Креативна Словенія: як анархісти і фрілансери змінюють Любляну

Словенія та Чехія – країни, чия креативна економіка нині переживає період активного розвитку. УП.Культура побувала у кількох словенських і чеських містах разом із Програмою ЄС та Східного партнерства "Культура і креативність". І тепер розповідає про найцікавіше з побаченого.

Демілітаризація по-люблянськи

Спочатку були австрійці. Потім прийшли серби. Слідом – італійці, а після них – німці. Далі знову були серби, а разом із ними хорвати та навіть македонці.

Потім настав 1991-й. Тоді тут знайшлося місце для словенців.

Одна з будівель культурного центру Метелкова. Фоторепортаж: Оксана Мамченкова

Тут – це на вулиці Метелкова, що за 15 хвилин розслабленої прогулянки від центральної площі словенської столиці Любляни.

На початку ХХ ст. це була північна околиця міста, де випасали корів і прокладали дороги. А ще виконували смертні вироки і зводили бараки для австро-угорської армії.

Таких будівель з’явилося сім – для військових, коней, зброї та ув’язнених. До початку 1990-х ними керували головнокомандувачі із далеких столиць – від Берліна і Відня до Белграда і Рима.

Фасад будівлі, Метелкова

У 1991-му Словенія стала незалежною. Подібно до інших військових об’єктів люблянський комплекс осиротів. Югославської армії не стало, і будівлі відійшли місту.

Активісти – творці альтернативної культури і борці за демілітаризацію – розпочали мирну, але наполегливу битву за цю територію.

Вони зорганізувались ще наприкінці 1980-х. Пік протистояння припав на вересень 1993-го, коли влада підігнала до пустих бараків бульдозери, аби розчистити місце для прибутковіших проектів.

Пошкоджену будівлю Метелкової тепер жартома називають аналогом творінь австрійського архітектора Фріденсрайха Хундертвассера, знаного за чудернацькими будівлями у Відні

У відповідь більше 200 молодих митців і студентів мобілізувалися, перетворивши бараки на центр імпровізованого фестивалю сучасного мистецтва і музики в режимі нон-стоп.

Стіна однієї з будівель все ж зазнала кількох ударів. Люблянці не злякались – уцілілу частину будівлі почали оздоблювати мозаїками і наповнювати арт-об’єктами. Вірили: мистецтво знищувати не наважиться ніхто.

Врешті-решт бульдозери поїхали. Міська влада так і не визнала територію арт-центром, але й вигнати затятих активістів не спромоглася. Понівечена, але збережена будівля перетворилась на один із найчастіше фотографованих об’єктів міста.

Будівля Метелкової, де розміщено майстерні і клуби

Так виник найбільш контроверсійний і волелюбний культурний центр словенської столиці – Метелкова.

Нині тут кілька галерей сучасного мистецтва, серед яких нічна – її експозицію можна побачити лише у темну пору доби, зазираючи у вікна будівлі за допомогою спеціального телескопа.

Працює кілька клубів на будь-який смак – для любителів електронної музики, знавців джазу, блюзу і рок-н-ролу та два окремих для представників ЛГБТ-спільноти.

Художник Марко Ковачич, його студія по роботі з деревом облаштована в будівлі центру

Інструменти майстра

Є репетиційні бази, художні майстерні, бібліотеки, центри національних культур і такі, що призначені для незахищених верств населення.

Не обійшлося без барів. А просторий внутрішній двір Метелкової заповнений найрізноманітнішими об’єктами – від звичайних лавок до вуличних скульптур і велетенських, чудернацьких конструкцій. Усе це для того, щоб охочі поспілкуватися і пропустити пляшку пива або чарку настоянки мали для цього максимально комфортне і неформальне місце.

Навіть посеред тижня, коли у більшості закладів Любляни відвідувачам уже кажуть "добраніч", Метелкова пульсує життям, збираючи розмаїту публіку.

Місцевий бар Jalla-Jalla

– Ласкаво просимо до найбільш автономного міста країни, – звично вітає прибульців Себастьян Кравчик. Разом із однодумцями він керує місцевою галереєю і залюбки розповідає про бунтарський простір.

Тут завжди раді гостям, але деякі закутки закривають на замок, каже Себастьян. Серед секретних місць – Ельфійський сад.

Це територія дітей. Їх приводять сюди організованими групами із дитячих садків і шкіл, аби місцеві художники навчили їх перетворювати мотлох на мистецтво. Найбільш вдячна і весела публіка – 5-річні дітлахи, зауважує Себастьян.

Себастьян Кравчик біля автобуса-бібліотеки

У саду стоїть автобус. Колись він належав люблянській бібліотеці – ним відвозили книжки до віддалених сіл. Коли транспорт списали, то припаркували у дворі Метелкової. Усередині облаштували анархістську бібліотеку. А ззовні – інсталяцію Букви-втікачі.

Десятки організацій та митців, що займають приміщення Метелкової, функціонують автономно. Кожен платить по власних рахунках за комунальні послуги та електрику. Ті, хто працює тут удень, можуть не знати, які вечірки заплановано на вечір.

Ієрархії нема, однак за потреби збираються. Скажімо, щоб обговорити майбутнє простору.

Одна з будівель Метелкової

Наприклад, громадяни Метелкової спільно недолюблюють хостел, який відкрився в одній із будівель на краю комплексу. Популярні серед мандрівників міжнародні сайти визнають його одним із найкращих у місті. Утім спільнота Метелкової була і лишається категорично проти такого різновиду комерції на своїй території. Тепер планує протистояти появі тут інших подібних проектів.

– Утім те, що ви чуєте від мене – це лише моя версія історії, – наголошує Себастьян. – Можливо, інші учасники спільноти запропонують вам абсолютно інший погляд на все це. У Метелковій немає "головного голосу". І це її скарб.

Пульс околиць

Сімону Кардуму 55. У нього тихий голос і скуйовджене сиве волосся. Чорні джинси і потерта косуха. Образ бунтаря з досвідом доповнює легкий, але добре відчутний запах алкоголю.

На годиннику восьма вечора. Він сидить на вуличній терасі кав’ярні поблизу центру Kino Šiška, який очолює вже майже десять років. До речі, ця будівля усього на рік старша від свого очільника.

Сімон Кардум. Фото: delo.si

За комунізму тут працював найкраще обладнаний в місті кінотеатр. За капіталізму в Любляні з’явились новітні багатоекранні кінокомплекси, збудовані за західним взірцем. Тож колись просунута та найбільша в місті кінозала втратила популярність, а потім і зовсім перестала працювати, розповідає Кардум.

Наприкінці 2000-х разом із однодумцями він заснував тут культурний центр Kino Šiška. Виправдовуючи першу частину назви, тут знову запустили покази фільмів. Щоправда – у меншій залі.

Ще одне просторе приміщення на першому поверсі стало багатофункціональним – тут можна як пограти в настільний теніс, так і подивитись виставу.

А велика зала на другому поверсі стала найкращим у місті концертним майданчиком, розрахованим на 1 тис. слухачів. За найгучнішими концертами в словенській столиці – від авангардного джазу, до панку і модного інді – йдуть тепер сюди.

Кардум і його дітище. Фото: dnevnik.si

Скажімо, найближчим часом Kino Šiška прийматиме експериментальних хіп-хоперів Death Grips і володаря премії Mercury Prize Бенджаміна Клементайна.

А ще тут дві кав’ярні та виставковий простір, де регулярно показують перфоманси та інсталяції сучасні митці.

Колеги називають Кардума найдоступнішим директором. Увечері його легко знайти за столиком місцевого кафе – там, де ми й познайомилися з ним, щойно підійшовши до Центру.

Удень він також не ховається – двері його офісу відкриті, а контакти доступні на сайті центру.

За спиною в Кардума філософська освіта, участь у власному бенді, кар’єра театрального режисера та період головування у фестивалі Exodos. Із середини 1990-х ця подія щороку збирає десятки митців з усього світу.

Відвідувачі у центрі. Фото: coinatmradar.com

Протягом кількох років чоловік працював у словенському мінкульті, де був консультантом кількох міністрів поспіль. Урешті-решт, наприкінці 2000-х він взявся за створення культурного центру. Дозволи на нього вибивав у тепер уже колишніх колег.

Наразі центр перебуває у муніципальній власності. На його реновацію знадобилося близько 7 млн євро – їх надали місто, держава та Євросоюз.

Коли в центрі не виступають закордонні зірки, життя тут не сповільнюється. Кардум розповідає, що на розвиток власної аудиторії пішло кілька років.

По-перше, місто невелике – у словенській столиці менше 300 тис. жителів, тож мати стабільно численну публіку непросто. По-друге, район Шишка, де розташований Центр і від якого він отримав другу частину своєї назви, за місцевими мірками розташований далеко від середмістя. Хоча від тієї ж головної площі дійти сюди можна за півгодини.

[L]Тож Кардум із колегами працює у кількох напрямках. З одного боку – зіркові концерти та міжнародні фестивалі. Зокрема – щорічний Ment, який збирає ключових гравців музичної індустрії Європи.

З іншого – регулярні конкурси локальних гуртів, накопичувальна бонусна система для регулярних відвідувачів та співпраця з іншими культурними інституціями міста і неурядовими організаціями.

Скажімо, раніше прилеглу до Kino Šiška багатоповерхівку займали офіси комерційних компаній. Із появою та розвитком Центру, приміщення у цьому будинку стали усе частіше орендувати неприбуткові та культурні організації. Туди ж переїхала з іншої частини міста фотогалерея, поруч відкрилась ще одна – присвячена сучасному мистецтву.

Концерт Biffy Clyro у залі центру Kino Šiška. Фото: Kino Šiška

Тож нині навколо Центру завжди людно. За культурними розвагами і на келих вина сюди модно приїжджати звідусіль. Регулярно заглядають і ті, хто просто вийшов погуляти на районі.

Від фабрикантів до краудфандерів

2016-го Любляну визнали зеленою столицею Європи. Тут дбають про екологію, обмежуючи рух автомобілів, а ще в місті багато парків. Переконатись у цьому можна, якщо, скажімо, вирушити від Kino Šiška до креативного центру Poligon. Шлях лежатиме через найбільший парк міста – Тіволі.

Poligon розмістився у будівлі колишньої тютюнової фабрики. Та припинила роботу на початку 2000-х.

Шість років тому сюди прийшло мистецьке і клубне життя. Ще через рік виник Poligon.

Креативний центр Poligon. Фоторепортаж: Оксана Мамченкова

Ідея проекту зародилась тоді, коли стало зрозуміло – економіка стрімко змінюється, кількість фрілансерів і стартаперів щороку зростає, при цьому перші й другі потребують підтримки, розповідає Лука Пішкоріч. У 2012-му він був серед засновників креативного центру.

На перший погляд його дітище Poligon видається звичайним модним коворкінгом. Тут є дві просторі зали із високими стелями для роботи працівник креативних професій. Є чай, кава, пиво та легкі закуски. А ще невеликі стелажі із красивими виданнями та вішаки із дизайнерським одягом.

Кілька окремих кімнат облаштовані під персональні офіси. Є кухня і приміщення, зручне для проведення лекцій, презентацій та інших побідних подій.

Креативний центр Poligon

Працювати тут протягом місяця коштує 95 євро. Але можна платити за день чи тиждень. Пішкоріч каже, що за європейськими мірками ціна невисока. Втім, особливість місця не лише у відносній дешевизні.

Ідея Poligon у створенні спільноти фралінсерів, які є хоча й найбільш вільною, однак чи не найменш захищеною ланкою сучасної економіки. Тож в люблянському креативному центрі роблять ставку саме на постійних працівників, які почуватимуться тут так само комфортно, як вдома. А ще зможуть спільно придумувати та реалізовувати нові проекти, допомагати одне одному.

Саме команда Poligon стояла у витоків словенського краудфандингового буму. Збирати кошти для втілення задумів тут почали в 2012-му. Відтоді сума пожертв уже досягла 6 млн євро.

Креативний центр Poligon

Пішкоріч розповідає, що дух новаторства віддавна властивий тому простору, який займає Poligon. Коли тютюнова фабрика тільки з’явилась, то стала найбільшим роботодавцем для жінок Любляни. Лише тут було облаштувано садочок для дітей співробітниць. Крім того фабрика мала власні самодіяльні гуртки.

Нині на цій території працюють дизайнери, архітектори й винахідники. І серед них – чимало іноземців. По-перше, Poligon пропонує програми для стажування, на які часто відгукуються закордонні студенти, розповідає Пішкоріч.

По-друге, комфортна, затишна і розслаблена Любляна притягує усе більше цифрових кочівників із Європи. Ті приїжджають сюди на тиждень-два, а лишаються на кілька місяців.

Текст і фото: Оксана Мамченкова, спеціально для УП.Культура