Літератори з моторчиком вдарили по безкнижжю

Уже втретє літературі вбудовують моторчик та гасло "Вдаримо автопробігом по безкнижжю і нехлюйству" – 23 квітня на Подолі стартував уже третій щорічний автопробіг на честь Дня книги.

Минулого року лейтмотивом промов було закриття книгарень і співвідношення 1 книгарня на 100 тисяч українців.  

Цього року говорили про дражливу можливість "скасування звільнень від оподаткування ПДВ (сільське господарство, медикаменти, книговидання та інше)". 

Літератори та видавці на машинах знову скористалися нагодою публічно поговорити про книжки в Україні. Щоправда, читач, про чиї інтереси так часто згадували, не з’явився: перехожі традиційно ігнорували автопробіг, який вже вкотре виглядав, як зустріч більш чи менш тісного кола знайомих. 

Для початку журналістам провели невеликий наочний лікнеп – на пальцях довели, що в Україні українських книжок продають набагато менше, ніж російських. У ролі пальців виступили різнокольорові повітряні кульки – біло-синьо-червоні позначали книжкову продукцію сусідньої дуже братньої країни, а синьо-жовті – українські.  

На думку учасників, введення ПДВ ще більше погіршить нинішню ситуацію: прес-реліз нагадав, що в 2004 році, коли ввели ПДВ на книжкову продукцію, доходи бюджету від книговидання склали 0 копійок. 

На думку "бу-ба-біста" Олександра Ірванця, ПДВ не таке страшне, як його малюють: "Письменнику те ПДВ в принципі не страшно – йому просто потрібно творити та писати добрі книжки".  

"А для видавців це страшно – вони теж хочуть собі копійку заробити, вони ж не тільки іноді письменнику роялті раз на рік платять, вони ж і діткам своїм ікру на хліб хочуть намазати. Я прийшов, щоб діти Капранових мали щодня зайву ложку ікри – і чорної, і червоної, бо разом ці кольори складають колір УПА, колір боротьби". 

Такої думки не поділяє Андрій Курков: "Я проти введення податку на книжки – це може вбити книжку. Продаж книжок і так впав за останні три місяці. Введення ПДВ зачепить всіх. Книжку не купуватимуть, у видавців не буде грошей, а авторам не платитимуть гонорари, за які письменник мав би жити".

Але Курков належить до категорії комерційно успішних українських письменників. Про нього брати Капранови навіть пожартували, що він єдиний знає, що таке гонорари.

В унісон Куркову говорить і поет Дмитро Лазуткін: "ПДВ – це страшно і для письменника, тому що його менше видаватимуть. Книжка – це не першочерговий продукт продажу, тим паче поезія. А я б хотів, щоби рядками моїх ліричних інтимних віршів українські політики нашіптували перед сном побажання своїм дружинам…". 

Український мариніст Антон Санченко намалював ще більш песимістичну картину: "Якщо буде ПДВ – видавати не будуть. У 2004 році вже вводили ПДВ – і це погано позначилось на книжковій галузі. Тоді його теж вводив Азаров, але тоді він не посилався на МВФ. Як врятувати наше книговидання – не знаю. Хто знає рецепт – той буде чемпіон". 

Цікаво, що Санченко насправді має один із рецептів економного видання книжки. Його альтернатива – електронна книжка, щоправда за чутками комерційного успіху поки що вона не мала. 

Хоча видавці брати Капранови цілком нормально сприймають відсутність комерційного успіху: "Українські видавці ніколи не розбагатіють. Хоча книжки видають не для того, щоб розбагатіти. Життя складається не тільки з грошей – книговидання це одна з таких галузей. Хоча англійські, російські чи французькі видавці будуть багаті – їм ніхто з-за кордону не возить своїх книжок".  

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книго розповсюджувачів розклав цю ситуація по поличках: "Сьогодні виникла чергова загроза ще й, як не дивно, з боку МВФ. Якщо на поступки підуть – то ми залишимось сировинним придатком цивілізованих держав, бо обмежена аморальна неосвічена людина – це така ж держава. Українці, як завжди, пасуть задніх і чекають, поки прийде чужа армія або чужа ідеологія". 

"Видавець не може взяти процес у свої руки, якщо держава його б’є по цих руках. В умовах України держава мусить допомагати – просто не заважати вже не достатньо. Щоб допомогти, потрібно наситити галузь грошима, але не бюджетними, а кредитними, інвестиційними. Держава мусить посприяти і виділити приміщення для будівництва книгарень у кожному населеному пункті. Треба оголосити книгу стратегічним продуктом".  

Для збереження пафосу цих слів варто делікатно промовчати про те, яким чином бідні українські видавці приховують свої прибутки і від податкової, і від авторів, яким банально не доплачують і без того зазвичай жебрацький гонорар.

Про поширену практику додруковування накладів без підписання додаткового договору з автором та без сплати йому за це додаткового гонорару я не говоритиму, бо письменники чомусь оприлюднюють свої претензії не в судах, а у приватних бесідах. Характерна історія: видавець говорить автору, що книжка вже декілька років лежить на складі і погано продається, але чомусь у вересні ця давно видана і нібито неуспішна книжка лежить на ятках Форуму і пахне свіжою типографською фарбою.  

Зате є інші очевидні видавничі "приколи". Наприклад, хронічно панує тривожна мовчанка про наклад виданих книжок. Це ускладнює цивілізований жест рейтингування книжок за кількістю проданих примірників, тобто оприлюднення їх комерційного успіху. Знову-таки, рейтинг з конкретними цифрами могли б скласти книгарні, але тут, можливо, працює кругова порука. Справді, чи можна "світити" продаж пари тисяч екземплярів книжки, яка за документами вийшла набагато меншим накладом? 

Можливо, видавцям варто на якийсь час припинити театралізацію книговидавничого ринку в Україні та спробувати жити і грати за правилами ринку?

Фото Буквоїд та Уніан