Театральні прем’єри воєнного стану: що дивитись на прифронтових сценах та у тилу

Театральні прем’єри воєнного стану: що дивитись на прифронтових сценах та у тилу

Українські театри, попри обстріли, повітряні тривоги та відсутність світла, демонструють чудеса української стійкості. Вони ставлять прем’єри, проводять вистави, їздять із гастролями. Тема війни на їх сценах стає наскрізною – і в експериментах, і в зверненнях до класики. Сергій Винниченко, театральний блогер, цієї осені об’їздив сцени Миколаєва, Одеси, Львова, Києва, Харкова у пошуках найсвіжіших прем’єр і поділився своїми рекомендаціями з УП.Життя.

Що дивитись у Києві

У столиці відновили покази більшість театрів, що працювали до повномасштабного вторгнення. До роботи стали і ті театри, які взагалі не працювали або працювали менше.

Театр на Лівому березі – беріть його афішу, заплющуйте очі, тикайте будь-куди навмання. З великою ймовірністю це буде хороший вибір. Вистави тут йдуть на основній і малій сценах. Є і експериментальні речі, наприклад вистава режисерки Тані Губрій "Поїхати не можна залишитися". Її прем’єра відбулась ще до війни, але вже тоді вона підняла актуальні теми: їхати з України – чи не їхати, як адаптуватися, виривати себе з корінням і переходити на новий ґрунт. Вистава зроблена смачно, з придумкою.

На малій сцені тут поновили "Альбатросів" – бенефіси акторів старшого віку. І вистави "фізичного театру" – Vino, "Сімейний альбом".

У Театрі на Лівому березі Дніпра показують виставу "Поїхати не можна залишитись". Фото: Facebook Театру на Лівому березі

Театр "Золоті Ворота" поставив виставу "Дякую". Вона не стосується війни прямо, але змушує прислухатись до себе.

"Дякую" – дуже точна вистава, звісно, про кохання. Та кохання абсолютно різне: до партнера, до батьків-дітей, до Батьківщини. А ще це вистава-дзеркало, в якому кожен бачить своє відображення. Біля мене на перегляді сиділи люди, яким резонувало, вони заходились промінчиками щастя. А з іншого боку сиділа дівчина, яку накривало слізьми. І це відбувалось в одному епізоді.

У київському театрі "Золоті Ворота" показують виставу "Дякую". Фото: Facebook театру Золоті Ворота

Театр на Подолі поставив прем’єру "Колискова для лисиці, яку ще ніхто не бачив". Вона теж прямо не стосується українських подій. Але є певні репліки, відсилки, вона робить проєкції з минулого в теперішнє і далі в майбутнє. І цим є цінна.

Сюжет звертається до історії бомбардування баскійського міста Герніки. Саме цю історію 1937 року Пікассо перетворив на один з потужних образів війни на своєму полотні. Протягом перегляду вистави постійно виникає думка: "То це ж ми!".

У Театрі на Подолі показують "Колискова для лисиці, яку ще ніхто не бачив". Фото: Facebook Театру на Подолі

Київський театр оперети запустив вистави, які були зупинені в березні цьогоріч. Тут дають музично-пластичний "Бал" італійського режисера Маттео Спіацці.

Він відомий київському глядачу за спектаклями в Театрі на Лівому березі. В Опереті прем’єра вистави мала відбутись 25 лютого. Маттео в лютому був у Києві на репетиціях. Тож коли почалась повномасштабна війна – не просто з новин дізнавався, що відбувалось, а бачив це зі сховищ.

У театрі оперети ставлять "Бал", який запланований на 25 лютого 2022. Фото: Facebook Театру оперети

Експериментальний проєкт "Дивний замок" зробив виставу про війну в Україні. Хоча над цією виставою Поліна Коробейник працювала ще до війни.

Постановка називається "Тіло. Щоденник", пропонує нам стежити за відчуттями власного тіла, фіксувати їх. І 24 лютого ідея неймовірно актуалізувалась. Учасники записували реакції тіла на події війни, на новини.

Хтось писав літерами, хтось голосовими, хтось малював чи знімав скетчи-відео. На основі цих записів спочатку робили перформанси, читки щоденників. Врешті вийшла повноцінна вистава-документ, художнє переосмислення того, що з нами відбувається.

Київський ТоТеатр експериментує з репертуаром і формою. Використовують формат ТутіЗар – це тут і зараз. Вистава, імпровізація робиться один раз і більше не повторюється. Є група акторів, які напрацьовують, наговорюють, надіюють в процесі репетицій власні рефлексії навколо творів цікавих авторів.

Нещодавно грали за мотивами віршів Марини Пономаренко. Акторська дія поєднується із задумом режисера, з глядацьким залом і обов’язково з музичним супроводом – це кожного разу щось нове. Також у театрі є постійні вистави. 10, 11 листопада грають "Її океан" – говорять про любов текстами жінок-поеток.

У Київському ТоТеатрі показують вистави, які йдуть лише один раз. Фото: Facebook ТоТеатр

Театр у бомбосховищі. Кривий Ріг

Вистави ставлять у бомбосховищах – зараз це реальний тренд. У Кривому Розі заборонено грати, сцени не працюють. Але театральні фанати знайшли вихід – справжнє бомбосховище часів Другої світової. Його почистили, провели туди світло. Зараз це називається арт-простір "Бомбік". Так, це не глядацька зала на 800 місць.

Але це можливість для малих форм, для моновистав. І це єднання плече до плеча і занурення в те, що відбувається – просто фантастика.

Читайте також: "Українофоб чи геній? Які погляди мав Булгаков, що не так із його культом і як вчинити з музеєм у Києві"

Роблять там поряд з театральним подіями концерти. Восени виступав з моноспектаклем переселенець з Херсонщини Андрій Богун, був концерт музикантів з Херсона, кілька вистав Павла Осікова и виступ Дениса Притули з вокалісткою Мариною. Проводять поетичні вечори.

У Кривому Розі обладнали арт-простір "Бомбік". Фото: Facebook "Театральна риболовля"

Прифронтові сцени Миколаєва

Вистави тут створюють під постійними обстрілами – працює сцена в укритті. В жовтні там випустили 2 прем’єри.

Артем Свистун поставив моновиставу "Проста українська скіфська баба", за романом "Доця" Тамари Горіха Зерня. Режисерка Катерина Богданова створила виставу за п’єсою "Коти-біженці".

Біженці для Миколаєва зараз не дуже коректне слово, тому назвали "Котячі історії". Це досить щемлива казка, де котики ілюструють модель поведінки у сучасних екстремальних ситуаціях тривог-сирен. Цю виставу також возили в Ужгород.

У Миколаєві поставили виставу про котів-біженців. Фото: Facebook Миколаївського академічного драматичного театру

Театри воєнного міста Дніпро

Театр "Віримо!" 12 листопада відновлює показ легендарної вистави "Забути Герострата". Також, театр експериментує із форматом – актори Тарас Шевченко та Тимофій Тарковський 9 листопада читатимуть оповідання з циклу БРЕДБЕРІ.Stories у форматі "бункерних читань".

Активний пул прем’єр у театрі "Драміком". У жовтні випустили "Наприкінці часів" Артура Опрятного за п'єсою українського драматурга Павла Ар'є, "Всупереч" Юліти Ран від Антона Меженіна, клоун-драму "Додо" від Володимира Жевори, яку поставив Олексій Клейменов.

У Дніпрі відновив роботу театр "Віримо!". Фото: Facebook театру "Віримо!"

Одеса. Театральне життя морського форпосту

Тут відновили роботу державні театри. Музично-драматичний театр імені Василя Василька, головний режисер якого Макс Голенко має славу "епатажного митця", в листопаді грає 12 вистав. Навесні у бомбосховищі поставили "Саша, винеси сміття", за Наталею Ворожбит. Нещодавно до репертуару включили антрепризну виставу "Чуваки не святкують або Ukrainian" за оповіданнями Руслана Горового, де Голенко був режисером. Фінал вистави – на Красній площі в Москві з повішеним Путіним.

Одеса не прощається і з Булгаковим – "Собаче серце" стоїть у листопадовій афіші Театру Василька. Той таки Голенко зробив з твору гостру політичну сатиру – я реготав усю виставу. Хоча поряд сиділи люди, яким було зовсім не смішно.

У репертуарі також вже відома вистава режисера Франківського театру Олексія Гладковського "Серце навпіл" за творами Марії Матіос.

В Одесі показують "Собаче серце", яке поставив Максим Голенко. Фото: Facebook театру Василя Василька

Харківський театр

"057" їде 12 листопада до Полтави із гастролями. Прем’єру про самоідентифікацію CODE UA Олександра Блінкова з колективом зіграли у вересні воєнного року у самому серці Харкова, у перерві між сиренами.

Театри у тилу

Львівські театри на початку війни перетворились на волонтерські пункти та хостели – ліжка стояли навіть на сценах. Але врешті Львів став містом неймовірної концентрації мистецьких сил, місцем зустрічі митців з усієї країни. На цьому ґрунті започаткувалися нові проєкти. Режисер з Харкова Артем Вусик заснував сучасний незалежний театр "Варта" – в репертуарі вже 6 вистав воєнної тематики.

Інші театри вийшли з переосмисленим репертуаром, із новими прем’єрами. Київський режисер Дмитро Левицький поставив виставу за судовим процесом 1913 року – так званою "Справою Бейліса".

Суд проходив у Києві після двох років розслідування. Єврея Менделя Бейліса обвинувачували в "ритуальному вбивстві" православного хлопця. Ця справа спричинила великі соціальні заворушення і зараз звучить у зовсім новому ключі. Грають "Справу Бейліса" у новому просторі – Jam Factory Art Center.

Читайте також: "Що там у кіно: головні фільми про війну, рух #MeToo та інші картини листопада"

У Театрі Заньковецької поставили "Львівське танго" Богдана Ревкевича, у "Воскресінні" йде "Будинок без номера" Алли Федоришиної, "Старосвітські дідичі" за Гоголем від Тараса Жирка зіграли у Львівському будинку офіцерів, у Першому театрі ставлять "Привид замку Кентервіль" Ігоря Білиця.

Я їздив на свіже "Засвітнє танго" до Львівського театру ляльок – фантастична сценографія Інесси Кульчицької, а у поєднанні із колоритним романом Юрія Винничука – яскравий та незвичний театральний експеримент.

Львівський театр Лесі Українки повернувся з туру Францією. У листопаді роблять актуальні постановки. Театр "Слово і Голос" презентує проєкт "САД Божественних пісень. Сковорода" від Наталки Половинки до 300-річчя українського філософа.

Дмитро Левицький поставив у Львові виставу про судову справу початку 20 ст. Фото: Facebook Дмитра Левицького

До Ужгорода релокований Донецький драмтеатр з Маріуполя. Його приміщення 16 березня знищили рашистськими бомбами.

Театр переїхав неповним складом, але вже відновив роботу. В липні зіграли першу прем’єру – "Крик нації". Вистава про життя й творчість Василя Стуса. З минулого нам знову перекидають місточок – і ми розуміємо: це не лише про Стуса – це про нас.

Використали слова з щоденників поета, він писав, що "Донецьк це Україна. Яка доля Донецька – така доля України". Фінальна сцена: герої вистави йдуть в задню кулісу, де на фоні вимальовується будівля театру в Маріуполі. Буцімто входять у цей театр – а потім він знищуєтьс. Це неймовірно вражає.

В Ужгород переїхав Донецький драмтеатр з Маріуполя. Поставили виставу про Василя Стуса. Фото: Facebook Сергія Винниченка

У Хмельницькому також грають виставу про український Схід. В інтерактивній виставі-перфомансі "Маріуполь. Надія на світанок" персонажі опиняються у сховищі на Азовсталі. У кожного своя історія.

В Івано-Франківському театрі поставили нове "Сватання на Гончарівці". Фото: Facebook Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр

Прем’єру за премєрою випускає Академічний музично-драматичний театр імені Івана Франка в Івано-Франківську. З найновіших – "У джазі тільки дівчата" Назарія Паніва, режисер Олексій Гнатковський поставив там "Сватання на Гончарівці" – обіцяють дуже сміливе трактування.

В цьому театрі постійно експериментують. Так, директор і художній керівник Ростислав Держипільський, ставлячи "Гамлета", заганяє глядачів у підвал. Коли ставив "Модільяні" – "вигнав" публіку на дах, там обладнали приміщення "Сцена Цех". За сюжетом, історія "Модільяні" відбувається в божевільні, до героїв там застосовують арт-терапію. Під час показу замість театральних сидінь встановили койки з психіатричної лікарні. Дали глядачеві вибір – звичайне сидіння чи "ігрове". У "Ромео й Джульєтті" ходять між рівнями, труну вивозять вантажівками. Вистави вражають на рівні першого дотику.

Розмову з театральним блогером Сергієм Винниченко підготувала Ганна Щокань, журналістка УП.Культура

Реклама:

Головне сьогодні