"Земля надихає": як дизайнери зі всього світу знайомилися із українською культурою

Якою бачать нашу країну іноземці?

Чи цікава для них українська культура та автентичні ремесла?

Це вирішили дослідити дизайнер-архітектор Вікторія Якуша та дизайн-середовище Faina за підтримки Українського культурного фонду.

Вони провезли західною Україною – від Львова до гірських сіл Івано-Франківщини – групу із 12 митців з трьох континентів. США, Бельгія, Норвегія, Данія, Велика Британія, Іспанія...

Чотири дні іноземні гості відкривали для себе українську культуру, знайомилися та опановували кераміку, боднарство, виготовлення ліжників, розпис писанок та принцип гри та створення музичних інструментів.

Жоден із учасників дизайн-експедиції "Земля надихає" до того не був в Україні, тому їхні враження максимально незаангажовані.

"Українська правда. Життя" помандрувала разом із учасниками в експедицію і ось що ми дізналися.

ІНКОЛИ СЛОВА НЕ ПОТРІБНІ

Першим пунктом на шляху стало селище Гавареччина. Воно славиться своєю чорнодимленною керамікою і в учасників була можливість навчитися її робити.

Керамічні вироби мають чорний колір завдяки особливому способу обпалення.

Керамічні вироби мають чорний колір завдяки особливому способу обпалення

Селище займалося цим ремеслом ще з 19 століття, але поступово, через складні історичні події, зміну режимів, майстрів ставало все менше, не всі секрети збереглися. 

Динаміка, на жаль, невтішна: у 1900-х роках тут працювали понад сотня майстрів, у 1930-х роках – до 60, у 1960-х роках – 30, у 1980-х роках – 3-4. Наразі цим займається кілька родин.

Одна з них – Гарбузинські. Їхній двір – це водночас і майстерня, і невелика крамниця, і місце для печі, яку вони зробили самі за старовинною технологією.

[BANNER1]

"Я займаюся справою з 91 року, – розповідає майстер Володимир Гарбузинський.

Мій дід ще займався тим колись, робив величезні глеки. Ми зараз таких вже майже не робимо.

Замовлення в нас переважно на подарунки по всій Україні та за кордон. Ми створили свою сторінку в інтернеті і звідти люди роблять замовлення".

Наразі чорною керамікою займається кілька родин

Коли справа доходить на гончарного кола, то першим озивається британець Люк Істоп. Він гончар в третьому поколінні і в його студії можна побачити здебільшого мінімалістичні форми. 

Люк досліджує автентичні форми, властивості і спроможність глини. Тож не дивно, що вмілі руки одразу почали створювати форму і з паном Володимиром вони знайшли спільну мову, не використовуючи слів.

"Мені важливо зрозуміти, на що здатна глина. В моїй мастерні переважно мінімалістичні форми", – каже Люк.

Люк досліджує автентичні форми, властивості і спроможність глини

Другою активність проявила Ені Лі Паркер – дизайнерка і декораторка з Нью-Йорка. Вона вважає своєю місією приведення автентичних ремесел в житловий простір, втілення в сучасній формі древніх традицій.

Загалом процес створення чорнодимленної кераміки достатньо складний, в першу чергу на стадії випалювання, бо для того, щоб виріб отримав чорний колір, він перебуває в печі понад 12 годин.

Зате з такого посуду усе смакує і властивості продуктів зберігаються значно довше. Учасники переконалися в цьому, спробувавши каву на джерельній воді та з власноруч створених філіжанок.

Майстер Володимир Гарбузинський і британець Джеймс Шоу

В невеличкій майстерні Володимира є декілька полиць із його виробами. Є і невдалі. Бо в живому процесі створення форми завжди можуть бути неточності.

Майстер каже, що найголовніше – це відчути центр, а вже довкола нього наростає форма. Ми всі подумали як символічно звучить цей принцип, не лише для ремесла, а для життя загалом.

МУЗИКА, ЯК МЕТОД КОМУНІКАЦІЇ

З колоритного хутора на Львівщині учасники мали довгий переїзд на Івано-Франківщину до Верховини в село Буковець.

Історія тамтешнього музиканта та музичного майстра Миколи Тафійчука могла би легко стати сюжетом до книги чи фільму.

Музикант та музичний майстер Микола Тафійчук

Дитина, яка ніколи не мала музичної освіти, не знала нот, у 6 років пішла до лісу і знайшла там шматочок деревини, з якого зробила сопілочку. І, як розповідає сам Михайло, його ніби включило.

Понад 50 років Тафійчук робить музичні інструменти, вивчає матеріали, вчиться на власних помилках. Наразі він грає на 48 інструментах і усі їх може зробити: ліри, скрипки, трембіти, цимбали, волинки (дуди) тощо.

Четверо синів Миколи продовжують сімейну справу.

Його хата розташована на фантастичній горі, звідки відкривається вид на полонину, а в колодязі коло його будинку вода, яка має ідеальний для здоров’я людини склад. Родина одразу запрошує спробувати.

"Якщо маєш таку воду, то мусиш довго жити", – жартує митець.

Учасників зустріла музика – традиційні гуцульські мотиви і звук трембіт, який розходиться на 10-15 кілометрів й в давніші часи був методом комунікації.

На галявині перед будинком розпочалися справжні народні танці. Учасники експедиції розглядали старовинні інструменти і пробували грати на цимбалах. 

Ені Лі Паркер відчайдушно вчилася дути в трембіту

"А що це за інструмент? В Британії подібного я не бачив", – розпитував Люк, вказуючи на цимбали.

Вже за декілька хвилин хлопець опанував ази гри і сів розбиратися із лірою.

Британець Люк активно цікавився всім

ТЕРПЛЯЧІСТЬ І ЗЛАГОДЖЕНІСТЬ РУХІВ

Ще одним яскравим враженням цього дня стала подорож до Яворова, в родину Наталі Кіщук, де зберігається унікальна техніка ліжникарства – важливої галузі ткацтва.

Увесь будинок митців схожий на хату бобрів з "Хронік Нарнії" – килими, одяг, шапки і ще безліч виробів, якими наповнений кожен сантиметр площі. Здається, що потрапляєш в чарівне царство кольору і екологічності.

Будинок Наталі Кіщук – чарівне царство кольору і екологічності

Ткацтвом займалися і мати, і бабуся Наталі. Тож традиція триває більше ста років.

Тепер ліжникарством займається вся родина. А 12-літня донька Юля навіть майстер-класи проводить і робить власні вироби.

Починала Наталя Кіщук з традиційного – килими, ліжники, а потім вирішила осучаснити свої роботи – стала виготовляти одяг і навіть розробляла моделі для модних показів. 

До вішака із теплими речима підходить фінка Улла, дивиться "гуцульські шуби" – гуні. Тварин для їхнього виготовлення не вбивають, вичесують овець і плетунь волокно.

"В мене у Фінляндії ця річ безцінна", – сміється Улла і обирає модель, яка поїде з нею на Батьківщину.

Такий одяг має дуже корисні властивості, активізує кровообіг і енергетичні точки на тілі. Вдягаєш такий виріб і ти в тонусі.

У окремій родинній майстерні учасники експедиції розділилися на невеликі групи коло чотирьох ткацьких станків. Кожен зробив невеличкий килимок, самотужки обираючи для нього кольори і візерунок.

В роботі із станком важлива терплячість і злагодженість рухів. Загалом робота не така складна, як здається на перший погляд. Наталя розповідає, що робить великий килим в середньому за місяць-півтора.

Кожен учасник експедиції зробив невеличкий килимок

СЕКРЕТИ ТРЕБА ЗБЕРІГАТИ В РОДИНІ

Останнього дня учасників очікувала насичена програма – одразу три майстер-класи з різних видів мистецтва.

Косівська кераміка – одне з найбільш унікальних ремесел, яке збереглося в Карпатах і діє вже протягом 200 років.

За радянських часів у Косові активно працювала фабрика, яка виготовляла усю основну масу косівських витворів. Зараз там працює дуже мало людей, а справжньою косівською керамікою займаються лише 10 родин.

Косівська кераміка – одне з найбільш унікальних ремесел

У родині Троць усі займаються косівською керамікою – чоловік Ігор, дружина Христина і донька Тереза. Їхній будинок – це справжня історія української культури в деталях. Це і житло, і місце для гостей, і приміщення для майстер-класів.

Скрині, старовинні креденси, полиці, елементи декору і посуду – усе створено власноруч або куплено на антикварних ринках.

Британець Джеймс Шоу дуже уважно розглядав сходи на другий поверх, де кожна викладена косівською плиткою і жоден сюжет не повторюється.

А учасниця з Іспанії записувала нові українські слова та назви елементів побуту в спеціальний блокнот. До кінця експедиції вона зібрала чималу колекцію фраз, виразів і назв.

Кожен розписав собі кахлю

З учасниками експедиції Ігор Троць провів майстер-клас з розпису кахлі. Кожен міг створити свій сюжет.

"Багато років усі підручники і джерела писали, що косівська кераміка придумана тут, що це гуцули такі розумні, а потім нас якось запросили на виставку в Грецію і повели в один приватний музей, ми заходимо в залу, а там наша кераміка стоїть. Кольори, фарби, лише сюжети не гуцульські, а інші, – розповідає Ігор Троць. 

А потім наша донька стала вивчати це питання і знайшла, що походження кераміки з Ірану, ще з 11 ст.

Вона шукає далі, звідки брали фарбу і наштовхується на історію, коли в Китаї копали метро і знайшли гробницю, а там скульптурка коня, всі ті самі кольори, все те саме. Виявилось, що одна із китайських династій активно використовувала цю технологію. Потім вона потрапила в Іран і вже пізніше поширилася далі.

Через Шовковий шлях кераміка якимось чином потрапила в Карпати. Тобто косівською ця кераміка лише останні 200 років. Зараз в світі майже немає майстрів, які її роблять".

Справжньою косівською керамікою займаються лише 10 родин

Як й інші тутешні майстри, родина Троць не має учнів, усі секрети виготовлення фарби зберігаються всередині родини.

Учнів не беруть тому, що бояться масового виробництва. Мовляв, тих, хто робить "китайщину" і так вистачає. 

Цікаво, що тепер Тереза Троць застосовує в сюжетах не лише сцени з гуцульського життя, але й елементи скандинавських, іранських, індійської орнаментів і типажів.

Допоки майстер розповідає частина учасників оглядає двір, де кожна скульптурка чи частина оздоблення, зроблена в косівському стилі.

"Я коли п’ю із цього косівського кубка, то відчуваю себе тамплієром", – жартує британець Джеймс Шоу.

ЯКЕ МАЙБУТНЄ?

Наступною локацією команди дизайн-експедиції стала оселя боднаря Йосипа Приймака і його родини.

Боднарство – різновид деревообробного промислу, коли створюються ємкості – бочки, діжки і т.д.

Майстер займається дерев’яними виробами все життя, в нього є невеликий музей, де можна знайти статуетки святих, діжки, посуд тощо. Учасникам він навіть показав сумку, зроблену із дерева.

Оселя боднаря Йосипа Приймака це також і музей

Боднарство, як старовинне ремесло, фактично не змінило своєї технології – кожен етап робиться вручну. Учасники спробували вистругати форму зі шматка деревини.

Вже традиційно першою пішла кореянка з Нью-Йорку Ені Лі Паркер, а інші переживали за неї, оскільки на першому етапі майстер працює із гострими пилками.

Кореянка з Нью-Йорку Ені Лі Паркер спробувала вистругати форму зі шматка деревини

Завершилася програма майстер-класом із писанкарство в Коломийському музеї писанки. Іноземних учасників вразила кількість і різноманіття орнаментів. Писанка справді є тим, що вирізняє Україну на культурній мапі світу.

Після насиченого дня фінська дизайнерка Улла Коскінен розповіла, що в її рідній країні автентичні ремесла фактично зникли.

"Тож коли бачиш такі унікальні родини в Україні, то постає запитання – як це зберегти?

Бо з одного боку секрети технології зберігаються всередині родини, а з іншого – яке майбутнє у всіх цих ремесел, якщо учнів немає?" ­– питає Улла.

Відповіді наразі не має ніхто.

Писанка справді є тим, що вирізняє Україну на культурній мапі світу

Однією із цілей експедиції як раз і є актуалізація автентичних українських практик в сучасному дизайні, а також відкриття України для світу.

Вже після того, як усі учасники роз’їхалися по своїх країнах, багато з них писали відгуки, що в них прокинулося бажання поїхати до своїх родичів в село чи провідати дідусів та бабусь, себто Україна в них включила зв’язок із родом і цінність простих, природних речей і стосунків.

Дизайн-експедиція "Земля надихає" проводилася вже вдруге.

Цьогоріч і програма, і кількість учасників збільшилися. Що ще раз доводить, якою культурно багатою є наша країна і як живе знайомство із культурними цінностями надихає на нові ідеї.

Катерина Гладка, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Як звучить Україна: 700 гуртів та виконавців

"Щоб у байдужих йокало". Історія українця, який робить ножі для людей усього світу

Сам собі оркестр: вінничанин виготовляє інструменти з усього світу за описом з інтернету

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegramпро здоров'я та здоровий спосіб життя.