Десять комедій про невдах, або Філософський погляд на життєві негаразди

Невдаха є класичним героєм кінокомедії ще з часів, коли фільми тривали декілька хвилин, а показували їх у народних балаганах за копійки. За сто з лишком років цей образ значно ускладнився, адже від найпростішого слепстіку, комедії падінь та ляпасів, він перейшов до картин, зосереджених на глибоких філософських рефлексіях.

Найвідомішим невдахою в кіно, безперечно є Бродяга, – екранний образ Чарлі Чапліна. Втім, він не лише потерпав від суспільних несправедливостей, але й міг дати мстивого копняка своєму кривднику.

Крім Бродяги, класичними невдахами німого кіно були герої незворушного Бастера Кітона та романтичного "ботаніка" Гарольда Ллойда. Зрештою, в кожного є свої улюблені комедійні невдахи: італійський "офісний працівник" Фантоцці чи "маленький англієць" містер Піткін, добрі недотепи П’єра Рішара або ж невротичні персонажі Вуді Аллена, радянські шахраї Трус, Балбєс і Бивалий чи трансгресивні герої Джима Керрі, і цей список можна розширювати.

Тож пропонуємо вам добірку фільмів, де комедійні невдахи не лише отримують від життя тумаки, але й демонструють філософський погляд на усі життєві негаразди.

Єврейське щастя (реж. Олексій Грановський, СРСР, 1925)

Стрічка знята за мотивами оповідань Шолом-Алейхема та за сценарієм Ісаака Бабеля. У перші роки після революції, радянська влада боролася із антисемітизмом, замовляючи фільми про нелегке єврейське життя "межі осілості".

Найпопулярнішим джерелом екранізацій був Шолом-Алейхем із його героями, котрі продовжували "сміятися крізь сльози" у будь-яких життєвих обставинах.

Саме таким був бердичівський невдаха Менахем-Мендл, геніально втілений у "Єврейському щасті" Соломоном Міхоелсом. У стрічці йдеться про спроби Менахема трохи підзаробити на утримання своєї численної родини.

Після невдачі на одеському базарі, Менахем вирішує стати шадхеном, тобто звідником молодих пар. Чоловік вже уявляє, як постачатиме ешелони наречених у Америку, проте реальність знову виявляється невблаганною до його наївних фантазій.

Ягідка кохання (реж. Олександр Довженко, СРСР (ВУФКУ, Україна), 1926)

Друга режисерська робота режисера Олександра Довженка, і перша його картина, що збереглася. "Ягідка кохання" – це ексцентрична короткометражна комедія про піжонистого перукаря Жана Ковбасюка, який відчайдушно намагається позбутися власної дитини, залишеної на нього колишньою коханкою. Жан підкидатиме немовля різним людям, але малюк чудом повертатиметься до татуся. Перукарю не вдасться досягти "холостяцького щастя" – батьківство вже не відпустить його.

Цей фільм знімав оператор Данило Демуцький, з яким Довженко далі фільмуватиме свої найзнаменитіші роботи "Земля", "Арсенал" та виробничу драму "Іван".

Любов і смерть (Love and Death, реж. Вуді Аллен, США, 1975)

Блискуча пародія Вуді Аллена на російських класиків на кшталт Льва Толстого та Фьодора Достоєвського, присвячена часам війни з Наполеоном. В центрі сюжету дворянин Боріс Дмітрієвіч, який на фоні своїх сильних та вправних братів виглядає справжнім тюхтієм. З дитинства він закоханий у свою романтичну кузину Соню, але та надає перевагу його грубому брату Івану.

Коли розпочинається війна з Наполеоном, Боріса з братами забирають на війну. І хоча він найгірший солдат у світі, йому вдається відзначитися на полі бою. Після свого геройського вчинку Боріс повертається додому, одружується із Сонею і мирно живе у власному домі. Там у молодят зріє план із убивства Наполеона, який допіру захопив Москву.

Вуді Аллен використовує в фільмі різноманітні стереотипи про "загадкову російську душу: танці вприсядку, розгнуздані народні гуляння, лапті та бороди, також він чудово пародіює безкінечні душевні муки героїв російської класики. Саме у цьому фільмі прозвучав сповнений глибини діалог: - "Об’єктивність суб’єктивна", - "Але ж суб’єктивність об’єктивна". Аллен цитує і свого улюбленого режисера Інґмара Берґмана, зокрема, знамениту сцену зі смертю із фільму "Сьома печать".

Клерки (Clerks, реж. Кевін Сміт, США, 1994)

Стрічка із якої розпочалася кар’єра американського режисера Кевіна Сміта, автора комедій "Догма" та "Джей і Мовчазний Боб завдають удар у відповідь". Знята за мізерні гроші, силами кількох кінематографістів-початківців, комедія "Клерки" стала культовою для свого покоління. Вона вказувала, що навіть у працівників найбільш непрестижних робіт є гідність та власний погляд на відвідувачів.

У "Клерках" йдеться про один день з життя двох друзів-тюхтіїв Данте і Рендела. Перший працює в бакалійній крамниці, а другий – у відеопрокаті по сусідству. Данте ніяк не може впоратися із своїми подружками, одна з яких померла, інша – виходить заміж, а третя займалася оральним сексом із кількома десятками чоловіків, але не вважає це за зраду. До того ж, до крамниці Данте приходять усілякі нікчеми, які намагаються принизити його. Рендел, який хоче допомогти другові, лише загострює ситуацію.

Саме у "Клерках" вперше з’являються незабутні персонажі Джейсона М’юза та Кевіна Сміта – Джей та Мовчазний Боб, які стануть центром кіновсесвіту Сміта, так само як і цитати з коміксів та саги "Зоряні війни". 2006 року режисер зняв продовження картини "Клерки 2", в якому Рендел і Данте переосмислюють своє життя і нарешті беруть його плин у власні руки.

Обережно, ненормативна лексика.

Щастя (Happiness, реж. Тод Солондз, США, 1998)

Сюжет стрічки "Щастя" також відсилає до російської літературної класики, а саме до "Трьох сестер" Чехова. Йдеться про членів добропорядної американської родини, яка за стінами своїх осель приховує чимало бруду та болю. Все починається з того, що батько головних героїнь стрічки вирішує покинути сім’ю після багатьох років шлюбу. Сестри сприймають цю звістку по-різному, проте в кожної з них також чимало проблем в особистому житті.

Старша Тріш веде впорядковане існування домогосподарки та матері. Вона щаслива, доки не її чоловік не виявляється педофілом, схибленим на малолітніх хлопчиках. Середульша красуня Гелен, здається, досягла успіху в житті. Проте їй не щастить з чоловіками, і її найпалкіший прихильник, виявляється товстим огидним самітником із квартири по-сусідству. Наймолодша Джой ніяк не може знайти фах собі по душі. Вона влаштовується читати англійську мову в школі для емігрантів, але пасе задніх навіть серед маргіналів американського суспільства.

Солондз робить героями свого фільму людей, яких не назвеш приємними, і чиї почуття мало кого цікавлять. Тож драма педофіла-психіатра виглядає в картині ледь не найбільшим викликом суспільству. Ту ж долю симпатії отримує і штрейкбрехерка Джой, яку страйкуючі працівники обзивають "падлом", і самотній пітний товстун, безнадійно закоханий у акторку. І якщо придивитися пильніше, усі ці персонажі мало відрізняються від нас, бо прагнуть одного – звичайного людського щастя, що і було винесене у заголовок картини.

"Щастя" отримало нагороду ФІПРЕССІ у Каннах 1999 року.

Адаптація (Adaptation, реж. Спайк Джонзі, США, 2002)

Постмодерністська стрічка про важку долю сценариста в Голівуді. В її основі - проблема знаменитого сценариста Чарлі Кауфмана, який намагався адаптувати знамениту документальну книгу-розвідку "Крадій орхідей". Він хотів створити фільм про квіти, позбавлений звичний кінематографічних штампів, але потерпів поразку.

Врешті-решт він написав обрамлену історію про вигаданих близнюків-сценаристів Чарлі та Дональда Кауфманів. За сюжетом фільму, екранний Чарлі повинен написати сценарій за бестселером "Крадій орхідей", проте переживає творчу кризу. Його практичний брат Дональд не претендує на звання "автора". Він ходить на безглузді семінари для сценаристів і врешті-решт досягає успіху.

"Адаптація" іронічно розпочинається як рефлексивна інді-драма про місце творця в Голівуді, а закінчується набором трюків типового трилера чи бойовика. Також стрічка містить чимало сатиричних випадів у бік американської кіноіндустрії. Проте їй вдалося заслужити визнання тамтешнього істеблішменту – 2003 року картина здобула чотири номінації на "Оскар". Статуетка дісталася дісталася Крісу Куперу, який зіграв другопланову роль "крадія орхідей" Лароша.

Маленька міс Щастя (Little Miss Sunshine, реж. Валері Фаріс, Джонатан Дейтон, США, 2006)

Лірична і по-справжньому "душевна" історія про сім’ю суцільних невдах. Батько сімейства марно намагається продати свій тренінг-курс "як стати успішним", мати майже досягла нервового зриву, старший брат ненавидить свою родину та ні з ким не розмовляє, дядько перебуває на реабілітації після невдалого самогубства, а дідусь нюхає кокаїн.

Єдиним променем надії для них є семилітня Олів – добра та наївна дівчинка, яка мріє перемогти на конкурсі юних красунь. Заради неї родина вирушає через усю країну в старому фургоні на омріяне змагання. Зрештою, їм доведеться зрозуміти, що природна вдача Олів не має шансу на перемогу в світі гламуру, і тоді невдахи об’єднуються, аби довести пихатим організаторам конкурсу, що в них теж є гідність.

Ця картина прогриміла на фестивалі Санденс, а також здобула два "Оскари" – за найкращий сценарій та за найкращу чоловічу роль другого плану (Алан Аркін).

Потяг на Дарджилінг (The Darjeeling Limited, реж. Вес Андерсон, США, 2007)

"Потяг на Дарджилінг" - це ще одна типова історія Веса Андерсона про ексцентричних та невротичних людей у пошуках нормальної сім’ї та любові. Фільм розповідає про трьох братів, які рік не бачилися після смерті батька. Френсіс ледь не загинув у автокатастрофі, Пітер боїться розлучення з дружиною, а Джек переживає розрив із коханою.

Їм не вдається порозумітися між собою, тож вони вирушають до Індії заради духовного просвітлення. В той же час один із братів має таємний план возз’єднання із матір’ю, яка керує одним із індійських монастирів. Маршрут хлопців пролягає залізничною колією через усю країну, і вздовж цього шляху на них чекають різноманітні пригоди, душевні прозріння та братерське єднання.

Серйозна людина (A Serious Man, реж. Джоел та Ітан Коени, США, 2009)

Драмеді, знята братами Коенами на основі своїх дитячих переживань у рідній єврейській общині. Дія стрічки відбувається у 1967 році. Головний герой "Серйозної людини" університетський викладач Ларрі Гопнік переживає важкий етап у своєму житті: його діти відбилися від рук, дружина вимагає розлучення і водночас тягне з нього гроші, університет роздумує, чи продовжити з ним співпрацю, а один зі студентів підкидає йому хабара. Ларрі не може справитися самотужки зі всіма цими нещастями, але консультації з рабинами його громади нічого не дають. Ситуація лише погіршується, і чоловік залишається сам на сам зі своєю долею.

Стрічка Коенів розпочинається із притчі про діббука – злого демона, в якого вірили євреї-ашкенази. І уся філософія "Серйозної людини" базується на фаталістичному світогляді східноєвропейських євреїв. Він каже, що бог є джерелом добра та зла, кожна людина залишається перед ним наодинці і навіть найбільші праведники можуть страждати.

Десять жимів до раю (10 Timer til Paradis, реж. Мадс Маттісен, Данія, 2012)

Головний герой стрічки – 38-річнй Денніс, - на перший погляд не здається невдахою. Він відомий бодібілдер та переможець різноманітних чемпіонатів. Проте цей здоровенний і м’язистий чоловік страшенно боїться свою стару матір, яка крутить ним як хоче. Він не лише мешкає разом із нею, але й змушений запитувати дозволу сходити кудись із друзями. Також Деннісу не щастить із жінками, бо він надто сором’язливий.

Якось він потрапляє на весілля свого дядька, який одружився із таїландкою, і вирішує пошукати собі наречену в Таїланді. Проте наївний Денніс ще не знає, що так звані "весільні тури" пропонують європейцям не подруг життя, а повій. І все ж, попри безліч розчарувань, йому вдається знайти кохану. Та що скаже про це його мати?

Режисер картини Мадс Матіссен був відзначений за свою роботу на кінофестивалі Санденс.