Кіберспорт для чайників: хто і як грає в Україні у віртуальний футбол і стрілялки

Якийсь час назад на телебаченні крутили ролик, у якому кремезний дядько-автомеханік, підкручуючи щось у нетрях автомобіля, завзято розповідає друзям, як він грав у World of Tanks чи, принаймні, щось дуже на неї схоже.

Азарт, з яким автомеханік описував віртуальну "розбірку" з  незваним гостем, що завітав на його віртуальну танкову базу, примушує забути, що саме в той момент рекламували.

Атмосфера та реалістична графіка комп’ютерного стимулятора затягують навіть за лічені секунди рекламного ролика.

А якби ще цей автомеханік знав, що граючи в улюблену гру, він може отримати кілька тисяч доларів і більше ніколи не ремонтувати авто власноруч, він стрімголов побіг би до комп’ютера, забувши про все на світі.

Утім, не все так просто.  Виграти ці гроші дійсно можна, якщо перемогти в солідному кібертурнірі, але підготовка до нього займатиме мінімум дві-три години на день, а перед самими змаганнями – шість-вісім.

Напередодні змагань кіберспортсмени, як і атлети, тренуються двічі на день. Не в кожного є така можливість, але в молоді – а пік кар’єри в кіберспорті припадає в середньому на 25 років – вільного часу зазвичай більше.

Час у поєднанні з максимальним бажанням перемогти дає непогані результати: грошові винагороди переможцям на світових турнірах сягають мільйона доларів. І не треба скептично відмахуватись, що це, мовляв, не для нас.

Адже, скажімо, українська кіберкоманда NaVi (Natus Vincere) вже привозила такі "призові" у 2011-му, а за кілька років до них український геймер Sk.Ho.T виграв на подібному турнірі $ 8 тис. Але погляньмо, з чого все починалось.

Заглядати надто далеко не доведеться. Річ у тім, що кіберспорт як феномен з’явився у кінці 1990-х. Його "батьком" став славнозвісний шутер Doom 2 – це була перша мережева стрілялка.

Перший офіційний турнір відбувся у 1997. Тоді в США заснували кібратлетичну професійну лігу, в якій змагалися у Quake – ще один культовий шутер останнього десятиліття ХХ ст.

Різноманіття ігор, які стали дисциплінами кіберспорту, важко охопити в межах однієї статті, але спробуємо це зробити.

Загалом є 13 ігор, з яких проводяться міжнародні турніри. Вони різні за жанрами, але серед них точно немає тих, що містять елемент випадковості. Для кіберспорту вони вважаються непридатними.

Натомість для кіберспорту пасують такі жанри ігор, як вище згадувані шутери від першої особи, стратегії реального часу і спортивні симулятори.

Як і в звичайному спорті, конкретні ігри називають дисциплінами. У деякі грають командами, в інших можна змагатися поодинці.

Зазвичай смаки кіберспортсменів мало відрізняються у різних куточках світу. Але є і певні "регіональні" симпатії.

Гравці Південної Кореї, фаворити світових змагань з кіберспорту, полюбляють ігри StarCraft, Dota 2 та Warcraft. Европейські кіберспортсмени віддають перевагу Quake III, Counter Strike та кільком іншим.

Одна з найбільш популярних кібердисциплін світу – гра League of Legends – у нас як кіберспорт не прижилась. Серед фаворитівв українців Dota 2 та Counter Strike.

Непогані шанси стати улюбленцем українських кіберспортсменів має кіберфутбол. Останнім часом у кіберспорт стали активно інвестувати провідні футбольні клуби. У грудні минулого року до них приєднався київський клуб "Динамо", створивши свій кіберспортивний підрозділ.

"Усе почалося з того, що професійні футбольні клуби стали підписувати гравців. Першими почали французькі команди, такі як ПСЖ, теж саме робили Англія, Голландія та інші, – розповідає Віталій Муха, кіберспортсмен "Динамо-Київ" з кібердисципліни FIFA. – У нас поки що кіберкоманду створив лише клуб "Динамо" Київ, але ходять чутки, що скоро це також робитимуть інші команди".

На відміну від звичайного матчу, кібер-поєдинок з футболу триває до 20 хвилин. Час у комп`ютерній грі прискорений, та й не дивно: кіберспортсмену під час тренувань чи турніру треба зіграти не один матч, й витримувати 90-хвилинні поєдинки було б нереально важко

Окрім того, наразі у кіберфутболі FIFA один спортсмен керує цілою командою.

"Насправді, зараз найбільш популярний режим – це один на один, коли ти керуєш цілою командою, і твій противник так само, – ділиться тонкощами гри Віталій. – Це основна відмінність від справжнього футболу. Але у FIFA є й режим 11×11, коли кожним віртуальним гравцем керує реальний. В Україні, як і у світі, найбільш популярний режим 1×1. 11×11 – це більше на перспективу, але, думаю, найближчим часом гравці його підхоплять".

Є кілька варіантів віртуального футболу. Але як би сильно ви не любили цю гру, вам доведеться вибрати одну дисципліну, одну версію кіберфутболу чи хокею.

Розподіливши зусилля між двома улюбленими іграми ви не досягнете високих результатів, кажуть професійні кібер-гравці. Тренуватися радять щодня. Це можуть бути спаринг-матчі або онлайн турніри.

Спаринг-мачт триває дві-три години, турнірний може розтягнутися і на шість годин.

Популярність кіберфутболу зростає, тож цілком можливо, що одного дня ви підете на столичний стадіон "Олімпійський", щоб повболівати за кібер-команду "Динамо".

У Південній Кореї, яка є світовою меккою кіберспорту, подібні змагання проводяться на великих стадіонах, їх також транслюють по телебаченню. Їх показують такі впливові канали, як німецький Sport1 та американський ESPN. Фінальні матчі великих кібертурнірів дивляться мільйони глядачів – тут і стадіоном не обійдешся.

Хто ж є тими кібергероями, за грою яких спостерігають мільйони? І що потрібно, щоб стати кіберспортсменом?

Це молоді люди, в середньому – трохи за 20. Вони проводять багато часу, тренуючись в улюбленій кібердисципліні. Це означає, що їм не обійтися без якісного прокачаного комп’ютера і потужного інтернет-зв’язку.

Хоча турніри не завжди відбуваються у всесвітній мережі. Гра через Інтернет має певні недоліки. По-перше, у гравців може бути різний за потужністю трафік, а отже є ризик, що хтось із команди відставатиме від інших учасників.

До того ж, під час гри в онлайні важче виявити шахрайство учасників, якщо воно має місце.

Тому вигідніше об’єднувати гравців у локальні мережі. Для цього їх треба зібрати в одному приміщенні, навіть якщо вони живуть на різних континентах.

Для брендових турнірів це не проблема. Спонсорами таких подій виступають зазвичай фірми – виробники комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення. Для них це чудова нагода прорекламувати свою продукцію, тож коштів вони не шкодують.

Грошей вистачає не лише на призовий фонд. Поїздки на чемпіонати в будь-яку точку світу найчастіше оплачуються організаторами турніру. Вони беруть на себе витрати щодо перельотів, проживання в готелях та харчування учасників.

Кіберспортсмени, як і традиційні атлети, мають тренерів, які допомагають швидше досягти високих результатів. Але навіть тренер не допоможе, якщо кіберспортсмен не проявлятиме власної ініціативи.

Себе треба зарекомендувати, подати як бренд, як перспективного гравця, який здатен досягти успіху.

"Треба знайти інвестора, без інвестицій кіберспортсменові практично неможливо стати успішним. Тебе повинні помітити на фестивалях і турнірах. Ти повинен подати себе публіці як бренд, як людину, яка може показати високі результати. Інвестор повинен розуміти, що може розкрутити тебе, – розповідає Владислав Тихонов, PR-менеджер фестивалю гейм-культури WEGAME.

Утім, підтримка держави теж не завадила б українському кіберспорту. Мінімум, що може зробити місцева влада – надати організаторам того чи іншого турніру приміщення й комп’ютерне обладнання. Цього буває достатньо.

Основним стимулом для кіберспортсменів України служить у першу чергу власний ентузіазм, і це основна причина, чому "диванний" геймер не має шансів стати успішним кіберпортсменом. Для цього треба вийти за межі зони комфорту і брати активну участь у кіберзмаганнях, яких в Україні досить багато, не говорячи про закордон.

"Минулого року я брав участь у 15 турнірах саме в Україні. Це лише ті, що стосувалися кіберфутболу. Можливостей тренуватися достатньо", – розповідає Віталій Муха.

До речі, ще один спосіб заробити гроші на кіберспорті – це стрімити, тобто показувати свою гру, граючи в прямому ефірі через відеохостинги та інтернет-канали на зразок YouTube чи Twitch. Прибуток у такому випадку надходить від підписників каналу.

Важко повірити, що кіберспорт може бути небезпечним для здоров’я, але гравці іноді теж травмуються. Страждають в першу чергу руки – через одноманітність рухів, які людина виконує сидячи перед комп’ютером, та зір, що падає через тривале перебування перед монітором.

І в реальному, і у віртуальному спорті треба добре працювати головою. Мозковий штурм під час кіберспортивних змагань дуже потужний. А заради чого, власне, потрібні такі жертви?

Враховуючи, скільки зусиль витрачає геймер, щоб стати кіберспортсменом і виграти омріяний турнір, можна впевнено сказати, що це не легкий шматок хліба. До того ж геймерів – сотні тисяч, а турніри виграють одиниці, тож омріяні мільйони дістаються не всім.

Зрештою, кіберспорт – це хобі, яке стало професією, і рушійною силою його розвитку виступає захоплення улюбленою грою чи спортом у його віртуальній версії. Але якщо говорити про фінансову нагороду, то можна оперувати такими цифрами.

Призові на великих турнірах починаються від кількох сотень і сягають мільйонів доларів. В Україні це десятки тисяч гривень.

Врахуйте, що у так званих solo-турнірах преміюють трьох найкращих гравців, а у командному змаганні приз порівну ділиться між усіма членами команди, яких буває від п’яти до дев’яти, в залежності від дисципліни.

Якщо у кіберкоманди чи спортсмена є постійний спонсор, то можна розраховувати на постійну зарплату в кількасот доларів. Що успішніша команда, то вищий буде заробіток. Найбільші призи, відповідно, у найбільших турнірів світу.

Такими є, для прикладу, The International – одне з наймасштабніших кіберзмагань у світі з дисципліни Dota 2. Цей турнір, заснований у 2011, традиційно проходить у Сіетлі.

У 2015 його ледве не зірвали хакери, про нього пишуть світові видання на кшталт газети New York Times, квитки розходяться за десять хвилин, а призовий фонд упевнено наближається до $ 20 млн.

[L]Саме на турнірі The Internationals українська команда NaVi виграла свій легендарний мільйон у 2011 році.

Відзначилися українці й на World Cyber Games. Турнір існує з 2000 року і в різні часи підтримував різні ігрові дисципліни. У 2006 український гравець Sk.Ho.T переміг на змаганнях у дисципліні Warcraft III.

Є турніри, що спеціалізуються на двох–трьох дисциплінах, деякі змагання присвячені одній єдиній грі, як, наприклад, Golden League – змагання з World of Tanks, гри розробленої білорусами, що вийшла у 2010 і стала одним з фаворитів світового кіберспорту.

Є світовий кубок з електронних видів спорту (Electronic Sports World Convention),є кіберкубок FIFA  (FIFA Interactive World Cup) та багато інших.

Деякі експерти, наприклад, Степан Шульга, людина, яка стоїть у витоків кіберспорту на території колишнього Радянського Союзу, припускають, що з часом кіберспорт може витіснити реальні спортивні дисципліни. На його думку, люди споживають усе більше віртуального контенту й зупинити цей процес неможливо.

Важко уявити, що реальний спорт та спортивні ігри зникнуть. Цілком можливо, що традиційний та кіберспорт співіснуватимуть і розвиватимуться паралельно. Хоча вже зараз професійні геймерські турніри за популярністю перевищують "класичні" види спорту.

У будь-якому випадку кіберспорт потребує офіційного визнання та органів, що керуватимуть ним і допомагатимуть кіберспортсменам у вирішенні конкретних питань: отримання віз для поїздок на змагання, сертифікації турнірів, вирішенні труднощів у виплаті призових грошей, тощо.

Такі проблеми у спорті не рідкість, і хтось має їх офіційно вирішувати. В Україні "віртуальний" спорт ще не має офіційного статусу, хоча Федерація кіберспорту вже існує як громадська організація.

Тим часом чимало українських геймерів мріють повторити успіх NaVi і завоювати своє місце серед легенд кіберспорту.

Віра Мельничук, спеціально для УП.Культура