"Бути чоловіком – це професія". Історія хлопця, який перевдягається дівчиною

7151
21 березня 2019

Зустрічаємося у Ігоря вдома, у маленькому містечку поблизу Києва.

Ми знайомі досить давно, однак він все одно помітно нервує. Його можна зрозуміти – про те, як він живе насправді, розповідає комусь нечасто.

"Зачекай хвилину, я хоч трохи переодягнуся".

 

І за мить до мене виходить вже Іра. Власне, це той самий Ігор – тільки в чорних легінсах та футболці-туніці. Ніяково усміхається і розводить руками, мовляв, – якось так.

"Ще один штрих". Дістає з рюкзака червону помаду і трохи невміло, але старанно підмальовує губи.

Ми заздалегідь домовлялися, що розмовлятимемо, як дві дівчини. Однак у розмові так виходить не завжди – час від часу друг називає себе то ним, то нею.

Ігор вважає себе кросдресером (англ. crossdressing – перевдягання, ще цих людей називають травесті).

Це люди, які одягаються та/або використовують макіяж та аксесуари, які традиційно не асоціюються з їхньою біологічною статтю.

За таким описом можна подумати, що це те ж саме, що трансгендер, але багато кросдрессерів відчувають себе комфортно у наявній статі й не бажають її змінювати.

Ігор поки і сам до кінця не певен, що відноситься саме до цих представників ЛГБТ.

"Українській правді. Життя" хлопець розповів, як усвідомив свою "інакшість", як це – приховувати від близьких себе справжнього та про те, чого боїться.

Далі – його пряма мова.

ЯКБИ БУВ ТРАНСОМ, ТО У ЧОЛОВІЧІЙ РОЛІ ВЖЕ Б ЗДУРІВ

Я комфортно почуваюся чоловіком. Ні, ти зрозумій, я більше 20 років в цьому тілі (сміється).

Весь цей час я ж дружив з хлопцями, переймав їхні звички, щоб максимально не видати свою таємницю. Можна сказати, що бути чоловіком – це для мене професія.

Це частина моєї життєвої гри, яку я веду для того, щоб всім іншим навколо мене було також комфортно.

Мені не страшно жити таким, як я є, не боюся зануритися в свої проблеми.

Мені страшно, що у ці проблеми зануряться мої близькі, яким доведеться через це проходити.

Я не є повноцінним транссексуалом, але я люблю набирати рис, які максимально характерні жінкам. Зараз це скоріше кросдресінг.

Будучи трансом, мені здається, за стільки часу в чоловічій ролі, я б вже здурів.

Я цілком можу виконувати чоловічі обов'язки. Це не проблема, я можу заробляти, лагодити, займатися фізичною працею – все, що треба робити.

 

У мене немає ненависті до своїх статтевих органів.

Я не думаю про свої вподобання постійно. Коли ти в роботі – нема часу. Ти ж не можеш рубати дрова і думати: "О, я бачила там таку спідницю, відпад". Ти думаєш: "Коли ці дрова нарешті закінчаться". І це тебе не відрізняє від будь-якого іншого мужика.

Проте, коли гортаєш стрічку і бачиш жіночий одяг, то думки відповідні. Сукні й справді незмірно гарніші за чоловічий одяг.

Мені не треба, щоб весь світ про мене говорив. Щоб я ходив по вулиці й люди казали мені: "О, яка ти класна чіка".

Мені треба людину, яка б мене розуміла в моїх бажаннях.

Не важливо, чи це буде хлопець, чи це дівчина. Стать не має значення, яка різниця, що між ногами.

Це має бути людина, яка повністю мене зрозуміє і не дасть внутрішнім демонам вирватися назовні.

З цією людиною в нас має бути окремий світ.

НАМАГАВСЯ ВИКОРІНИТИ ВСЕ ЖІНОЧЕ ЧОЛОВІЧИМ

Розуміння того, що щось не так – чи зі світом, чи зі мною, – прийшло ще у дитинстві.

Думалося: "Блін, всі дівчата такі гарненькі!" Подобалося, як вони виглядали, мені хотілося бути такою ж.

Якось у початковій школі я переодягнувся повністю у одяг сестри.

Це побачила мама. Вона зайшла в кімнату і вийшла.

Я швидко переодягнувся у своє і пішов гуляти з хлопцями. Ходив до пізнього вечора і боявся прийти додому.

Коли прийшов – отримав на горіхи. Не через те, що це неправильно, а бо не можна брати речі сестри без дозволу.

Це історія мене все одно налякала і років 5 я старався до цього не повертатися.

Коли вступив в університет, почав дуже соромитися своїх таких бажань і всіляко намагатися їх викорінити.

Все "чоловіче", що могло б, як мені здавалося, змінити ситуацію, я перепробував.

Зокрема, активно займався спортом, набивав тату, змінював стиль, стрижку, набрався показової брутальності...

Не можу сказати, що все це мені не подобалося. Воно приносило задоволення, але нікуди не зникала й інша частина мене – жіночна. Як би я не виглядав та не поводив себе.

Врешті мені "зривало дах". Коли ти довго від себе тікаєш, справжні емоції виходять на поверхню. Перестаєш контролювати себе, тобі хочеться виговоритися – і ти виливаєш все на людей, яким краще цього всього не знати.

"ВІН НЕ ПО ШТАНАХ, ВІН ПО СПІДНИЦЯХ"

З часом було все більше тих, хто знав, і все менше тих, хто хотів справді почути.

Коли з людиною починаєш спілкуватися ближче, ситуація виходить за межі "весело і кльово", і людям набридає. Я їх теж розумію.

Знати про нетрадиційні вподобання друга – це як камінь, який нікуди не сходить, ніякого прогресу немає, нічого нікуди не розвивається.

 

Було таке, що чутки про мене виходили "сарафанним радіо". Тоді були шпильки в мій бік. Звичайні, стандартні "педик", "транс", "він не по штанах, він по спідницях"...

Ніхто розібратися не намагався, але й якогось страшного хейтерства не було.

От, наприклад, каже хтось: "Ти баба". А я що? Мені навіть не образливо-то, я ж до цього і йду (сміється).

Навіть ті, хто розумів, що є "щось не те", бачили, що я не даю цим тарганам волю, і їх це не дуже турбувало.

Я ж не ходжу в спідниці та на шпильках по вулиці, та й добре.

Суспільство до цього не готове. І я це також розумію.

Росте багато малих дітей, які можуть взяти для себе неправильний приклад і розцінити це чисто як хайп. Без справжнього бажання і потреби робити те ж саме, що і чувак на вулиці.

Є люди, які надумають собі щось, чисто щоб вирізнятися чи спробувати щось екзотичне.

Вони нароблять дурниць, засвітяться десь і по них судять про всіх представників ЛГБТ. А там – ні особистості, ні глибини, нічого.

І ти розумієш, що тебе теж з ними під одну гребінку зачешуть.

Якщо про чужих говорити, то зараз вже немає страху сильного, що хтось дізнається.

З рідними складніше. Це треба буде "розрулювати". Теж не страшно, просто з'являться проблеми, які треба буде вирішувати.

Рідним розказувати ніколи не пробувала. Хоч була близька до цього, натяки були.  

Але зрозумій, ти не прийдеш до людей, з якими ти живеш під одним дахом і не скажеш "о, а я дівчинка".

Якось з мамою за кордоном проходили повз гей-містечко, вона ледь не плювалася.

Це мене відштовхнуло.

Я не можу їй про себе розповісти, хоч була до того близька.

Я й сама не впевнена, що хочу про це говорити. Це межа, яку ще не знаю, чи варто переступати.

ЗМУШУВАТИ РОЗУМІТИ МЕНЕ НЕ МОЖУ

Зараз у мене є дівчина, вже кілька років.

Ми з нею цілком сходимося у сексуальних вподобаннях та характерами.

Якось при ній, під час прелюдії, я дістала колготки. Мовляв, ось, в мене тут ще з КВНу завалялися. Аня сміялася і просила приміряти. Я одягнула. Вона затулилася руками і пищала "Знімай, знімай"!

Потім були якісь ще жарти про плаття та принцес.

Вона приймала мої переодягання, доки не зрозуміла, що це серйозно, а не просто жарти.

Переломним моментом стала моя переписка з однією знайомою, яка зверталася до мене як до подруги. Аня її побачила і цього вистачило, щоб зрозуміти, що все серйозно.

Ми дуже посварилися, але не могли відпустити одне одного. Одразу помирилися, але довгий час просто робили вигляд, що все добре. Місяць потрібен був, щоб вона розтанула.

Зараз Анюта все розуміє. Повністю. Але боїться про це говорити. Як тільки заходить якась мова – вона одразу ховається і відгороджується.

Можливо, якби ми були подружжям, вона б йшла на поступки. Доки ми просто зустрічаємося, вона сумнівається – а чи треба їй така людина на все життя.

Думок прив'язати її до себе шлюбом не було.

Я не хочу маніпулювати коханою людиною. Бачу з нею подальше своє життя, але хочу, щоб вона сама прийшла до розуміння, без схиляння до цього.

Якби вона прийняла мене такою, як я є. Іноді, не завжди, зверталася б до мене, як до жінки. Мені б цього вистачило.

Я багато думаю про наше майбутнє і про дітей. В цих стосунках розумію, що є бажання в моєї половинки мати власних дітей, і я не маю права її цього позбавляти.

 

ЩО ДАЛІ?

Я відчуваю роздвоєність в собі, і мені здається, вона формувалася штучно через страх, який був раніше.

За інших життєвих обставин – я б зараз сиділа перед тобою, мабуть, не в легінсах і з помадою, а з довгим волоссям і, певно, після якогось комплексу гормонів. Можливо, зробила б операцію.

Зараз вже я не хочу хірургічного втручання.

Частково через кохану людину, частково через те, що я ж 20 з копійками років формувалася як чоловік. 

Унісекс формат – не для мене.

Якось я говорила з психологом. Давно вже. Вона сказала мені, що я все це переросту. Просто треба потрібну людину та сім'ю.

Я не знаю, чи я б міг повністю відмовитися від свого життя. Воно у мене дуже хороше, я не маю на що жалітися. У мене хороші батьки, стосунки, робота, є голова на плечах...

Я не впевнений, що поміняв би все тільки на те, щоб бути дівчиною.

Як я бачу своє життя далі?

Намагатимуся знайти гармонію зі своїми близькими. Не хочу нічого доводити усьому світу, кому воно потрібно. Чужим по великому рахунку байдуже. А розуміння рідних – безцінне.

В шкільні роки і раніше я цього не розумів. Мені здавалося – от знатиме про це більше людей, буде круто.

Імена та фактична інформація про героя змінена з міркувань збереження приватності.

Людмила Панасюк, УП

Малюнки Андрія Калістратенка

Вас також може зацікавити:

Спецпроект "Шана різноманіттю": історії трансгендера, родини лесбійок та ще 6 лонгрідів

Секс-терапевти розповідають про поширені інтимні фантазії, які розповідають їм клієнти

Ознайомтеся також з міфами про безпечний секс, про які варто забути

Для більшої впевненості почитайте відповіді сексопатолога на 10 запитань про секс, які соромно поставити відкрито

Ми не хочемо втрачати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті