Конкурс "Територія гідності". Історія успіху та урок для влади

Друга річниця початку Майдану або Революції Гідності — не лише дата для пам’яті та святкування. Два роки видаються достатньою дистанцією для того, аби почати осмислювати і те, що сталось із країною під час і після героїчних і трагічних подій зими 2013-2014 року, і те, що відбулося по тому.

Майдан — і дуже безпосередньо, і ніби зовсім невидимо — створив, спровокував, надихнув велику кількість змін, ініціатив, процесів і явищ. Насправді їх так багато, що ми не встигаємо їх усіх побачити і зрозуміти, а відповідно — зрозуміти самих себе.

Розповідати про них "УП.Культура" буде в серії публікацій від листопада до лютого у спеціальному проекті #зрозумітимайдан.

Майдан, Революція Гідності, є надзвичайно емоційно насиченою подією. Кожен, хто приходив у ті дні на центральну площу країни, тепер має власні спогади. Тому, коли йдеться про таке спільне надбання, як Майдан, ще звучатимуть тисячі голосів щодо того, як потрібно цю пам’ять відтворити у просторі, де все це відбувалось.

На думку організаторів, експертів і волонтерів конкурсу "Територія гідності", покликаного зберегти пам’ять про Майдан, єдиний вихід в такій ситуації – вислухати всіх, хто бажає висловитися, та знайти в цих голосах щось спільне. Щось таке, що має об’єднати навколо ідей, які окреслюються після публічної дискусії.

Головними умовами для успіху такого процесу є прозорість та "радикальна" чесність. Це історія про шлях довжиною в майже півтора року. Про архітектурний конкурс, який для багатьох у Києві став надією на демократизацію та на справжню участь громади у прийнятті рішень.

Влітку цього року було оголошено переможців Міжнародного конкурсу "Територія гідності" з оновлення громадського простору майдану Незалежності й території, на якій відбувалися події Революції Гідності. Це перший в історії України конкурс, проведений за активної участі громади, як відповідь на запит Майдану.

Що ж передувало конкурсу та які результати може показати команда організаторів?

Кому встановити пам’ятник?

Одразу після трагічних подій на Майдані до Департаменту містобудування й архітектури Київської міської державної адміністрації почали надходити численні пропозиції стосовно зовнішнього вигляду пам’ятника героям Небесної Сотні, а разом з ними й готові проекти від українських архітекторів.

Крім того, нова міська влада, яка прийшла під час революції, дала вказівку протягом двох місяців встановити пам’ятник. Стільки часу знадобилося лише для того, аби розпочати конкурсний процес. Перед працівниками Департаменту містобудування й архітектури постало безліч питинь, у тому числі — кому й де ставити пам’ятник і як правильно організувати процес?

У листопаді 2014 року рішенням Київради частину вулиці Інститутської було перейменовано на алею Героїв Небесної Сотні

Відповіді на всі запитання потребували певного фаху та спеціальної підготовки. Над ними мали працювати не лише архітектори, а й історики, філософи і культурологи. Крім того, увічнення пам’яті загиблих під час революції мало загальнонаціональне й державне значення. Ці події стосувалися усіх українців, а не лише киян.

Спеціалісти Департаменту усвідомили, що вони не в змозі самостійно виписати програму та умови конкурсу. Тому було вирішено, що їх має сформувати громада, а всі рішення повинні пройти через широкі публічні обговорення, які тривали півроку. Крім того, такий підхід відповідав запитам та духу Майдану: демократичності та прозорості процесів у владі.

Публічні обговорення конкурсу

Згідно з українським законодавством, публічні обговорення не є обов’язковими. Представникам влади достатньо ознайомитися з суспільною думкою з листів, що є формальністю.

Однак створити якісний публічний простір можна, лише вивчивши думки та побажання людей і залучивши їх до процесу. Адже місто, перш за все, належить його мешканцям, а не чиновникам. І саме мешканці мають брати активну участь у його розбудові, бути відповідальними за середовище, в якому вони живуть.

[L]Модель, коли чиновник нав’язує містянам власне рішення, без урахування їхніх потреб давно виявилася неефективною. Але містянам мало мати своє бачення та думку, її мають чути чиновники й між ними має виникати діалог.

Таким чином, громадські обговорення архітектурного конкурсу "Територія гідності" стали першим прецедентом подібної участі громади у прийнятті рішень в Україні. До цього працівники Департаменту містобудування й архітектури КМДА ніколи не мали подібного досвіду.

Загалом відбулося 35 публічних зустрічей. Спочатку представники громадськості не могли порозумітися і обговорення перетворювалися на суцільний крик.

Аби досягти конструктивного діалогу, на слухання почали запрошувати спікерів: археологів, істориків, києвознавців, архітекторів, культурологів для доповідей та обговорень. Вони допомогли громаді зрозуміти історичний контекст, міжнародний досвід та особливості міського простору Києва. І вже тоді почали з’являтися запитання й виник діалог. Хаос та взаємні образи вдалось перетворити у конструктивну дискусію, де можна вислухати думку кожного.

У ході публічних обговорень сформувалася Рада громадських експертів, яка аналізувала та занотовувала вимоги й запити київської громади щодо нових принципових засад організації та проведення конкурсу.

В результаті обговорень і було написано конкурсне завдання. Конкурс став міжнародним і сформувалося чотири номінації: I номінація присвячена громадському простору Майдану; II — увічненню пам’яті героїв Небесної Сотні і меморіалізації подій Революції Гідності; III номінація — Міжнародному культурному центру "Український дім" на Європейській площі; IV номінація — музейному комплексу "Музей Майдану".

"Загалом близько сотні волонтерів допомагали організовувати обговорення та вибудовувати весь процес. — зазначила Ганна Бондар, в.о. директора Департаменту містобудування та архітектури. — Для Департаменту це був унікальний досвід, тому що зазвичай програму та умови конкурсів пише один фахівець і підписує директор. Таким чином, це вийшла серйозна колективна робота. Звичайно, було непросто, бо з волонтерами завжди не дуже легко організовувати роботу. Але це наша велика перемога".

Згодом надійшло 149 конкурсних проектів з України, Литви, США, Китаю, Японії, Ірландії, Індії, Росії, Іспанії, Тайваню, Італії, Німеччини, Канади. Потім розпочалося голосування. З квітня до травня 2015 року всі охочі могли переглянути проекти учасників і проголосувати за найкращі на сайті. Проекти оцінювали лише члени професійного журі, але вони враховували й результати голосування.

На початку червня журі визначило переможців у кожній з чотирьох номінацій. Усі проекти містяни могли побачити на виставці просто неба на майдані Незалежності.

Виставка проектів учасників конкурсу "Територія гідності" на майдані Незалежності в Києві

На початку червня у кожній з номінацій оголосили трьох переможців.

Переможці конкурсу

Номінація І — "Громадський простір майдану та центрального ядра міста Києва"

Першу премію отримала команда з Тайваню (Alessandro Martinelli, Hanju Chen, Xinyu Zhao) з проектом Sous la pavés, la forêt.

Ідея проекту полягає в переосмисленні громадського простору Києва. Назва проекту обігрує девіз травневих подій 1968 року у Франції — Sous la pavés, la plage ("Під бруківкою — пляж"). Так само, як і на Майдані, в Парижі протестувальники розбирали бруківку, аби кидати її у поліцейських.

Автори проекту переосмислюють буремні події революції 68-го і українського Майдану та адаптують девіз французів відповідно до київських реалій — Sous la pavés, la forêt. ("Під бруківкою — ліс").

Територію пропонують облаштувати так, аби кожен містянин зміг відчути, що він — частина спільноти, але при цьому окрема й незалежна особистість. Цей простір слугуватиме для проведення освітніх та культурних заходів.

Першу премію конкурсу "Територія гідності" в номінації "Громадський простір майдану та центрального ядра міста Києва" отримала команда з Тайваню. Фото: terradignitas.kga.gov.ua

Згідно з проектом, Хрещатик пропонують перетворити на пішохідну вулицю, засипавши його різнокольоровим подрібненим гранітом, добутим у різних регіонах України. Після цього вулиця потребуватиме постійного нагляду, й автори пропонують, аби жителі різних районів Києва по черзі доглядали за простором. Це б було схоже на невимушене спілкування, додавало б елемент гри у життя міста.

Раз на рік граніт треба буде оновлювати та поповнювати. Для цього кожна з областей України, яка спеціалізується на його видобутку, має спрямовувати вантажівки з матеріалом, аби поновити громадський простір. Таким чином, брукування буде одного кольору, якщо дивитися здалеку, але зблизька будуть помітні камінці різних кольорів, що символізуватиме різноманітність України.

Для створення такого громадського простору знадобиться чимало коштів, тому автори пропонують, аби країни, які підтримують Україну на міжнародному рівні, кожного сезону організовували безкоштовні виступи своїх артистів у публічному просторі (на сцені біля Майдану), а залучені від заходів кошти спрямовувалися б на його облаштування.

Номінація II — Меморіалізація подій Революції Гідності й увічнення пам’яті героїв Небесної Сотні

Першу премію отримав проект, який розробила команда з Італії (Andrea Matteini, Bianca Barducci, Elisabetta Gabrielli, Matia Biguzzi, Fabio Re).

Проект команди з Італії отримав першу премію конкурсу в номінації "Меморіалізація подій Революції Гідності й увічнення пам’яті героїв Небесної Сотні". Фото: terradignitas.kga.gov.ua

В основі проекту — ідея про те, що пам’ять не можна стерти. Центр Києва історично був театром подій громадського життя, де відбувались зіткнення, йшла боротьба. Тому він повинен залишатися активною частиною міста, зберігаючи при цьому нашарування історії.

Відбитки революційних подій закарбувалися в історії міста, як кільця на стовбурі дерева, що вказують на його вік. Бруківка на вулиці Інститутській, на якій полягли герої Небесної Сотні, є найінтенсивнішим пластом пам'яті, на якому, за задумом, повинен формуватись меморіал. Таким чином, смуги сталі, вживлені між камінцями, розтікаються по центру Києва, які річні кільця на дереві.

На мощенні знаходяться пошкодження, ніби рани, щоб нагадувати про втрати. Найбільші з них розташовані у місцях, де загинули герої. У цих місцях мають бути висаджені дерева. Інститутська стане лісом, який ростиме протягом років і потребуватиме піклування. Внаслідок цього i пам'ятник буде жити у міському просторі.

Номінація III — "Міжнародний культурний центр "Український дім на Європейській площі"

Першу премію отримав проект архітекторів з Києва: Антона Олійника, Андрія Шуляра, Марії Пахомової, Сергія Ферлея, Олени Орап, Олексія Пахомова, Дмитра Спєсівцева, Дениса Матвієнка та Юрія Ігнатенка.

Першу премію в номінації "Міжнародний культурний центр "Український дім на Європейській площі" отримав проект архітекторів з Києва. Фото: terradignitas.kga.gov.ua

Автори пропонують облаштувати місця розвитку для молодих соціальних практик та ініціатив задля трансформації суспільства й перетворення безжиттєвої оболонки колишнього музею Леніна на один із найкращих багатофункціональних культурних центрів Європи.

На першому поверсі пропонують облаштувати простір атріуму — місце громадського діалогу, медіацентр Майдану й офіси громадських організацій.

На другому — бібліотеку Майдану (з матеріалами різними мовами), вільний Університет Майдану, медіатеку, лінгвофонові кімнати та мультимедійні лекційні кімнати.

Третій поверх має бути відданий під відкритий офіс, коворкінг, лекційні зали, стартап- та IT-офіси.

Четвертий поверх повинен перетворитися на виставковий простір.

Зміни також торкнуться покрівлі й підземних поверхів.

У IV номінації на створення музейного комплексу "Музей Майдану" першу й другу премію не отримав жоден з поданих проектів.

"Територія Гідності" виходить на національний рівень

"Конкурс "Територія Гідності" — це конкурс ідей, концептів, а не "робочих" проектів, за якими можна розпочинати будівельні роботи, — розповідає Наталія Кондель-Пермінова, голова Ради громадських експертів конкурсу, завідувач відділу архітектури та дизайну Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України. — Здобутки конкурсу потребують реалізації в певних практичних (організаційних, виконавчих) заходах, які згодом дадуть конкретні, відчутні людьми, результати.

Зараз відбувається перехід від засад радянського містобудування (з утаємничими від громадян генпланами міст) до принципів урбаністичного розвитку міст, орієнтованих на створення зручних і комфортних для людини життєвих просторів.

Налагодження відкритого діалогу міста й містян, збільшення кількості пішоходів (що є ознакою успішного міста), скорочення кількості автівок та повернення природи в міста — всі ці засади сповна віддзеркалені в концептах конкурсу "Територія Гідності". Практичність, реалістичність всіх подальших дій залежать від постійної комунікації, взаємозв’язку, взаємодії між владою, громадою, бізнесом та професіоналами".

18 листопада Кабінет Міністрів створив державну установу "Меморіальний комплекс героїв Небесної Сотні — Музей Гідності". Меморіал перебуватиме у відомстві Українського інституту національної пам’яті. Кошти на утримання установи мають бути враховані під час формування бюджету на 2016 рік і надалі. Це означає, що реалізація концепцій конкурсу "Територія Гідності" виходить на національний рівень. Розпочинається його новий етап.

Барикади на майдані Незалежності під час Революції Гідності. Фото: Ганна Грабарська

Революція Гідності стала каталізатором до трансформацій у суспільстві, які торкнулися і архітектури й містобудування. Архітектурний конкурс "Територія Гідності" є першим в Україні прикладом переходу від радянської до учасницької (з залученням громади) моделі облаштування міст.

Досвід організації і проведення конкурсу можна і потрібно використовувати в інших міських практиках, аби українські міста дісно перетворювалися на зручні та комфортні для життя.

Слід зазначити, що в конкурсу "Територія Гідності" було багато критиків. Конструктивних і не дуже. Але в даному випадку і практика написання конкурсного завдання, і, власне, сам конкурс виходили з актуальної ситуації глобальної зневіри і у політиці, й у методах управління містом, які вкорінилися в Києві до того часу.

Тому "Територія гідності" важлива не лише як факт проведення громадських обговорень дуже болючої для суспільства теми, а і як заклик до проведення таких процедур і надалі.

По суті, це приклад того, що кожна дія забудовника, чиновника чи добродія-активіста, яка зачіпає ту чи іншу місцеву громаду, має нею обговорюватись. Аж доки не буде знайдено консенсус і всі інтереси не будуть враховані. Бо це міська традиція вирішення важливих питань, яка дійсно працює і є ефективною.