Як Україні повертати те, що Росія вкрала за століття терору

УП. Життя розповідає про що йдеться в подкасті "Чому вони крадуть?" про злочини росіян проти культурної спадщини України. Це фінальний епізод, у якому ми спробували заглянути в майбутнє, щоб зрозуміти, що нам доведеться зробити, щоб повернути вкрадену у нас історію, культуру, цінності.

Механізми того, як повернути своє та почати цінувати те, що маємо зараз, існують. У 5–му фінальному епізоді подкасту юристи, історики, громадські діячі розказують про відомі крадіжки росіян, юридичні механізми повернення, успішні приклади системи охорони цінностей інших країн, роль віртуальних музеїв у поверненні культурного спадку, потреби осучаснення музеїв через соціалізацію та нові експонати та про те, як війна може змінити нас.

Стаття містить коментарі експертів: Євгенії Кулеби – громадської діячки та депутатки Київської міської ради; Івана Сидора – священика Михайлівського Золотоверхого собору; Діани Клочко – мистецтвознавиці та письменниці, що спеціалізується на пам’ятках Давньої Русі; Антона Дробовича – директора Інституту національної пам’яті; Андрія Карнаухова – одного з провідних юристів у сфері культурної спадщини та права інтелектуальної власності, який очолює групу українських юристів у судовому процесі Амстердамської справи; Ельміри Аблялімової – кримськотатарської активістки та колишньої директорки Бахчисарайського історико–культурного заповідника; Юрія Болтрика – досвідченого археолога, скіфолога, старшого наукового співробітника Інституту археології НАН України.

Подкаст слухайте тут:

Також, подкаст "Чому вони крадуть?" можна послухати на Apple Podcasts, Google Podcsasts, Spotify, Soundcloud, MEGOGO та в інших подкаст застосунках.

Щось серйозне має відбутися в Росії, що вони визнають власну провину

"Їм потрібна історія, аби за щось зачепитися, щоб показати що вони настільки древні. Красти – це у них в крові. Починаючи від князя Андрія Боголюбського і завершуючи сучасним царьком путіним. Русь – по суті, це сучасна територія України, але вона поширилась на більші території. Назва "Русь" була вкрадена росіянами, московитами і нам потрібно якось її повертати", – каже священник Михайлівського Золотоверхого собору Іван Сидор.

Впродовж століть культурних крадіжок росіянами було вчинено стільки, що неможливо підрахувати. І масштаб цієї катастрофи просто шокує. Імперія, під різними назвами, не тільки крала культуру, але й привласнювала, стираючи український слід.

До прикладу, одна з головних ікон росії – Володимирська. Саме на ній століттями коронувалися російські царі. Але насправді ця ікона належить не "русской церкви" і вона навіть не Володимирська. Адже її привезли з Константинополя до Києва, і називалася вона Вишгородська, бо зберігалася у Вишгородському монастирі. А Володимирською ікона стала, коли її викрав з–під Києва вже згаданий Іваном Сидором князь Андрій Боголюбський.

Московська Третьяковська галерея збирається передати Вишгородську (Володимирську) ікону Божої Матері на збереження в Кремль.

В процесі роботи над цим проєктом ми провели понад 20 інтерв'ю та консультацій з істориками, юристами та дослідниками. Тому в останній статті за мотивами подкасту "Чому вони крадуть?" ми спробуємо зрозуміти, що нам робити з привласненням і як повернути своє. Це надзвичайно складно. Ми бачимо це навіть по історії кримського золота, яке застрягло в Нідерландах. Але повертати треба.

Андрій Карнаухов – один з провідних українських юристів і безпосередній учасник судового процесу в Амстердамі розповідає: "Реституція – це факт повернення прав, інститут їх поновлення. Репатріація – це повернення через кордони тих об'єктів, які знаходяться поза територіальними межами певної держави. Якби Росія дотримувалася міжнародного законодавства, то питання повернення цінностей не виникло б в цілому. Щось серйозне має відбутися в Росії, що вони визнають власну провину, та зобов'язуватимуться все повернути. Існують юридичні, політичні механізми, рішення національних, міжнародних судів, але як це реалізувати практично? Це майже неможливо, але зафіксувати необхідно. Бо рано чи пізно ми постанемо перед питанням захисту або повернення через суди".

Читайте також: Уроки Голодомору: як нам зберігати пам’ять про геноцид, не травмуючи себе знову

Повернення своєї культурної спадщини – це надзвичайно важливо, якщо ми говоримо про державотворення. В різні часи знаходилися люди, які це розуміли. Наприклад, вперше про повернення українських артефактів з Росії заговорили ще за часів УНР. Потім, у 1990–ті, після проголошення незалежності, була створена відповідна комісія, яка також мала повертати наші цінності. Однак, постійно не вистачало чи то політичної волі, чи то ресурсів, щоб довести справу до кінця. Тільки зараз в суспільстві активно заговорили про те, скільки всього росіяни у нас вкрали та привласнили. Однак, ми самі, часом, не знаємо, які наші цінності знаходяться в Росії.

Про один із таких прикладів каже директор Інституту національної пам'яті Антон Дробович: "Літопис Самійла Величка написаний на замовлення, в тому числі, Мазепи. Самійло Величко пише, фактично, велику історію, наратив про козаків: звідки вони пішли, хто вони, що за вдачі, як живуть, які звичаї. Після поразки Мазепи цей літопис "кочує" і, зрештою, опиняється в Санкт–Петербурзі, де зараз і знаходиться, в російському державному архіві давніх актів. Парадоксальна історія полягає в тому, що ніколи до минулого року літопис Величка в повному вигляді не був оприлюднений. Тетяна Таїрова Яковлєва – російська докторка історичних наук зі студентами знайшла в архіві цей літопис, дослідила, відсканувала і видала у видавництві "Кліо". Це одна з книг яка входить в топ 30 книг української незалежності. Для нас це книга рівня Пересопницького Євангелія або Повісті минулих літ. Це щось таке, на чому зафундована наша ідентичність".

Ми маємо виховувати у себе повагу до нашої культурної спадщини

Можливе повномасштабне вторгнення, про яке говорили ледь не півроку, так і не стало стимулом для українського Міністерства культури убезпечити українські музеї. Як результат – відсутність евакуації та пограбовані заклади, такі як Мелітопольський краєзнавчий музей. Водночас у світі давно знають, як треба захищати спадщину. І нам теж варто цього навчитися, бо росія від наших кордонів нікуди не дінеться.

Читайте також: "Якби не колаборанти, ми би врятували музей від росіян". Інтерв'ю з директоркою Херсонсього художнього музею

Про іноземний досвід боротьби за власну культуру та історію знає Ельміра Аблялімова – українська музейниця, громадська діячка, кримська татарка за походженням: "Ми працюємо над одним проєктом, і у нас було дуже цікаве інтерв'ю з Пітером Стоуном, відомим експертом, що працював у ЮНЕСКО та на території збройних конфліктів. І ми запитали: "Чи є у світі модель захисту об'єктів культурної спадщини, яка була б максимально ефективною?" І він назвав Південну Корею. У них теж є агресивний сусід. Вони розробили чудову систему захисту. У них щорічно є спеціальні навчання для всієї держави і музеїв у тому числі. Вони розглядають дуже різні випадки: збройний конфлікт, стихійне лихо, ядерна небезпека, – на всі ці дії у них є чіткий план. Якщо будь–яка установа не приймає участь в цих навчаннях, то вона штрафується. Культурна спадщина для них – це надзвичайно важливо. І у повазі до їх культурної спадщини вони виховують своїх дітей".

Як же виховувати повагу до культурної спадщини? Ну, наприклад, розповідати правду про те, що в України дійсно багата історія, яка підкріплюється багатьма реліквіями та артефактами. Хай навіть деякі з них привласнені Росією. На щастя, навіть якщо щось вкрали, це можна побачити у музеї, хай і незвичайному.

Про створення такого музею говорить мистецтвознавиця Діана Клочко: "Віртуальний музей було б дуже добре зробити в Україні. Такий портал, який би представляв нашу спадщину, незаконно переміщену в різний спосіб з України. Щоб люди могли заходити і бачити манускрипти, стародруки, прикраси, археологічні знахідки. І там була б описана коротка історія з фотографією та корисними покликаннями. Щоб було зрозуміло, скільки у нас всього забрали, наскільки збіднили наше розуміння, себе ж, своєї культури, наскільки нас перемістили в царину аматорства. Забирали наш спадок і робили російським. Наприклад, Британія, яка вивозила з Парфенону мармур, вона не каже, що це британська історія, вона каже, що це історія Давньої Греції. Вони не фальшують, не приписують це собі. Росія всіх переконала, що український – це їх спадок. Це зовсім інший, рівень цинізму і злочину".

Зруйнований російськими ракетами Музей Григорія Сковороди на Харківщині. Це маєток, де останні роки життя працював і згодом був похований український філософ

Але з реальними музеями теж треба працювати. Багато з них варто переосмислити, адже зараз мало просто показати якийсь черепок і сказати відвідувачу, що це зробили скіфи, сармати або древляни.

"Музей не може виконувати функцію "льоху" для цікавинок. Музей повинен розказувати історії.. Можна про одну ложечку розповісти, як вона 1000 років мандрувала так, щоб модна було книгу написати, фільм зняти, або комікс. І всі будуть ходити в цей музей подивитися: "це та ложечка, про яку написано?". Якщо ми цього не будемо робити, то музеї з часом просто відімруть. Більшість українських музеїв не є місцями живої взаємодії, тому що вони заклякли в цій матриці імперського музею, перекрученого на ідеологічну, пропагандистську матрицю, яка вмерла в 1991 році. І тільки в деяких музеях вирвалась і хоча б прямує до простору соціальної взаємодії. Цей шлях має бути завершено, і музеї повинні перетворитися на цікаві місця" – розповідає Антон Дробович.

Читайте також: "Росіяни від нас вже не сховаються": розмова про європейський тріумф української сучасної опери з композиторами Opera Aperta

Робити музеї більш цікавими можна і новими пошуками. В землі під нашими ногами прямо зараз сховані ще тисячі артефактів, які тільки й чекають, поки їх відшукають. І у нас є люди, які можуть це зробити! Наприклад, один із найвідоміших археологів України Юрій Болтрик, який вже прославився безліччю важливих розкопок.

"Я б на місці держави вклав гроші у розкопки. Зиск був би великий, бо з’явилось би свіже золото, якого ще світ не бачив. Розкопати, гарно його прорекламувати і не вивозити. Хочете подивитись – їдьте до Києва. Археологія – це неписана історія. Ти розкопав, зафіксував, як було, і залишив наступним поколінням. Зараз не зрозуміло, чому воно так було, а ті, шо прийдуть пізніше, може ще накопають і збагнуть що це було. І тоді утвориться система, а з неї уже можна вибудовувати історичні сюжети. Це самосвідомість нації, ми маємо усвідомити, що це наш спадок. Усвідомлення того, шо ти належиш до цього народу, воно як у аристократів, не дозволяє зраджувати. І це те, чого нам не вистачає – власної аристократії", – каже археолог Юрій Болтрик.

Війна може змінити наше ставлення до культурної спадщини

Ми не можемо і не маємо забувати, що колись Україна входила до складу радянської імперії. Однак ми можемо і маємо працювати з цією історією і формулювати наше місце в подіях, що тоді відбувалися. І бути при цьому вкрай уважними та обережними. Над цим багато працює громадська діячка та урбаністка Євгенія Кулеба.

"В першу чергу спеціалісти мають визначати що підлягає декомунізації, а що ні і яким шляхом. В Києві є декілька прикладів: Батьківщина–мати, пам'ятник Щорсу, який є одним із визначних прикладів конної статуї. Була дуже хороша ідея створити музей тоталітаризму і усі декомунізовані пам'ятки, які з технічної точки зору можливо, перенести в музей, щоб люди споглядали. Це частина нашої історії, ми нікуди від неї не дінемося. Хотілось би, щоб ми пам'ятали, що було і чого ніколи не має бути. Батьківщина–мати – це один із символів Києва. Подобається нам, чи ні – це частина нашої історії. Звичайно, є люди, які вважають, що її треба розібрати, переплавити і забути на віки–вічні. Але тут рішення мають ухвалювати експерти", – каже громадська діячка та урбаністка Євгенія Кулеба.

Зараз, коли на території нашої країни йде війна, дух патріотизму та цінування своєї культури зріс. Проте, і після перемоги не не треба буде забувати про культуру та вкладати у неї такі ж сили, як і у відбудову країни.

"Ця війна може змінити наше ставлення до культурної спадщини. Ми можемо нарешті зрозуміти, що це наша совість, натхнення, біль, історія, це ми, по–суті. Але це тільки можливість. Якщо після війни у нас знову буде не на часі культура, спочатку відновимо мости, склади і вже потім років через 50, коли все відбудуємо, повернемось до культури, то ми знову втратимо цей зв'язок. Є багато оптимістичних речей. Я бачу як наша культура зараз бореться, як ми починаємо відчувати цінність Сковороди, коли бачимо зруйнований музей, як в містах захищаємо статуї. І це дає надію на те, що ми, нарешті, зрозуміємо, що таке наша спадщина. Але це не визначено наперед, якщо ми не зробимо роботу, в тому числі інтелектуальну, якщо не буде запиту, то в нас не буде спадщини. Вона зникне або фізично, або буде валятись нікому не цікава", – каже Антон Дробович.

У серії статей за мотивами подкасту "Чому вони крадуть?" ми розповіли про те, що Україна втратила через імперську звичку Росії грабувати та привласнювати. І про те, за які артефакти ми боремося прямо зараз в судах або, навіть, на полі бою. І про те, за що нам треба починати боротися. Тому що все це і є Україна – і скіфське золото, і князівські мозаїки, і прадавні ікони, і козацькі клейноди, і артефакти УНР чи церковні реліквії. І все це колись має повернутися на Батьківщину.
Серія статей за мотивами подкасту "Чому вони крадуть?" створена у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Виробництво: 435 ФІЛМС
Шоураннери: Корній Грицюк та Анна Паленчук
Сценаристи: Корній Грицюк та Юрій Марченко
Голос подкасту: Юрій Марченко
Продюсерка: Анна Паленчук
Звукорежисер: Василь Явтушенко
Асистентка: Ірина Терлецька
Проєктна координаторка: Олена Кірічек
Менторка проєкту: Світлана Рудюк

Окремі подяки спікерам та консультантам, які допомогли створити цей проєкт:
Антон Дробович
Юрій Болтрик
Лейла Ібрагімова
Олександр Любишко
Іван Сидор
Юрій Лосицький
Євгенія Кулеба
Ельміра Аблялімова
Діана Клочко
Андрій Карнаухов
Людмила Строкова
Максим Блакитний
Ольга Ковалевська
Дмитро Коваль
Сергій Лаєвський
Олександр Федорук.