Різдвяні павуки, калачі та дідухи: українські традиції свята

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких дохристиянських часів. Наші пращури святкували Різдво світла божого. Це свято посідало найпочесніше місце з-поміж інших, відколи людина осягнула періодичність руху Сонця та його значення для життя.

В обряді Різдва світла відбувалося упорядкування первісного хаосу і встановлення божественного ладу. У давніх колядках збереженні риси, що пов'язані із культом зимового сонцестояння.

Найстаршими колядами, створеними за тисячоліття до прийняття християнства, вважають колядки філософські, в яких ставилось головне запитання про створення світу, символізацію організованого простору, що формується із хаосу, у якому ще не існує ні "нащадка світа, ні неба, ні землі".

З хрещенням Русі християнські традиції Різдва тісно переплелись з язичницькими обрядами. Чимало поганських символів, набули нового значення.

Традицій святкування Різдва чимало і вони дещо різняться в регіонах України. Незмінним залишались колядки, вертеп та приготування Святої вечері (хоч регіонально кількість страв різнилась: в основному, 12, а подекуди 7, 13, яка не обходилась без куті та узвару - страв богів). Таким же незмінним атрибутом був і "дідух".

Дідух і померлі предки

Різдву за церковною традицією передує чотиритижневий піст. У цей час виконували всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття - місце у східному кутку оселі, де була ікона, - оздоблювали особливо урочисто. Саме тут було місце для одного із

із найважливіших символів усіх трьох зимових свят - "дідух", "дід", "коляда" на Волині, "кріль" (король) на Холмщині, "зажин" на Чернігівщині, який вважався символом сімейного добробуту, зв'язком між поколіннями роду.

В дохристиянські часи "дідух" був уособленням божества - опікуна людської спільноти, прадіда. "Дідух" - із старослов'янської мови "дух предків" - це перший зажинковий сніп, або останній (обжинковий) у деяких регіонах.

Різдвяний дідух. Він теж може бути різної форми: з триніжками, снопом чи поєднанням різних таких варіацій

На перший Святвечір (тобто 6 січня), коли сходила зоря, господар заходив до хати із "дідухом" із словами: "Святий вечір! Здоровлю з Колядою" (Різдвом Христовим, бо його так часто називали).

"Колядою" називають і пісні, що виконують під час Різдва, і обдарування за хороші побажання, і різдвяний калач, і "дідуха" внесення в хату якого означало початок Святої вечері. На Східній Україні входячи в хату батько говорив такі слова: "Святки йдуть!" "Святки прийшли!" - відказував після батька син. "Шануємо і просимо "дідуха" й вас завітати до господи!", - відповідала мати.

На Галичині ґазда промовляв такі слова: "Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа". Після цього ставили "дідух" у Красний кут на сіно. Вважалось, що саме на цей сніп (Символ прапредка) злітаються душі, яких запрошують у ці святкові дні до Святої вечері.

Уявне, або символічне запрошування покійних предків на родинну трапезу та їх своєрідне "частування" на Святвечір, а також сприйняття колядників як живого втілення покійних предків та щедре їх обдаровування, говорить про стале уявлення "культу предків", з яким пов'язані більшість обрядових дійств, обереги.

"Традиція вшанування предків дуже велика, чи то взяти Різдвяні свята, чи то Великдень. Тобто відбувається єднання всіх живих і ненароджених, і тих, що вже відійшли. Існує різна інтерпретація "дідухів" - сьогодні їх можуть, наприклад, прикрашати солом'яними витворами, - наголошує заступник директора із просвітницької роботи УЦНК Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло, - Тоді як традиційно в східних регіонах переважали "дідухи" снопом, а на заході на триніжках."

У деяких місцях із частини "дідуха" робили перевесла на дерева, щоб добре родили, зерно ж зберігали до весни, додаючи його до посівного. Залишки "діда" спалювали, відпускаючи душі, після Різдва, а в деяких регіонах після Водохреща, подекуди ж спалювали тільки сіно, на якому стояв "кріль", але кожного року "зажин" робили новий.

Сіно, яким часто встеляли долівку на Святвечір під столом (саме там дітвора кудкудакала: "Кво-кво, завтра Різдво". Робилось це для того, щоб кури неслись на наступний рік) символізує ясла, де народився Ісус Христос. На сіно ложили і обрядовий хліб.

Хліб для Різдва

Для святкування Різдва випікали декілька різновидів хліба. Це був і звичайний хліб, який споживали під час вечері, і обрядовий, що зберігався протягом всіх Різдвяних свят.

Різдвяний хліб був символом новонародженого Христа, і подекуди під час замішування тіста додавали свяченої води. Обов'язковим був книш - кругла паляниця із маленьким хлібенятком зверху - для душ померлих.

Подекуди перед випіканням такий хліб позначали голівкою маку, або відтиском склянки із змоченими в олії краями. На Поділлі такий знак називали "душею". На Підгір'ї такі книші називали "настільниками", "василіниками", "васильками", "щедриками". Цей хліб символізував єдність поколінь роду та заступництво предків.

Фігури персонажів з вертепу наших пращурів

На Поділлі випікали три обрядові хліби та клали один поверх одного: нижній (прісний, житній) - "Хазяїн" чи "Святе Різдво", другий (більший, гарно прикрашений, пшеничний) - "Василь", верхній (менший, теж пшеничний) - "Йордан", та їли їх на відповідні свята.

Обов'язково пекли калачі - круглі обрядові хліби із білого пшеничного борошна на молоці із додаванням яєць. Їх випікали спеціально для дітей, які понесуть вечерю до дідусів та бабусь, хресним батькам.

На Поділлі пекли "голубків", якими обдаровували дітей та колядників. На Черкащині - прямокутний хліб, що називається "Господар". Пекли і пиріжки із різною начинкою, які бабусі роздавали внукам, а ті мали запам'ятати, із чого була начинка. Це могло врятувати, якщо дитина заблукає. Вважалось, що, пригадавши, з чого були пиріжки на Святвечір, Господь зразу допоможе пригадати дорогу.

Подекуди пекли хліб для покійних родичів, який називали "помана". Окремо випікали хліб і для худоби, адже вважалось, що в цей день вона говорить із Господом. На Поділлі цей хліб називали "Рожество", виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавши йому форми підкови, клали на горщик з кутею. Символізм звичаю годувати худобу хлібом у тому, що вона своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика.

Маски з різдвяного вертепу (початок ХХ століття)

Павуки без павутини

Дохристиянські уявлення про створення світу, організацію простору відображаються і в такому різдвяному атрибуті, як "павук", що "снує" світ - образ космосу-всесвіту.

За легендою, павук "заснував" вхід до печери, (за іншою версією довкола дерева), в якій заховалась Мати Божа із Дитятком від Іродових воїнів, таким чином, врятувавши Святу Родину від загибелі.

На Лемківщині та в деяких районах Львівщини виготовляли "павуків" із соломи, яких підвішували в хаті до сволоку. Могли виготовлятись павуки із тонких прутиків та дроту. У місцях з'єднання соломинок чіпляли паперові квіти, свічки тощо. У музеї архітектури та побуту теж є павуки, проте зроблені із паперу, прикрашені горішками.

Різдвяний павук (висить у музеї Гончара). Немає чіткої форми таких павуків: головне правило: їхні деталі мають бути гармонійно поєднані

"Солом'яні павуки" - один із найдавніших витворів із соломки і найбільш загадковий. Їхні форми, побудовані на поєднанні множини однакових модулів, вражають своєю гармонією. Хаос множини солом'яних трубочок в руках майстрів, перетворюються у космічно впорядковані диковинні конструкції, начебто в їх руках створюється Світ," - розповідає майстер плетіння із соломи Олена Шибунова, чиї роботи можна побачити в галереї "Світлиця".

"Ми зустрічали павуків не тільки в західних регіонах, де вони були розповсюджені, але і в східних. Ще навіть рік чи два тому на Київщині побачили над образами маленького павучка, із соломи зробленого, прикрашеного папірцями від цукерків. Та бабуся вже не пам'ятала, для чого ця прикраса, а тільки використовує його, бо так робили її батьки. Це вже тільки прикраса. Вона вже такої символіки не має,"- відмічає Тетяна Пошивайло, що з Музею Гончара.

Кажуть, що якщо людина хвора, або ж коли жінка не вагітніє, то треба ставати під "павука".

"Вже говорячи сучасною мовою, я собі так інтерпретую, що це своєрідний гармонізатор простору, який вбирав негативи," - додає пані Тетяна.

"Чітка гармонія форм та руху покликані оберігати дім та його господаря. Вбираючи в павутину своєї конструкції все негативне, що мого завадити щасливому життю сім'ї," - акцентує Олена Шибунова.

"Спалювали павуків кожного року. Вірили, що він вбирав негативну енергетику, і таким чином знищувався весь негатив, уособлення вбирання нечистої сили," - продовжує старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу УЦНК Музею Івана Гончара Поліна Гуменюк.

Павуки у Києві сьогодні

Такий гармонізатор простору можна побачити на виставці "Завжди, ніколи і навіки" у галереї "Берва".

Сьогодення показує, що символізм різдвяної атрибутики, який увібрав чимало дохристиянських значень, поступово змінюється. На це вказують і виставки присвячені Різдвяним святам, які проходять у Києві.

У "Берві" пропонують побачити традиції Різдва у сучасній інтерпретації. Як переконує митець Олексій Альошкін, "треба передати дух, тоді сучасне мистецтво в усіх його проявах буде носити наше національне начало, національне не буде чимось смішним та сільським, а модним та сучасним. Не можна робити шароварщини, нав'язувати те, що було актуальним в часи, коли люди жили під солом'яними стріхами".

Різдвяна виставка у "Берві"

Для тих, хто хоче отримати максимум знань про традиційні різдвяні символи, краще почитати етнографів: галерея не подає якогось систематизованого набору інформації на цю тему.

Трохи більше допоможе у цьому музей І.Гончара. На експозиції виставки робіт "Іде звізда чудна" є і вертеп, і шопки, і різдвяні зірки, маски, привезені з музею архітектури і побуту. Можна побачити і витвори учасників конкурсу дитячих робіт.

"Це добре, щоб розвивалась традиція. На виставці діти вчать батьків, а батьки дітей. Після організацій цих виставок ми простежимо, що залишається сталим, а що привноситься," - коментує Тетяна Пошивайло.

Сучасна солом'яна шопка

Втім, у виставці є чимало речей, з різдвяними традиціями не пов'язаних. Так, поряд з речами з музею в Пирогово демонструються роботи учасників конкурсу "Іде звізда чудна". А оскільки роботи для нього готували діти, то й символи з'явились інші.

Старовинний вертеп

Велика кількість птахів в експозиції, виконаних із різнотрав'я, може відсилати до символіки сонячного птаха, півня, що кукурікаючи, сповіщає про прихід світла-ранку, нового сонця, відміряє час, стереже день. Він - символ воскресіння з мертвих, нового народження, вічного життя, символ плодючості, чоловічої сили.

Символ птаха - деміурга, який у християнстві "перевтілився" на ангела, на виставці дитячих робіт посідає чільне місце поруч із янголами.

"Павичі, сонячні фенікси - символи взяті із традицій, трапляються на рушниках, проте із трави їх не робили," - каже Тетяна Пошивайло.

Дивоптах у виконанні дітей

Чимало фігур биків-турів присутні в експозиції виставки "Іде звізда чудна". Це язичницький символ, який часто використовується як символ України, проте у різдвяній символіці не простежується.

"Бик, тур використовується як символ України. Проте у різдвяній символіці не трапляється," - підкреслює Тетяна Пошивайло

Тур-добротворець

Бик - символ бога землі, родючості і плодючості, сили Сонця, а також фізичної сили, здоров'я, працелюбності. Бик уособлював плодючість не лише землі, а й чоловіка, його мужність, воїнську доблесть, безсмертя. Символ бика був присутній у багатьох культурах, зокрема і у трипільській - як тотем.

Це могло спонукати до використання цих символів у різдвяній атрибутиці, як нове народження України.

Сонячний кінь - плин часу, символ Сонця. Трапляється і в християнський традиції. "Коник, сплетений із соломи, яким прикрашали на Різдво Хату - відгомін давніх вірувань. Уособлення Даждьбога. У нас на Київщині, кінь як символ сили та довершеної краси. Він завжди стоїть в центрі чотирьох стихій - вітрогон, сонценосець, захисник землі-матінки, символ волі та неприборканості, символ вірності та відданості, побратимства, символ хоробрості, завзятості та працьовитості, здоров'я, уособлює неперевершену енергію чотирьох стихій", - Гіптенко Тарас.

Різдвяні традиції дещо були дещо відмінними в різних регіонах України, проте значення залишалось незмінним. Сьогодення показує, що із плином часу означуване відділяється від означника.

Усі фото автора та надані музеями