Обличчя #ВABYLON’13. Люди, які творять кінопротест

13 лютого 2014, 13:45

Ми не помилимось, якщо припустимо, що кожен з вас чув про об’єднання режисерів, операторів та кінематографістів #ВABYLON’13.

Та лише вузьке коло людей знає, хто насправді знімає ці чудові відео з життя революції - усі історії #ВABYLON’13 не містять згадок про їх авторів.

"Українська правда. Життя" вирішила познайомити вас з людьми від кіно, які безоплатно і майже у щоденному режимі знімають кіноісторію Євромайдану.

ВОЛОДИМИР ТИХИЙ
43 роки, режисер

#ВАВИЛОН'13 -це в першу чергу спосіб створення модерної культурної реальності України"

Режисер повнометражних фільмів "Мийники автомобілів" та "Зелена кофта". Співпродюсер та режисер альманахів "Мудаки. Арабески." та "Україно, гудбай!". Режисер документального альманаху "Відкритий доступ", автор новели "Межигір’я".

У #ВABYLON’13 з дня заснування. Володимир Тихий працює продюсером і художнім керівником, тому його творча складова присутня у кожному відео. Перед тим, як ролик з'являється на каналі Вавилону, він обов'язково проходить так звану художню комісію на чолі з Тихим.

#ВАВИЛОН'13 для мене, в першу чергу, спосіб створення модерної культурної реальності України.

Працювати в "революційних" умовах виявилося доволі просто – події розгортаються в шаленому темпі, тільки встигай фільмувати.

Більше за все запам’ятався ролик з дітьми, що читають віршики під євро-ялинкою. Водночас, на задньому плані дуже красномовно лунали виступи лідерів опозиції...

Щоб там не було, перш за все, я під час всіх зйомох і подій, що відбувались, відчував себе громадянином. Потім вже, залежно від обставин, – кінематографістом, активістом тощо.

ЛАРИСА АРТЮГІНА
режисер, 42 роки

"Важливо сьогодні давати людям осмисленну правду, яка їх змінює"

У мирний час була авторами фільмів "Без ГМО", "Жовта квітка для месье Бурійона" та ін. У революційний період стала автором фільмів "Прапор", "Панахида", "Герніка" та ін.

Гурт завжди сильніший, ніж самітник, особливо в умовах війни. Багато кінематографістів знімають революцію індивідуально. Накопичують матеріал, щоб потім змонтувати "геніальне кіно" і отримати "Оскар". Я теж так починала. А потім зрозуміла, що мені важливіше отримати Країну, аніж Оскар.

Важливо сьогодні давати людям осмисленну правду, яка їх змінює. Яскравий приклад - ролик "Донецька хода". У день зйомки у Донецьку євромайданівців вийшло чоловік 100. А після тижневого перегляду, вже було більше 300. Велика сила кіно!

1 грудня ми пішли за нашим героєм зйомок і опинились у вирі подій. Оператор виліз на підвіконня і знімав. Я страхувала його внизу. Почалась атака спочатку газом, а потім пішов Беркут. Мене винесла назовні хвиля підготовлених "мітингувальників". Я лише виконувала ті ж команди, що й вони. "Сіли! Лягли! Відходимо! Побігли!"

Це була група організованих і підготовлених молодих людей. Завдяки їм я вибралась із того пекла неушкоджена. Мені пощастило.

Але вже вибравшись на Інститутську, вони почали розбігатись в різні боки. Беркут наздоганяв і лупив палицями всіх підряд. Я встигла вскочити на підвальні східці кав"ярні "Віденські булочки" і палиця попала на спину хлопця, який, падаючи, штовхнув випадково мирну жінку із транспорантом.

Беркутівець вдарив її лежачу теж і побіг далі, лупцюючи всіх підряд. Ми почали її підіймати. У неї було розтрощене обличчя. Вона впала обличчям на фігурні металеві поручні. Розтрощений ніс, не видно ока, криваве місиво. Жах. Хлопці були розгублені, жінка - в стані афекту. Я дістала журналістське посвідчення, і ми повели її до Швидкої. Там була паніка, бо стояла ціла черга потерпілих. ЇЇ пропустили вперед...

Пізніше я випадково натрапила на фото цієї жінки у Фейсбуці. Це виявилась Ірина Василівна Рабченюк - героїчна жінка. Вона звичайний логопед, 1 грудня 2013 року прийшла на акцію зі своєю донькою, сином і чоловіком. Увечері, на вулиці Інституцькій на них напав озвірилий "Беркут". Почали бити дітей і чоловіка. Коли били сина, вона спробувала його захистити, внаслідок чого якийсь покидьок із "бєркуту" побив її.

Зараз вона не бачить на праве око, і їй треба імплантувати штучний кристалик, щоб вона хоч трохи бачила. При цьому, жінка не падає духом, а ще й сама відвідує інших постраждалих від злочинного режиму.

ИВАН САУТКИН
43 года, режиссер, оператор-постановщик

"#ВABYLON’13- это наш способ борьбы"

Снял за свою карьеру больше 200 рекламных роликов. Был операторатором-постановщиком фильмов "Старі люди", "Проти Сонця", режисером-постановщиком документальных фильмов "White ship", "Як у людей, так і в нас", "Два рядки, чотирнадцять складів з обов'яковою цензурою після після другого куплету" и художественных - "На мосту" (телефильм), "Петля Нестерова" (телефильм), "Что если?"

В рамках #ВABYLON’13 был автором роликов "Пролог", "Первые моменты штурма КМДА", "Столбы", "Гудаки на Лютеранской", "Фристайл", "Соло", "Обращение к народу", "23 января 2014 года", "Перемирье".

Началось все на Михайловской площади, утром после избиения студентов. Мы встретились своей профессиональной тусовкой и сошлись на том, что хотим принимать участие в происходящем активно. Ничего кроме своих профессиональных навыков мы предложить не можем – в политических вопросах мы не слишком компетентны, в стратегических тоже – поэтому решили снимать маленькие фильмы и с их помощью влиять на общественное мнение.

Подбадривать, веселить, заставлять думать, предлагать какие-то мысли... #ВABYLON’13 – в первую очередь гражданская инициатива, а не творческий проект, так что можно считать его нашим способом борьбы.

Если говорить о принципах #ВABYLON’13, то, прежде всего, мы делаем кино. Поэтому каждая наша работа должна быть продуктом творческого осмысления происходящего. В первую очередь важен не сюжет, а мысль и образ, которуые мы должны донести до зрителя.

Мы не зажимаем себя в рамках жанра. Это не должно быть только документальное, либо только художественное кино. Если вы обратили внимание, на нашей страничке есть и музыкальное видео, и работы сделанные в рекламном жанре. Поскольку работы рассчитаны на зрителя перед экраном компьютера, нужно стремиться к лаконичной форме. Мы стараемся не делать фильмов больше 3 минут (не всегда получается).

Мы не должны позволять себе оценки происходящего – анализ, характеристика, но не критическая оценка!

Для меня каждая съемка – очень сильное впечатление. События, которые разворачиваются на наших глазах проходят через сердце, отдаваясь радостью, горем, болью, эйфорией... Поэтому сложно выделить какие-то отдельные моменты, каждый из них ценен по-своему. Как я уже говорил, мы ищем дорогу к зрителю через сердце, обращаясь к его эмоциональному миру.

Для нас важен образ и можно говорить, что "акцент" делается именно на этом.

РОМАН ЛЮБИЙ
режисер монтажу, 22 роки

"Незалежно від того, чи увімкнена камера, ми є учасниками історичних подій"

У рамках #ВABYLON’13 брав участь у створенні фільмів "Протистояння", "Барабани свободи", "d-moll у київській мерії", "Народний регулювальник", "Мрії й Дії", "ВАРТА", "Афганці з народом", "День прав людини", "Посередник", "Сором", "Ялинка", "Козацькі тулумбаси", "Батьківська хата", "Бій на Грушевського # 1", "Бій на Грушевського #2", "Бій на Грушевського #3 Палає", "Студенти. Коридор", "Бій на Грушевського #9 "Зброя", "Галас", "Електорат", "Підпілля". "Заборонене кіно", "Герніка", "Чесне слово".

Ми стали свідками феномену, але ці події потрапляли лише до об’єктивів телевізійних камер. Коли створився #ВABYLON’13, я відчув полегшення від того, що цим ділом займуться справжні профі. У такий складний і вирішалньий час, кожен повинен займатися тим, що він робить найкраще. Сподіваюсь, що користь від нашої роботи для загальної справи не ілюзорна.

На мою думку, першочергове в нашій роботі - це мотивування глядача долучитися до важкої роботи над майбутнім. Другорядною функцією #ВABYLON’13, є хроніка, що має суттевий історичний інтерес і не є сухою хронікою, а унікальною у своїму роді, бо кожна окрема робота, кожен окремий фільм – це щонайменше спроба занурити глядача у певний емоційний стан, а всі роботи разом це велика історія змін у суспільстві.

Нещодавно у мене була дискусія з розумною, освіченою людиною, чия позиція полягає у тому, що протестний рух не дасть жодних результатів, бо навіть якщо зміниться влада, не зміняться люди, а єдиним правильним шляхом є виховання.

Без сумніву, тільки культивуючи у собі, оточуючих, своїх дітях ті цінності, за які ми зараз боремося, можна досягнути результатів. Втім, я не зовсім згодний з категоричністтю цієї позиції, бо виховання суспільства — це лише складова, один з інструментів.

Але, я обов’язково покажу своїм дітям роботи #ВABYLON’13. І не через те, що це мої роботи також, а саме через наявність цієї... скажімо так - "виховної" складової.

Незалежно від того, чи увімкнена камера, ми є учасниками історичних подій. Це надихає, і змушує так чи інакше залучатися до подій навколо, допомагати. Але наша справа — не журналістика, тому є можливість не залишатися холодним.

Одна з особливостей Майдану, у тому що все циркулює, весь час змінюється, через те, виходячи на зйомку, ти потрапляєш у потік, який самостійно перенаправляє увагу. Намагаюсь сконцентруватися саме на емоціях оточуючих, потенційних персонажів.

ЮЛЯ ГОНТАРУК
режисер, 26 років

До революції була автором ігрового короткометражного фільму Алкоголічка" (2013 р.), що здобув багато міжнародних нагород, Калейдоскоп" (2011 р.), а також короткометражки "Не зійти з шляху" (2010 р.) та "Необережність" (2008), докфільму "Дніпро біля порогу" (2009 р.), документального фільму-портрету про Юрія Герасимовича Іллєнко.

В #ВABYLON’13 у Юлі вже близько 16 роликів: " d-moll у київській мерії", "Протистояння", "Барабани свободи", "Народний регулювальник", "Мрії й Дії", "Сором", "Афганці з народом", "Гідність", "Козацькі тулумбаси", "Після бійки", "Батьківська хата", "Електорат", "Заборонене кіно". Зараз в монтажі ще 3.

Я в #ВABYLON’13 з самого початку. Ми зустрілися після побиття студентів 30 листопада і вирішили робити короткі документальні фільми. Я теж погодилася, бо це, в першу чергу, хоч трохи більший вклад, ніж просто стояти. Якби я була лікарем, я б пішла волонтером в і допомогала б пораненим.

Або якби я була водієм, я б розвозила людей на Майдан. Я режисер, вмію робити кіно, чому б мені не знімати, чому б не фіксувати, вважайте, хроніку, того що відбувається в нашій країні?

Ці короткі ролики - момент передачі мого погляду, мною підмічені речі. Це фіксація, це рефлексія, це те, що насправді відбувається на Майдані. І що мені найбільше подобається, #ВABYLON’13 - це не агітка. Всі наші герої реальні люди, а історії справжні, зафіксовані.

Те що роблю я, можна поділити на два типи. Це або спланована робота як, наприклад, ролик "d-moll в КМДА". Тоді я просто пішла в КМДА, в колонній залі побачила рояль, і придумала маленький ролик про людину, яка грає на роялі, а навколо неї той маленький світ хоробрих людей.

Вже ввечері я повернулася в #ВABYLON’13 і ми почали шукати композитора.

Другий варіант роботи, це коли ти виходиш з оператором в поле і спостерігаєш. Це надзвичайно цікаво! В цей час ти стаєш частиною події, частиною процесу. Головне тут вчасно побачити, відчути, вихопити з усього щось одне і найголовніше. Результатом такого підходу, наприклад, є ролик "Сором" або "Протистояння"

Під час зйомок я не активіст і не герой. Правильніше сказати, що бувають моменти, коли ти з режисера перетворюєшся на режисера- громадянина України.

Пам’ятаю, як знімала виступ Океана Ельзи. Остання пісня - "Друг". Я дивилась тоді на людей, на стелу, на прапор і відчула такий неймовірний дух патріотизму! Пишалася тим, що тут живу, працюю, стою і мені дуже, дуже захотілося, щоб мені і цим людям стало легше жити.

Якщо говорити, про речі, які вразили мене на зйомках, то це, в принципі, відбувається щоразу, коли я іду знімати, щоразу, коли знаходжу щось цікаве, надзвичайне.

Наприклад, коли я знімала акцію дівчат, які співали з плакатами військовим, то в якийсь момент все це перетворилося в веселе дійство під пісню "Червона рута". До дівчат долучилися чоловіки протестувальники, перехожі і всі почали співати, навіть, один з солдат внутрішніх військ посміхався. Все це було так весело, от тільки одна дівчинка непохитно стояла обличчям до військових і плакала, а оператор цього не зняв. За це я катую себе по сьогоднішній день.

Того ж дня я зняла ролик "Сором". Ніколи не забуду сорому в очах солдат внутрішніх військ. Вважаю, мені неймовірно пощастило, що я це помітила, а оператор швидко зреагував і ми зафільмували ці крупні плани.

Вразив мене Донбас, вразив сусід Януковича, вразили шахтарі і маленький донецький Євромайдан. І знаєте, мене питають, і як вона, та хата Януковича, побудована його батьком, а вона мене не вразила, бо це досить очевидно було, що виявиться покинутою і занедбаною.

Яка хата, така й країна. Бо то є ставлення до свого коріння. (Юля знімала ролик "Батьківська хата" на батьківщині Віктора Януковича в Єнакієво)

Вразили афганці, поспілкувавшись з ними, я зрозуміла, що поки вони стоять на Майдані, нам нема чого боятися.

А ще, після зйомок в КМДА, я повернулася туди через 2 тижні, і побачила тих самих людей, які були змучені, намагалися заснути на підлозі колонної зали, вкриваючись холодною ковдрою. І я зрозуміла, що вони вже місяць тут живуть, їм нема де помитися, вони сидять на цих бутербродах, намагаються заснути, коли всі ходять, як на екскурсію, і тоді мені захотілося вибігти на Майдан, на головну сцену і всім крикнути "Скільки ще стояти, скільки стояти?!"

Мені дуже шкода цих людей, але з іншого боку, вони мої герої, вони творять історію України.

Найважливіше на чому я роблю акцент - це емоція. Це неможливо передати словами. Як казав Тарковский - "Надо услышать музыку фильма". От коли ти відчуваєш цю музику, тоді все складається, тоді відчує її і глядач. Емоція в кадрі, емоція Майдану - найважливіше для мене.

ДУНАЙ ЮРІЙ
Оператор-постановник, 34 роки

Зняв два повнометражні ігрові фільми - "Звичайна справа" та "Креденс", а також декілька короткометражних - "Гауді", "Сакура", "Ніжність". В рамках #ВABYLON’13 разом з режисером Юлею Гонтарук зняв "Сором", "С-bemoll" та декілька інших.

Я вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою. Моя - знімати, намагаючись при цьому скоротити дистанцію і досягти ефекту присутності, так, щоб камери стала учасником процесу.

Найяскравішім моментом місяців, що минули, для мене стало протистояння біля Святошинського РУВС, коли вдалося зняти побиття Юрія Луценка та коридор ганьби.

Також вразили події 19 січня - опинився в епіцентрі на Грушевського.

ДАЛІ БУДЕ