Будівництво Чорнобильської атомної електростанції, першої в Українській РСР і однієї з найбільших в Європі, затвердили 1970 року.
Тоді ж поблизу станції, на березі річки Прип'ять, було засновано однойменне місто, призначене для проживання персоналу станції.
26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув, і радіоактивні частки поширилися на північну частину України, Білорусь та країни північної Європи.
Відтоді цей день та саме слово "Чорнобиль" лишаються сумним стійким спогадом для всіх українців, а для багатьох іноземців – сумнівною асоціацію з країною.
Історія Чорнобильскої трагедії поєднує чимало популяризованих, напівміфічних і зовсім незнаних компонентів. Про атомну катастрофу та її наслідки створено чимало документальних фільмів, до Прип’яті приїздять туристичні групи, безпосередньо у місті відзнято не один десяток фоторепортажів, що висвітлюють похмурі пейзажі міста-руїни.
|
| В’їзний знак до Чорнобиля. В місті нині мешкає близько 2,5-3 тисяч осіб, які працюють переважно на атомній станції. Чорнобиль є адміністративним центром з управління відчуженими 1986 року радіаційно-небезпечними територіями |
|
| Алея з назвами міст і сіл, евакуйованих внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Загалом після аварії близько 200 тисяч осіб було переселено із забруднених радіацією територій |
Проте також існує чимало менш відомих складових образу Прип’яті. Одна з них – художнє оздоблення публічного простору цього розбудованого "з нуля" типового молодого радянського міста.
У рамках довготривалого дослідження для майбутньої книги-альбому Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics фотограф Євген Нікіфоров протягом минулого року об’їхав близько 60 населених пунктів України в пошуках найкращих зразків вітчизняного монументального мистецтва 1960-1980-х років.
|
| Проспект Леніна у Прип’яті. 1985 року тут проживало 47 500 осіб |
|
| Прип’ять – місто з яскраво вираженим центром. У радянські часи в центрі традиційно розташовували адміністративні будівлі – міську раду, об’єкти дозвілля, культури та відпочинку |
Прип’ять була серед місць, обов’язкових для відвідування, адже там знаходяться твори одного з провідних українських художників-монументалістів – Івана Литовченка (1921-1996). Киянам він відомий завдяки оформленню Річкового вокзалу, станції метро "Шулявська" та величезним панно на житлових будинках на проспекті Перемоги.
Для Литовченка трагедія Чорнобиля стала також особистою трагедією. З 1974 до 1982 року він фактично був головним художником Прип’яті та загалом присвятив художньому оформленню міста близько 10 років життя.
|
| Скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям "Творення" на магазині "Струмок", 1982 (художник – Іван Литовченко) |
|
| Фрагмент скульптурного рельєфу "Творення" (художник – Іван Литовченко) |
Ключовий об’єкт його авторства – грандіозний ансамбль із трьох мозаїчних панно розміром 20 на 4,2 метри на головній вулиці міста – бульварі Леніна. Ще два панно прикрашають фасади кінотеатру "Прометей" та музичної школи.
|
| Скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям "Енергія" на кінотеатрі "Прометей", 1975 (художник – Іван Литовченко) |
Таке оформлення громадських будівель було популярним на теренах СРСР, оскільки аскетичні архітектурні форми новобудов потребували пожвавлення.
Особливими саме прип’ятські мозаїки робить епічний розмах композицій і технічне нововведення художника – використання металевих елементів у поєднанні зі смальтою, завдяки чому поверхня змінювала колір в залежності від освітлення.
У сюжетах мозаїк Литовченко звертався до філософських тем. Панно "До світла" – це історія Данко, який виводить людей із темряви та уособлює ідею самопожертви заради прогресу.
|
| "До світла" – скульптурний рельєф із мозаїчним покриттям на магазині "М'ясо. Риба. Овочі", 1977 (художник – Іван Литовченко) |
|
| Фрагмент "Данко" скульптурного рельєфу з мозаїчним покриттям "До світла", 1977 (художник – Іван Литовченко) |
У "Творенні" зображена богиня Деметра, котру, з одного боку, оточує родина, а, з другого, – вчені, приборкувачі "мирного атома", які тримають графітові стержні.
|
| Фрагмент скульптурного рельєфу "Творення": вчені тримають графітові стержні та "мирний атом", 1982 (художник – Іван Литовченко) |
"Можливо, я попрощався зі своїми роботами назавжди. Не пощастило. Жорстока доля! І мені їх шкода – я чесно працював і віддавав усе, на що тоді був здатний", – сказав художник 1991 року (цитата за альбомом "Іван, Марія та Наталка Литовченки", Київ, 1999).
У Прип’яті мозаїки Литовченка вже багато років руйнуються під дією дощу та снігу, заростають кущами та деревами. Після аварії демонтувати та перевозити їх було неможливо з технічної причини. Але насамперед, звісно, через радіацію, яку ввібрали в себе матеріали – смальта та метал.
|
| "Світанок" – скульптурний рельєф з мозаїчним покриттям на магазині "Колосок", 1979 (художник – Іван Литовченко) |
|
| Фрагмент скульптурного рельєфу "Світанок" (художник – Іван Литовченко) |
|
| Фрагмент скульптурного рельєфу "Світанок" (художник – Іван Литовченко) |
Хоча, за словами доньки художника, Наталії Литовченко, деякі туристи не бояться брати із собою на пам’ять фрагменти радіоактивної смальти, яка потроху осипається й лежить просто на землі.
Мозаїчні панно розташовані поза стандартними туристичними маршрутами Прип’яттю, а тому їхні світлини рідко потрапляють в мережу, на відміну від колеса огляду або дитячих ляльок серед протигазів.
|
| Музична школа у Прип'яті, прикрашена скульптурним рельєфом "Музика" з мозаїчним покриттям, 1976 (художник – Іван Литовченко) |
Презентацію англомовної книги-альбому, що готує видавництво "Основи", заплановано на літо 2016 року. До видання увійдуть близько 300 відзнятих Євгеном Нікіфоровим світлин мозаїк та монументальних об’єктів зі всієї України – включно з Донбасом та Кримом.
Нині мозаїки 1960-1980-х років цікаві тим, що, з одного боку, представляють усі типові сюжети радянської міфології, а, з другого, – втілюють експериментальну естетику періоду після так званої "відлиги", що за духом була ближчою до неофіційного мистецтва, ніж до кондового соцреалізму.
Сьогодні мозаїчні твори, що в минулому були важливим елементом візуальної організації публічних просторів, фактично розчинилися у строкатому міському краєвиді. Дорога і складна у виконанні, ця техніка фактично більше не використовується для оздоблення нових об’єктів у подібних масштабах.
|
| Пам'ятник пожежникам-ліквідаторам аварії на ЧАЕС у Чорнобилі |
|
| Виставка техніки в Чорнобилі, що використовувалась під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Техніку очистили, і сьогодні її радіаційний фон не перевищує загального рівня в Чорнобилі |
|
| 4-й енергоблок ЧАЕС, так званий об'єкт "Укриття", навколо якого споруджено бетонний саркофаг |
|
| Пам'ятник біля 4-го енергоблоку ЧАЕС |
|
| Готель "Полісся" збудували в середині 1970-х для гостей і відвідувачів ЧАЕС. У перші дні аварії тут розгорнули штаб ліквідації та розмістили пост дозиметрії та солдатів |
|
| "Хай буде атом робітником, а не солдатом" – гасло на 9-поверховому будинку на вулиці Лазарєва у Прип'яті |
|
| Школа у Прип'яті. Загалом у місті було 5 шкіл, розрахованих на 6786 учбових місць |
|
| Поїздка в минуле: книжки у прип'ятській школі |
|
| Агітпункт у будинку культури "Енергетик" у Прип'яті |
|
| Універсам у Прип'яті. В 1980-ті подібні магазини самообслуговування існували лише у кількох містах СРСР, наприклад, у Мінську та Москві |
|
| Басейн "Лазурний" у Прип'яті. Після аварії він працював ще 11 років і закрився лише 1997 року. Басейном користувалися ліквідатори, котрі працювали на ЧАЕС до моменту відключення енергоблоку №1 |
|
| "Рудий ліс" – близько 10 км² лісу довкола ЧАЕС, який узяв на себе найбільшу частку викидів радіоактивного пилу. Це призвело до загибелі дерев і фарбування їх у буро-червоний колір. Під час дезактивації Зони відчуження "рудий ліс" вирубали та захоронили, але згодом дерева виросли знову. Сьогодні це одне із найзабрудненіших місць Зони |
Автори висловлюють подяку Наталії Литовченко за допомогу в підготовці матеріалу.
Лізавета Герман, Євген Нікіфоров, спеціально для УП.Культура