Міф, родина, колір, тіло: сім нових книжок осені

Нобелівську премію з літератури 2026 року отримала 76-річна канадська поетка, есеїстка й перекладачка Енн Карсон. Перший переклад українською – роман у віршах "Автобіографія червоного" – влітку анонсувало видавництво "Грушка" і наразі працює над ним.

Поки чекаємо на цю книжку, УП.Культура зібрала сім нових українських книжок. Їх об'єднує одна тема: які знання та пам'ять лишаються після нас і як усе це передається далі? Це й вірування та міфи, старші за писемну літературу, класика "Розстріляного відродження" та історія однієї родини протягом чотирьох століть.

Вірджинія Вулф у щоденниках лишає детальний опис власного творчого процесу, Меґґі Нельсон і Жак Лекок доповнюють добірку двома працями про мистецтво, а Анастасія Жеребецька розповідає, як застосувати ці знання в дизайнерській практиці.

"Народна демонологія. Русалки, відьми та чорти", Анастасія Кривенко

Видавництво: Віхола

Оцінка редакції: Хайп

Науково-популярна книжка про те, як наші предки вживалися з вірою в потойбічне: як задобрити домовика, які випробування треба пройти, щоб стати справжньою відьмою, і чи справді українські русалки мають зелене волосся й риб'ячий хвіст (спойлер: народні уявлення про них набагато різноманітніші за той образ, що закріпився в масовій культурі).

Спираючись на записані розповіді людей, авторка показує, звідки, за народними віруваннями, беруться відьми, що чарівниці нібито роблять на Різдво й Великдень, як мертві навідуються до живих і як їм допомогти знайти дорогу назад у засвіти, чим небезпечні русалки й де водяться чорти. А також які обрядові дії захищають від усього цього людину та її оселю.

Анастасія Кривенко – етнологиня, кандидатка історичних наук, яка до цього вже видала академічну монографію "Народна демонологія Волині: календарно-обрядовий контекст" (Інститут народознавства НАН України, 2020).

"Сині етюди", Микола Хвильовий

Видавництво: Віхола

Оцінка редакції: Маст

Без цієї збірки не скласти уявлення про те, як саме думало й що відчувало покоління, яке за десять років після цього знищить сталінський терор. "Синява" – збірка 1923 року, яка принесла Хвильовому першу гучну славу: її читали, критикували й наслідували. У центрі кожного тексту героями стають романтики, чиї ідеали буде розтрощено реальністю. Персонажі, як і сам письменник, стають свідками того, як мрія про краще майбутнє, в яку вони повірили, обертається на попіл, і живуть із відчуттям, що опинилися на зламі епох, усвідомлюючи власний кінець. У "Синіх етюдах" Хвильовий фіксує травматичний досвід свого покоління – те, як розпадається довоєнна картина світу, і пробує відшукати в цьому розпаді бодай якісь сенси.

Микола Хвильовий (справжнє ім'я – Микола Фітільов, 1893–1933) – один із найяскравіших представників "Розстріляного відродження", засновник літературного об'єднання ВАПЛІТЕ. 13 травня 1933 року, наступного дня після арешту свого друга, письменника Михайла Ялового, Хвильовий наклав на себе руки в харківському будинку "Слово".

"Клейноди часу", Аліна Мілсент

Видавництво: #книголав

Оцінка редакції: Хайп

"Клейноди часу" – це українська історична сага з елементами магічного реалізму, дія якої починається 1615 року. Під час походу на Стамбул, щоб визволити бранців із тамтешнього замку, козак Власенко натрапляє на загадковий візантійський рукопис, який нібито здатен змінити хід історії. Далі рукопис – а разом з ним і родинні клейноди, землі та мова – мандрує крізь понад чотириста років української історії. Серед них гетьманська Руїна, зруйнування Січі, кріпацтво, Голодомор, дві світові війни. Це роман-мозаїка про те, що саме родина передає далі, навіть коли герої самі не розуміють навіщо.

Аліна Мілсент – українська письменниця, авторка історичної прози.

"Синява", Меґґі Нельсон

Видавництво: #книголав

Оцінка редакції: Маст

Текст, побудований з 240 коротких пронумерованих "тверджень", кожне завдовжки не більше за абзац. У них Нельсон документує свою багатогранну й багаторічну одержимість синім кольором. З ним вона пов'язує розрив стосунків, параліч близької людини після нещасного випадку, синій у мистецтві, літературі й філософії. Сама ж нумерована форма явно відсилає до "Трактату" Вітгенштайна. До слова, українською працю філософа "Зауваги про кольори" видала "Синтеза", а "Логіко-філософський трактат" є у видавництва "Арій".

"Синява" – це есей не так про колір, як про біль, бажання, втрату й пошук сенсу. Він був написаний так, що читач раз у раз ловить себе на тому, що дивиться крізь цю саму синю призму на власний смуток.

Меґґі Нельсон – американська письменниця, поетка та есеїстка, яка працює на межі жанрів мемуарів, філософії та лірики. Найвідоміша її книжка – "Аргонавти" (2015), за яку вона отримала премію Національного кола критиків США. Українське видання "Синяви" виходить у перекладі Вікторії Беркут із її передмовою.

"Коли я пишу. Щоденники Вірджинії Вулф"

Видавництво: Projector Publishing

Оцінка редакції: Маст

Для будь-кого, хто сам щось створює, це нагода побачити процес, а не лише результат, із перших рук класикині. Перша книжка нової серії видавництва Projector Publishing "Митці про творчість", присвяченої тому, як відомі автори й митці мислили та працювали. Вулф вела щоденники 27 років, з 1918-го до 1941-го, і записувала туди не лише події особистого життя, а й те, що відбувалося з нею як із письменницею. Зокрема, як народжувалися ідеї, як просувалася робота над текстами, що вона думала про власні книжки й прочитане, як реагувала на успіхи, невдачі та критику.

Для українського видання редакція відібрала саме ці записи – про творчу практику, сумніви в собі, пошук форми й натхнення. Тому читач бачить сам процес: як працювати, коли не знаєш, чи вийде, і як не кидати текст, поки результат ще не очевидний.

Вірджинія Вулф (1882-1941) – британська письменниця-модерністка, ключова постать групи "Блумсбері", авторка романів "Місіс Делловей", "До маяка", "Орландо" та феміністичного есею "Своя кімната".

"Поетика тіла: педагогіка театрального творення", Жак Лекок

Видавництво: ArtHuss

Оцінка редакції: Маст

"Поетика тіла…" – перший переклад програмної праці, яка десятиліттями формувала фізичний театр у Європі. Науковим редактором перекладу став Микола Набока – актор, викладач фізичного театру, співзасновник мистецького об'єднання "Хвиля" у Львові й випускник паризької Школи Лекока. Книжка знайомить із педагогічною системою, в основі якої тіло стає головним інструментом творчості, а рух розглядається як універсальна мова сцени. Лекок вчить бачити світ через рух, простір і жести, тому навчання в його школі будувалося на дослідженні стихій, форм і динаміки життя та на самостійних студентських етюдах. Ця праця стане в пригоді акторам, режисерам і театральним педагогам, а також будь-кому, хто цікавиться тілесністю в сучасних сценічних практиках.

Жак Лекок (1921-1999) – французький режисер, актор і театральний педагог, один із впливових реформаторів театральної освіти XX століття. У юності Лекок був легкоатлетом, і саме через спорт, за його словами, відкрив для себе поетичність тіла в русі.

"Дизайн не проти мистецтва, або Як додати творам виразності за допомогою художніх засобів", Настічка Жеребецька

Видавництво: ist publishing

Оцінка редакції: Маст.

Книжка допомагає називати й розпізнавати прийоми, які ми щодня бачимо в шрифтах, упаковці та інтерфейсах. Жеребецька створила фактично практичний посібник про те, як художні засоби, знайомі з літератури та образотворчого мистецтва, працюють у дизайні.

Авторка розбирає 30 прийомів: метафори й гіперболи, епізевксис і синатризм та багато іншого. Усе це вона показує на прикладі шрифтового, графічного, промислового й продуктового дизайну й розглядає твори понад 200 художників і художниць, дизайнерів і дизайнерок, студій та брендів. Прийоми згруповані в п'ять розділів – контраст, образ, порядок, злам і зв'язок, щоб було зрозуміло, як вони діють у мистецтві і в яких випадках їх варто застосовувати в дизайні.

У дебютній книжці дизайнерка допомагає навчитися впізнавати ці прийоми довкола себе й бачити, чим вони перетворюють просте висловлювання на мистецький твір. Видавчиня Катерина Носко розповідає, що над книжкою працювали півтора року, і називає її першою в Україні з таким підходом.

Настічка Жеребецька – дизайнерка й артдиректорка, головна редакторка "Літопису українського дизайну" та співзасновниця дизайн-бюро Spiilka. За освітою вона філологиня та японістка, тому на сторінках книжки пояснює малознайомі давньогрецькі й латинські терміни простими інструкціями.