"Я – інший": чого може навчити інтеграційний театр

2432
23 травня 2021

Інтеграційний театр "І сміх, і сльози" – це мистецтво, яке буквально зближує.

У театрі грають люди з інвалідністю і без, професійні актори та студенти, які здобувають різні спеціальності – від пcихології до комп’ютерних наук. 

Український католицький університет з 2021 року впроваджує суспільно-орієнтоване навчання: студенти можуть брати участь у роботі різних громадських організацій, реалізувати для них власний проект.

Тим першокурсникам, які обрали предмет "У пошуках Бога", викладачка Юлія Вінтонів запропонувала долучитись до інтеграційного театру "І сміх, і сльози", який є частиною спільноти центру підтримки людей з особливими потребами "Емаус".

Юля сподівається, що студенти зможуть подолати стереотипи щодо людей з інвалідністю та навчаться працювати з ними в одній команді. Проект співпраці між акторами театру та студентами вишу назвали "Я – інший".

Інтеграційний театр "І сміх, і сльози" – це мистецтво, яке буквально зближує
Юлія Вінтонів, викладачка Українського католицького університету

Крок маленький і великий, крок повільний і швидкий. Руки вгору, погляд вгору, зупинились, знов пішли… У такт музиці, у просторій залі, рухаються люди. Вони одягнені у чорне, а обличчя заховані під медичними масками.

Люди з порушеннями інтелектуального розвитку, професійні актори та студенти-першокурсники різних спеціальностей разом готуються до вистави. Сьогодні вони – актори театру "І сміх, і сльози" центру підтримки людей з особливими потребами "Емаус". 

Після репетиції кожен із них прийде додому і запише у свій щоденник враження від першої зустрічі з друзями – саме так у спільноті "Емаус" називають людей з порушеннями інтелектуального розвитку.

Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"
Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"

Заняття з театром "І сміх, і сльози" під керівництвом режисерки Уляни Рой розпочались з кінця лютого. Щосереди впродовж двох годин студенти та актори театру займаються у великому конференц-залі університету.

"Якщо кожен студент хоча б годину свого часу подарує суспільству, то така кількість волонтерів зможе змінити цей світ", – пояснює асистентка кафедри пасторального богослов’я Юлія Вінтонів.

Разом із Уляною Рой вона розробляє концепцію вистави, якою театр завершуватиме навчальний семестр.

Уляна Рой впевнена: професія актора повинна бути доступна всім

Юля каже, що до того, як потрапити в театр, більшість студентів не мали досвіду спілкування з людьми з інвалідністю. Участь у проекті "Я – інший" для них – це виклик, гра, досвід та навчання одночасно.

Викладачка жартує, що на початку роботи театру головним викликом для усіх стало запам’ятовування імен. 

Студенти УКУ, які долучилися до інтеграційного театру "І сміх, і сльози", Юля, Юля, Михайло, Ліда

Все почалося із занять на взаємодію: разом робили вправи на координацію (показували із заплющеними очима де вхід до зали), на кмітливість (згадували скільки столів стоїть біля стіни та якого кольору шкарпетки у людини поруч). Далі почалися етюди – придумували сценки із парасолькою, хусткою, кулькою.

Уляна Рой у під час репетицій уважно спостерігає за учасниками: помічає цікаві мізансцени, помилки, смішні ситуації. Потім з цього народжуються епізоди майбутніх показів театру.

Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"
Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"
Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"

"Наш колектив – це шість людей з інвалідністю і шість – без. Тепер ми розділились на дві інші частинки – дванадцять акторів і двадцять шість студентів.

Ми не намагаємось зробити зі студентів акторів. Театральними методами через гру та етюди ми пробуємо разом щось створити. Бачу, як з кожним заняттям відстані між нами скорочуються", – розповідає Уляна.

Через карантин усі актори театру змушені зберігати фізичну дистанцію й уникати дотиків, це – новий виклик, адже тактильні відчуття у театрі дуже важливі.

"Я хочу бачити усмішки людей і усміхатись їм у відповідь. Натомість доводиться здогадуватись, які емоції ховаються за масками", – підтримує Уляну Юлія Вінтонів.

Юля, Юля, Аня, Ліда та Іванка під час репетиції у театрі "І сміх, і сльози"

Юля довго вагалась, чи оцінювати участь студентів у репетиціях театру. Колеги порадили ставити бали, бо, мовляв, інакше ніхто не прийде на заняття.

Зрештою вона обрала компромісний варіант: якщо студенти ігноруватимуть репетиції, зможуть отримати за курс максимум 90 балів зі 100.

Юля теж приходить на репетиції театру разом зі студентами: "У вівторок я викладачка, а у середу працюю на рівні з усіма".

На репетиції театру разом зі студентами

"Інтеграція – це взаємодія рівнозначних складових. Відповідно театр "І сміх, і сльози" – інтеграційний", – пояснює Уляна Рой.

Вона працює з колективом вісімнадцять років, якщо не враховувати чотирирічної перерви.

Ідея створити "І сміх, і сльози" належить психотерапевту Олегу Романчуку. Його численні книги, зокрема "Соловейко з одним крилом" про дітей з особливими освітніми потребами, розставлені на полицях невеличкої напівпідвальної кімнатки, де зазвичай проходять репетиції.

Присутність театру у приміщенні підкреслюють музичні інструменти, дерев’яна ширма та довгі, схожі на завіси, шматки тканини.

Олег Романчук хотів, щоб театр був інструментом, який би допоміг людям з інвалідністю почувати себе впевненіше. Він запросив на театральний гурток людей з порушеннями інтелектуального розвитку та волонтерів спільноти "Віра і Світло".

Уляна відвідувала цю спільноту і через декілька років долучилась до театральної трупи.

З часом гурток перетворився на театр.

Театр – інструмент, який би допоміг людям з інвалідністю почувати себе впевненіше

Уляна пригадує, що вступала в університет тричі: на політологію, на акторську майстерність, і врешті – на театрознавство.

До вишу вона займалась у аматорському театрі, де відповідала за постановку різдвяних та великодніх п’єс.

Зараз Уляна викладає у Львівському університеті, зокрема педагогіку та антропологію театру та інтеграційний театр. Студентам вона часто розповідає, як театральні інструменти можуть стати частиною терапії.

Її учні знають про терапевтичний театр французького психолога та психотерапевта Клода Лорена, який працював з дітьми та підлітками з розладами аутистичного спектру, а згодом і з дорослими пацієнтами у клініці святої Анни у Парижі, а також те, що театральний метод застосовують у роботі з жертвами насилля, біженцями, людьми з інвалідністю. 

Найкращим прикладом інтеграційного театру Уляна вважає варшавський колектив "21", де актори мають синдром Дауна.

Театральні інструменти можуть стати частиною терапії

З людьми з інвалідністю Уляна працює з вісімнадцяти років. Спочатку в молодіжній організації рідного міста Жовква, а згодом у спільноті "Віра і Світло".

"Участь у спільноті дає мені впевненість та розуміння для чого живу.

Тут люди щирі та альтруїстичні, а ще творчі, які вміють багато сміятися. Здається, що таких у житті не буває", – усміхається Уляна.

Одного разу вона супроводжувала хлопця з інвалідністю на таборі спільноти: "Він був такий тендітний і мені здавалось, якщо доторкнусь – упаде.

Я часто могла бути грубою, не відчувала сили у руках і словах. Цей супровід став переломним моментом у житті, я навчилась бути поруч із вразливістю та не боятись її. Навчилась, коли потрібно, бути сильною – однією ніжністю не допоможеш".

Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"
Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"
Щоденники студентів Українського католицького університету, які долучились до інтеграційного театру "І сміх, і сльози"

Кожне заняття театру "І сміх, і сльози" починається із розмови. Актори розповідають, як пройшов їхній день.

"Ось поглянь, які маю браслети – цей мені подарувала сестра, а цей – подруга зі спільноти "Віра і Світло", – усміхається Аня.

У Ані синдром Дауна. На її зап’ястях численні браслети та вервечки, на шиї – намисто з її ім’ям. Вона любить носити прикраси та сукні.

Аня у театрі від початку
Аня любить носити прикраси та сукні

У театрі Аня від початку. Їй подобається ходити на репетиції, а найбільше – виступати, хоча склад театру змінювався вже тричі.

В останні роки у ньому стабільно беруть участь шість людей з інвалідністю – Анна, Іванна, Петро, Анастасія, Юліан та Юлія. Інші учасники змінюються.

Як волонтери до театру приходять студенти-актори, театрознавці та професійні актриси та режисерки.

Склад театру змінювався вже тричі, але Аня – константа

10 хвилин. Саме така максимальна тривалість вистави театру "І сміх, і сльози". Актори не використовують голосу, а передають свої емоції жестами та пластикою тіла.

Над концепцією показу працюють усі разом, багато експерементують, шукають образи й асоціації.

До пандемії у театру було багато виступів і гастролей: їздили містами України, були у Польщі. 

Уляна Рой жартує, що "вкрала" у режисерів Єжи Ґротовського та Пітера Брука поняття "бідного театру". На своїх показах "І сміх, і сльози" використовують мінімально наповнений простір – на сцені є лише ширма. Актори одягнені у чорне, а будь-який додатковий аксесуар – кольорова хустка, ліхтар чи парасоля одразу стає символом.

"Театр – це завжди уява", – усміхається Рой.

Над концепцією вистави працюють усі разом

Одна із ознак аматорського театру – різний одяг акторів. Навіть чорний може бути багатьох відтінків, а на однотонній футболці – сяяти із блискіток слово Love.

Минулого року приятелька театру пошила акторам однакові костюми для виступу, цього року інша дизайнерка вже працює над колекцією одягу з кольоровими принтами.

До одного півгодинного показу трупа готується майже рік. Уляні важливо, щоб виступи театру були професійними. Вона бере участь у тренінгах, які проводять організатори фестивалю інклюзивного театру "Шлях".

Минулого року Рой закінчила навчання у Варшавському університеті, має диплом педагога театру. Постановка вистави зі студентами за один семестр – справжній виклик для неї.

У майбутній виставі театру буде три блоки: "Я", "Ти" та "Інший". Вона співзвучна ідеям курсу викладачки УКУ Юлії Вінтонів. Студенти читають багато філософських праць та літературних творів, у яких розглядають відносини авторів із Богом.

До одного півгодинного показу трупа готується майже рік

"Ми говоримо зі студентами про біль, чесноти та любов.

Дискутуємо, чому людина залишається сам на сам зі своїми стражданнями, обговорюємо феномен богопокинутості у працях Альбера Камю та Клайва Стейплза Льюіса", – розповідає Вінтонів.

Студенти та актори театру уже працювали над етюдами, щоб розповісти іншим про себе, знайомились із тими, хто поруч.

"Хто такий інший? Варіантів відповідей багато.

Хтось знайде інакшого себе, хтось вперше познайомиться із людьми з інвалідністю, а хтось через взаємодію з іншою людиною, я сподіваюсь, знайде для себе Бога. Не обов’язково називаючи його саме так", – усміхається Юля.

5 червня команда проекту "Я – інший" планує влаштувати показ. З огляду на карантинні обмеження це буде захід лише родичів акторів та студентів колегіуму УКУ. Можливо вдасться зробити відеозапис – акторам потрібні глядачі. Актори хочуть бути без масок.

Текст і фото Катерина Москалюк, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Близько 8 млн доз вакцин від COVID-19 Україна зможе отримати з наступного року – Ляшко

Вакцина БЦЖ ймовірно допомагає легше переносити COVID-19. Дослідження

Карантин повинен тривати, поки світ не знайде вакцини. Думка вчених

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua