Юлi Запорожець – не хлопець і не дівчина. Чому це нормально і як правильно звертатися до таких людей

63587
14 листопада 2020

Влітку гурт JULINOZA випустив пісню на голлівудському лейблі Your Name, у якій йдеться про самоідентичність. 

Під час релізу лідер гурту Юлі Запорожець повідомила, що не відносить себе ані до дівчат, ані до хлопців. Таких людей називають небінарними. 

Суспільству часто буває важко їх зрозуміти, адже ми не знаємо, як ставитися до людини, яка виглядає, як жінка, але просить звертатися до себе у чоловічому роді. 

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з лідером JULINOZA та розповідає, що означає бути небінарною персоною, з якими проблема вони стикаються і як правильно спілкуватися з небінарними.

Далі ми будемо звертатися до Юлі Запорожець у чоловічому роді, адже йому так комфортніше. 

"З раннього дитинства я казав, що я "ніхто" або "воно". Так, це дивно звучить, – розповідає Юлі.

Вперше я попросив мене називати воно, коли мені було шість".

Юлі рік, на фото він грає на фортепіано. На іншому фото – йому два роки, він грає вже двома руками. Батьки Джулінози музиканти, тому й виховували його не як хлопчика чи дівчинку, а як музиканта.

З трьох років Юлі вже виступав на концертних майданчиках, таких, як стадіон "Чорноморець" в Одесі та конкурсах для юних виконавців. Заняття творчістю замінили дитині стандартні ігри у дворі. 

Юлі в рік вже пробував грати на фортепіано

"З трьох років я ходив до вокальної, художньої та хореографічної студії, а вдома зі мною займалася музикою мама, – згадує Юлі.

Коли мені було шість, я написав музику до 50 хвилинного дитячого балету про маленьке мишеня для моєї хореографічної студії. Це був вокально-фортепіанний твір у формi мiнi опери з лейтмотивами різних звірів. Мама допомагала записувати ноти.

Це стало моїм найцікавішим здобутком на той час. У шість років я чітко усвідомив, що буду композитором". 

У шість років Юлі вступив до виконавчої школи iменi Столярського. Це спеціалізована музична школа, де діти навчаються музиці 11 років і паралельно вивчають усі шкільні дисципліни.

До виступів дитини на міських і всеукраїнських фестивалях додалися міжнародні конкурси та гастролі. Зокрема, у Польщі, Румунії, Словаччини та Татарстані.

Зазвичай Юлі повертався звідти з першими місцями чи гран прі. Він пов'язує це з тим, що зазвичай грав програму розраховану на дорослих піаністів. 

На цьому відео Юлі грає концерт Чайковського №1. Зазвичай цей твір грають дорослі музиканти, після закінчення консерваторії, наш герой тут – учень сьомого класу.  

Починаючи з четвертого класу Юлі сидів за піаніно до 8-9 годин на день. Каже, що це було "солдатське життя музик". Але він сумлінно все виконував: привозив багато нагород з конкурсів і був кращим піаністом школи. 

Юлі згадує, як іноді його навіть зачиняли у кімнаті, щоб він краще готувався до концертів: "Іноді ми сварилися із мамою.

Це могло трапитися, коли наближався час якогось відповідального конкурсу з класичного фортепiано, я нервував, тому що грати класичну музику, де не можна iмпровiзувати та додавати щось своє, це завжди дуже відповідально і казав, що не буду виступати i не вийду на сцену. Мамі доводилося проживати все це зі мною". 

Юлі продовжує писати музику у школі. У десятому класі з'являються перші симфонії (одна з них у наступному відео) – Юлі пише музику для оркестра у який входить часом до сотні музичних інструментів. 

Тоді ж Юлі видає перші саундтреки для фільмів. Пізніше буде консерваторія, телепроект "Голос", боротьба за участь у Євробаченні та власний гурт Джуліноза.

Юлі наголошує, що музика з дитинства була його усвідомленим вибором і покликанням. 

Хто я?

Перші питання щодо самоідентифікації почали лунати ще у дошкільному віці.

Юлі сперечався із родичами, які казали "ти ж дівчинка" і точно знав, що називати його треба інакше. Зокрема, лунала фраза "я – ніхто".

"Це не було знецінення на кшталт "я ніхто, я ні на що не здатен". У моєму розумінні "ніхто" це було щось поза межами людської раси, – пояснює він.

Мені було важко це пояснити. Років за 10 дізнався, що у багатьох древнiх сакральних текстах рiзних народiв писали про третю стать і у них навіть у мові передбачені відповідні займенники.

Ще згодом я почув, що у багатьох країнах сучасного свiту, наприклад, у Німеччині, дозволили визначати себе як третю стать я зрозумів, що не один такий і що навіть офiцiйно це може вважатися правильним для певних осіб". 

Та у дитинстві Юлі не міг апелювати до сакральних текстів.

У першому класі дитина отримала роль дракона у новорічній театральній виставі. Дракон був головним позитивним персонажем, який народився на світ з однією метою – дарувати людям музику. Вистава тривала кілька місяців, іноді тричі на день.

У першому класі Юлі отримала роль дракона і вжилася в неї

Після цього Юлі став наполягати, щоб близькі вживали займенник "він" і назвали його не Юля, а Дракоша.  

"Звичайно, це схоже на те, що актор вжився у роль і не може з неї вийти. Але для мене це було дуже серйозно. Мама досі кличе мене Дракоша, – розповідає Юлі.

У дворі іноді також доводилося пояснювати "чому ти не дівчинка". Діти ставилися з розумінням. Втім, зазвичай після школи я займався музикою.

Я ніколи не вважав себе хлопцем, і не намагався голити волосся, щоб виглядати, як особа чоловічої статі. У мене довге волосся і я використовую його у сценічних образах.

Займенник "він" часто вживають, як безособовий. Наприклад, "сьогодні у вас буде новий вчитель" означає, що прийти може, як чоловік, так і жінка.

Мені важко пояснити, але коли я чую, що про мене кажуть, як про представника жіночої статі у мене організм фізично не сприймає це і я почуваюся погано. Так було завжди.

Менi хотілося б, щоб мене сприймали не як хлопця чи дiвчинку, а як творця. А творець це безстатеве явище". 

В музичній школі було складніше. Викладачі "точно знали", у чому різниця між піаністами та піаністками. Вони наполягали, що дівчата не можуть бути повноцінними композиторами та навіть друзями. Єдина їх перспектива – шлюб та діти. 

"Я відторгав приналежність до жіночої статі ще й через цi консервативнi пiслясовковi висловлювання своїх вчителів, – каже Юлі.

Топові викладачі та викладачки завжди казали мені одне й те саме: іночої дружби не існує, будь обережна. Ви начебто подруги, але коли вам почнуть подобатися хлопці дівчата точно тебе "кинуть". Ви почнете сваритися через чоловіків".

Мене це дратувало. Для мене взагалі дружба, це щось святе і надзвичайно важливе. Це найважливіші стосунки для мене у свiтi людей". 

Юлі Запорожець не відносить себе ані до дівчат, ані до хлопців

Викладачі додавали, не існує не тільки жіночої дружби, а й дружби між чоловіками і жінками. Відтак, якщо ти жінка, то маєш лише один шлях – знайти хорошого чоловіка.

Логічних виходів із цієї ситуації два: виходити заміж або не бути жінкою. Юлі обрав друге. 

Нав’язування стандартів

Підлітковий період, у якому зазвичай дівчата та хлопці усвідомлюють свою сексуальність для Юлі пройшов нестандартно.

Найбільший тиск він відчував зі сторони саме викладачів. Каже, що тоді йому було "жахливо усвідомлювати себе в жіночому тілі". 

Розмови про те, що потрібно заводити стосунки його тільки дратували: "Романтичні стосунки мене ніколи не цікавили.

Я з дитинства чую таке: "Ти надзвичайно талановита. Де ж тобі відшукати чоловіка-продюсера з купою грошей, який би "розкрутив" твій талант".

Чому я, талановитий композитор, маю від когось залежати з незрозумілих причин, коли можна бути самому продюсером".

Юлі згадує, що в його гардеробі з дитинства майже не було суконь. На сцені він часто виступав у костюмах персонажів: кіт, чаклун тощо.

Найбільше наслідування жіночій моді відбулося у період, коли Юлі разом із подругами захоплювався творчістю Брітні Спірс – яскравий макіяж, спідниці тощо.

Втім, за словами музиканта, це була частина артистичного досвіду. Саме музика у підлітковому віці подарувала Юлі відчуття свободи – особливо після появи субкультур: 

"Це була епоха: рок, емо, готичний стиль. Ми ходили на концерти альтернативних рок музикантів, на слеми, гуляли із скейтерами.

Ми взували кеди, рвані джинси, значки, браслети. Таким чином ми могли через одяг долучатися до іншої атмосфери, що суттєво відрізнялася від класичної чи джазової.

Ми самовиражалися не як хлопець чи дівчина, а як прихильники субкультури. Це була свобода".

Юлі виступає з мейк-апом, але не сприймає це як прояв жіночності

Нині у більшості випадків Юлі виступає з мейк-апом, але не сприймає це як прояв жіночності. Каже: "Мейк-ап допомагає створити яскравий сценічний образ".

Його дратують фемінитиви та ситуації, коли ЗМІ представляють його, як лідерку гурту, композиторку чи чарівну дівчину.

Головний дискомфорт, по словам Юлі, полягає у нав’язуванні стандартів. Він впевнений, що людям байдуже хто ти і яка твоя мета – ти маєш відповідати уявленням більшості про те, ким ти маєш бути.

Особливо це стосується жінок, які "не можуть бути подругами", а повинні народжувати дітей і мріяти про шлюб.

У випадку Юлі все починається із форми звернення. Про себе він говорить у чоловічому роді або в множині. У слов’янських мовах немає займенника, який би описував небінарних людей: 

"Із друзями, я кажу про себе у чоловічому роді. З незнайомцями часто вживаю фразу "мною було зроблено", замість того, щоб сказати "я зробив чи зробила".

З батьками говорю про себе у множині. Наприклад, мама питає "Як пройшов день", я відповідаю "ми ходили у парк". Я кажу "ми" не через те, що у мені живе і чоловіче і жіноче. Ні. Мені не подобається казати "я", бо "я" це хто?"

Юлі вважає, що питання самоідентифікації має торкнутися кожного. Це не повинно стосуватися гендерної ідентифікації: 

"У мене є автобiографiчна пісня-притча "Дракоша", який цитує Лао Цзи про те, що кожен має знайти себе у цьому світі. Ми приходимо сюди, щоб пройти якийсь свій шлях. Тільки це дасть тобі знаходитись у гармонії із собою.

Я знав свій шлях з самого початку, з дитинства. Я завжди знав, яке моє покликання, чим я повинен займатися. Я вважаю, що людина має зрозуміти для чого вона потрібна, чим вона може бути корисна. Це про цілісність особистості.

Можна жити паразитом і користуватися благами нашої планети, можна гнатися за чужими орієнтирами щастя: мати більше грошей, купити більше товарів, але чи потрібно це саме тобі?

Валерія Широкова, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Що таке небінарність та чому це нині "тема №1" у культурному світі

Почему девушки бреются наголо? 5 откровенных историй

"Бути чоловіком – це професія". Історія хлопця, який перевдягається дівчиною

Спецпроект "Шана різноманіттю": історії трансгендера, родини лесбійок та ще 6 лонгрідів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua