Учасник "ДахаБраха": Фольклористи не дуже відрізняються від айтішників

562
8 лютого 2016

Коли ви будете читати це інтерв’ю, "ДахаБраха" виступатиме в Канаді, а щойно в січні музиканти вже відкатали тур по США.

Донедавна їхній географічний кейс включав 33 країни, але цього року він суттєво розшириться: Ніна Гаренецька, Олена Цибульська, Ірина Коваленко і Марко Галаневич вперше виступлять у Чилі, Перу, Аргентині, Індонезії, вперше співатимуть на фестивалі Glastonbury і не вперше – в Австралії, Новій Зеландії, Італії, Бельгії та на фестивалі Fuzion у Німеччині.

На зустрічі з журналістами завжди ходить Марко Галаневич – офіційний "спікер" гурту, філолог за освітою.

Марко – вегетаріанець, грав у театрі "Дах", захоплюється графічним дизайном, разом із братом, діджеєм Тарасом Галаневичем створив етно-електронний проект OY Sound System.

Оскільки у Києві буває рідко, а віднедавна ще й переїхав жити за місто, у світі ресторанів і кав’ярень Марко орієнтується не дуже. В Blue Cup замовляє чай з обліпихою та мандарином і еклер: "Еклер – це ж французька штучка, під час нашого французького туру ми їх так хотіли з’їсти і постійно не було часу, вдалося тільки в аеропорту".

Про те, що у "ДахиБрахи" з’явився фанський сайт французькою мовою Марко дізнається від мене. "Може, з’явився після останнього туру, каже Марко. Досить непоганий цей тур, люди пищали".

— Чи позначилась якось участь у британському телешоу later… with Jools Holland на ВВС Two на вашій кар’єрі?

— Були величезні коменти у фейсбуці від іноземців, і для українців ми заграли абсолютно новими барвами. В Україні після повернення із Британії всі хотіли взяти у нас інтерв’ю, ми відчували, що отримали якусь популярність.

  Марко Галаневич. Фото: Юрій Лобачевський

Разом з тим, ми зрозуміли, наскільки ще є невідомими в Україні. Під новиною про наш виступ на ВВС Two люди почали коментити таке: "О, прикольно, никогда не слышал".

Інші писали: "Какой ужас, какое убожество, что, нельзя было что-то нормальное послать туда?" або "И что, британцы вот это слушали?". Такі коментарі не дають нам дуже сильно відриватися від землі і "зазвєздіться".

Але прикольно, що на другий день після шоу дівчат у Лондоні впізнавали на вулиці. У Києві не впізнають, а якщо й фотографують, то непомітно для нас.

— В Україні просто немає такого шоу, після якого б музикант прокинувся знаменитим. Для нас ця ієрархія незрозуміла.

— Немає контексту, безумовно. Хіба що виграєш "Євробачення" або "Х-фактор" — тільки тоді отримаєш якесь визнання. Ми цим шляхом уже точно не підемо, тому нам доводиться іти через ВВС (сміється).

Це не було якесь наше мегазавдання. Перед тим, як туди потрапити, ми взагалі не розуміли, що це, і, чесно кажучи, не було жодного бажання після американського туру відразу летіти в Лондон, щоб виступити на якомусь телешоу, – дуже хотіли додому.

— Хто вас запросив?

— Ми виступили на ще одному популярному радіошоу в Америці, про яке теж нічого особливо не знали. Виявляється, креативні продюсери later... відстежують такі штуки, а потім запрошують музикантів, які сподобалися, до себе.

Іноземці в них бувають рідко — в основному запрошують британців, як пояснив нам їхній креативний продюсер.

Від листа продюсера до шоу пройшло півроку – у нас був розписаний великий графік, крім того, нам потрібні були британські візи.

— Ви не відчували себе екзотичною спецією для британців?

— Безумовно, наша музика дуже відрізнялася від тієї, яку там грали, —  класичний бріт-поп, круті канадійці, які зараз рвуть усі танцполи – Weekend (ми відразу стали їхніми фанатами). Але продюсери й шукали щось несхоже на звичні формати.

Мене вразило, як це все працює: шість сцен одночасно, гурти грають один за одним, біля ведучого купа асистентів, які показують, що йому говорити, куди повертатися, декілька кранів і жодної заминки – прямий ефір.

Ми дали тисячі концертів, але вперше бачили організацію такого рівня. Всі гурти стояли і співали, а нам сказали: "У вас задник не дуже, давайте ми вас круто вивеземо на платформі, коли буде ваша черга".

— У зв’язку з тим, що ви багато працюєте з ударними, а ритм і транс ходять поруч, здається, що ви працюєте з трансовими техніками.

— У нас часто про це запитують. Свідомо ми нічого не беремо у свою музику від якихось технік, йоги чи медитації. Ми займаємося мистецтвом, робимо музику.

Інша річ, як люди це сприймають: для когось це психодел, для інших, навпаки, – наша музика дає життєві сили, дехто може просидіти весь концерт із заплющеними очима і потрапити у свої світи, декого може ковбасити і трусити. Але у нас немає завдання ввести людей в якісь стани розширеної свідомості.

Для нас головне – самим не ввійти в них, залишатися музикантами на сцені і контролювати все, що відбувається. Це все-таки музика, вона може бути потужнішою за всякі техніки.

— В кінці минулого року була така пишна церемонія М1 Music Awards, а вас там не було. Чому?

— Ми сміялися із Джамалою, що Дорн, ONUKA і Джамала номінувалися як андеграунд – це все, що М1 міг собі дозволити. Якщо вони андеграунд, то що тоді про нас говорити?

 "ДахаБраха" під час виступу у Нью-Йорку, січень 2016 року. Фото: Юрій Лобачевський

Канал робив вибірку з того, що вони транслюють в ефірі. М1 — це, певно, дуже елітне телебачення, на яке ми навряд чи колись потрапимо, це ж не ВВС.

Колись пробували давати свої кліпи, але там треба платити гроші, а ми цим не займаємося, ми знайшли інший шлях спілкування з глядачами.

— Після американського і британського шоу, можливо, з’явилися нові пропозиції і проекти?

— Ці фідбеки не такі швидкі, вони можуть працювати на перспективу. Якщо тебе побачили взимку, то не обов’язково ти потрапиш на літній фестиваль.

2004 року нас шокувало, коли на виставу "Макбет" приїхали британські продюсери і сказали: "Ми вас запрошуємо на 2006 рік". Ми думали: "Боже, коли то буде, це нереально!"

Європейці, американці, увесь західний світ так працює — стратегія на рік-півтора-два наперед. Ми не можемо так планувати творчий процес, але гастрольний – так: 2016 рік у нас розписаний повністю і частково 2017-й.

Коли ми знаємо гастрольний графік на рік, то вириваємо для особистого простору пару тижнів між концертами.

— Буває так, що ви берете з собою на гастролі родини?

— За 11 років тільки одного разу ми всі поїхали із сім’ями у Францію – влітку 2014 року, і це було класно, майже відпочинок. Головне, що ти з рідними людьми, з дитиною, з дружиною. Хочемо повторити. Дівчата пару разів запрошували своїх чоловіків.

А ось DakhDaughters так досить часто їздять — циганськими таборами, з малими дітьми.

— Чи Міністерство економічного розвитку та торгівлі питало у вас дозволу на використання вашої пісня для проморолика Grow Ukraine?

— Так, вони погодили це з Ірою (Горбань, менеджер гурту.УП). До нас часто звертаються з такими проханнями, і, як правило, ми всім дозволяємо.

Зараз може бути фантастично цікавий проект з американцями, які роблять відеоігри. Минулого року вони зробили гру для геймерів Never Alone — про Аляску, в якій сюжет переплітається з міфологією і культурою корінних народів цього краю. Тепер вони хочуть зробити те саме про Україну — на основі нашої етнології, міфології.

Ми говорили з одним хлопцем, колишнім одеситом, який уже 20 років займається цим бізнесом у Сиетлі. Він із колегами був на нашому концерті і сказав, що наша музика може ідеально підійти для проекту.

Для них дуже важливо виконувати якусь культуртрегерську роботу – трохи відірвати людей від віртуального світу, показати їм щось інакше.

Вони влаштували нам швидку презентацію, як уміють американці, і ми просто захопилися цією ідеєю, думаю, цей проект теж скоро буде. Поки що вони слухають те, що в нас є, і їх усе влаштовує. Якщо потрібно буде щось дописати, ми з радістю це зробимо, бо це нова можливість презентувати Україну у світі.

Нині це суперактуальний пласт культури і величезна індустрія — як нам пояснили, грошей там набагато більше, ніж у Голлівуді.

— Майже всі українські рок- і поп-музиканти виступали з симфонічним оркестром, не думали й ви зробити подібну програму?

— Була така ідея – Кирило Карабиць запропонував записати програму з його оркестром і видати диск, але і його, і наші ритми та графіки занадто щільні, тому поки не вдається їх синхронізувати.

 Марко Галаневич: "У "ДахиБрахи" немає завдання ввести людей в якісь стани розширеної свідомості". Фото: Юрій Лобачевський

Під час зустрічі всі випромінювали ентузіазм — Кирило запропонував ідеї, теми, ми підхопили, "давайте будемо робити", але зараз усе загрузло.

У нас затягнувся процес із новим альбомом, ось ми його видамо навесні і відпустимо.

— Той самий, який ви планували видати навесні 2015 року?

— Так, мова про альбом "Дорога", який ми зробили, але не випустили — він виявився непростим.

Записали його навесні на найкращій, як мені здається, студії в Україні – в Будинку звукозапису, з чудовим звукорежисером. Альбом вийшов кришталево чистий і рафінований, а ми хотіли більше життя, енергії, атмосфери.

На наших стандартних концертах ми граємо тріп-хоп, класичний мінімалізм у нашому розумінні, і на цих контрастах робимо драматургію програми.

А коли перша частина складається тільки з пісень із нового альбому (а ця музика атмосферніша, ліричніша, ближча до блюзу), то це більше години композицій зі схожою стилістикою та атмосферою. Тому ми боялися, чи не стомиться публіка.

Але і за кордоном, і в Україні люди сприйняли нову програму дуже позитивно. Київський концерт (23 грудня в Будинку культури КПІ) ми повністю записали – треба звести його, послухати, і, можливо, результат буде набагато живіший, ніж записаний на студії.

— Владислав Троїцький уже не працює з вами так тісно, як раніше, на етапі створення гурту?

— Безумовно, ми просто фізично не можемо бути поруч із ним стільки, як на початку. Але, коли робили альбом, радилися з ним із приводу кожної пісні, він робив свої зауваження, іноді просто казав, що все класно.

 "ДахаБраха" під час виступу на Міжнародному акордеонному фестивалі в Сан-Антоніо. Фото: dakhabrakha

Звісно, він вплинув на наш світогляд, сприйняття музики, ми часто говоримо: "Оце Владу б дуже сподобалося". Ми знаємо його, але навряд чи можна сказати, що стараємося йому вгодити.

"ДахаБраха" вільна у своєму виборі, але при цьому думка Влада для нас залишається дуже важливою, тому що у нього тонке і правильне розуміння музики, хороший смак.

— Хто вам монтує відео і де ви берете картинки для відеоряду на концертах?

Влад Троїцький і хлопці-віджеї з групи Ten Point — вони вже років 5 з нами працюють. А у Влада це нове захоплення – йому дуже подобається знаходити, знімати, монтувати.

— Коли весь час займаєшся фольклором і автентичною музикою, це якось накладає відбиток на способі життя і думання? Бо класичні "автентики" – вони завжди трохи альтернативники і дауншифтери.

Все, що ти робиш, накладає на тебе відбиток. Коли ми були у філологічному середовищі (Марко і його дружина Наталка закінчили філологічний факультет КНУ ім. Шевченка. УП), у нас була інша лексика, ми більше говорили про літературу. Нині ж — більше про музику і театр.

Раніше фольклором займався вузький прошарок людей – фольклористи. Пригадую, як уперше Влад показав мені автентичний фольклор – це був гурт "Древо".

Я, звичайно, виростав у селі, чув бабусині пісні, але це було таке своє, інтимне, сільське, а тут я побачив, як це може звучати на сучасній сцені. А далі Влад запропонував сучасне звучання старих пісень, нову форму, нове дихання.

Я не думаю, що фольклористи чимось дуже відрізняються від айтішників — їх може об’єднувати те, що вони щиро займаються своєю улюбленою справою. Вони можуть бути більше фанатиками своєї справи, ніж артистами, але так у кожній царині.

 Марко Галаневич: "Все, що ти робиш, накладає на тебе відбиток". Фото: Taras Polatayko

Є фольклористи, які ходять пішки, у личаках, у домотканому одязі, не користуються громадським транспортом. Але тут невідомо, що наклало відбиток. Я думаю, що треба шукати гармонію із землею, із нашим минулим, а також із майбутнім і сьогоденням.

— Марко, як ви уявляєте собі наступні 10 років "ДахиБрахи"?

— Не уявляємо. У нас є графік, ми за ним живемо, але це графік на рік. Ми будемо робити нові альбоми, у нас можуть з’явитися нові проекти.

Буває, що наші пісні дають імпульс іншим людям ззовні, тоді виходить щось третє. Наприклад, приходить оператор чи режисер і каже: "Я готовий знімати для вас кліп, я все знаю".

Так було із кліпом "Весна" Діани Рудиченко і з Сашком Даниленком, який намалював нам кліп "Карпатський реп". А тоді малюнки Сашка стали основою для нових костюмів, які зробила для нас Ольга Навроцька.

— Тобто ви ловите хвилю?

Ми робимо чесно і щиро те, що нам подобається. До того ж поряд із нами Влад, який є потужним творчим мотором і винахідником багатьох проектів — тільки встигай разом із ним це робити.

Мене особисто багато що цікавить, а те, що цікаво, – треба робити. Я ніколи ні за чим не жалкую. От зараз у мене немає часу на акторство, і я цим не переймаюся. Мені було цікаво грати в театрі, у мене були непогані ролі, але цей час відійшов — так складається життя, це нормально.

— Хороша філософія. Тобто ви приймаєте все, що приносить життя?

— Приймаю, але і віддаю – те, що непотрібне, або те, чого не можу зараз робити. Так складається життя.

Скільки я ще буду музикувати, теж не знаю – хто це може сказати напевне? Хоча зараз це моє життя. 

powered by lun.ua