Тарас Тополя, "Антитіла": На третій Майдан я не вийду, від мене такого "подарунку" Росія не дочекається

"Антитіла" виділяються серед когорти вітчизняних поп-рок-гуртів.

Насамперед – тим, що відкрито говорять про наболіле. Поряд із веселими радіохітами в альбомах музикантів є цілком серйозні пісні, що стосуються всієї країни та кожного з нас.

Фронтмен гурту Тарас Тополя, завжди був небайдужим до того, що відбувається навколо.

Тарас Тополя, фронтмен гурту "Антитіла"

Від початку Революції Гідності та війни на Сході чоловік поєднує музику з громадською діяльністю. У політику, за власними словами, поки не збирається.

Навесні "Антитіла" випустили шостий альбом – Hello. На підтримку нового релізу музиканти вирушили у стадіонний тур.

Гурт вже відіграв концерти у Львові, Харкові, Одесі та Полтаві. На черзі – Київ. 16 та 17 листопада "Антитіла" виступлять у столичному Палаці спорту. Квитки вже розкуплені.

Ми зустрічаємося з Тарасом Тополею у затишній кав`ярні на Подолі. Тут музикант не вперше дає інтерв`ю журналістам.

Під час розмови до приміщення несподівано заходить один із колишніх українських міністрів. Тисне Тарасові руку, з ентузіазмом промовляє: "Ви ж виступаєте на вихідних? Я буду!"

Говоримо про те, що на часі.

Про сміливість, пісні зі змістом та примітивну музику

Я не можу мовчати. Якщо бачу несправедливість, намагаюся її виправити. Так мене виховали. Хоча, вік і досвід притупляють цю рису.

З роками я перетворююся на фаталіста. Вірю: все, що має статися, обов`язково станеться. Тож тримайся гідно. Єдине, що може заважати тобі на твоєму шляху – лінь і страх.

"Антитіла" часто співають про важливі речі. Ми не боїмося не потрапити в ротацію на радіо чи телебачення тільки через те, що зачіпаємо гострі чи незручні теми.

Наша музика тримається на двох стовпах. Перший – важливі сенси, другий – гумор та ентертеймент ("розвага" з англійської – ред.).

Багато поп-артистів апелюють до примітивних відчуттів та емоцій. Вони були і будуть, з цим нічого не зробиш. Але своїх дітей я намагаюся захищати від таких впливів.

Протягом життя ми більше страждаємо, ніж радіємо. Є давня мудрість: якщо людині в одну долоню покласти всі її страждання, а в іншу – всі моменти щастя, то вона обере взагалі не народжуватися.

І якщо своїми піснями я не можу це змінити, то нехай людям від них принаймні стає легше.

Про музику як спорт, допомогу українським військовим та політику

Я писатиму пісні, поки мені вистачатиме сил і натхнення. Але вік артиста, як і спортсмена, обмежений.

Припускаю, що колись моя творчість переросте в щось інше. Скоріше за все, це буде громадська діяльність.

Продовжую займатися проектом "Вільні.ua", в якому ми з командою надаємо гуманітарну допомогу українським військовим. На щастя, зараз такої потреби у порівнянні з 2014-м вже менше.

Цього року я отримав офіційний статус молодіжного посла ЮНІСЕФ в Україні. Хоча з ООН я співпрацюю ще від 2017-го.

За цей час із командою U-Report ми провели понад сто зустрічей зі студентами по всій країні. На них підіймаємо важливі теми: реформи у музичній освіті, вакцинація українських миротворців та ін.

Завдяки участі в таких проектах молодь безпосередньо впливає на зміни в Україні.

Нещодавно я приєднався до комітету Верховної Ради з прав людини в якості радника. Це єдиний комітет у ВР, де немає парламентської більшості.

Працюємо у строкатій компанії: від Мустафи Джемілєва та Ільмі Умерова до Медведчука та Рабіновича.

Політика оточує нас усюди. У мене багато знайомих із цього середовища. Але сам я поки що не наважуюся фарбувати себе в політичні кольори.

Про концерти в Росії, пісні українською та окуповані території

Якщо артист має український паспорт і їде з концертом в Росію, формально він нічого не порушує. Потрібно було давно регулювати це питання в правовому полі. Натомість держава змушує суспільство вирішувати його за себе. Тому такі дискусії, на жаль, зачіпають лише морально-етичні аспекти.

У Depeche Mode є пісня – Try To Walking In My Shoes. Перш, ніж судити когось, треба стати на його/її місце. Тому я не даю собі права "розпинати" наших артистів, які їздять на заробітки в РФ.

Натомість ми з "Антитілами" своєю поведінкою свідомо демонструємо протилежну позицію.

Від 2014 року "Антитіла" жодного разу не були в Росії. Це при тому, що нам регулярно пропонують виступити в Москві, а наші пісні продовжують крутитися на російському радіо.

Звісно, колись ми повернемося з концертами в РФ. Але тільки тоді, коли там зміниться режим, пропаганда перестане литися з телевізорів, а російська влада офіційно вибачиться перед українським народом і відшкодує завдані збитки.

Про війну, графоманію та оптимізм

Пісню "У книжках" я писав довго і важко. Бо я був на Сході та на власні очі бачив те, що там відбувається.

Приїжджаєш на передову, а там тільки нещодавно був обстріл – згоріли палатки, знищено бліндаж. Дивишся на цих чоловіків і розумієш, що їх вдома чекають дружини та діти, але назад вони можуть не повернутися.

Чимало людей, які зараз живуть на окупованих територіях, називають себе українцями. Просто у них своє розуміння України. Їх виховували в дещо інших умовах. З дитинства вбивали в голову "страшилки" про Америку, НАТО і ліберальні цінності.

Чи винні вони в тому, що відбувається на Сході?

Думаю, ні. Винна влада, яка за всі ці роки так і не почала мислити стратегічно і не створила в нашій країні єдиного культурного простору.

Більшість українських пісень про війну – це графоманія. Написати пафосний бойовий гімн не важко.

А спробуй зробити так, щоб люди слухали це з мурахами по шкірі та комом у горлі.

Є хороші проекти типу "Пісні війни", але вони не на поверхні. Натомість наша шоу-бізнесова тусівка досі робить вигляд, що війна – це не з ними і не про них. Боїться зачіпати цю тему: "Как бы чего не случилось!"

Я і моє найближче оточення готові до можливого колапсу. Але по життю я оптиміст. Тому намагаюся не розхитувати наш човен, аби він таки кудись доплив.

На третій Майдан я не вийду. Особисто від мене такого "подарунку" Росія не дочекається.

Але українську владу все одно треба тримати в тонусі та постійно показувати, що сильне громадянське суспільство в нашій країні існує.

Про новий альбом, стадіонний тур і здорові амбіції

Класичний рок помер. Залиште його для підручників. У сучасної молоді кліпове мислення, і "Антитіла" намагаються це враховувати.

Ми завжди рухалися до електронного звучання, але побоювалися, як це сприймуть слухачі. Досі стримуємо себе в експериментах.

У нас у шухляді лежать пісні, які взагалі не схожі на те, що роблять "Антитіла". Але якщо ми випустимо такий альбом тільки тому, що хочемо цього самі, то програємо. Бо творимо не для себе, а для людей.

Мені подобаються Imagine Dragons, Coldplay, Keane, Joywave. Останнім часом постійно переслуховую альбом U2 – Joshua Tree. Але не сказав би, що альбом Hello писався з якимись чіткими референсами.

У попередньому турі "Сонце" "Антитіла" об`їздили рекордну для українських музикантів кількість міст. Тисячні зали були забиті вщент. Вирішили, що далі будуть лише стадіони.

Тур Hello пройшов не без пригод. У Львові нам хотіли перенести концерт через футбольний матч, але зрештою дозволили використовувати лише половину стадіону, аби не пошкодили поле.

У Харкові стадіон намагалися замінувати.

У Полтаві місцевий депутат викупив частину квитків і безкоштовно роздавав людям в рамках передвиборчої кампанії, про що ми випадково дізналися з преси.

Тільки в Одесі все пройшло більш-менш спокійно.

У Києві ми обирали між стадіоном "Динамо" і Палацом спорту. Оскільки концерт восени, зупинилися на другому.

Квитки розкупили без реклами – довелося оголошувати додатковий.

"Антитіла" чесні із собою та слухачами. На "Олімпійський" нам ще зарано. Звісно, можна викупити стадіон і нагнати туди пів Києва безкоштовно, але навіщо? Ми граємо не для красивої картинки.

У 2020-му тур Hello продовжиться. Будемо розширювати концертну географію.

"Антитіла" вже збирали зали в США, Канаді та Білорусі. У жовтні виступили в Парижі. На черзі – інші країни Європи.

Про Зеленського, втечу від "совка" та привіт у майбутнє

Володимир Зеленський приїхав на знімальний майданчик кліпу Lego ще як актор. Свою роль він виконав чудово. За кілька дублів вивчив текст, вдягнув мій червоний піджак і зіграв, як треба – просто, по-людськи, без понтів.

Відкрию секрет: в піснях "Антитіл" є подвійне дно.

З одного боку, Lego – саундтрек до фільму студії "Квартал 95".

З іншого, саундтрек до всієї країни. "Знав би як – склав би так, як треба". Україна – це конструктор, інструкцію для якого за 28 років досі ніхто не знайшов.

В історії Слави Курилова з пісні TDME теж є символізм. Головний герой – це сама Україна, яка тікає від "совка".

Кожен з нас намагається пропливти свої 200 кілометрів в океані. Головне – пливти разом, в одному напрямку і не загубитися по дорозі.

Піснями "Антитіл" я хочу передати привіт собі самому в майбутньому. Сподіваюся, якщо мені буде важко, вони мені допоможуть.