Самопожертва заради прогресу. Монументальні мозаїки Прип’яті

1136
26 квітня 2016

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції, першої в Українській РСР і однієї з найбільших в Європі, затвердили 1970 року.

Тоді ж поблизу станції, на березі річки Прип'ять, було засновано однойменне місто, призначене для проживання персоналу станції.

26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув, і радіоактивні частки поширилися на північну частину України, Білорусь та країни північної Європи.

Відтоді цей день та саме слово "Чорнобиль" лишаються сумним стійким спогадом для всіх українців, а для багатьох іноземців – сумнівною асоціацію з країною.

Історія Чорнобильскої трагедії поєднує чимало популяризованих, напівміфічних і зовсім незнаних компонентів. Про атомну катастрофу та її наслідки створено чимало документальних фільмів, до Прип’яті приїздять туристичні групи, безпосередньо у місті відзнято не один десяток фоторепортажів, що висвітлюють похмурі пейзажі міста-руїни.

 В’їзний знак до Чорнобиля. В місті нині мешкає близько 2,5-3 тисяч осіб, які працюють переважно на атомній станції. Чорнобиль є адміністративним центром з управління відчуженими 1986 року радіаційно-небезпечними територіями

 Алея з назвами міст і сіл, евакуйованих внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Загалом після аварії близько 200 тисяч осіб було переселено із забруднених радіацією територій

Проте також існує чимало менш відомих складових образу Прип’яті. Одна з них – художнє оздоблення публічного простору цього розбудованого "з нуля" типового молодого радянського міста.

У рамках довготривалого дослідження для майбутньої книги-альбому Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics фотограф Євген Нікіфоров протягом минулого року об’їхав близько 60 населених пунктів України в пошуках найкращих зразків вітчизняного монументального мистецтва 1960-1980-х років.

 Проспект Леніна у Прип’яті. 1985 року тут проживало 47 500 осіб

 Прип’ять – місто з яскраво вираженим центром. У радянські часи в центрі традиційно розташовували адміністративні будівлі – міську раду, об’єкти дозвілля, культури та відпочинку

Прип’ять була серед місць, обов’язкових для відвідування, адже там знаходяться твори одного з провідних українських художників-монументалістів Івана Литовченка (1921-1996). Киянам він відомий завдяки оформленню Річкового вокзалу, станції метро "Шулявська" та величезним панно на житлових будинках на проспекті Перемоги.

Для Литовченка трагедія Чорнобиля стала також особистою трагедією. З 1974 до 1982 року він фактично був головним художником Прип’яті та загалом присвятив художньому оформленню міста близько 10 років життя.

Скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям "Творення" на магазині "Струмок", 1982 (художник – Іван Литовченко)

Фрагмент  скульптурного рельєфу "Творення" (художник – Іван Литовченко)

Ключовий об’єкт його авторства – грандіозний ансамбль із трьох мозаїчних панно розміром 20 на 4,2 метри на головній вулиці міста бульварі Леніна. Ще два панно прикрашають фасади кінотеатру "Прометей" та музичної школи.

 Скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям "Енергія" на кінотеатрі "Прометей", 1975 (художник  Іван Литовченко)

Таке оформлення громадських будівель було популярним на теренах СРСР, оскільки аскетичні архітектурні форми новобудов потребували пожвавлення.

Особливими саме прип’ятські мозаїки робить епічний розмах композицій і технічне нововведення художника використання металевих елементів у поєднанні зі смальтою, завдяки чому поверхня змінювала колір в залежності від освітлення.

У сюжетах мозаїк Литовченко звертався до філософських тем. Панно "До світла" це історія Данко, який виводить людей із темряви та уособлює ідею самопожертви заради прогресу.

"До світла"  скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям на магазині "М'ясо. Риба. Овочі", 1977 (художник – Іван Литовченко)

 Фрагмент "Данко" скульптурного рельєфу з мозаїчним покриттям "До світла", 1977 (художник  Іван Литовченко)

У "Творенні" зображена богиня Деметра, котру, з одного боку, оточує родина, а, з другого, вчені, приборкувачі "мирного атома", які тримають графітові стержні.

 Фрагмент скульптурного рельєфу "Творення": вчені тримають графітові стержні та "мирний атом", 1982 (художник – Іван Литовченко)

"Можливо, я попрощався зі своїми роботами назавжди. Не пощастило. Жорстока доля! І мені їх шкода – я чесно працював і віддавав усе, на що тоді був здатний", – сказав художник 1991 року (цитата за альбомом "Іван, Марія та Наталка Литовченки", Київ, 1999).

У Прип’яті мозаїки Литовченка вже багато років руйнуються під дією дощу та снігу, заростають кущами та деревами. Після аварії демонтувати та перевозити їх було неможливо з технічної причини. Але насамперед, звісно, через радіацію, яку ввібрали в себе матеріали – смальта та метал.

 "Світанок" – скульптурний рельєф з мозаїчним покриттям на магазині "Колосок", 1979 (художник  Іван Литовченко)

 Фрагмент скульптурного рельєфу "Світанок" (художник – Іван Литовченко)

 Фрагмент скульптурного рельєфу "Світанок" (художник – Іван Литовченко)

Хоча, за словами доньки художника, Наталії Литовченко, деякі туристи не бояться брати із собою на пам’ять фрагменти радіоактивної смальти, яка потроху осипається й лежить просто на землі.

Мозаїчні панно розташовані поза стандартними туристичними маршрутами Прип’яттю, а тому їхні світлини рідко потрапляють в мережу, на відміну від колеса огляду або дитячих ляльок серед протигазів.

Музична школа у Прип'яті, прикрашена скульптурним рельєфом "Музика" з мозаїчним покриттям, 1976 (художник – Іван Литовченко)

Презентацію англомовної книги-альбому, що готує видавництво "Основи", заплановано на літо 2016 року. До видання увійдуть близько 300 відзнятих Євгеном Нікіфоровим світлин мозаїк та монументальних об’єктів зі всієї України включно з Донбасом та Кримом.

Нині мозаїки 1960-1980-х років цікаві тим, що, з одного боку, представляють усі типові сюжети радянської міфології, а, з другого, – втілюють експериментальну естетику періоду після так званої "відлиги", що за духом була ближчою до неофіційного мистецтва, ніж до кондового соцреалізму.

Сьогодні мозаїчні твори, що в минулому були важливим елементом візуальної організації публічних просторів, фактично розчинилися у строкатому міському краєвиді. Дорога і складна у виконанні, ця техніка фактично більше не використовується для оздоблення нових об’єктів у подібних масштабах.

 Пам'ятник пожежникам-ліквідаторам аварії на ЧАЕС у Чорнобилі

 Виставка техніки в Чорнобилі, що використовувалась під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Техніку очистили, і сьогодні її радіаційний фон не перевищує загального рівня в Чорнобилі

 4-й енергоблок ЧАЕС, так званий об'єкт "Укриття", навколо якого споруджено бетонний саркофаг

 Пам'ятник біля 4-го енергоблоку ЧАЕС 

 Готель "Полісся" збудували в середині 1970-х для гостей і відвідувачів ЧАЕС. У перші дні аварії тут розгорнули штаб ліквідації та розмістили пост дозиметрії та солдатів

 "Хай буде атом робітником, а не солдатом"  гасло на 9-поверховому будинку на вулиці Лазарєва у Прип'яті

 Школа у Прип'яті. Загалом у місті було 5 шкіл, розрахованих на 6786 учбових місць

 Поїздка в минуле: книжки у прип'ятській школі

Агітпункт у будинку культури "Енергетик" у Прип'яті

Універсам у Прип'яті. В 1980-ті подібні магазини самообслуговування існували лише у кількох містах СРСР, наприклад, у Мінську та Москві

Басейн "Лазурний" у Прип'яті. Після аварії він працював ще 11 років і закрився лише 1997 року. Басейном користувалися ліквідатори, котрі працювали на ЧАЕС до моменту відключення енергоблоку №1

 "Рудий ліс" – близько 10 км² лісу довкола ЧАЕС, який узяв на себе найбільшу частку викидів радіоактивного пилу. Це призвело до загибелі дерев і фарбування їх у буро-червоний колір. Під час дезактивації Зони відчуження "рудий ліс" вирубали та захоронили, але згодом дерева виросли знову. Сьогодні це одне із найзабрудненіших місць Зони

Автори висловлюють подяку Наталії Литовченко за допомогу в підготовці матеріалу.

Лізавета Герман, Євген Нікіфоров, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua