Не втрачаючи зв'язок поколінь: як "Київська камерата" популяризує музику українських композиторів

Не втрачаючи зв'язок поколінь: як Київська камерата популяризує музику українських композиторів

Музика українських композиторів все частіше звучить на українських сценах. Національний ансамбль солістів "Київська камерата" системно і давно популяризує українські твори – від початку свого заснування 1977-го року. Твори Сильвестрова, Станковича та інших композиторів вперше були представлені публіці саме "Київською камератою". Тут на постійній основі працює популярний композитор Золтан Алмаші – автор гімну-реквієма "Місто Марії".

Як війна змінила ставлення української публіки до української музики, якого курсу нині тримається колектив, які бачить виклики і як їх збирається долати – дізнавалася музична оглядачка УП. Життя Наталка Писанка у нової очільниці "Київської камерати" Богдани Півненко.

Читайте УП.Культура у Telegram

У Богдани Півненко насичений графік: за кілька годин до нашого інтерв'ю вона повернулася з Берліна, де виступала з Симфонічним оркестром Львівської філармонії. Ми спілкуємося в Києві, у буфеті Національної філармонії перед черговим концертом "Київської камерати", на якому звучатиме музика сучасного українського композитора Дмитра Ареф’єва. Починаємо розмову зі спогадів про засновника і багаторічного керівника ансамблю Валерія Матюхіна, якого не стало у травні 2023-го.

"Моє знайомство з ним почалося з того, що 2001-го я грала "Елегію смутку" Олександра Левковича. З того часу більшість прем'єр "Київської камерати", написаних для скрипки з оркестром, зіграні мною", – згадує Богдана Півненко.

Богдана Півненко та Валерій Матюхін.

Матюхін дуже багато творів замовляв українським композиторам, завдяки йому в репертуарі "Київської камерати" з'явилася музика, що врешті стала класикою. Наприклад, третя камерна симфонія Олега Ківи, кілька Камерних симфоній Євгена Станковича.

Валерій Матюхін дав життя багатьом творам сучасних українських композиторів. Деякі з них ще в рукописному вигляді, тобто потребують оцифрування, і робота у цьому напрямку йде.

Є ще одна проблема загальнодержавного рівня: відсутність розуміння авторського права. Богдана нині вирішує юридичні питання, як бути з тими творами, які написані на замовлення "Київської камерати".

"Так, не всі твори рівнозначні, але якби не було цієї кількості замовлених творів, не з'явилися б і визнані шедеври. Більш того, Матюхін міг порадити композитору попрацювати над "формою", доробити щось, і його поради виявлялися доречними. Він відчував, що "зайде публіці".

Заслуга Матюхіна була й у вмінні підбирати кадри. Він бачив і цінував таланти, особливо серед молоді. Наприклад, ще студенту Золтану Алмаші він запропонував написати симфонію. Таким привілеєм – чути свої симфонії – навіть Шуберт не міг похвалитися! " – сміється Богдана.

Тим часом герой нашої розмови, композитор і віолончеліст Золтан Алмаші допиває свій чай і прямує повз нас за лаштунки, де готується до виступу. Він, без сумніву, – один з символів "Київської камерати".

Його "Пори року", присвячені Богдані Півненко, – справжній хіт у репертуарі колективу, поряд з "Порами року" Вівальді. Окреме задоволення – читати творчі анонси майбутніх концертів, написані Золтаном на його сторінці у Facebook з вкрапленням львівської говірки:

"Чули? Завтра Россініану я буду грав в кайф!.. На концерт не приходьте, бо вже солдаут!"

Золтан Алмаші на концертах "Камерати" іноді виступає у ролі конферансьє. Фото: Дмитро Головченко

У "Камерати", як і у кожного колективу, були злети і падіння. 1998-й рік, поїздка до Америки з українcько-американським диригентом Вірко Балеєм, запис дисків. (Вся дискографія є на новому сайті ансамблю. Оформлення обкладинок здійснив художник Іван Марчук на прхання своєї доньки Богдани Півненко).

Тоді 14 видань написали про концертний тур "Камерати" в Америці! І поряд з творами Малера, Бетховена, гралася і записувалася українська музика. Потім були поїздки з українською музикою до Німеччини, Австрії…

"Але згодом була певна перерва, я сподіваюся, ми надолужимо це! Я хочу вивести "Київську камерату" з українською музикою на перші сцени світу", – каже Богдана.

Вона впевнена в новому поколінні композиторів і музикантів, впевнена, що у нього немає упереджень щодо меншовартості української музики. Проте на державному рівні досі немає розуміння стратегічної важливості української музичної культури.

"Пригадую, у 2000-х ми з "Камератою" записали диск "Мелодії миттєвостей" Сильвестрова і презентували його на різних фестивалях. Уявіть: надворі економічна криза, а у Польщі влаштовують фестиваль музики Сильвестрова! Я дуже дивувалася тоді, на що поляки відповіли мені, що у них на культуру завжди є гроші, чим не може похвалитися Україна. Маю надію, що завдяки системі грантів і співпраці з Європейським союзом ми зможемо вийти на новий рівень"

Зліва направо: Валентин Сильвестров, Валерій Матюхін, Богдана Півненко, Іван Марчук. Гастролі у Литві, 2013. Фото: Олег Павлюченков

Богдана ділиться своїми спостереженнями від реакції закордонної публіки на українську музику:

"Я граю українську музику з 2001-го, відколи мене "втягнув" у це Матюхін. Мене часто не розуміли в Україні, але за кордоном після концертів підходили люди і казали: які у вас колосальні композитори! Чому ми не знаємо про них, чому ми не чуємо на радіо їх музику?

Зазвичай за кордоном не ризикують ставити незнайомі імена у програми, але цьогоріч у Базелі була заповнена зала на 1200 місць з концертом, де звучала лише українська музика, потім нас з піаністкою кілька разів викликали на біс!"

Перед повномасштабним вторгненням "Камерата" презентувала диск "Український квінтет". Серед записаних творів – Квінтет Валентина Сильвестрова, створений у 1960-х, заборонений за радянських часів, фактично покладений у шухляду на 60 років.

Богдана ставить перед собою і колективом ще одне завдання: досліджувати українську музику, відкривати нове.

У Валерія Матюхіна теж була мрія: записати антологію української музики з 50-ти дисків. Частково це вдалося реалізувати, але сучасні реалії ставлять нові виклики:

"Українським лейблам звукозапису потрібно виходити на світову арену, а для цього знову ж – вирішувати питання з авторськими правами. Поки ніхто тут не знає, що таке Україна і що з цим робити".

Поки триває процес систематизації відео та аудіозаписів "Камерати", щоб завантажити їх на новий сайт. Частина матеріалів були на каналі чоловіка Богдани, Олега Павлюченкова, і він досліджував, хто ж найбільше цікавиться українською музикою. Несподіваний висновок: найбільше переглядів… з Росії! Більш того, всі ці записи безсоромно крадуть.

"Але хтось же заморочився, щоб українська музика була на РуТрекері!" – каже Півненко.

Улюблене фото Матюхіна: Валерій Матюхін і Валентин Сильвестров.

Окремий пласт для досліджень – музика харківських композиторів ХХ століття, якою особливо цікавиться Богдана Півненко. Сучасні композитори-харківці також звучать у виконанні "Камерати".

У листопаді цього року на сцені Національної філармонії України відбувся проєкт Kharkiv Music Fest із запрошеним закордонним диригентом Роком Фаргасом, який з ентузіазмом виконав незнайому для себе музику харківських композиторів Дмитра Малого і Валентина Бібіка.

Рок Фаргас з "Камератою". Фото: Дмитро Головченко.

Ще один польсько-український проєкт за участі "Київської камерати" запам'ятався цього музичного сезону – постановка опери польского композитора Єжи Корновіча "Родинний альбом". Оперу презентували в Києві та Львові на сценах філармоній.

Нині ж Богдана Півненко горить ідеєю створити "Клуб друзів Камерати", що згуртує небайдужих до української музики людей. Презентація цього товариства запланована на 30 січня 2024-го. Богдана сподівається, що такий клуб допоможе не лише з просуванням української музики, але й зі збором коштів для української армії.

Реклама:

Головне сьогодні