7 корейських фільмів, які, можливо, навіть кращі за "Паразити"

11920
21 лютого 2020

На 92-й церемонії вручення "Оскарів" відбувся безпрецедентний тріумф корейського фільму "Паразити" Пон Джун-Хо.

Стрічка взяла одразу 4 призи і два з них найважливіші – за "Найкращий фільм" і "Найкращу режисуру".

Однак це не єдине визначне кіно Південної Кореї.

Ба більше – зовсім не визначне, особливо в порівнянні з іншими фільмами, про які глядач міг не чути і які навіть не розглядав в якості доброї кінематографічної розради. А даремно.

Цим матеріалом ми спробуємо розповісти про найкращі корейські фільми.

Обрати 7 кращих серед сотні божевільно цікавих фільмів, чесно кажучи, пекельно важко, адже кінематографія Кореї одна з найсамобутніших та найплідніших у світі.

Більш відомими є корейські телесеріали – справжній культурний феномен під назвою "дорами", багатосерійні мелодрами.

Поруч з турецькими, мексиканськими і американськими, вони розходяться на сотню (!) країн.

Автор "Паразитів", Пон Джун-Хо, далеко не перший режисер, відкритий Європою й Америкою.

Якщо не згадувати низку режисерів 80-90-х років, які займалися виробництвом фільмів про східні єдиноборства і монахів Шаоліня, визначним для світу стали артхаусні Кім Кі-Дук (з його "Островом") і Пак Чхан-Ук (чийого "Олдбоя" Квентін Тарантіно, голова журі Каннського кінофестивалю 2004 року, зробив лауреатом "Золотої пальмової гілки" і запросив до США).

Але перші з перших в Кореї – це ті, чиї фільми збирають десятки і сотні мільйонів доларів – Кім Йон-Хва ("Серед богів"), Кім Джі-Ун ("Епоха тіней"), Рі Сонг-Вон ("Ветеран") та інші.

Найбільш ходові жанри – історичний, екшн, комедії та жахи. Тож дивіться і насолоджуйтеся...

Тільки майте на увазі: корейське кіно, як і загалом кіно в Азії, набагато толерантніше ставиться до зображення насильства на екрані, ніж, скажімо, до еротики, котра досі залишається великою мірою табуйованою.

"Воїн" (Musa)

2001

Характерний представник корейського історичного екшна з поєднанням драми і мелодраматизму.

Історія безіменного і мовчазного воїна-слуги дипломатичної місії Кореї розгортається наприкінці XIV сторіччя під час протистояння імперій Китаю та Монголії.

Пустеля, спека, обмаль води та їжі, війна і смерть, але при цьому демонстрація відданості й відваги.

Тут вам і краса природи, і ріки крові, хаос війни з епічними битвами і дуже щемливі стосунки людей, генерал і принцеса (у виконанні прекрасної Чжан Цзиї), політика і кохання.

І навіть якщо зважити на доволі складний, заплутаний перебіг подій, дійство "Воїна" заворожує, і абсолютно підкорює кіношними засобами – надзвичайною автентичністю одягу, зброї та декорацій.

І, звісно, постановкою самих боїв, які виглядають майстерними шоу, вартими означення brilliant.

Звісно, за 20 років багато що помінялося – і такого пафосного і бравурного музичного супроводу більше не почуєш, на щастя. Та все решта – треба бачити!

"Спогади про вбивство" (Salinui chueok)

2003

За різними рейтингами – від індивідуальних Тарантіно до великих кіновидань – фільм входить до 100, 50 і навіть 20-ки найкращих детективів в історії кіно.

І не дивно. Він так "життєво" зроблений, ніби документальний, але з таким тонким почуттям гумору і художнім смаком, що вбивства жінок "в червоному платті", які справді відбулися у Кореї 80-х років, сприймають в усій повноті жаху, дуже близького до реальності.

Поліцейське розслідування так ні до чого не призвело, і фільм знімався про нерозкриту справу. Але саме відсутність розв’язки у фіналі, що так не характерно для кіно, сприяє драматичності.

Власне, Пон Джун-Хо, ще задовго до своїх "Паразитів", рухався істинно корейським шляхом автора, який робить те, що хоче і як хоче.

І корейський глядач та світові знавці такий підхід цілком схвалюють – "Спогади..." мали добрий прокат в Кореї, а також були відзначені корейськими кінокритиками та головними призами на фестивалях в Токіо, Сан Себастьяні й Торіно. 

"Гарний, поганий, довбанутий"

(Jo-eun nom nappeun nom isanghan nom)

2008

Фільм одного з найбільш талановитих корейських режисерів Кім Джі-Уна є очевидною алюзією на "Гарного, поганого, злого" Іствуда, а по факту – це корейський варіант "Індіани Джонс".

Тільки замість Дикого Заходу, Німеччини чи Африки маємо Манджурію в передвоєний час ХХ сторіччя, а до вестерну, екшну і пригод додається комедія.

Компанія героїв – це мотивований грошима мандрівник, стильний бандит і випадковий злодюжка, який в поїзді краде карту, інтуїтивно відчуваючи її цінність.

Так і починається цей довгий і захопливий екшн, де уряди Японії та Китаю разом з двома бандами і випадковими свідками ганяються за таємничим скарбом.

І це ­– справжній пір для любителя пригод з погонями, перестрілками і гумором.

Додайте сюди всі можливі види транспорту, спецефекти, зйомки з вертольоту, поїзду, коней і машин, і отримаєте чисте задоволення на 2 години 15 хвилин.

Особливий кайф, як і завжди, – створений повнопредметний і атмосферний світ.  

 

"Я бачив диявола" (Ang-ma-reul bo-at-da)

2010

2,5-годинний трилер того ж Кім Джі-уна – жорстокий, як міф про Сезифа і трагедія про Гамлета. Але, знову ж таки, з оригінальністю, що рухає жанр.

Дружина спецпризначинця стає жертвою серійного вбивці. Замучений горем, чоловік полишає службу, щоб самотужки знайти винуватця. І знаходить, але не вбиває відразу – розтягує задоволення помсти, катуючи вбивцю. Та робить помилку. Вбивця на свободі, і вже знає про свого переслідувача, а заразом і про його родичів...

Видивитися це дуже не просто. Хоч кіно сильне і меседж вартий уваги.

Продуманість всієї історії та кожного окремого кадру – чи це життя героя, чи бійки, – дивовижна, бо максимально педантична і ґрунтовна.

А дует двох супротивників – корейських зірок Чхве Мін Сіка ("Люсі") і Лі Бьон Хона ("Термінатор: Генезіс") – це акторський двобій рівня Аль Пачіно і Роберта де Ніро у бойовику "Спека".

Попри жанрову, технічну й артистичну досконалість, фільм рекомендує не ставати на шлях помсти, бо наприкінці можна знайти диявола, який є болем, гнівом і смертю.  

 

"Людина з нізвідки" (Ajeossi)

2010

За корейськими та кіноознаками – це кривавий бойовик, чия чарівність і сюжетність співмірна з "Леоном", а кривавість – з фільмами "В облозі" та "Джон Вік" (звісно, перевершуючи їх в натуралізмі).

Як на європейський смак, тут доволі парадоксально змішані душевність з брутальністю, втім, якщо приймаєш корейські правила, отримуєш оригінальний, інтригуючий і багатий на сюжетні повороти концепт бойовика з ідеально вписаним в екшн моторошними деталями бандитського світу і так само моторошними деталями помсти йому за те, що в ньому робиться.

Помста, як відправна точка великої кількості корейських екшнів, рухає колишнього інструктора військової розвідки, що втратив вагітну дружину, і тепер не хоче втратити бідну дівчинку, до якої прив’язався.

Шукаючи її, викрадену гангстерами, він "мочить" мафію страшно і винахідливо.

Вже є знаменитим момент, коли оператор з камерою вистрибує у вікно услід за героєм, а передфінальні бої на ножах – і поготів предмет культу в поціновувачів.

"Втрачений час" (Garyeojin sigan)

2016

Фантастика дуже зрідка буває такою, від чого її любитель здатний вигукнути "овва". "Втрачений час" – з таких.

Хоча, що постійно практикується корейськими творцями, мова не про наукову-фантастику з технічними і в подробицях проговореними поясненнями подій, а про фентезі, що до того ж знаходиться в рамках мелодрами.

Історія розказує про новостворену компанію друзів-підлітків, які в печері, утвореній під час прокладання тунелю крізь гору, знаходять камінне яйце із жовтим світлом в середині, а коли його розбивають час навколо них зупинився в прямому значенні – з птахами, застиглими в повітрі, людьми посеред вулиці та нестерпно-постійним сонячним днем.

Через те, як ідейно і технічно показаний застиглий часопростір, фільм сміливо можна зарахувати до найбільш оригінальних і досконалих в добірці кіно про подорожі в часі.

Але, на загал, це все ж щемлива драма, де сум огортає сосунки хлопчика і дівчинки, розділених обставинами і суспільством.

Красиво, оригінально і сентиментально. По-корейські.       

"Виття" (Gok-seong)

2016

Третій режисерський постріл в десятку снайпера від кіно На Хон-чжина, і наразі – один з кращих містичних фільмі в історії кіно.

Страшний. Бо так все добре в ньому зроблено, що легко повірити. І в нетямущого сержанта поліції, і в дивні смерті у віддаленому селі, і в злого духа, що орудує в місцевості.

Розслідування, що, звісно, концентрується на матеріальних поясненнях, весь час впирається в глухі кути, бо поліцейські не вірять у надприродне, через що гине чимало людей. Допоки не викликають шамана і католицького священника. Разом вони доходять до висновку...

Фільм робить подвійний сюжетний оберт, і після другого, на фіналі, це абсолютно приголомшує й без того шокованого глядача.

Чи треба буде шукати якогось меседжу після закінчення? Можна, але в даному випадку ми маємо жанровий шедевр, і тільки в цьому є сенс.

До того ж, визнаний повсюдно – він забрав всі національні премії, зібрав понад 50 мільйонів доларів і підняв планку в містиці на нову висоту.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

7 найкращих українських фільмів 2019 року, які ви могли не бачити

10 найкращих іноземних фільмів 2019 року: "Ірландець", "Джокер", "Арахісовий сокіл" та інші

Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua