Пандемія відступає, кіно наступає: 5 очікуваних українських фільмів 2021 року

Попри прогнози у складності року, Україна традиційно живе за принципом contra spem spero – без надії сподіваюся.

І, зважаючи на результати попередніх років, до пришестя нової влади, очікування мають незлі шанси.

Особливо тому, що ці, шанси, принаймні на літо-осінь, подвоюються за рахунок чергового перенесення голлівудськими студіями більшості своїх блокбастерів на осінь-зиму. Тобто не буде тої конкуренції, яку з американським кіно українське систематично програвало.

Цей унікальний момент в історії почався ще торік, під час першого локдауну, і фактично продовжився до початку лютого 2021-го, коли вийшов перший великий студійний фільм від Warner Bros.

Надалі фільми, звісно, виходитимуть, але не в такій кількості, як раніше – принаймні до осені чи навіть зими. Тож є нагода українським продюсерам кинутися в бій.

"Українська правда" вже писала про 6 фільмів, які 2020-го року були в стані знімального періоду чи на етапі пост-продакшну – "Довбуш", "Будинок "Слово", "Яса", "Як там Катя?" тощо, і прем’єри яких можуть бути ще цього року.

Тепер наведемо приклади інших стрічок, що мають глядацький потенціал і мистецьку якість.

"Віктор Робот"

Режисер Анатолій Лавренішин

Показ: 24 червня

Велика анімаційна прем’єра, з трепетом очікувана фактично від початку роботи над нею ще 5 років тому.

І головна надія полягала у творцеві, бо Анатолій Лавренішин зарекомендував себе оригінальним автором з нестандартним мисленням, чий 18-хвилинний короткометражний мультфільм "Крамниця співочих пташок" (2013) був справжнім відкриттям.

Після провалу дорогої 3D-анімації, недолугого "Микити Кожум’яки" 2016-го року і переоціненої "Викраденої принцеси" 2018-го, "Віктор Робот", виглядає переконливо в своєму традиційному 2D – дешевше, але з більшою кількістю можливостей в малюнку.

Насправді, саме "Віктор Робот" виглядає найбільш складним нашим мультиком, і подібного йому у нас ще не створювали (близько 200 художників та аніматорів працювало над ним).

Попри формальну схожість з голлівудськими "Роботами" 2005-го року (особливо з поламаними механізмами й ідеєю їх лагодження), світ роботів у Лавренішина цільний, досконало пророблений, з чисельними деталями, нюансами і внутрішніми мікро-історіями (чого вартий спосіб руху капсули, що доправляє доньку інженерів, Віку, з пункту "А" в пункт "Б").

Так само багатим є музичне і звукове оформлення (відповідальний за це композитор Антон Байбаков), без якого була б недовершеною історія самовпевненої дівчинки, що думала самотужки, без знань і вмінь, виправити зірку.

"Королі репу"

Режисер Мирослав Латик

Показ: початок осені

Цей проект, як лауреата 11-го конкурсу Держкіно, запускав продюсер Юрій Мінзянов, чий пам’яті присвячений вже зроблений фільм.

Тим приємніше, що це черговий продюсерський і виробничий успіх, і "Королі репу" будуть одним з головних хедлайнерів 2021 року серед українських фільмів.

Граючи на тематичному полі провінційного життя, вже засіяному "Припутніми" Аркадія Непиталюка, "Королі..." Мирослава Латика ("Халепа на 5 баксів") чисельніші за персонажами, динамічніші в подіях і драматичніші за проблематикою.

І всі гравці органічно вписуються в історію двох друзів-реперів, які мріють "піднятися" і чкурнути до слави, але на заваді стає питання неправильних знайомств з бандюками, хибна згода брати участь в їх нальотах і довготривалий гачок-спокуса гарного "лаве".

Кумедний і актуальний, вправний і дотепний суржик, як спосіб спілкування героїв, так само дивовижно поєднується з оригінальним саундтреком реп-пісень, "начитаних" тими ж самими акторами.

А самі актори, будучи початківцями, досягають "вірю" Станіславського точніше і швидше за багатьох наших "зірок".

Приємним додатком є епізодична, але вибухова за експресією і драматичністю роль Ірми Вітовської.

Знято це і з режисерської, і з операторської точок зору – про сценарій вже зрозуміло – достатньо, аби потенційно привабити обидві частини аудиторії – і тих, хто любить жваво, і тих, хто любить вагомо.

Стрічку представлятиме співпродюсер і син Юрія Мінзянова, Дмитро.

"Стоп-Земля"

Режисер Катерина Горностай

Показ: осінь

Вже те, що фільм був представлений цього року в конкурсі одного з трьох найбільших кінофестивалів світу, Берлінського, багато про що говорить.

Але в цьому випадку хочеться додати – "не вірте в регалії, перевірте самі". Бо "Стоп-Земля" унікальна, і навіть самим сюжетом, таким бажаним для глядача, але чомусь таким рідкісним на наших екранах – фільм нарешті показує сучасне урбаністичне життя, київську школу, звичайних старшокласників з їх зрозумілими проблемами пубертатного віку, коли починаються перші драми любовних трикутників і непорозуміння поколінь, коли тіло міняється, а розум не встигає за ним, коли одяг, зачіска, мова і поведінка стають елементами самовиразу, а ті, хто цього не розуміють – ворогами.

Не такий жорсткий, як аналогічні британські чи американські фільми про молодь, і, можливо, саме тому не надто реалістичний, "Стоп-Земля", власне, цим вигідно вирізняється – він елегічний і добрий, але не відокремлений від життя, і специфічне мовлення підлітків і проблематики стосунків в цьому віці тому підтвердження.

Оригінальним додатком до художньої драматичної форми є псевдодокументальні вставки, коли самі герої (ніби вони реальні персонажі, а не актори) відповідають перед камерою на питання режисерки – про любов, про свої відчуття і думки, і про свої дії в різних ситуаціях. Це і цікаво, і незвично.

Як і самі актори – їх вигляд, їх обличчя, дякуючи кастинг-директору, є ще одним магнітом, що притягує увагу до екрану.

"Злегка причинені двері"

Режисер Хачатур Василян

Показ: осінь

"Попелюшка" чоловічої статі в реаліях української дійсності – приблизно так коротко можна охарактеризувати сюжет про хлопця, на шию якого залазить вся родина.

А сама родина є узагальненою картиною постсовкового суспільства, де батько – алкаш і ледар, матір – "тяглова кобила" й істеричка, дідусь – каліка, що весь час сидить перед телевізором, а бабуся – "божий одуванчік", у якої вже давно нема пам’яті.

Натомість син Петро покірливий і не крикливий безвідмовний помічник, і при цьому дулю в кишені не тримає: прибирає, готує, рубає дрова, миє діда, допомагає знайомій...

Ще більш дикою – але й дуже реалістичною – ситуація стає, коли йому приходить повістка на фронт, а вся родина починає вити "для чого тобі це?" і "ти шо, нас кидаєш?".

В своєму меседжі "... двері" грюкають сильно і грубо, залишаючи дрібоньку щілинку для надії, але не без шоку.

Ось в чому ми живемо, ось як відбувається, ось які ми, говорить і показує фільм, і треба мати сміливість, щоб подивитися правді у вічі.

РЕПОРТАЖ ЗІ ЗНІМАЛЬНОГО МАЙДАНЧИКА Добровольцем на фронт, щоб переосмислити цінності: як знімають фільм про те, що далі так жити не можна

Так, Хачатур Василян робить притчу, страшну казку, узагальнює і гіперболізує, та цей дим йде від багаття, що давно палає, і воно – це ми самі і наше оточення.

Країна, де війна не названа війною, де вже воліють не говорити про неї, де панує проголошена президентом позиція "какая разница", виглядає кволою і приреченою, за якою двері життя закриваються.

Натомість фільм Василяна як антитеза, і з усією силою потужного акторського ансамблю, на чолі з Риммою Зюбіною і Олександром Биковим, він хоче ці двері відкрити.    

"Максим Оса"

Режисер Мирослав Латик

Показ: осінь

Один з найстарших довгобудів, "Максим Оса" виграв конкурс Дежкіно ще 2013 року, змінив трьох режисерів, сценарій до нього неодноразово переписувався, як і мінялися виконавці головної ролі.

Базований на однойменному культовому коміксі Ігоря Баранька, виданому в Бельгії, Франції, Польщі, і зазначеному на сайті Amazon, фільм планувався як перший історичний бойовик.

Бойовиком він не став, наразі уособлюючи симбіоз історичного, пригодницького і містичного жанрів.

Історія козака Максима Оси, суттєво переробилася в порівнянні з коміксом, і про його дивну колізію – що повертаючись з війни, він знаходить вдома власну могилу зі своїм іменем, – ми дізнаємося від козаків, які везуть золото від польського короля в якості платні на Запорізьку Січ.

Козаків хтось вбиває, золото зникає, і Максим намагається з’ясувати причину і знайти крадія.

Втім, перешкодою в цьому є польський пан і його челядь, відьма і песиголовець.

В художньому плані, те, що вдалося зробити з "Максима Оси" – це шедевр. Що костюми, що бутафорія, що грим, все є на найвищому рівні виконання.

Так само і приваблива для ока картинка – колір, яскравість, контраст – вправна робота для потреби жанру з атмосферою втаємниченості.

А вибір на головну роль Василя Кухарського вважаю однією з найбільших вдач в нашому кіно останніх років, – ідеальне потрапляння в образ з характерним обличчям і акторською манерою гри.

Чимало довгих кадрів, нелогічних епізодів, недограних (або переграних) сцен, звісно, применшують захват від фільму, але в цілому "Максам Оса" вийшов вартим уваги і рекомендації глядачеві.         

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Всі світлини від авторів фільмів

Більше про кіно:

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

Актор та активіст Петро Русанєнко: Люди починають розділяти циган на вокзалі і ромів, як націю

Актор В'ячеслав Довженко: Не вірю, що у нас масовий глядач тупий

Актриса Антоніна Хижняк, "Мотря" з Кайдашів: Це диво, коли майже вся країна подивилася серіал

Актриса Олеся Жураківська: Хочеться, щоб українці знімалися в головних ролях українського кіно

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".