"Артист повинен мати мінімум табу". Інтерв'ю з акторкою Анастасією Зюркаловою

6672
18 липня 2021

Успішний старт кінокар'єри у 10 років приніс Анастасії Зюркалової популярність. Наразі вона – актриса Театральної майстерні М.Рушковського.

Анастасія видається вольовою та цілеспрямованою особистістю, яка навіть під час пандемії активно працює і навчає інших.

Як один з багатьох "карантиних" результатів – вистава "Rusalka XXI",  де актриса виконує головну роль.

Про нову казку для дорослих, театральну майстерню-сім'ю, дитячі зйомки і як виживають артисти на карантині, Анастасія розповіла в інтерв'ю "УП.Життя".

 Вистава "Rusalka XXI", Анастасія Зюркалова. Фото: Майк Титаренко

– Вистава "Rusalka XXI" – про екологічну безпеку і проблеми з переробкою сміття. Декорації у спектаклі – пластикові пляшки, які жителі Києва протягом декількох місяців приносили на станцію переробки сміття.

Наскільки для вас ця проблема – забруднення навколишнього середовища – актуальна? Ви маєте звичку сортувати сміття?

– Це спектакль у рамках крос-культурного проекту від Українського культурного Фонду, на який ми отримали грант.

Показ мав бути ще в березні, але відклали через локдаун. Він створений у жанрі сайт-специфік – ми граємо виставу, враховуючи локацію.

У нашому випадку – це приміщення станції сортування і переробки сміття "Київміськвторресурси". Цим проектом ми намагаємося привернути увагу до сортування сміття, забруднення пластиком цілої планети, а не тільки океану.

В основі історії – відома всім казка Ганса Крістіана Андерсена. Ми її трансформували через фантазії і міркування: що було б, якщо б Русалочка жила в сучасному світі, де океани забруднені сміттям, а планета на межі екологічної катастрофи.

Що стосується мене, то я і раніше замислювалася про проблему переробки сміття, вивчала тему сортування. Цією виставою ми намагалися показати глядачеві, як важливо усвідомлено підходити до споживання і утилізації відходів.

– Бо інакше Русалка і взагалі будь-які живі істоти можуть загинути. Як ви створювали образ сучасної Русалки?

– Моя героїня – тендітна, але незважаючи на все, знаходить в собі сили боротися з тим, що відбувається – забрудненням планети.

З одного боку, це казка, а з іншого, – у ній йдеться про важливі речі для дорослих. Коли ти репетируєш, то цим дихаєш і живеш.

Так, я перечитувала казку, подивилася різні мультфільми, ми робили етюди про тварин, щоб краще зрозуміти їх пластику. Русалочка поєднує в собі людську сутність і первозданну природу. Для мене це цікава робота у акторській кар'єрі.

– Чи будуть покази вистави на інших майданчиках?

– У нас було зобов'язання – показати виставу 13 червня, що ми і зробили. Звичайно, ми дуже сподіваємося, що буде нагода ще запрошувати глядача.

 Вистава "Rusalka XXI", Анастасія Зюркалова. Фото: Майк Титаренко

– Якщо розглядати театр, як інструмент, то якою мірою він сприяє вирішенню тих чи інших питань в нашому суспільстві?

– Не думаю, що театр наразі вирішує ті чи інші проблеми. На жаль, в Україні це так. Але цінність в тому, що ти маєш змогу поділитися власною точкою зору, звернути увагу людей на ті проблеми, які хвилюють і тебе.

Адже неможливо грати спектакль про щось, якщо це тебе не чіпає. І наша "Русалка" – щира робота. В основному, глядач, за моїми особистими спостереженнями, ходить до театру,  щоб розслабитися. Сподіваємося, що наш спектакль не для розваги, а залучення уваги до екології.

– У вас кінокар'єра почалася ще в дитячому віці. Як оточуючі ставилися до вас на знімальному майданчику – з потураннями або більш строго?

– Я завжди почувала себе дорослою: зі мною не "сюсюкалися", як з дитиною, а ставилися як до особистості. На майданчику мене любили і завжди тепло приймали. З раннього дитинства у мене була відповідальність і дисциплінованість.

Наприклад, коли я прийшла на першу у житті зйомку, то вивчила і свій текст, і партнера. Тоді багато хто здивувався, мовляв "ого!". У мене не було бажання когось вразити, а таке в мене ставлення до роботи. 

На зйомках сформувалося розуміння, що ти такий же як і всі інші: не потрібно себе поводити якось особливо, як "зірка".

Якщо була рання або пізня зйомка, коли страшенно хотілося спати, то я не вередувала, тому що це робота.

Мені було в радість, що будучи дитиною, по суті, я виконувала дорослу роботу. Чесно кажучи, особливо сподобалося, якщо доводилося школу прогулювати. 

А в цілому, весь досвід, який актори опановують вже у дорослому  віці, то багато чому я вже навчилася у дитинстві. Це стосується і роботи на камеру, і поза камерою.

– З дитинства ви були всередині закулісного спілкування між артистами, чи не було розчарувань?

– Після фільму "Аврора", дуже важкого, я подумала: може, не варто займатися акторською професією, а обрати щось інше. Але згодом врешті решт вирішила, що це для мене важливо.

– Тобто, вибір театрального вузу був свідомим. Батьки підтримували чи відмовляли?

– Нам з молодшим братом батьки завжди давали свободу щодо цього – займатися тим, до чого лежить душа і серце. Це важливо.

Вони не наполягали на театральному напрямку. Адже я тільки з третьої спроби вступила до театрального вишу.

На той час я вже два роки навчалася на "інязі" і замислювалася про професію перекладача. Якось на зйомках познайомилася з випускником Миколи Миколайовича Рушковського. І я поступила до нього на курс.

Тут я відчувала себе на своєму місці. В результаті пройшла приголомшливу акторську школу, тому що він завжди був одним з найбільш сильних педагогів в Україні.

 Вистава "Останній день людства"

– Ви вступили до університету вже з певним акторським багажем. Під час навчання не було особливого ставлення до вас, заздрості з боку однокурсників?

– Абсолютно ніякого поблажливого ставлення не було, це точно. Та й чому воно мало бути?! Ми всі були рівні. У комісії ж декілька педагогів: деякі з них навіть не хотіли мене брати на курс. Але пощастило.

Чесно кажучи, на той момент я не збиралася грати саме в театрі, бо метою було – кіно. А в університеті ім.Карпенка-Карого, якщо говорити відверто, навчають саме артистів театру, а не кіно.

І вже закінчивши  університет, зрозуміла, як сильно закохалася у театр. Пощастило мені і з Майстром, і приголомшливими однокурсниками: досі тримаємося всі разом.

– А як Рушковський ставився до своїх студентів? Що він дав для професії?

– У нього була всеосяжна любов до кожного. Він дуже вірив у мене, напевно, більше, ніж я сама в себе.

Пам'ятаю, як на вступному іспиті я читала Цвєтаєву і члени комісії вирішили, що моє амплуа – інженю. І я так вважала. Рушковський ж побачив в мені характер і сказав, що я героїня, а не інженю.

Він навчив нас усіх, що на першому місці має бути людяність, а потім професіоналізм. Актор – це ж про людину, його сутність, біль, пороки…

Любов до людини повинна бути завжди. Його професіоналізм і відповідальність були для нас завжди взірцем. Наприклад, під час вистави, якщо артист не зайнятий на сцені, то часто він йде до гримерки. А Рушковський завжди за кулісами на сцені сидів і потім на виходив на свою сцену.

Такий надзвичайний професіоналізм притаманний старій акторській школі. Микола Миколайович був особистістю у всіх сенсах.

– Зовні він справляв враження суворої людини, а яким  був зі своїми вихованцями?

– Він ставився до нас, як до дітей. На попередніх його курсах він скоріше був, як суворий батько, а для нас, як дідусь – з віком став трохи м'якше.

Звичайно, він міг зробити слушні зауваження, але завжди був справедливий до всіх.

 Вистава "Стан облоги"

– Як з'явилася Театральна майстерня Рушковського?

– Коли ми поступили на перший курс – нас було 30 чоловік, а до другого курсу трохи менше вже стало. Це  був дружний курс, тому вже ближче до випуску, ми були, як сім'я.

І  ми дуже хотіли мати свій театр. На той час  для нас таким собі прототипом була майстерня Петра Фоменко. Сам Рушковський не дуже хотів, щоб на його честь називали театр.

– Але його прізвище – це ж як бренд.

– Так, тому вирішили – нічого не змінювати. Звичайно, ми й досі хочемо мати повноцінний свій театр, адже  поки розташовуємося і показуємо вистави у залі бібліотеки мистецтв ім.Лесі Українки. Сподіваюся, будемо розширюватися з часом.

– Ваш колектив може прийняти до себе актора ззовні, тобто того, хто не вчився у Рушковського?

– Зараз у нас тільки ті, хто навчався у нашого Майстра. Якщо ж хтось матиме  ідентичне світовідчуття, як ми, то можливо будемо разом працювати.

– У вашій кар'єрі наразі в пріоритеті – театр, не кіно?

– Театр я дуже люблю, він вимагає багато сил і самовіддачі. Але хочеться і зніматися. Тому працюю і в цьому руслі, займаюся, підвищую свій рівень.

– Коли ви приходите на кастингах, які тенденції відзначаєте? Наприклад, нерідко доводиться чути, що приходять багато людей, які закінчили будь-які 2-3-х місячні акторські курси, що само по собі знецінює акторську професію.

– На жаль, є таке явище, але це важко відстежити на кастингах. Але навіть серед таких людей може бути цікавий типаж або реально природний талант.

Мені, як людині, яка отримала повноцінну профільну освіту, хотілося щоб поруч були люди, які говорять зі мною на одній мові. Але на практиці не завжди так.

Як говорив Рушковський: "Акторська професія така, що важко перші 30 років, а далі – теж важко".

 Вистава "Старий і море"

– Про труднощі. Заради ролі в фільмі "Аврора" вам довелося поголитися налисо. На той момент, для звичайної дівчинки у житті і актриси в кадрі, це було болісно?

– Я тоді була підлітком. Звичайно, мені як дівчині хотілося бути красивою, грати в романтичних комедіях, а по факту – ходила з синцями. Але було розуміння – це потрібно заради ролі.

– На що зараз не погодитися заради ролі?

– Я вважаю, що митець/артист повинен мати мінімум табу. Адже, по суті, кожен сам себе заганяє у якісь рамки.

Для мене, напевно, немає таких речей, якщо це хороший матеріал. Мені цікаво пробувати себе у різних образах.

– А вірите у забобони?

– У дитинстві вірила, всього боялася. Згодом пройшло. Це скоріше, заважає робочому процесу, тому не зациклююсь на цьому.

– Багато акторів, з якими ви знімалися раніше, живуть у РФ. З ними підтримуєте стосунки?

– Ні. Тому що наш зв'язок перервався ще до подій 2014 року.

– А як вижити артисту у період локдауна і карантину, коли театр взагалі  зачинений? А наразі нам прогнозують чергову хвилю нового "штаму корони".

-Локдаун – це дуже неприємна ситуація не тільки для театру, але і в цілому сфери культури. Так, в першу чергу вирішуються питання охорони здоров'я, але людям мистецтва теж треба якось виживати.

Навіть державні театри зараз – не в найкращому становищі. Кожен намагається у цей період вижити.

Крім театру, я викладаю акторську майстерність, сценічну мову, веду курси по мови – не тільки для акторів, а й для тих, хто хоче добре говорити. І тому на карантині – це була моя основна робота. Коли локдаун послаблювали – ми репетирували у театрі. Тобто, мій карантин був робочим.

– Під час карантину в соцмережах ви постили відеоетюди. Це були "чернетки" якогось проекту?

– У карантин хотілося займатися творчістю, задіяти свої сили. Чесно кажучи, ніколи не любила відео, а тим більше знімати себе. Але тоді мені стало цікаво і це робила заради розваги.

До речі, я не особливо люблю соцмережі, але для мене – це можливість ділитися своєю творчістю, один з інструментів самовираження, якщо сцена закрита.

– Віртуальна форма спілкування з глядачем може замінити контакт у глядацькій залі?

– Ні. Для мене театр – це жива енергія. І справжній театр ніщо і ніколи не замінить.

– Перехід театру в онлайн чи не знецінює мистецтво з боку споживача-глядача?

– Думаю, що ні. Особисто спостерігаю, як глядачі після низки локдаунів намагаються ходити до театру, не через те що їм хочеться видовищ, а щоб підтримати театр. Це приголомшливо.

Глядачеві потрібен театр, як і театру – глядач. Акторам приємно бачити і відчувати взаємну любов і підтримку.

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Я – інший": чого може навчити інтеграційний театр

Актриса Антоніна Хижняк, "Мотря" з Кайдашів: Це диво, коли майже вся країна подивилася серіал

Актриса Олеся Жураківська: Хочеться, щоб українці знімалися в головних ролях українського кіно

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua