Світлі чари проти сил зла і маленька людина проти поліції та несправедливості

Гаррі Поттер - за один фільм до фінішу

Кіноепопея про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера прямує до фіналу. Аби вмістити усі перипетії найбільш об'ємної книжки Джоан Ролінґ, продюсери "Гаррі Поттера та Смертельних реліквій" вирішили розбити її на дві частини.

Фінальний епізод картини вийде на екрани наступного року і завершить собою усю сагу, яка знімалася впродовж десяти років.

Стрічка ділить роман Ролінґ навпіл і розповідає про події, які трапилися після смерті директора магічної школи Гоґвортс Албуса Дамблдора.

Убивши міністра магії Скрімджера, Темний лорд та його поплічники захоплюють владу у світі чарівників. Магли та напівкровки оголошуються поза законом, а міністерство починає насаджувати принципи чистоти магічної крові. Багато чаклунів та відьом потрапляють за ґрати, а діти, які навчаються у Гоґвортсі, звикають до жорсткої дисципліни та суворих покарань.

Гаррі Поттер, розшукуваний Волдемортом, змушений блукати Англією разом зі своїми найкращими друзями Роном та Герміоною. Щоб врятувати Британію від злих чарів, вони мають знайти горокракси (чарівні артефакти, у яких Темний Лорд заховав частинки своєї душі) та знищити їх.

Від батька однокласниці з Гоґвортса Луни друзі дізнаються про таємничі Смертельні реліквії, які роблять свого власника найсильнішим чаклуном на землі. Тим часом Волдеморт знаходить одну з цих реліквій (чарівну паличку з бузини) у могилі Дамблдора.

Чогось надзвичайного від "Смертельних реліквій" очікувати не варто - це абсолютно ординарна картина із циклу про Гаррі Поттера, розрахована насамперед на фанів епопеї. Втім, свій вибір між творчими пошуками та конформізмом, екранний "Гаррі Поттер" зробив ще 2000 року, коли за право знімати першу частину саги змагалися Кріс Коламбус та Террі Ґільям.

Тоді голлівудський постановник касових дитячих комедій переміг британського експериментатора та візіонера, і це визначило дух усієї франшизи на багато років уперед.

Після величезного фінансового успіху першої стрічки про Гаррі Поттера, її продюсери вирішили не розчаровувати фанатів, тож кожна нова картина серії створювалася як ілюстрація до літературного першоджерела.

Та оскільки у романах Ролінґ фантастичні пригоди потроху замінювалися турботами дорослішання героїв, кінострічки про Гаррі Поттера змінили орієнтацію з дитячих казок на підліткові мелодрами.

"Смертельні реліквії", за словами творців картини, створювалися як роуд-муві. Проте за стилем картина знята дуже академічно та сухо, з розрахунком на уже знайомих із літературним першоджерелом людей.

Несподіваним стилістичним вивертом у "Смертельних реліквіях" є сцена смерті Добі, знята ручною камерою. Ця нервова пробіжка берегом моря контрастує із рештою фільму, знятого у стриманій споглядальній манері.

Аби якось пожвавити картину, її автори вставили у неї кілька розважальних епізодів - як от танець Гаррі та Герміони під час відсутності Рона чи мультфільм, створений за казкою про трьох братів з "Пісень Барда Бідла".

Взагалі, сцена танцю, мабуть, найзворушливіша в усьому фільмі, бо у ці кілька секунд відходять на другий план усі теревені про горокракси, настоянки, палички та реліквії, і герої нарешті можуть побути молодими людьми, яким просто закортіло розважитись.

Проте глядачам, далеким від міфології Гаррі Поттера, немає чого робити на цьому фільмі. Якщо слова "авада кедавра" та "меч Ґрифіндора" не викликають у вас належної емоційної реакції, стрічка може справити химерне враження, так само як і Алан Рікмен, Гелена Бонем-Картер та Біл Найї у дивакуватих перуках та чудернацьких костюмах.

Дон Кіхот із Пітсбурґа

Стрічку "Три дні на втечу" зняв знаменитий американський сценарист та режисер Пол Гаґґіс. Він уславився як автор сценаріїв до телесеріалів та картин "Листи з Іво Джими", "Крихітка на мільйон доларів" і "Квант милосердя", та як режисер фільму "Зіткнення" (2004), який отримав три "Оскара", зокрема, за найкращий фільм року та найкращий сценарій.

Сама стрічка "Три дні на втечу" - рімейк французької картини "Все для неї" Фреда Кавайє. Цей фільм був знятий зовсім недавно - лише 2008 року, проте американці поквапились переробити його для свого глядача, і не дивно, адже французька стрічка була дуже добре сприйнята критиками та любителями кіно.

У фільмі йшлося про скромного шкільного вчителя французької літератури, який намагається визволити з в'язниці свою помилково обвинувачену в убивстві дружину. І коли усі законі методи виявляються недієвими, він бере ініціативу в свої руки та готує план втечі з країни разом із дружиною та сином.

Стрічка "Для неї" слідувала традиційному для французького кіно конфлікту між людиною та владою, яка завше поставала негуманною, байдужою та продажною. Особистий виклик системі міг закінчитися трагічно, проте право на бунт та утвердження власної гідності проголошувалося невід'ємними правами людини.

Втім, персонажі картини "Для неї" зовсім не скидалися на героїв - це були звичайні маленькі люди, яким пощастило на якийсь час сховатися від системи. Однак вони усвідомлюють, що їхнє щастя не може тривати вічно, і цей факт надає картині сумних, навіть трагічних нот.

Американське кіно у такому випадку більше говорить не про самоствердження, а про правосуддя. Класичний голлівудський герой - це присяжний номер вісім із "Дванадцяти розгніваних чоловіків" або чесний адвокат Аттікус Фінч із фільму "Вбити пересмішника", для яких встановлення справедливості - насамперед прерогатива суду.

І якщо правосуддя з якихось причин пробуксовує, герой бере його в свої руки (як, скажімо, хрестоматійний Брудний Ґаррі з фільму Дона Сіґела або архітектор Пол Керсі з "Побажання смерті" Майкла Віннера).

Як це часто буває зі сценаристами, які подалися в режисуру, Гаґґіза найперше цікавить захоплива й неординарна історія, а її візуальне втілення відходить на задній план. У картині "Три дні на втечу" Гаґґіз був і режисером, і сценаристом.

Як постановник, він чудово попрацював над епізодом утечі героїв, а як сценарист знайшов зрозумілу мотивацію для їхніх учинків. Єдине, що підкачало у фільмі - це кастинг.

Здоровенний та огрядний забіяка Рассел Кроу вочевидь не міг втілитися у скромного інтелігентного учителя літератури і зіграв його за шаблоном математика Неша з "Ігор розуму" - з сумним виразом обличчя та вологими розширеними очима, повними туги.

Комічна акторка Елізабет Бенкс, зі своїм квітучим виглядом, аж ніяк не скидалася на стражденну ув'язнену, хоча і дуже старалася. Втім, сюжет фільму настільки швидко захоплює, що ці невідповідності забуваються.

У своїй адаптації Пол Гаґґіз відмовляється від кінематографічних голлівудських кліше і практично оминає тему правосуддя. Взагалі, він зовсім небагато привніс у оригінальний сценарій Фреда Кавайє - хіба що розширив діалоги, змістив акценти в епізоді втечі та ввів нову незначну сюжетну лінію. В усьому іншому "Три дні на втечу" сцена за сценою копіює французького попередника.

Гаґґіз уподібнює свого героя до Дон Кіхота, який заради своїх ідеалів готовий битися із вітряками і створювати нову власну реальність, якщо дійсність не здатна його прийняти. Шкільний вчитель літератури виступає проти карних органів, аби врятувати свою родину та зберегти власну гідність.

Та якщо французьке кіно утверджує насамперед індивідуума, то американське - родину. І героєві Рассела Кроу фактично неможливо обрати свободу, пожертвувавши заради неї членом сім'ї. Втім, це кліше лише грає на руку фільму, примушуючи кілька хвилин напружено чекати на вибір героя.

Часто оригінали та рімейки порівнюють явно не на користь останніх. Про картину .Гаґґіза такого сказати не можна, адже вона абсолютно не поступається французькому фільму.

"Для неї" - скромна, жорстока та мінімалістська стрічка. Американська картина має більший бюджет та розмах, також у ній більше саспенсу, динаміки та напруги. А це питання смаку, про який сперечатися не варто.

Тим, хто цінує "атмосферне кіно", ймовірніше, прийдеться до смаку французький оригінал, а любителям саспенсу та динаміки (у "Трьох днях на втечу" вони гармонійно співіснують) - американський рімейк.

Оцінка фільму 5 з 5

P.S. Обидва фільми мені пощастило подивитися у маленькому кінотеатрі в центрі мого спального району. Місцеві глядачі зазвичай охоче коментують побачене на екрані і під час сеансу, і після нього.

Тож думку публіки щодо стрічки "Гаррі Поттер та Смертельні реліквії. Перша частина" найкраще висловили двоє дівчат, які після закінчення фільму розчаровано заявили: "А что, и это все?", і незадоволено пішли до виходу під схвальні вигуки своїх сусідів.

На стрічку "Три дні на втечу" прийшло втричі менше глядачів, аніж на "Гаррі Поттера" - в основному це були хлопці.

По закінченні сеансу два парубка перемовлялися один з одним: "Я думал, что будет отстой, а фильм получился что надо". Думаю, кращої похвали картині і не вигадаєш.