото: xoio.de

Системність передбачає оперування певною сіткою координат, яка "накидається" на ситуацію, щоби побачити її цілісно, як на географічні мапі. Звідси, власне, англійське mapping.

Саме з картографування, оцінки потенціалу креативного сектору почали свого часу процес у Великобританії, котра вважається одним із світових лідерів у розвитку креативної економіки.

Ключові показники: де концентруються творчі підприємці, якими практиками вони володіють, якими обсягами коштів оперують і які здатні опанувати, яка кількість людей тепер задіяна у цій сфері та скільки робочих місць може бути створено у подальшому.

І усе це за активної участі чи за підтримки муніципалітетів чи міністерств, аби створити сприятливе середовище або "довкілля" для розвитку креативних і культурних індустрій, а не застосовувати санкції.

Наступним логічним кроком може бути розробка стратегії розвитку сектору. Програми на кшталт "Креативна Австралія", "Креативна Естонія", "Креативна Польща" чи "Креативна Швеція" не лише консолідують гравців сектору, але й залінковують між собою різні ділянки соціального й економічного простору – залежно від особливостей кожної з країн.

Фото: looksery.com

Скажімо, у Фінляндії наголос зробили на розвитку сільської місцевості через освіту, культуру і зайнятість у креативному секторі. Відтак для підтримки відповідних програм вдалося залучити кошти European Agricultural Fund for Rural Development.

В Естонії за допомоги Європейського Структурного фонду і внесків муніципалітетів створили мережу креативних інкубаторів.

У Німеччині створення потужних кластерів креативних індустрій на основі промислових зон стало частиною стратегії з ревіталізації Рурської області, яка вважалася депресивним регіоном після зупинки тут низки шахт і сталеливарних підприємств.

Спільною рисою для усіх подібних програм є підтримка самозайнятості, поліпшення дизайну публічних просторів і наповнення їх активним культурним життям.

Тож те, з чого і як починати в Україні, – це, власне, і мало би стати предметом першого Форуму креативної економіки.

Отже, аби наступна подія подібного масштабу не стала секонд-хендом, слід підійти більш структуровано до міксу власників різних "гардеробів". Наприклад, окремо слід провести "цехову" зустріч професіоналів і експертів, де цензом входу має бути готовність зробити свій інтелектуальний внесок. Варто не забути і про публічну іміджеву подію із залученням лідерів думок, яка має робити резонанс і формувати політику.

Звісно, що має розвиватися і така складова, як комерційні лекції і майстер-класи. За знання слід привчатися платити. Проте, цей формат вимагає ретельно вивчити запити і потреби аудиторії з тим, щоби запропонувати продукт, який відповідатиме викликам конкретного часу і простору.

І головне - не забути змінити тільняшку на футболку.