“Нарешті в кіно показали українців-інтелігентів”: у прокат вийшла історична драма “Щедрик”

У Києві презентували історичну драму "Щедрик" режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко. Сценарій створила письменниця, авторка історичних романів Ксенія Заставська. Розповідає про життя української, польської та єврейської родин під час двох окупацій – радянської та нацистської Німеччини. Прем’єрний показ організували в кінотеатрі "Оскар" торгівельного центру "Гулівер".

Кореспондентка УП.Життя побувала на прем"єрі й поспілкувалась зі знімальною групою та глядачами.

Поблизу зали бачу письменника Андрія Кокотюху. Він фотографується із актором Олексієм Тритенком, який прийшов у військовій формі. Заходжу з ними до зали. Сідаю ряду, поруч із дівчиною Василиною. Вона каже, що на показ прийшла, бо зацікавив трейлер. Одразу зрозуміла – це не різдвяна казка, була готова, що буде плакати.

На екрані з’являються перші кадри – показують Станіслав (Івано-Франківськ) перед Другою світовою. Двоє дівчат років 7-ми, сидячи на сходах старовинного будинку, співають "Щедрик".

Ярослава Іванюк (втілила 7-річна Поліна Громова) розповідає подрузі – польській дівчинці Терезі, що "Щедрик" робить людей добрішими. Запрошує сусідку з батьками святкувати українське Різдво. Батьки погоджуються не одразу, але згодом сусіди, які, на перший погляд мають мало спільного, збираються за святковим столом.

Читайте також: Українське кіно у 2022: без Росії, з перемогами і відкритими питаннями

За сюжетом, українська, польська та єврейська родини мешкають в одному будинку. Тереза Калиновська і обидві доньки єврейської родини Гершковичів ходять на заняття до Софії Іванюк (грає Яна Корольова), мами Ярослави. Вона музикантка, викладає співи. Захопила доньку історією "Щедрика". Згадує, що батько приятелював із автором всесвітньо відомої щедрівки – Леонтовичем.

"Щедрик" колись звучав у Києві у великій залі, а потім його грали для американців у Нью-Йорку. Нашому "Щедрику" аплодували стоячи", – розповідає доньці Софія.

У кінотеатрі "Оскар" показали фільм "Щедрик". Фото: пресслужба

Глядачі ліворуч від мене обговорюють, що цьогоріч щедрівка повернулась на сцену Карнегі-холу та ще й мала неабияке представлення.

Про початок радянської окупації героїня Яни Корольової дізнається з радіоповідомлення. На перший погляд проста сцена, де Софія сидить, дивлячись внікуди і не помічає, що на плиті википіло молоко, передає весь жах того, що несе із собою "влада країни Рад". В кадрі на стіні старовинного будинку монтують червоний прапор із серпом і молотом. Радянський солдат штовхає українця, що відмовляється говорити з ним російською.

"Нічого не змінилось", – чую від сусідів ліворуч.

У кінотеатрі "Оскар" показали фільм "Щедрик". Фото: пресслужба

Всі будівлі та види Станіслава знімали в декораціях, які створив художник Влад Одуденко. Від "натури" відмовились через металопластикові вікна та кондиціонери на фасадах. Такими реконструйованими вулицями в кадрі тепер ходять радянські "асвабадітєлі" – вдираються до мирного населення, під час обшуків грабують і "непомітно" забирають "ворогів народу" у чорний воронок.

Коли приходять за родиною Калиновських – маленька Тереза випадково опинилась не вдома. Вона у Ясі Іванок. З того вечора Тереза стає "племінницею" Іванюків, яку виховують як рідну. Згодом – коли на тій же стіні будинку прапор змінюється на свастику – родина поповнюється двома дівчатами з єврейської родини.

"Нехай Яся співає "Щедрика", а я бажання загадаю", – каже старша донька Ісаака й Берти Гершкович, яка тепер має дуже дорослі очі.

Щоби зробити людей добрішими – маленька Яся стукає напередодні свят до сусідів-німців. Співає в кадрі сама акторка.

"Будь ласка, не вбивайте", – тихо каже дівчинка, коли завершує "Щедрика".

"Ваша донька неймовірно співає. Що вона сказала?", – перепитує в Софії офіцер Третього райху.

"Привітала вас зі святами", – відповідає німецькою Софія Іванюк.

На преспоказ прийшли виконавці головних ролей у "Щедрику". Фото: пресслужба

Родину німців втілили носії мови, а польську родину – актори з Польщі.

Одну з найбільш важких сцен картини створили на історичних подіях. У листопаді 1943 під час прем’єри оперети "Шаріка" Ярослава Барнича стратили 27 членів ОУН. Близько 17.30 до залу ввійшли гестапівці, агенти і перекрили всі входи і виходи. Чотири поліцаї піднялися на сцену і один з них наказав припинити виставу. Зараз вулиця, де відбувся розстріл, носить назву Страчених Націоналістів.

Зала емоційно реагує на допит однієї з героїнь офіцером НКВС. Його втілив чоловік режисерки – актор Андрій Ісаєнко. Проводить допити "ворогів народу", коли один окупаційний режим знову змінюється на інший.

"Па-русски гаварі. Какие такие народниє пєсні ти с німі учіла. Что, єсть такой народ укрАинский?".

У залі перешіптування. Моя сусідка Василина відзначає, що сцена сильна і дуже актуальна зараз. Дивиться на екран, де на тлі жахіть і ув’язнень дітей змушують співати веселу пісню, як добре живеться в країні рад.

"Це була одна з найбільш сильних сцен. Показує весь жах радянської системи, яку успадкувала сучасна Росія", - каже моя сусідка, коли лунають оплески. На екрані йдуть титри.

Актор Андрій Ісаєнко, який зіграв у "Щедрику", сфотографувався з зірковими гостями. Фото: прсслужба

"Через історію одного будинку показали трагедію трьох народів: українці, поляки й євреї. Також історії двох тоталітарних режимів: бачимо, що було з цими народами, коли прийшли німці і коли прийшов Рядянський союз", – підсумовує.

Каже, що дуже сподобались мова, костюми, предмети вжитку – все виглядало нештучно, доречно.

"Неймовірно сподобався образ українця-інтелектуала, інтелігента. Це видно навіть через особисте – як Михайло Іванюк на дружину дивиться, як він до неї торкається – все говорить про їхні високі відносини. Такого у фільмах нам не показували раніше – був продукт російський із образом українця, який був вигідний РФ і всій цій пропаганді. Ми знаємо з нашої історії, з життєвих історій наших літераторів, що в нас було багато освічених людей, які могли говорити польською й німецькою, володіти кількома інструментами – але в культурному просторі, навіть сучасному, мало про них говорили", – каже.

Публіка дякує режисерці за фільм.

"Мабуть, це перший український фільм, де мене ніде не вдарило штучністю мови. Серіал вже був, а кіно – це дійсно вперше за мою свідомість і роки незалежності. А ще особисто мене просто порвав момент, коли люди вперше почули ворожий "інтернаціонал"", – сказав письменник, волонтер Руслан Горовий.

Читайте також: 10 свіжих серіалів з найбільшим рейтингом

Виконавиця головної ролі розповідає, що, граючи, згадувала розповіді своєї бабусі.

"Думала про свою бабусю, яка була дитиною війни. Розповідала, як вони маленькими дітьми ховались у підвали, чули літак – і це були дуже складні часи", – каже акторка.

Із зали чути запитання, "ким надихався Андрій Ісаєнко". Лунає сміх.

"У мене було все простіше – я просто ненавидів цих людей – і всю свою ненависть у це вклав", – коментує актор.

Зі сцени режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко розповідає про фільм.

"Знімали у 2019. Ксенія Заставська написала такий сценарій, потрапила в час. Ідея написати таку історію прийшла у 2013-2014, коли був Майдан. Я взялась, бо паралельно робила історію про україно-польські стосунки, розуміла, що таке Друга світова війна", – каже режисерка.

На преспоказ прийшла акторка Леся Самаєва. Фото: пресслужба

Розповідає, що картину показали вже на багатьох фестивалях. Найбільш неочікуваною став перший приз на фестивалі жіночого кіно в Нігерії. А після показу у Варшаві тамтешні організатори назавжди відмовились приймати російські фільми.

"Перший показ був у кінці березня у Варшаві – були присутні переважно українці, поляків було дуже мало. Третій показ був на фестивалі українського кіно, який щорічно проходить в Польщі. Це був успіх, бо залишились поляки чоловіки. Кіно ближче жінкам, у яких є діти, воно так працює, а коли залишаються чоловіки поляки і дякують за кіно – значить, щось вони розуміють. Фільм показували на єврейських фестивалях, сьогодні відбувається показ в Єрусалимі. Найкращий показ був у ірландців – підходили і казали: "Дякуємо вам за фільм. Розуміємо більше про стосунки українців із росіянами, чому це відбувається"", – каже режисерка.

Коментує сцену, де одна з героїнь з"являється із хусткою на голові. У залі прозвучало запитання – чому обрали такий образ. Режисерка пояснює, що хустка символічна – на початку картини у ній ходили маленькі щедрувальниці.

На показі був присутній актор Олексій Тритенко. Фото: пресслужба

"Просто Голлівуд", – чую, виходячи з зали. Акторка Ірма Вітовська вітає режисерку з прем’єрою.

"Кіно на часі. Герої переживають те, що багато хто пережив 24 лютого, і зараз. Особливо це стосується окупованих територій. Проблем дітей, яких забирають від батьків. Історія повторюється, ходить по колу", – каже сценарист Сергій Касторник, він у однострої, з початку повномасштабної війни пішов у ТРО.

Поруч на дивані сидить продюсерка Олена Маханьок.

"Мені дуже сподобалось, бо актуальна тема на сьогодні. Виробництво кіно – це важка робота. Олеся й творча команда поєднали національності – поляки, українці, євреї й німці – героїня всіх пригорнула до себе – це про любов, єдність і допомогу ближньому. Знаю, як знімали кіно, приблизно знала сюжет. Але зараз дуже вразило. Чула, як поруч плакали глядачі", – каже.

Біля ліфту зустрічаю чоловіка років 40. Називається Артемом, прийшов з подругою.

"Чому ми завжди бачили фото з Другої світової війни лише ті, які "було дозволено"? Бо в Радянському союзі була певна романтизація війни, як і романтизація в’язниці. Це досі лишилось у Росії. Ті фото, яких нам не показували, видають трагедії, що війна це не романтично – війна це страшно, це часто біда для цілого народу. Про це, власно, і розповіли у "Щедрику", – каже. Виходимо з ним на вулицю.