Життя тривалістю у день, танець тривалістю в життя

Від 8 вересня на українські екрани виходить документальна драма "Життя за один день" Кевіна Макдональда, а від 15 вересня - документальний мюзикл "Піна" Віма Вендерса.

Планета людей

У січні цього року киянин Борис Гришкевич із своєю короткометражкою "Іванки", яка показує один день з життя карпатських пастухів, потрапив у трійку найкращих фільмів конкурсу "Життя за один день", який проводився у популярній мережі You Tube.

Кожен користувач цієї мережі міг зареєструватися на каналі проекту і надіслати власний фільм про один день свого життя. За правилами, усі ролики мали бути зняті 24 липня 2010 року. Також їхні автори мали розповісти, чого вони бояться, що люблять, і що мають у кишенях. Продюсерами проекту виступили брати Рідлі та Тоні Скотти, а режисером стрічки, яка базувалася на зібраних короткометражках, став британський режисер Кевін Макдональд.

Загалом, автори проекту отримали близько 4500 годин відео зі 140 країн. Втім, частину сюжетів їм довелося знімати самотужки - режисер хотів, щоби у фільм обов'язково потрапили кадри із найбідніших країн третього світу. Монтаж тривав більше семи тижнів. У результаті з'явилася документальна картина "про всіх на світі", тривалістю 94 хвилини.  

Розпочинається "Життя за один" день кадрами, знятими о третій годині ночі, а закінчується зворушливим монологом дівчини, яка фільмувала себе опівночі по дорозі з роботи. Вона шкодувала, що цей день не став особливим у її житті, проте сподівалася, що участь у проекті не дасть їй зникнути безслідно. Зрештою, її слова можна адресувати до всіх численних авторів картини.

"Життя за один день" зображає мешканців різних куточків земної кулі за їхніми щоденними турботами. Ми бачимо людей, які народжуються і помирають, хворіють, і просто насолоджуються життям. Це напрочуд зворушлива стрічка, яка демонструє нам дещо ідеалізований погляд на планету, сповнену добра і любові. Військові конфлікти тут на другому плані, хоч ми і відчуваємо їхню присутність у кадрах, знятих на військовій базі, в Афганістані, або ж у епізоді сеансу відеозв'язку дружини із її чоловіком-солдатом.

У "Житті за один день" три центральних лінії: історія молодої жінки, хворої на рак, розповідь корейського велосипедиста, який вже дев'ять років мандрує світом і вже відома нам оповідь про карпатських чабанів. Картина демонструє нам, що у різних країнах світу люди по-суті однакові, а наша планета - великий спільний дім. І хоча ці істини давно вже стали прописними, у фільми вони виглядають напрочуд органічно та правдиво.

Продюсери проекту заявляли, що подібний фільм неможливо було зняти ще десять років тому. Тільки розвиток цифрових технологій дозволив звичайним людям вільно спілкуватися зі всім світом. Зрештою, Інтернет дав користувачам можливість транслювати найінтимніші записи мільйонам глядачів. Завдяки новітнім технологіям "глобальне село" перетворилося на "глобальну комуналку".

Оцінка фільму 5 з 5

Танець, пристрасть, Піна

Вім Вендерс познайомився із Піною Бауш ще двадцять п'ять років тому, коли вперше потрапив на її спектакль "Кафе Мюллер". Побачене настільки вразило режисера, що він вирішив зняти фільм про знамениту танцівницю, хореографа і режисера. Проте Вендерс боявся, що недосконалі кінотехнології не зможуть передати враження від майстерності Бауш, тож чекав появи нових технологій. Коли ж 2009 року він все ж взявся за проект, Піна Бауш раптово померла, і фільм залишився без головної дійової особи.

Проте танцівники театру Піни переконали Вендерса зняти картину, присвячену їхній наставниці. Тому "Піна" - це немов би епітафія геніальній артистці, добрій подрузі та чуйному вчителю, увіковічена на плівці у форматі 3D. Сюжету, як такого, у картині немає. Вона складається із зафільмованих найвідоміших вистав вуппертальського "Танцтеатру", що у ньому працювала Піна, спогадів про роботу із нею та коротких кадрів хроніки, на яких танцівниця проводить репетиції зі своїми акторами.

Яскравий стиль виконання Піни Бауш приніс їй світову славу. Для неї танець був вираженням почуттів, емоцій, душевних поривань та найінтимніших переживань. Видно, що актори її театру звикли передавати свої почуття за допомогою жестів та рухів, тож слова давалися їм непросто, а їхні інтерв'ю були на диво одноманітними. Образ Піни Бауш складався із коротких портретів її однодумців та фрагментів вистав.

Формат 3D, що його використав Вендерс для цього фільму, був не лише виправданим, але й єдиним можливим способом адекватно передати манеру танцю Піни. Мізансцени її спектаклів глибинні та неймовірно експресивні, тож 3D чудово передає оцю "багатошаровість", де перший, другий, третій та "енний" плани переплітаються і взаємодіють між собою. Камера практично не "сиділа" у глядацькій залі, а стежила за акторами і їхньою грою на сцені.

"Піна" - напрочуд красива стрічка. Танцюристи "Танцтеатру" виступали не лише у залі, але на мальовничих вулицях міста, у покинутих павільйонах, заводі, в осінньому парку. Це насамперед екстатична картина, і вона вимагає від глядача повного включення у те, що відбувається на екрані/сцені, а також негайної емоційної віддачі. Тому вона призначена насамперед для тих, хто любить Віма Вендерса, Піну Бауш, балет і мистецьке кіно.

Оцінка фільму 4,4 з 5

Фото з pina-film.de, kino-teatr.ua