Культурна дипломатія: елегантний тандем мистецтва і політики

Тиждень тому в Нідерландах відбувся референдум щодо української Угоди про асоціацію з ЄС.

Напередодні до Амстердама вирушила компанія "Артхаус Трафік" проводити Дні українського кіно. Культурна менеджерка Ірина Вікирчак зробила пре-презентацію української літературної програми в рамках фестивалю Read my world – зустріч з авторкою роману "Мабуть Естер" Катею Петровською і журналістом та мандрівником Богданом Логвиненком.

Талановиті українські діти – співаки і спортсмени – виступили в Амстердамі після того, як у Нідерландах розтиражували відеоролики з їхніми виступами в рамках проекту Hop, Nederland, hop ("Давай, Нідерланди, давай").

Ось хрестоматійний приклад культурної дипломатії в дії, точніше – першої скоординованої massive attack: коли політика безсила, єдина надія на муз?

Американський політолог Мілтон Каммінгс називає культурною дипломатією "обмін ідеями, інформацією, цінностями, переконаннями та іншими аспектами культури з метою зміцнення взаєморозуміння". Єжи Онух, практикуючий культурний дипломат, екс-директор Польського Інституту в Україні і США вважає, що "культурна дипломатія — це продаж іміджу країни засобами культури".

Занадто прагматична й утилітарна термінологія в розмові про культуру? Нічого трансцендетного, чистий менеджмент. Але тільки не створення кон’юнктурних проектів "на експорт", мистецьких "потьомкінських сіл" і не офіційна "дружба народів", а просування вартісного мистецького продукту в правильному місці в потрібний час.

Культурна дипломатія – це "Французька весна" і Премія Малевича. Мистецтво надає елегантності й шарму політичним стратегіям. Повага до Росії в закордонних "масах" дотепер тримається, не останньою чергою, на класичному балеті та романі "Війна і мир".

Режими минають, емоційна пам'ять залишається.

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЧИ ІНСТИТУТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА?

У червні 2015 року робоча група, створена при Міністерстві культури, презентувала концепцію створення Українського інституту (або Інституту Тараса Шевченка) – головного провідника культурної дипломатії.

Схоже, багаторічні розмови про стратегічну потребу створення культурної інституції, яка посилатиме в глобальний світ промені української культури, оформилися в проект через нагальну потребу протидіяти російській пропаганді у світі під час російсько-української війни.

Непорозуміння й агресивні суперечки почалися вже на етапі називання. Інститут Тараса Шевченка чи Український Інститут: дві концепції, дві ідеології.

Директорка Польського Інституту в Києві Ева Фігель розповідає, що їхня інституція теж пройшла через дискусії на етапі створення – називатися іменем польського поета Адама Міцкевича чи обмежитися назвою країни? Перемогла раціональна точка зору: оскільки ім’я Міцкевича, відоме на батьківщині і в Європі, навряд чи говоритиме щось людям в інших куточках світу, вирішили назвати Польський Інститут.

Директорка Польського Інституту в Києві Ева Фігель

"А ви думаєте, всі французи знають, хто такий Ґете? – каже виконавчий директор Французького Інституту Матьє Арден. – Я вважаю, що можна інститут називати іменем Шевченка: люди таким чином дізнаються, хто такий поет Тарас Шевченко, це теж добре".

"Інколи те, що ми називаємося іменем Ґете, вводить в оману людей, які вважають, що ми – науково-дослідний інститут творчості Ґете. Я вважаю, що важливішим за ім’я є розробка профілю, ідентичності самого інституту – має бути якась гнучка модель, яка робить з інституту не просто установу, а забезпечить йому життя", – вважає директорка Ґете-Інституту Беата Кьолер.

Колишній Міністр культури В’ячеслав Кириленко заявив, що рішення щодо Інституту буде ухвалено урядом до кінця 2015 року. Рішення не ухвалили, натомість в Міністерстві закордонних справ публічні активності під орудою (тепер колишнього) Посла з особливих доручень Дмитра Кулеби у грудні минулого року вилилися у створення Управління публічної дипломатії та в його складі – департаменту культурної дипломатії, з клубом культурної дипломатії на додачу.

Новостворений відділ культурної дипломатії Міністерства закордонних справ України у лютому 2016 року очолила арт-менеджерка Ольга Жук. Фото: Дмитро Ларін

Конкуренція? За логікою Міністерство культури мало б розвивати культурну інфраструктуру і культурні індустрії всередині країни, щоб підпорядкована МЗС інституція могла просувати український культурний продукт на зовнішньому ринку згідно із зовнішньополітичною стратегією держави.

У законопроекті "Про Український Інститут" ідеться про те, щоб Інститут був у підпорядкуванні Кабінету Міністрів України.

Так історично склалося, що до створення культурних інституцій, діяльність яких направлена назовні, причетні дипломати: 1883 року з ініціативи Поля Камбона – посла в Тунісі, Іспанії та Великобританії – була заснована громадська організація "Альянс Франсез", а біля витоків Британської Ради стояв сер Реджинальд Ліпер, співробітник британського МЗС, посол.

Різні держави мають різні форми співпраці з культурними інституціями, у цих моделях є свої плюси, і мінуси, важливо їх проаналізувати й обрати найбільш прийнятну для себе.

Британська Рада, Французький Інститут, Ґете-Інститут – визнані лідери і піонери культурної дипломатії з великими бюджетами, досвідом диверсифікації фінансових джерел і глобальними культурними проектами.

Польський Інститут, створений 1998 року за готовими зразками, демонструє дуже ефектну й ефективну стратегію діяльності – він завжди присутній в інформаційному просторі, його проекти часто є важливою частиною українського культурного процесу, його раціональна й ощадлива економіка – приклад того, що креатив важливіший за великі бюджети.

ЩО ПІД "КАПОТОМ" КУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУТІВ

Ґете-Інститут – громадська організація зі штаб-квартирою в Мюнхені, заснована 1925 року як Німецька академія. У теперішньому вигляді інституція працює з 1951 року.

Ґете-інститут взаємодіє з МЗС Німеччини на основі Базової угоди, сьогодні мережа ҐІ складається із 159 відділень у 98 країнах. Ґете-інститут ділиться на 12 регіональних відділень, Україна, в якій ҐІ працює з 1993 року, входить у регіон Східної Європи і Центральної Азії.

Директорка Ґете-Інституту Беата Кьолер

"На відміну від подібних інституцій в інших країнах, я не є керівником культурного відділу посольства. І це для мене – велике полегшення, я не повинна виконувати політичні директиви з Берліна, – розповідає директорка Ґете-Інституту в Україні Беата Кьолер. – Ми тішимося з того, що маємо незалежність. На мою думку, наша модель є хорошою".

Між мюнхенським офісом Ґете-Інституту та МЗС у Берліні досягнуто загальних домовленостей, німецьке посольство знає, які цілі має Інститут, і теж планує певні заходи, виходячи зі своїх цілей. Чітка координація дій знімає проблему дублювання функцій.

До 2011 року Французький інститут називався Французьким культурним центром, але внаслідок реформи МЗС відбулося злиття Служби культурної співпраці при посольствах із французькими культурними центрами, ребрендинг і зміна назви.

Французький інститут підпорядковується МЗС, за кордоном ФІ є культурним відділом посольства і директор Інститут завжди є радником посла. Французькі інститути в усіх країнах спираються на мережу "Альянс Франсез" – громадську культурно-просвітницьку організацію, яка також пропагує та поширює французьку мову і культуру.

Виконавчий директор Французького Інституту Матьє Арден. Фото: yulia weber

"Альянс Франсез" є в 6 українських містах, раніше вони були в Луганську, Донецьку, Севастополі і Сімферополі. Коли повернеться мир, вони працюватимуть, як і раніше", – каже виконавчий директор Французького Інституту Матьє Арден.

"Британська Рада заснована 1934 року. Одним із ключових її завдань була протидія фашистській пропаганді у Східній Європі через розповсюдження інформації про інші проекти розвитку і спосіб життя. Це стало дуже важливим в часи Другої світової війни.

І друге ключове завдання – впровадження дружнього розуміння британської культури. Досі наша робота спрямована на ті ж цілі, – розповідає директор Британської Ради в Україні Саймон Вільямс. – Британський уряд не має власних культурних інституцій, тому Британська Рада виконує цю роль – ми функціонуємо як відділ культури Посольства Великобританії. Згідно з офіційною хартією, ми представляємо королеву Великобританії. Ми належимо до публічного сектора, але не є державною організацією, нас спонсорує МЗС, але ми незалежні від держави".

Британська Рада має британські офіси в Манчестері, Единбурзі, Белфасті, Кардіффі та Кембриджі, головне управління в Лондоні та 190 представництв у 110 країнах і регіонах. В Україні Британська Рада працює від 1992 року.

Директор Британської Ради в Україні Саймон Вільямс

"Від держави ми тепер отримуємо лише 20% нашого бюджету, решта грошей – прибутки від курсів англійської мови, адміністрування екзаменів, надання технічної підтримки для різноманітних міжнародних донорів, партнерство, спонсорство", – пояснює пан Вільямс.

Польський Інститут створений при МЗС Польщі 1998 року. Сьогодні ПІ діють у 24 країнах. Спонсорські і недержавні кошти складають 10% від загального бюджету Інституту.

"Коли ми тільки починали в МЗС Польщі говорити, що культура дуже важлива для міжнародної політики, деякі чиновники продовжували думати, що управління культури займаються подарунками для посольств або організовують концерти Шопена, – розповідає Ева Фігель, директорка Польського Інституту в Україні. – Потрібен був час, аби люди зрозуміли, що це також є елементом стратегічної діяльності, soft power, що через культуру можна набагато легше ввійти в кожну країну і знайти підтримку на суспільному рівні".

Тепер, коли польські молоді дипломати проходять стажування в різних департаментах, вони повинні добре знати не тільки про політичні аспекти, а й про культуру.

"Я собі не уявляю, як, їдучи на місію до якоїсь країни, попередньо не дізнатися про історію цією країни, її культуру, літературу, адже дипломат мусить зустрічатися і розмовляти з різними людьми не тільки про політику й економіку", – Ева Фігель знає, про що говорить: вона й сама перекваліфікувалася з політичних питань на культурні.

Наприкінці 1990-х пані Ева в посольстві Республіки Польща в Україні займалася політичними партіями та протоколом, була директоркою Східного департаменту МЗС Польщі.

ПАРТНЕРИ, А НЕ ВИКОНАВЦІ: ЗАВДАННЯ І МІСІЇ КУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУТІВ

Завдання культурних інституцій частково залежать і від міри їхньої автономності.

Слоган Ґете-Інституту звучить так: "Мова. Культура. Німеччина".

"Я помічаю, що за кордоном, і, зокрема, в Україні, часто плутають Ґете-інститут із агенцією, і час від часу нам надходять пропозиції реалізувати якісь проекти, під які пропонуються гроші, а ми повинні це здійснити на професійному рівні – наприклад, у формі конференції, – каже Беата Кьолер. – Важливо розуміти: все, що ми робимо, є результатом діалогу, і ми виступаємо партнерами, а не виконавцями. Федеральні землі також не можуть бути нашими замовниками, вони можуть самостійно розбудовувати культурні стосунки через міста-партнери, через культурні програми, це відображає децентралізовану структуру Німеччини".

Щороку Ґете-Інститут розробляє річні плани для країни, для інституту – їх є 8. Із них 5 – це глобальні теми, а 3 стосуються організації, персоналу і розбудови мережі.

Інституція має п’ять постійних тематичних галузей: 1) підтримка німецької мови; 2) культурний діалог; 3) інформаційна робота (і бібліотека як її складова); 4) розбудова освітньої програми; 5) європейський контекст, співпраця з іншими європейськими інституціями.

Пітримка німецької мови – один із головних напрямків Ґете-Інституту. Фото: Iana Krasiukova

Це головні цілі, в рамках яких є тематичні напрямки. Наприклад, в актуальній стратегії є такий напрямок, як урбанізм, розвиток культурних інституцій міста, участь громадян у житті міста. Інша підтема – участь громадянського суспільства у соціальних, політичних, культурних процесах.

Ева Фігель каже, що раз на рік, на початку літа, у Варшаві директори Польських інститутів з усіх країн зустрічаються за одним столом із працівниками департаменту культури МЗС і вирішують, що вони хочуть розповісти світу наступного року про Польщу і польську культуру. Співробітники центрального офісу обирають із заздалегідь присланих пропозицій та ідей 4-5 головних тем, і на колективній зустрічі всі працюють у режимі мозкового штурму.

На прикладі планів-2016 директорка Польського інституту пояснює логіку роботи ПІ з дипломатичними завданнями. Цього року є чотири головні теми.

[L]"Перша – "Нова Польща – нова Європа", – розповідає Ева Фігель. – Ми будемо розповідати, в яких політичних і культурних європейських структурах діє Польща. Цього року святкуємо річницю польсько-німецького примирення, на нашому досвіді ми розкажемо, як перебороли вороже ставлення німців до поляків, а поляків до німців, що ми зробили, щоб перейти до союзництва.

Друга – в рамках ювілею Вишеградської групи хочемо розповідати про нашу співпрацю з чехами, словаками, угорцями. Третя – 2016 року відбудеться саміт НАТО у Варшаві. Це не лише елемент політичної, а й культурної діяльності. На семінарах ми хочемо акцентувати увагу на тому, що НАТО – це не тільки структура, пов’язана з безпекою, там є сильний економічний аспект. Країни-члени НАТО тісно співпрацюють в економічній сфері.

Нарешті, четверта – головування Польщі в Прибалтійській раді. Це хороший привід розповісти про нашу північну політику сусідства – наприклад, у Польщі, Литви, Латвії є спільне бачення ситуації в Україні".

ЛОКАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ: ОСВІТА, ФЕСТИВАЛІ І МИСТЕЦЬКІ ПРЕМІЇ

Головний тренд, на якому наголошують співробітники культурних центрів, – робота з актуальними проблемами, темами, секторами для конкретної країни. Не нав’язувати те, що у нас модно чи подобається нашому Президенту, а шукати фігури, явища, проблеми, суголосні з конкретною країною. Відтак для кожної країни чи регіону має бути своя стратегія.

"Коли відбувається трансформація від тоталітарного суспільства до демократичного, всі розуміють, що треба робити зміни, але не знають у який бік і як мінятися, – розповідає Беата Кьолер. – Після 1989 року у Східній Європі відбулося швидке становлення демократичних структур і культурна галузь стояла перед викликами переорієнтації інституцій, виникали питання, що показувати, як розвивати структури, щоб розвивати культуру в демократичній країні. Таким чином виник запит на певні моделі і відкритість до німецького досвіду. Тому Ґете-Інститут розробив велику кількість освітніх заходів – воркшопи, тренінги, семінари".

У програмі Ґете-Інституту є і звичайна культурна програма – виставки, концерти, презентації книжок, але акцент – на можливостях освітньої співпраці: історія не про рибку, а про вудку.

2015 року за підтримки Ґете-інституту режисер Маркус Бартль і художник Філіп Кіфер поставили в Харкові виставу за романом Сергія Жадана "Депеш Мод". Фото: Marharyta Kornyushchenko

Цього року в планах Ґете-Інституту в Україні – співпраця з локальними партнерами в питаннях міського розвитку (і не лише Києва), спільно з Франкфуртським книжковим ярмарком – участь у "Книжковому Арсеналі", продовження освітніх програм із наголосом на Східну Україну, підвищення кваліфікації та підготовка видавців, співпраця у театральній сфері.

"Віднедавна театр є одним із головних тематичних напрямків і в Німеччині, і в Україні, оскільки саме театр може швидко реагувати на політичні зміни і опрацьовувати їх в естетичному плані. В Україні діє вже перший Театр переселенця, який представляє рух зі Східної України, як і глобальний рух біженців. Ми будемо налагоджувати мережеву співпрацю між молодими театральними фестивалями в Україні та Австрії, Німеччині, Швейцарії", – зазначає Беата Кьолер.

Найуспішніший проект Французького Інституту в Україні – "Французька весна". "На початку 2000-х років наше міністерство подумало, що можна організувати такі фестивалі в різних країнах. В Україні успіх був величезним одразу – 2004 року, потім подумали: давайте зробимо ще 2005 року, подивимося, як це буде, можливо, ще рік – і все, – розповідає Матьє Арден. – Я почав тут працювати 2006 року і всі казали: давайте ще зробимо рік, і, якщо цей фестиваль не знайде свою публіку, ми більше не будемо. Але щороку на фестивалі буває дуже багато народу".

Вулична вистава "Анукі у пошуках весни" від компанії Aglagla, показана в рамках відкриття "Французької весни-2016"

Матьє Арден говорить про переваги й ефективність копродукції і наводить приклад вистави "Антігона", режисеркою якої була француженка Люсі Берелович, а грали в ній актори театру "Дах" і дівчата з фрік-кабаре Dakh Daughters. Успіх вистави в Києві і гастролей у Франції (зіграли 13 вистав) був такий великий, що 2017 року цю виставу ще раз покажуть у Франції, а якщо будуть фінансові можливості, то й в Україні.

"Мені хотілося б, аби цього і наступного року ми разом з українцями знову створили спільну виставу чи балет", – каже пан Арден.

Традиційні активності Французького Інституту – Дні французького кіно та премія "Сковорода", яка присуджується за найкращий переклад із французької мови на українську в рамках Програми сприяння видавничій справі Посольства Франції та Французького інституту.

Сцена з вистави "Антігона", поставленої французькою режисеркою Люсі Берелович у квітні 2015 року. Фото: nastia telikova

Пан Арден, який працює другу каденцію у Французькому інституті в Україні, каже, що раніше українці зверталися до ФІ зі словами: у нас геніальний проект, дайте нам гроші. А тепер кажуть: ми розуміємо, що криза, що в Україні складно працювати, давайте робити спільний проект. І це вже інший підхід.

"З’явилися нові люди, новий ентузіазм. Зараз люди нічого не очікують від держави і Міністерства культури. Вони вважають, що можуть і повинні робити проекти самі, знайти силу і гроші створювати культурний продукт. А раніше вони пасивно чекали".

Саймон Вільямс особливо наголошує на підтримці реформ в Україні: "Британська Рада працює в кількох напрямках: розповсюдження англійської мови, освітня співпраця, культура і мистецтво, і суспільні реформи. Ми маємо різні програми у кожному з цих секторів, і всі вони об’єднані однією метою – підтримувати європейські амбіції України після Революції Гідності".

Тому цього року Британська Рада в Україні має безпрецедентний бюджет – 1,3 млн фунтів стерлінгів на рік.

У серпні 2014 року, коли Верховна Рада ухвалила новий Закон "Про вищу освіту", Британська Рада спільно з Міносвіти запустила програму, яка включає обмін досвідом лідерів думок цієї сфери, ректорів, менеджерів, тренінги, дискусії. Також Британська Рада співпрацює з програмою GoGlobal і проектом Україна Speaking, яку адмініструє GoGlobal.

2009 року Британська Рада запустила програму для молоді в галузі міжкультурного діалогу і соціального розвитку "Активні громадяни". Фото із заходу Active Citizens Award

Значну частину бюджетів Французького інституту, Британської Ради, Ґете-Інституту складають гроші з мовних курсів і адміністрування екзаменів.

Ева Фігель каже: "Ми не можемо порівняти наш бюджет (150-160 тисяч євро на рік) з бюджетами Ґете-Інституту чи Британської Ради. Адже вони базуються ще й на навчанні мови. Тому ми вирішили, що потрібно долучатися до знакових культурних подій у кожній країні. Ми знайшли таку гарну методу, яка однаково добре працює і в Західній Європі, і в Східній, і в багатьох країнах: краще менше подій, але знакові.

Ми беремо участь у фестивалях, семінарах – різних подіях, які відбуваються тут, заснували дві премії – літературну імені Конрада і мистецьку імені Малевича".

Лауреаткою Премії Конрада 2015 року стала письменниця Софія Андрухович

ПОРАДИ ДЛЯ УКРАЇНИ: СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО І ФОЛЬКЛОР У МОДЕРНОМУ КЛЮЧІ

Саймон Вільямс розповідає, що Британська Рада фокусується на сучасному мистецтві, оскільки воно менш відоме у світі та потребує підтримки, на відміну від традиційної культури.

"Наприклад, коли ми проводимо Фестиваль британського кіно, ми не привозимо великих комерційних проектів, тому що їх і так покажуть у прокаті, а ми показуємо незалежні фільми, сучасні, – пояснює Вільямс. – Так, у Лондоні є двоповерхові автобуси, червоні телефонні будки і солдати у ведмежих шапках, але є й інші аспекти британської культури, вони дуже цікаві й різноманітні.

Україні не потрібно розповсюджувати свої народні танці чи народну музику – про неї й так усі знають, але в Україні є чудові зразки сучасної культури, якими варто ділитися. Також дуже цікаво бачити культурних лідерів, які вміють ділитися і традиційним, і сучасним мистецтвом. В американському Vogue я бачив статтю про те, як шириться світом мода на вишиванки".

"Я люблю вишиванки, – каже Матьє Арден, – але, розумієте, це фольклор, а якщо є цікава сучасна українська культура, потрібно її пропагувати. Dakh Daughters недавно були в Парижі, виступали в "Тріаноні". На цьому концерті була моя донька: повний зал людей, більшість молоді, люди аплодували стоячи – цей колектив користується великим успіхом. І "ДахаБраха" теж. У вас є стільки талантів, їх треба пропагувати".

У лютому гурт Dakh Daughters виступив у паризькому театрі Trianon. Фото: Nicolas Villodre

На думку директорки Польського Інституту, треба намагатися не обмежувати себе одним жанром, тому що важко передбачити, що буде цікаво.

"На який жанр ми б не подивилися – театр, література, музика, – це завжди тягнеться з минулого, і розповідати про спадщину треба в модерному ключі, – переконана Ева Фігель. – Це головне – не зациклюватися на минулому, а поєднувати минуле з сучасним і доходити до того, що ми хочемо зробити.

Люди змінюються і треба змінювати програму, допасовувати її до глядача. Я наприклад, знаю, що раніше на Днях польського кіно було багато розповідей про наших кінокласиків. Тепер я хочу показати польське кіно двох останніх років – можливо, там не буде таких знакових режисерів, але я хочу показати, чим живе сучасне польське кіно, яка тематика цікава для поляків, про що ми між собою ведемо розмови, як міняється польське кіно".

***

На референдумі в Нідерландах більшість тих, хто прийшов до скриньок для голосування, сказали Україні "ні". Традиційний метод гасіння пожежі мокрим рядном не спрацював.

Ще один сигнал про те, що Україні потрібен канал трансляції "лагідних знань" про себе, починаючи з найпростішого – де ця країна знаходиться на мапі світу.

Цим каналом може бути культурна інституція – за умови, що правила і принципи будуть узгоджені та прописані "на березі". Фахівцями й експертами. Щоб не винаходити велосипед із квадратними колесами.

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

Валентина Клименко, спеціально для УП.Культура