Як український фільм "Анна" буде змагатися за "Оскар". Інтерв'ю з продюсером Ольгою Бесхмельниціною

10494
29 липня 2020

Короткометражний фільм "Анна" був представлений на Каннському кінофестивалі у 2019 році, а також номінований на національну кінопремію "Золота Дзиґа-2020".

Цього літа стартує кампанія по включенню фільму до категорії "Найкращий короткометражний ігровий фільм" премії  OSCAR-2021.

Режисер стрічки Декель Беренсон народився в Ізраїлі, мешкає у Великій Британії, і багато разів приїжджає до України. Саме тут у нього і народилася ідея 15-хвилинної стрічки "Анна".

"Українська правда. Життя" поговорила з продюсеркою фільму Ольгою Бесхмельниціною про шанси кінокартини у гонитві за престижну нагороду, роль зв'язків і поліпшення міжнародного іміджу України.

– Цей проект – копродукція трьох країн – України, Великої Британії та Ізраїлю.

Як зародилася співпраця і чому вирішили зробити саме короткометражку?

– Режисер Декель Беренсон колись навчався з моєю подругою. Коли він вже їхав в Україну знімати фільм, то шукав продакшн для співпраці.

На той момент в ESSE Production House я уже працювала в більшій мірі з документальними фільмами і повним метром. Але коли Беренсон надіслав сценарій, мене зацікавила ця актуальна тема.

В Україні дуже багато шлюбних агенцій, де українські жінки абсолютно різного віку виступають в якості потенційних наречених для чоловіків, що приїздять з-за кордону спеціально для знайомства з ними. І вони витрачають на ці подорожі чималі гроші.

Хтось справді шукає собі партнера для стосунків, а для когось – це просто бізнес або розвага.

По-перше, добре, якщо про це говорить режисер з-за кордону – є погляд на ситуацію зі сторони.

По-друге, я завжди намагаюся шукати у своїй роботі проекти в форматі копродукції. А в короткому метрі таких кейсів у мене ще не було.

Тим паче, що у проекту було приватне фінансування. Метою було робити все швидко і якісно, щоб встигнути подати стрічку на відбір Каннського кінофестивалю.

Якби шукали фінансування для великого формату, проект міг би затягнутися на довгий час.

 Продюсер фільму "Анна" Ольга Бесхмельниціна

– Короткометражку зробити легше?

– Від початку зйомок до виходу фільму пройшло десь півроку. З цієї точки зору – так, легше.

Ви зверталися до Держкіно за фінансуванням?

– Через те, що бюджет фільму невеликий, ми зрозуміли, що можемо знайти кошти самостійно. Тому не було потреби звертатися до Держкіно.

Для нас класний кейс, коли реалізація проекту відбувається в інший спосіб. Це цілком український проект з точки зору креативної команди – в фільмі грають українські актори, наша знімальна група, звучить українська музика.

– У фільмі дія відбувається на Сході України, але жодна назва міста не фігурує. Де саме відбувалися зйомки?

– Ми умовно кажемо, що сюжет розгортається на Сході країни – у невеликому місті, де потенційно могла статися така історія.

Зйомки відбувалися в різних містах. Ми шукали і знайшли класні фактури локацій у Києві та Кривому Розі.

Ми не намагалися створювати конкретний географічний контекст, хоч в фільмі звучить назва Первомайськ.

– Тим не менш, там вказано, що героїня полюбляє театр, а на Сході міст, де є театр – дуже мало...

– Ця характеристика героїні додана, щоб надати шарму її образу, як щирої, відвертої і романтичної жінки, яка цікавиться мистецтвом.

– Як саме ви шукали актрису на головну роль?

– Кастинг був одним з найважливіших етапів проекту.

У Декеля Беренсона було чітке уявлення, якою він бачить головну героїню. Режисер хотів, щоб вона органічно виглядала в кадрі, менше грала і була сама собою.

Ми шукали Світлану довго, нам допомогла кастинг-директор Алла Самойленко.

Сама ж Світлана не лише акторка: вона також працює в музеї, раніше мала журналістський досвід.

– Як згадується на сайті фільму, у режисера після побаченого у одеському нічному клубі, склалося враження, що "чоловіки ставляться до жінок так, ніби вони шматки м'яса, що висять на м’ясокомбінаті, де працює Анна. А жінки оцінюють чоловіків за вартістю їхнього взуття". 

Чи не є такий стереотип певною провокацією для українського суспільства?

– Ідея режисера – розширити контекст проблеми за межі України.

Це світова проблема. Хтось шукає конкретно відносини задля грошей, а дехто шукає  справжнього кохання. І шлюбні агенції не завжди переслідують тільки чесні побажання людей.

Ідея фільму – показати Анну, яка випадає з цього контексту, руйнує ці стереотипи, бо з щирістю йде шукати романтичних стосунків.

Гіперболізуючи різні ситуації в фільмі, ми говоримо про вічні цінності незалежно від географії, бо це притаманно не лише українським реаліям.

 Головну героїїню фільму зіграла Світлана Барандич

Як на мене, то у фільмі привертає увагу не стільки романтична лінія, а соціальна проблематика, що виражається через різного роду дискримінацію – через вік, соціальний статус. І це чутлива тема для України на сьогодні.

– Не лише в Україні. Ця проблема актуальна в світовому контексті.

І завдяки фільму ми хочемо почати дискусію, обговорення щодо шлюбних агенцій, які позиціонують жінок, м'яко кажучи, дивним чином і штампованими форматами.

– Де і коли дискусії будуть проходити?

– В Україні, і за кордоном. Через карантин плани трохи змінилися, але плануємо вже наприкінці літа-початку осені.

Щодо фільму коли українці зможуть побачити його у кінотеатрах?

– Залежить від того, коли і як працюватимуть кінотеатри. Але у планах показати якомога більшій кількості глядачів. Найближчий показ буде у позаконкурсній програмі "Відкритої Ночі" в серпні.

А коли починається відлік оскарівської кампанії?

– Є декілька передумов, щоб фільм було номіновано на "Оскар".

Щодо короткометражних картин – фільм має бути досить відомим, мати нагороди на фестивалях.

Точної дати старту кампанії немає. Вона буде відбуватися в декількох країнах паралельно – у Великій Британії, Україні та США.

Наша мета полягає в тому, щоб якомога більше людей дізналися про фільм. Ми будемо залучати інфлюенсірів, лідерів думок, відомих українських і світових осіб, які будуть амбассадорами нашого фільму.

У вузькому колі кінорежисерів часто можна почути, що головне в оскарівській кампанії це зв'язки, тобто мається на увазі комунікація, спадкоємність між командами. А як же гроші на промоцію?

– Ми поки лише претендуємо на включення до лонглісту короткометражних стрічок "Оскару". І зв'язки мають значення. Класно, що ми працюємо не самостійно – в нас є британські партнери.

Якщо фільм потрапить в список фіналістів, знадобиться додаткове фінансування, щоб робити промоцію на світовому рівні для міжнародної аудиторії. Це суттєво збільшить шанси на перемогу.

Вже зараз, на етапі промоції стрічки в Україні та закордоном, нас підтримуватиме Український інститут – ми працюватимемо над промо кампанію "Анни" разом з ними.

Як саме "працюють" зв'язки більш детально розкажіть, може на прикладах.

– Британські партнери планують ближче до "Оскара" влаштувати кінопокази "Анни" в Лос-Анджелесі, Лондоні та Нью-Йорку, в хороших локаціях, куди будуть запрошені важливі люди з кіноіндустрії.

Так вони зможуть більше дізнатися про фільм і цю тему завдяки контенту, який ми спільно готуємо.

Як сприймають Україну за кордоном?

– Слід відзначити високий рівень зацікавленості, виходячи з мого багаторічного досвіду комунікації з міжнародними партнерами і відвідання світових кіномайданчиків.

Ми зараз перебуваємо серед країн, до яких прикута підвищена увага, від яких завжди чогось очікують, так як маємо класні успішні кейси, такі як  "Додому", "Племя".

Це було особливо помітно, коли ми активно промотували фільм "Анна" у Каннах, Торонто, на фестивалі незалежного британского ігрового кіно, на BAFTA.

 Короткометражний фільм "Анна" був представлений на Каннському кінофестивалі у 2019 році

Чи немає наразі у світовій кіноспільноті сприйняття України як країни, яку раніше асоціювали з Росією?

– Цього немає уже понад 6 років. У світі чітко розуміють, що у нас війна з РФ.

Думаю, що й завдяки українським фільмам і нашій культурній дипломатії  це змінилось.

Іноді до 2012-13 років такі питання могли бути. Буває, лунають месседжі, здебільшого пов'язані з негативними новинами чи російською пропагандою.

Наприклад, що мовляв, у нас небезпечно проводити зйомки. І доводиться нам це розвінчувати.

Як ви власне оцінюєте шанси "Анни" на "Оскар"?

– Нещодавно Каннський кінофестиваль відкривав онлайн-доступ до фільмів, серед яких була й "Анна". Його подивилися близько 55 тисяч людей.

У відповідь ми отримали величезну кількість класних відгуків. Це ж історія універсальна і зрозуміла для глядача у будь-якій точці світу — про пошук жінкою кохання, про самотність, про бажання знайти рідну людину.

Анна розвіює стереотипи, бо вона сильна особистість. Недарма актриса Світлана Барандич отримала чимало нагород. Глядач їй вірить і співчуває.

Актриса Світлана Барандич на зйомках фільму "Анна"

Ви змагалися за посаду очільника Держкіно. Цей конкурс від початку був заангажований чи ні?

– Конкурс проходив у два етапи і фінальне рішення приймав на той час профільний міністр Володимир Бородянський.

Напевно, в нього були критерії, за якими він оцінив Марину Кудерчук як гарного керівника. Про це можна буде говорити після певного періоду її роботи.

Питання заангажованості – неоднозначне. Сам конкурс проходив у строгій відповідності до процедур. Під час моєї участі жодних порушень не було.

Що стосується Юлії Сінкевич, яка брала участь у першому конкурсі, то є певні питання до оцінок, які отримала Юлія від комісії. На мою думку, ті низькі оцінки не відповідали її кваліфікації.

Якщо буде повторний конкурс, візьмете участь знову?

– Чесно кажучи, не знаю. Я підтримувала Юлію Сінкевич на етапі її висування, а коли вона не пройшла, вирішила спробувати також.

Тоді ви вже були готові трансформувати галузь української кіноіндустрії – що саме треба змінювати?

– Перш за все, необхідно серйозно працювати над міжнародним іміджем України у сфері кіновиробництва.

З власного досвіду розумію, що Україна має конкурувати не всередині країни, а у світі, з іншими країнами. Бо наразі в нас головне поле боротьби — всередині, і це стосується не лише кіноспільности.

Я хотіла б, щоб українські продакшени були більш конкурентними на міжнародній арені. Цілі у всіх одні – розвиток кіно і його прибутковість, покращення якості, збільшення кількості глядачів.

Зараз через коронавірус ситуація ускладнена, і ми, як країна, маємо бути надійними, конструктивними партнерами. Треба працювати над іміджем, що допоможе залучити партнерів зйомок, тим паче, що вже маємо кешрібейти.

Подивіться, найбільш знакові для України проекти створювалися у копродукції, бо самостійно це зробити важче.

А якщо подивитися на українську кіноіндустрію зсередини що саме потребує змін?

– Все починається з освіти.

Кіно – це командна робота, і від ефективності таланту кожної людини залежить загальний результат. Потрібне професійне навчання не лише в Україні, але й за кордоном.

В цьому плані мені імпонує французька кіноосвіта – у них всі хто закінчує кіномайстерню, зобов'язаний рік пропрацювати за кордоном. Це було б корисно і для нас.

По-друге, індустрія має працювати безперервно. Сталість системи дозволить довгострокове планування.

Зараз важко щось планувати на 3-4 роки вперед, бо в нас все може змінитися навіть через декілька місяців. Усталені правила подання проектів, строки пітчингів, фінансування – це все впливає на плани у кіноіндустрії. 

До речі, щодо освіти. Від акторів часто чую, що у нас немає нормальної, умовно кажучи, школи продюсера, тому є проблеми.

– Я схиляють до того, щоб говорити не про проблеми, а про завдання – як зробити краще, яким чином вдосконалити наявний стан справ.

В мене дві освіти – економічна і режисерська, це логічно поєднується у професії продюсера.

Для того, щоб ефективно працювати продюсером, на мою думку, краще мати кілька освіт, зокрема, базову економічну чи юридичну, це особливо актуально, працюючи з державним фінансуванням, адже необхідно розуміти усі нюанси.

Чи є якісь фішки успішного продюсерства?

– Це людина, яка має гарний смак і широкий кругозір.

Продюсер повинен розумітися в творчих питаннях, а також бути ефективним менеджером та комунікатором. Це допомагає знайти варіанти практичної реалізації ідей.

Моя головна фішка – проект має мені подобатись, має бути пристрасть.

Які українські фільми є конкурентоздатними на світовому ринку?

– Багато кінокартин. Наприклад, "Мої думки тихі", "Додому", "Плем'я", "Коли падають дерева".

Чекаю на фільм про Довбуша.

Наскільки негативними будуть наслідки коронакризи для кіноіндустрії України, за вашими прогнозами?

– Я б одразу ділила їх на позитивні і негативні.

Прогнозувати негативні не хочу.

А щодо позитивних, із задоволенням. Індустріальні секції кінофестивалів в онлайні залучають все більше кращих експертів, думаю, ця практика залишиться і в майбутньому. Глядачі дивляться більше локальних фільмів онлайн.

 Ольга Бесхмельниціна змагалася за посаду очільника Держкіно

Якщо раніше у нас намагалися розширити мережу кінозалів, то наразі, на вашу думку, чи не буде навпаки скорочення?

– Скорочення не буде, але цей процес може уповільнитися. Хоча кінотеатрів нам все одно не вистачає.

Іноді лунає такий стереотип "Якщо ти працюєш у кіно, то добре заробляєш".

Наскільки це відповідає дійсності? І на сьогодні в Україні кіноіндустрія може бути прибутковим бізнесом чи ні?

– Цей західний стереотип, на жаль, поки що не підтверджений нашими реаліями.

Індустрія буде прибутковою, зараз ще вибудовуються багато процесів, з'являється сталість. 

Звісно, можна заробляти, але вважаю, що ця мотивація має збалансовуватись з бажанням створювати гарні фільми, для мене це пріоритетніше.

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

7 українських фільмів 2020 року, які вам варто переглянути

7 кращих українських фільмів останнього десятиліття

10 найкращих іноземних фільмів 2019 року: "Ірландець", "Джокер", "Арахісовий сокіл" та інші

Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua