Перший український істерн: як екранізують роман Жадана "Ворошиловград"

На залізничній станції Старобільська пусто, а тому тихо. Колись тут зупинялися поїзди, що прямували від центру області, Луганська, до Росії і назад. Тепер є тільки електричка, що кілька разів на тиждень розвозить пасажирів по навколишніх містечках і селах.

На шляху від Старобільська до Сватового, найближчого міста із живим вокзалом, небезпечно, а тому повільно. Колись тут була непогана дорога. Та відколи залізниця завмерла, цим шляхом поїхали фури тутешніх фермерів. Асфальт капітулював, залишивши по собі численні бугри та вибоїни.

Попри те, що дістатися Старобільська непросто, цього серпня всі готелі і гуртожитки міста переповнені. Тут знімають кіно.

Всі фото: Павло Шевчук

Місцеві парк і музей, телевізійна вежа і пагорби перетворилися на кіномайданчик. Бо хоча місту не пощастило з дорогами, зате поталанило з природою і ландаштафами. А ще – з одним відомим вихідцем.

42 роки тому тут народився письменник Сергій Жадан. Сім років тому він випустив роман "Ворошиловград", запозичивши в рідного Старобільська природу і характери.

Нині режисер Ярослав Лодигін створює тут екранізацію цього тексту, визнаного ВВС найкращим українським романом десятиліття.

Режисер Ярослав Лодигін

Дорога Лодигіна до Старобільська була довгою. Протягом кількох років разом із Жаданом він писав і переписував сценарій майбутнього фільму. Стрічка, до речі, стане дебютом співзасновника радіо "Аристократи" в повнометражному кіно.

Півтора роки тому підготовка перейшла в активну фазу. Спочатку Лодигін вибрався зі сценарного глухого кута, залучивши драматургиню Наталю Ворожбит.

Потім отримав гроші від Держкіно. Згодом – приз найбільшого європейського ринку копродукції Connecting Cottbus. Ця перемога засвідчила міжнародний інтерес до проекту.

Оператор фільму - Сергій Михальчук

Далі були кілька місяців кастингів і кількасот переглянутих акторів. Шліфування і скорочення сценарію. Створення декорацій і репетиції.

Тепер Лодигін із командою на місяць засів у Старобільську. У вересні кілька знімальних днів проведуть на Київщині. Після того – монтаж і, як сподіваються продюсери, насичене фестивальне життя. Фільм за "Ворошиловградом" ще не має офіційної назви, зате вже прицілюється до участі у престижних Берлінському та Канському кінофестивалях.

Восени 2018-го стрічка, бюджет якої нині становить 1,1 млн євро, має вийти в український прокат. І врешті-решт її покаже канал "Україна".

Утім усе це буде потім. А поки 18-тисячний Старобільськ, розташований за 80 км від лінії розмежування, спостерігає за зйомками. І навіть бере в них участь. Адже крім місцевих локацій у кадр також потрапили жителі міста, задіяні в масовці.

Другий режисер фільму - Олексій Смоляр

Ідеальна композиція

На північній окраїні Старобільська стоїть телевежа. Неподалік – занедбаний оглядовий майданчик, звідки мов на долоні видно місто і навколишні поля.

– Тут земля займає одну третину [кадру], небо – дві. Класична вестернівська композиція, – захоплено каже Саша Костіна, виконавча продюсерка продакшен студії Limelite, що працює над "Ворошиловградом".

Тож це буде вестерн. Точніше його різновид – істерн, адже дія відбувається у східній півкулі. Так чи інакше її творці планують триматися канону пригодницького жанру.

Знімальний майданчик. Одна з ключових локацій - заправка

На пагорбі поруч із вежею кіношники розмістили одну із ключових декорацій фільму – автозаправку. Вона виглядає пошарпано, вкрита іржею. Насправді ж абсолютно нова. Конструкцію зварювали у Києві, звідти доправили у Старобільськ.

Згідно з сюжетом, головний герой фільму – історик за освітою та політичний експерт за даними на візитівці Герман Корольов – приїжджає до рідного міста з Харкова.

Відірватися від колег і винайнятої кімнати в комуналці змушує дзвінок знайомого на прізвисько Коча. Той каже, що брат Германа раптово поїхав за кордон, полишивши без нагляду бізнес – заправку.

Лодигін та актор Володимир Ямненко - виконавець ролі Кочі, однієї з головних у фільмі

По приїзді Герман з’ясовує, що разом із заправкою брат залишив двох співробітників: Кочу і слюсаря на прізвисько Травмований. А ще проблеми – навколо станції мов хижі птахи кружляють потенційні рейдери.

Так починається історія, яку Жадан характеризує як оповідь "про вдячність і відповідальність".

Магія кінопроцесу

Із заправки чути крики. Це голос Кочі, і його б’ють. На звук приходить Герман, чия поява спантеличує нападників. За мить приїжджає на червоній "Волзі" Травмований.

– Сьогодні знімаємо знакову сцену, коли Герман вперше проявляє себе, – розповідає Костіна. – Перед тим він ніби намагається абстрагуватись, мовляв, зараз приїде, вирішить проблеми і поїде. Він має шанс сховатись, але не робить цього. Натомість заступається і показує – є щось, що він готовий захищати.

Георгій Поволоцький в образі Травмованого

Це третій день зйомок і "третє кіно", каже жартома Лодигін. Пояснює: щодня знімали по епізоду, кожен мав свій настрій.

Напередодні режисер мав відчуття, ніби створює неправильний радянський фільм, збагачений артефактами сучасності. А нині починає вимальовуватися жанр істерну та основний конфлікт фільму.

Утім різні за настроєм сцени складаються в гармонійну єдність, додає Лодигін. Припускає, що так відбувається, бо на майданчик команда приїхала добре підготовленою – всі нюанси продумали, сцени відрепетирували.

Оператор Михальчук, режисери Лодигін і Смоляр

– Але група підібралась така, що лишає можливість для творчої несподіванки, – аналізує режисер. – Якщо у процесі придумується щось нове і воно є сильнішим від задуманого, ми дозволяємо цьому трапитись.

– Фільм – це дуже жива штука, – слова генерального продюсера Limelite Володимира Яценка засвідчують єдність поглядів у команді. – Ми написали сценарій, покликали акторів, а далі це вже така штука, де від нас не все залежить.

Скажімо, "Ворошиловград" вже має основну музичну тему, що підсилює атмосферу вестерну. Решту музики підбиратимуть тоді, коли "складеться тіло фільму і буде зрозумілим його темпоритм", пояснює Яценко.

– В історії Жадана дуже багато поезії, але її не можна передати у фільми рядками. А піснями – можна, – продовжує думку Лодигін. – Не знаю, відчуваєте ви чи ні, але тут [у Старобільську] намішані всі вітри. Це хочеться передати різною музикою.

Машина Травмованого біля кіношної заправки

Чоловіча компанія

Третій знімальний день триває доти, доки світить призахідне сонце. Далі за графіком – купання в річці Айдар і вечеря. Хоча насправді робота не припиняється ні на мить.

– Ти сьогодні заснеш – я все придумав, за 15 хвилин розкажу, – замість привітання каже Лодигін виконавцю ролі Германа Олегу Москаленку під час вечері. Вони не бачилися десь годину. І за цей час режисер придумав, як доробити сьогоднішню сцену.

У Москаленка світле волосся, блакитні очі і засмагла шкіра. Він вдумливий і не надто говіркий. Каже, що з персонажем його ріднить прагнення доводити розпочате до кінця.

Своє місце у "Ворошиловграді" він виборов, конкуруючи із майже 150 іншими акторами. На кастинг приходив п’ять разів.

Олег Москаленко в образі Германа

Натомість Володимира Ямненка, виконавця ролі Кочі, Лодигін затвердив моментально. Той – досвідчений актор, у фільмографії котрого десятки фільмів і серіалів. Експресивний та харизматичний. Навіть наприкінці робочого дня, протягом якого його героєві діставалося від кривдників, Ямненко бадьорий та балакучий.

Ямненко в образі Кочі

–Коча – це людина, яка не може дати собі в житті раду, – актор пояснює свого персонажа. – Колись він боровся за справедливість, був авторитетом у місті. Але потім обрав неправильний шлях і тепер не здатен цього змінити. Людина має брати на себе відповідальність, а в нас цього не вміють. Я народився в Києві, на Подолі, знаю таких, вони оточують мене чи не щодня.

Ямненко без вагань називає свого персонажа бомжем – той втратив ледь не все і живе тепер у вагончику поряд із заправкою. Там і працює. Точніше, створює видимість роботи.

Москаленко, Ямненко та Лодигін обговорюють епізод

Його колега Травмований, за втілення котрого на екрані відповідає Георгій Поволоцький, зовсім інший. Він похмурий. Має для того причини. Річ у тім, що в юності був блискучим футболістом, та через травму поставив хрест на кар’єрі.

Тоді перекваліфікувався на автослюсаря і став найкращим у цій справі. Однак розуміє, що зі зникненням германового брата знову має шанс лишитися ні з чим.

Аби вжитись у роль, Поволоцький спостерігав за працівниками старобільських СТО і вчився водити стареньку "Волгу". Жартує, що після звичної для нього автоматичної коробки передач, за кермом раритетної машини почувався ніби покараний.

А ще довелося повчитися футболу, до якого в актора зовсім не лежить душа. Під час тренувань він розтягнув зв’язки, тож добре зрозумів той фізичний біль, із яким жив його Травмований.

Поволоцький в образі Травмованого

Герой нашого часу

Наступного дня команда "Ворошиловграда" змінила локацію і перемістилась на площу біля фонтану у старобільському парку.

Тут повно стареньких атракціонів, працює літнє кафе "Десант" із гаслом "ніхто, крім нас" на вивісці і повним холодильником морозива під навісом. Та попри розмаїття розваг, у парку тихо.

Чутно лише воркування горлиць і дзюркіт води. Звук на майданчику пишуть начисто, тож і місто завмирає, аби не заважати кіногостям.

Москаленко в образі Германа

Цього дня до команди долучилась акторка і учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Руслана Хазіпова. Після чотирьох кастингів Лодигін довірив їй головну жіночу роль бухгалтерки Олі.

– Сьогодні знімаємо четверте кіно, тепер – французьку мелодраму, – жартує продюсер Яценко.

[L]За сюжетом, на відповідальній Олі тримається бензиновий бізнес братів. Вона їздить на мопеді, інколи забуває надіти білизну, добре знає, з ким у місті треба домовлятися, і розуміє, до яких проблем призведуть помилки.

У книзі образ Олі, як і решти жінок на шляху Германа, досить схематичний і функціональний. Утім акторська харизма Хазіпової виявилась настільки сильною, що після затвердження її на роль, цю лінію вирішили підсилити.

Лодигін, Москаленко та Євгенія Муц - виконавиця другої жіночої ролі, Каті

Образ Германа Хазіпова характеризує як "симпатичний своєю розгубленістю". Додає, що завдяки Олі йому вдається змужніти.

– Ті проблеми, які ми маємо за 80 км звідси, великою мірою є наслідком того, що свого часу геніальні режисер Олексій Балабанов і продюсер Сергій Сельянов знайшли квінтесенцію образу російського національного героя в фільмах "Брат" і "Брат-2". Це парадигма вирішення проблем за допомогою пострілу в голову, – резюмує Яценко.

Герман цікавий тим, що пробує з усіма знайти компроміс, але при цьому має певну ціннісну межу, переступити яку не може. І там, де він розуміє, що притиснутий до стінки, починає діяти.

Оксана Мамченкова, спеціально для УП.Культура

Усі фото: Павло Шевчук