"Війна – це виклик і творчість": режисер Ахтем Сеітаблаєв у проєкті "Культура vs війна"

Культура vs війна випускає третій фільм документального проєкту про українських митців, які кинули мирне життя з початком повномасштабного вторгнення і приєднались до українського війська. Цього разу оповідь про режисера і актора Ахтема Сеітаблаєва. УП.Життя ексклюзивно публікує текстову версію проєкту та унікальні фото.

Ахтем Сеітаблаєв – невтомний амбасадор кримськотатарської культури – приєднався до лав захисників України на початку повномасштабного вторгнення. Він походить з родини депортованих кримських татар, та навіть колись у мирному житті у 2017 році, в ефірі популярного телешоу станцював танець свого народу хайтарма.

Його професії та вміння з цивільного життя – це режисура, акторство, продюсування. Сеітаблаєв пише сценарії, керує творчими курсами та навчальними програмами, очолює "Кримський дім", є лауреатом премії імені Василя Стуса. Він харизматичний у кадрі та на сцені, а його улюблена партнерка – легенда українського кіно Ада Роговцева. На вистави з ним ходять у театр – він грав Ромео і Макбета. А зрежисовані ним фільми – "Хайтарма", "Чужа молитва", "Кіборги", "Захар Беркут" мали неабиякий резонанс.

У його останній стрічці "Мирний-21", що вийшла у прокат в лютому цього року, можна побачити актора Павла Лі, якого на початку березня 2022-го вбили в Ірпені російські окупанти.

Наступного дня після початку повномасштабної війни Сеітаблаєв став до лав тероборони Києва і вже за кілька годин – опинився в окопі у лісі під Гостомелем.

Тепер у нього є позивний – "Саід" – абревіатура початкових літер прізвища та імені з "і друзі". Нагрудний знак "Золотий Хрест" від Головнокомандуючого Збройних Сил України. Нині Сеітаблаєв, він же "Саід" – художній керівник творчої групи ТРО Медіа Служби зв'язків з громадськістю Командування Збройних сил України.

Далі – його пряма мова.

"Для мене війна йде вже 9 років"

Особисто для мене війна йде вже 9 років. 27 лютого 2014 року я був у Криму, у місті Сімферополь, вікна моєї квартири виходили просто на будинок Кабінету міністрів Криму, поруч з яким так звана площа Леніна, Український музичний театр.

До Сімферополя я приїхав напередодні з Києва до родичів, до дітей. Привіз "благу звістку", що Янукович втік, і зараз ми всі заживемо інакше. У подіях на київському Майдані я не брав активної участі, тому що на той час вже приблизно рік заново вчився ходити: отримав травму, коли впав з коня на зйомках фільму "Хайтарма". Зрештою це падіння вилилося у порвані зв’язки правої руки, операцію на хребті, титановий протез і жартівливе прізвисько від друзів "Айронмен"…

Ахтем Сеітаблаєв у фільмі "Хайтарма"

Отже, о 08:30 ранку я вийшов придбати щось до сніданку в центр міста, і через хвилину розумію: щось не те відбувається. Роздивляюсь навколо і бачу, що в центрі Сімферополя я стою один: жодної людини, жодної автівки. Потім побачив за рогом одного з будинків міліціонерів і так званих "казаків". Запитав у них, що відбувається. "Скоро узнаете, что происходит", – почув у відповідь від міліціонера.

В той момент я відчув кожною клітинкою, яке задоволення він отримав від моєї рефлексії на його відповідь. І от тоді мені стало страшно. Я – дорослий чоловік, у мене четверо дітей, великій рід, сотні родичів, мої батьки були депортовані… Стало страшно, відчув безпорадність і абсолютно не розумів, що робити, куди бігти. Та навіть бігти не міг…

А 24 лютого 2022 року я проспав.

Напередодні у "Кримському домі" відбувався захід, присвячений роковинам загибелі політичного діяча, головного муфтія Криму Номана Челебіджіхана, страченого більшовицькою матроснею 23 лютого 1918 року. Я знав, що щось готується, що розвідки наших друзів кричать звідусіль що він, скоріш за все, розпочне [війну]. Але вважав, що у цього персонажа вистачить інстинкту самозбереження, щоб не розпочати широкомасштабну війну з Україною. Але вона таки розпочалась…

Вранці 25 лютого вже ніде не можна було записатися ні в ЗСУ, ані в тероборону. Ми бачили величезні черги чоловіків, дівчат, жінок і скрізь чули: "Хлопці, не ображайтесь, йдіть додому. Вже все! Всіх набрали!" Люди підходили, питали: "Пане Ахтеме, навіщо ви тут?" – "В сенсі "навіщо"?! Ви за кого мене маєте?!",– відповідав я…

Пізніше я зв’язався зі своїм другом з Криму. Він сказав, що зараз на Лаврській стоїть в черзі у військкомат. Там створювався військовий підрозділ. Через дві години ми з актором Олексієм Тритенком отримали по автомату, а ще через дві – були в лісі під Гостомелем.

Сеітаблаєв та Олексій Тритенко

"Ми опинилися в лісі під Гостомелем у тому, в чому були"

Під час перших днів служби все виявилося доволі банально. Ми опинилися в лісі під Гостомелем у тому, в чому були. Це були перші три доби. У новоствореному підрозділі – люди різних професій, соціального прошарку, віку, рівня володіння зброєю. Хлопці з роти, на зміну якої ми прийшли, сказали: "Ми тут трошки окопалися, далі продовжуйте самі". Тритенко запропонував "припаркуватись" в окопі, який йому здавався начебто "двомісним".

Але тобі на це байдуже, бо ти вийшов з автобусу в дуже знайомий ліс, в якому багато знімав – а він зовсім інакший. І десь зовсім поруч вже "прилітає". І це дуже страшно. Ти намагаєшся себе опанувати, тому що, в першу чергу, соромно перед самим собою. Тобі вже 50 років, ти дорослий чоловік, чимало побачив у своєму житті, знімаєш військове кіно понад 10 років, ти такий місцевий Джеймс Бонд на майданчику, а коли ще й режисер і продюсер, то взагалі – Бог.

Ахтем Сеітаблаєв на зйомках

Потім тієї ночі разів п’ять лунали команди: "До зброї!" – "Відбій!". А це ж зима і холодно ще. Врешті решт, десь о 5 ранку висовуюсь з окопу і кажу своєму побратиму Олексію:

"Подивись – наш окоп на першій лінії". Взагалі, в ті перші дні адреналіну було стільки, що здавалось, його можна нарізати шматочками.

Згодом стало спокійніше і почалася нова сходинка – пресофіцерська, в тому самому батальйоні. Ми створили команду – інформаційне ДРГ. Через декілька днів світлини наших бійців з’явились на шпальтах таких ЗМІ як The New York Times, The Guardian, Reuters. Навіть зі штабу приїхали якось представники пресслужби і сказали: "Пане Ахтем, в нас таке відчуття, ніби воює тільки 206-й стрілецький батальйон". Це вже я сприйняв як комплімент.

Сеітаблаєв та Тритенко

Звісно, життя – не кіно, тож багато чого виявилось не таким романтичним, як ти собі уявляв. Але якщо ти став на цей шлях, в тебе немає іншого варіанту, як постійно бути готовим. Особливо, коли з’ясувалося, що ти дуже повільно одягаєшся.

Багато речей, які здавались тобі важливими у цивільному житті, відійшли на другий план, коли щодня фізично відчуваєш, що це може бути ВСЕ. І при цьому з подивом усвідомлєюєш – страху немає, ти не боїшся. Навіть проста фізична вправа допомагає налаштуватись на робочий ритм і відволіктися від власного страху.

"Ті, хто розповідав про надмірну пафосність стрічки "Кіборги", зараз мовчать"

Мене часто запитують про те, що би я хотів сказати тим "уродам". Нічого не хочу їм сказати – я хочу їх вбити. Чому ти вбиваєш іншу людину тільки через те, що вона живе на заасфальтований вулиці? "Я ненавижу вашу чистоту. Вы слишком хорошо живете". Хто ви? Дійсно, орки зі світу Толкіна різних національностей.

Я пам'ятаю вислови деяких кінокритиків стосовно надмірного пафосу діалогів у стрічці "Кіборги": про цінність життя, мету, сенси. Дуже сподіваюсь, що ті ж самі люди з початку повномасштабної війни переконались в тому, що це не був надмірний пафос. Що це були реальні слова реальних людей, які набагато раніше за багатьох з нас дізнались про цінність життя, про цінність того, за що вони воюють.

Кадр з фільму "Кіборги"

Після початку цих подій цінності ще більш набули своєї візуалізації і певної матеріалізації. Цінність біомаси, що прийшла на нашу землю, – поцупити унітаз або знайти в розбомбленому будинку дитячі речі і відправити посилочкою додому. А потім поспілкуватись з дружиною, яка щиро радіє знятим з мертвого українця кросівкам і спитати: "Який у тебе розмір?" А вона така: "Ой, спасибо". І ти жахаєшся від того, що відчуваєш в їхньому спілкуванні ознаки кохання, турботи, але базується воно на жаху і смерті інших людей.

Але є й інше – цінності людей, які стоять за водою у черзі в зневодненому Миколаєві. Жодного разу не чув поганого слова від цих людей різного віку, але багато разів бачив, як в людині проявляється людське: в тому, як допомагають набрати воду, кого пропускають… Часто тобі стає ніяково від того, що до тебе ставляться як до кришталевої вази: "Давайте, хлопці, проходьте!", "Не треба стояти в черзі! Ідіть вперед!"

"Серед ночі отримуєш СМС від заступника командира полку "Азов"

Це велике філософське питання: чи потрібна війна для того, аби зрозуміти, що для тебе є цінним? Що є сенсом, що є цінностями? Напевно, події, в самому центрі яких ти знаходишся, дуже пришвидшують процес розмірковування, тому що в цій ситуації можна і не встигнути доміркувати, а бажання вирішити задачу є. Людина є продуктом культури у найширшому сенсі, культурного ландшафту, в якому вона народжується, зростає, виховується, а потім стає або путіним, або заступником командира полку "Азов" Святославом Паламарем, він же командир "Калина"…

…Раптово отримуєш опівночі від нього СМС і думаєш, десь я вже бачив цей позивний, але … та ні, не може бути, щоб з "Азовсталі" написав саме тобі. А він дійсно телефонує, бажає здоров’я і має прохання: "У нас є боєць, його звати Асан, він лікар-хірург, тільки поки що без диплома. Кримчанин, ваш співвітчизник. Сьогодні зробив більше 20 операцій і трохи "розібраний". Я запропонував йому зателефонувати батькам, але він відмовився, тому що вони на тимчасово окупованій території". Бере слухавку Асан… І для тебе дивно, що ти вітаєшся своєю рідною мовою, і при цьому розумієш, що людина на "Азовсталі".

Ахтем Сеітаблаєв

Коли ми розмовляли з Асаном, мабуть, вперше за 50 років свого життя буквально зрозумів, значення привітання: "Мир твоєму дому!". А ти відповідаєш: "Мир і твоєму дому, брат мій, Асан!". Це була така потреба поговорити мовою наших батьків. Ми про щось розмовляли хвилин сім. Я почав сміятися, коли він сказав: "А знаєте, Ахтеме, я не вірив, що це ви! Я ж виріс на ваших фільмах".

Потім він вибачився, що йому треба йти, слухавку взяв командир Калина, подякував. А потім я ніч не спав. Не знаю, звідки взяв Калина мій номер посеред ночі, але йому треба було знайти людину, яка допоможе лікарю, який цілодобово допомагає іншим.

"Моя місія – це точно воювати"

Слова про місію на війні круто звучать і багато до чого зобов’язують. Це дуже важка і відповідальна робота. Бажано мати достатньо напрацювань всередині і назовні. Мислити швидко і нестандартно. Не "ламатися", якщо, наприклад, сідаєш навпочіпки, а потім не можеш підвестися. Ідеальний варіант – робити якнайкраще, бути професіоналом, тому що дилетант наражає на небезпеку не тільки себе, але й оточуючих.

У моєму випадку, моя місія – це точно воювати. Це виклик, велике навантаження, і разом з тим – творчість. Це сукупна синергія творчих людей, які своєю участю, присутністю і вчинками створюють загальний наратив і контекст, важливий для інших військових, інших людей. Вони бачать, що ми такі самі і теж поруч з трагедією, загибеллю людей, стратою міст і сіл… Напевно, це наш урок, не вивчений до цього. Який, на жаль, ми маємо пройти саме таким чином. Тож, маємо сподівання, віру і надію на те, що цього разу ми його вивчимо. Дай Боже, щоб не великою кров’ю.

Нагорода від Головнокомандуючого ЗСУ

[Що ж стосується перевиховання ворога] Часу немає, а найголовніше – немає бажання. А ще головніше – немає сенсу це робити. Вони були рабами і є ними зараз. Вони отримують задоволення від свого рабства. Раб, у руках якого є влада, стає тираном. А тирани, які до цього були рабами, стають великими катами і ще більшими тиранами. Тому, маємо зробити "великий клінінг" спочатку на своїй землі, а якщо буде потрібно, то ще й там.

"Не перетворитись самим на дракона, перемігши дракона"

Як не перетворитися на дракона, здолавши дракона? Для цього треба займатися культурою, і обов’язково – освітою. За час існування людство пройшло шлях розвитку до того рівня, що ми можемо надихатися картинами, мистецтвом, створювати їх, відрізняти красиве, змістовне від протилежного. За ці сторіччя з’явилося багато прикладів того, як зробити так, аби було менше страху, невідомості, білих плям у розвитку людини.

Якщо відповісти, як відповів би військовий, це звучало б так: вбивай того, хто підняв на тебе і твоїх близьких зброю, захищай все, що є для тебе дорогим, всіма способами і інструментами, що в тебе є. Не терпи зло! Займайся освітою майбутніх поколінь, тому що доба плине довго, а роки летять швидко. І дуже швидко сьогоднішні діти будуть завтра тими, хто рулить. Вони мають бути освіченими, мужніми, дієвими, знаючими, відкритими, але такими, хто береже своє.

Сеітаблаєв у ТРО

Сьогодні важливо підтримувати все те, що ми створюємо. Створювати інформаційний, оборонний, контрнаступальний фронти – в усіх їхніх проявах.

Працювати над інституціями, які не змінюються від того, що постійно змінюються політичні партії.

Сьогодні, на жаль, ми підходимо до того, що володіння зброєю має стати складовою нашого з вами життя. Усвідомлення того, що можеш отримати покарання, часто запобігає скоєнню злочину. Є дієвий приклад Ізраїлю – їм з самого початку існування державності потрібно було захищатись. Власне, цим і підтверджується вислів: "Хочеш миру – готуйся до війни".

Про російсько-українську війну всьому світові за одну хвилину

Якщо б я знав, що мене гарантовано почує вся планета, можливо, я спробував би зробити однохвилинний фільм, в який намагався би закласти сенси, а ще більше – емоції. Ось, наприклад, ми всі постійно дивимось американські фільми і нам чомусь все зрозуміло, що там відбувається. Це продуманий і дієвий інструментарій, який треба знати, як подавати і доносити до свідомості. І ворог наш, на жаль, знає, як цими інструментами користуватися. Наслідки цього – ті події, що зараз відбуваються.

Приміром, мій фільм "Хайтарма" був показаний у 60 країнах світу. Можна нескінченно розповідати про депортацію кримських татар в інтерв’ю, але показувати кіно дієвіше. Це працює. Переконувався у цьому не один раз. Або з фільмом "Кіборги", який ми показували від Сенату США до Гонконгу.

У західній цивілізації сформувалася звичка отримувати емоції, знання, інформацію через творчий контент: образотворче мистецтво, театр, книги, фільми. Це зрозумілі їм інструменти. У нашому випадку маємо величезну задачу – достукатись. Хоча сьогодні вже є підтвердження того, що ми достукались, тому що в геометричній прогресії росте кількість людей у світі, які знають слово Україна як ознаку гідності, мужності й жертовності. Всі ці складові створюють єдиний образ – і країни, і людей.

Сеітаблаєв та Тритенко

Я бачив напис в американському метро: "Я думав, що сміливий і мужній, але коли я побачив українців, зрозумів, що помилявся". Мистецький контент, який базується на безперечних фактах, творчо переосмислених – це потужна зброя масового ураження. При цьому не потрібно вбивати дітей, руйнувати театри і цупити унітази.

Проєкт "Культура vs війна" – цикл документальних фільмів, у яких українські культурні діячі – музиканти, кінематографісти, письменники, фотографи тощо – розповідають про війну через власні історії.

Наразі вийшов перший фільм циклу – присвячений учасникам гурту "Антитіла", що приєдналися до лав захисників України. 6 липня вийшла наступна документальна стрічка – вона розповідає про відомого кінооператора Сергія Михальчука.

"Культура vs війна" створюється Асоціацією "Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!" за підтримки Єврокомісії, Фонду "МХП-Громаді" та компанії "Вавілон".