7 фільмів "Молодості": гід ювілейним 50-м кінофестивалем
50-й ювілейний київський кінофестиваль "Молодість" цього року надзвичайний – буде показано 200 фільмів за 8 днів.
Все можна дивитися в кінотеатрі "Жовтень" з 29-го травня по 5-те червня.
Особливий кайф у тому, що будуть представлені всі форми – від короткометражного студентського кіно до повнометражного ігрового і документального. Для кіномана це справжній рай.
Зорієнтуємо у першочергових для перегляду фільмах.
"Недоречний секс, або Скажене порно" (Bad Luck Banging or Loony Porn)
Режисер Раду Жуде. Країна: Румунія-Люксембург-Чехія-Хорватія
Один з центральних фільмів фестивалю "Молодість" конкретно і у світі загалом.
Показаний вперше на Берлінале в березні цього року, він, врешті, отримав головний приз "Золотий ведмідь", і цілком заслужено.
Це кіно можна розглядати і як про нас також, бо Україна не далеко відійшла від совка, як і Румунія.
Все в ньому нагадує наше сьогодення, і справа не тільки в тому, що фільм знімався під час пандемії і люди ходять в масках, а в тому, що присутній тотальний абсурд – який виявляється в головній сюжетній лінії: домашнє відео, як кохається чоловік з дружиною, потрапляє в інтернет і це провокує скандал, адже жінка на відео є вчителькою з професорським ступенем, а отже, за мірками ретроградного суспільства, мусить бути цнотливою, тихою і "не робити феляції, бо це тільки 20-річні роблять".
 |
| "Недоречний секс, або Скажене порно" – один з центральних фільмів фестивалю "Молодість" |
Режисер фільму детально розібрав ситуацію в усіх можливих варіантах.
Спочатку зняв справжнє порно-відео, і, використовуючи дуже реалістичні аналоги прутня, показав все купним планом.
Потім зібрав головні символи румунського суспільства і показав ставлення до них раніше і тепер.
А у фіналі дав майже годинне засідання вчительської ради школи, де професорку розпинають за те, як вона могла дозволити знімати себе на відео і кохатися таким чином.
Трохи гіперболізовано, але дуже правдоподібно, страшно смішно і водночас трагічно, бо жлобство вчителів дуже нагадує крики натовпу "розіпни". І це все надзвичайно дотично і до нас.
"Земля Івана"
Режисер Андрій Лисецький. Країна: Україна
Тріумфатор в національному конкурсі фестивалю Docudays UA, "Земля Івана" – це естетично красиве і практично наочне документальне кіно, де краса природи поєднується з демонстрацією можливості жити в ідилії далеко за межами великих міст, не страждаючи через відсутність благ цивілізації.
Чоловік на ймення Іван мешкає з котом, песиком і півником в простій хаті, збитій з дошок і глини, розписує її в дусі наївного мистецтва, косить траву, вирізьблює з дерева коників та ложки, продаючи їх на базарі, а вечорами палить вогнище, танцюючи під звуки бубну з язичницькими духами.
 |
| "Земля Івана" – естетично красиве і практично наочне документальне кіно |
Невибагливий, тихий і добрий, Іван не є відлюдником – картини, що він малює, приїжджають купувати багатії з Києва, де він так само і виставляється в галереях; своєю філософією він ділиться з дітьми в школі і з дорослими у себе на ганку; і він цілком дає знімати себе в природних умовах.
Якщо відокремитися від його язичництва, він – мов приклад для співіснування в мирі і злагоді.
Фільм показує всі аспекти такого існування, і цьому можна чудуватися і обдумувати, співвідносячи зі своїм життям.
"Природне світло" (Natural Light)
Режисер Денеш Надь. Країна: Угорщина-Латвія-Франція-Німеччина
В основі фільму – не надто поширений факт перебування угорських військовиків у складі Вермахту під час Другої світової війни на території Радянського Союзу.
Але на відміну від військового кіно, тут нема екшну, лише щемка психологічна драма, в якій обігрується пряме і образне значення назви фільму.
 |
| Нічого подібного про війну в такому вигляді ще не було на екрані |
Головний герой, хоч і солдат, не хоче вбивати і, випадково стаючи командиром загону, намагається зменшити насильство під час рейду в пошуках місцевих партизанів.
Він – носій "природного світла", і це унікально показано: на основі обличь і поведінки оточуючих героя солдат, їх міміки, розмов, рухів. Грубі, безкультурні і агресивні, всі підлеглі героя вписуються в уявлення про війну, але не він. Втім, один відмінний від решти – не грає великої ролі, тому злочини все одно стаються.
А другий аспект фільму – як все виглядає в кадрі: без додаткового освітлення, лише з природним світлом, і це демонічно заворожує. Вечірній чи нічний ліс набуває того страшного відтінку, який він має, коли хтось боїться темряви.
 |
| Кіно зняли без додаткового освітлення, лише з природним світлом |
Головне відчуття фільму – страх, тільки він родич не страху фільмів-жахів, а страху людського, страху зробити щось не так, коли піде щось не так. Цим страхом пронизаний не тільки мовчазний простір воєнного часу, а й самі солдати...
Нічого подібного про війну в такому вигляді ще не було на екрані. Саме тому фільм відзначили за режисуру на Берлінському кінофестивалі.
"Розбитий ніс, пусті кишені" (Bloody Nose, Empty Pockets)
Режисери Білл Росс IV, Тернер Росс. Країна: США
Можливо, це найбільш недокументальний фільм серед документальних, в тому сенсі, що кілька сцен перезнімалося, щось було зроблено навмисно, так би мовити на камеру, а головна локація, можливо, була не там, де мала б бути.
Проте, все одно цього не бачиш під час перегляду, бо безміри захоплений таким звичний процесом, як пиятика людей і їх теревені. Дивовижно просто і так само дивовижно геніально!
 |
| "Розбитий ніс, пусті кишені" – найбільш недокументальний фільм серед документальних |
Сюжет стосується одного клубу в Лас-Вегасі і однієї ночі, в переддень його закриття. Друзі власників і постійні пияки закладу приходить на останню вечірку, слухають кантрі, блюз і рок-н-ролл, дивляться класичне кіно і говорять, говорять, говорять.
І, як це не дивно, від цього відірватися не можливо, настільки все органічно, цікаво і хвилююче, коли життєві історії персонажів переплітаються з байками, анекдотами і музичними ритмами.
Запах алкоголю і тютюну, здається, чується через екран, а бажання бути там ледь не переносить тебе "останнім кіногероєм" до фільмового приміщення.
Чому так йдеться глядачеві? Напевно, магія кіно.
"Смерть у Венеції" (Morte A Venezia)
Режисер Лукіно Вісконті. Країна: Італія-Франція
Якщо на маленькому екрані ця класика виглядає немов сама Венеція – незабутня і назавжди прекрасна, – то на великому екрані екранізацію Томаса Манна просто необхідно побачити... щоб жити далі.
Елегія, романтика і декаданс – так повільно, задумливо і детально вже ніхто не знімає, так вже не мислять ні режисери, ні глядачі, і тому перегляд фільму Вісконті буде нагадувати переміщення в часі, як це робив герой роману "Між двох часів" Джека Фіннея.
Історія професора Ашенбаха (Дірк Богарт) і його захоплення насправді дивовижною красою хлопчика, одного з синів багатої пані, мешканки венеційського готелю – це його роздуми і діалоги про красу і мистецтво.
Людина вже народжується з красою чи це результат роботи, чи, може, вона існує винятково в уяві і бажаннях художника, письменника, спостерігача? Що таке мистецтво і на чому воно базується?
 |
| "Смерть у Венеції" є витвором мистецтва |
Та й загалом, "Смерть у Венеції" є витвором мистецтва, з таким підкресленим, педантичним і скрупульозним підходом вибудуваний кожний кадр фільму – чи це приміщення фешенебельного готелю, де зупиняється професор, чи самі приїжджі панського і аристократичного вигляду, чи навіть пляж, куди приходить професор лише посидіти в шезлонгу і подивитися на строкату публіку.
Видатне кіно з художньої точки зору, тиха і некваплива насолода для ока, вуха і розуму.
"Ніч королів" (Night of the Kings)
Режисер Філіп Лакот. Країна: Франція-Кот-д’Івуар-Канада-Сенегал
Оригінальність і цікавість цього кіно робить його обов’язковим для рекомендації – якщо ви ще не дивилися жодного африканського фільму, наразі є ідеальна нагода це зробити.
Посеред непролазних лісів Кот-д’Івуара стовбичить циклопічна будова в’язниці Мака, відома тим, що нею керують самі в’язні, а над всіма в ній стоїть головний – пахан, король – Дангоро.
Нового засудженого привозять як раз у розпал протистояння старого і хворого Дангоро з молодим, хто тільки хоче стати Дангоро.
Новенький може зіграти роль "Романа" – такого собі казкаря, здатного по ночах розказувати історії. І старий пахан, щоб дати собі трохи часу між зміною влади, називає хлопця Романом і змушує його розповідати.
Не маючи іншого виходу, хлопець починає згадувати про свого знайомого, відомого бандита, але разом з тим придумує і деталі, і чим більше він придумає, тим довше житиме, аж поки не настане ранок...
 |
| "Ніч королів" – абсолютно вражаюче кіно |
Якщо в’язниця, як локація в такому контексті, була показана в минулорічному документальному фільмі "Причина" Андреса Фіґередо про Венесуелу, то сюжет – це карколомна інтерпретація класичної "Тисячі та однієї ночі".
Втім, форма тут вигадлива, мистецька, як у фільмі братів Тавіані "Цезар має померти". Оповідь хлопця супроводжується пантомімою самих в’язнів, які пластично, немовби на театральній сцені, візуалізують почуте в мовчазному танці або співами.
Паралельно існують й звичні до місця кримінальні історії в’язнів, їх підкилимних ігор і начальника в’язниці, єдиного, хто має пістолет, і хто може ним безкарно скористатися.
Абсолютно вражаюче кіно!
"Егрегор"
Режисер Станіслав Капралов. Країна: Україна-США-Польща
Фільм-закриття фестивалю – темна конячка: ставка на неї може виявитися золотою, а може ознаменувати собою найприкріший провал.
Всі складові "Егрегора" повні протиріччя.
З одного боку, в кріслі режисера значиться Станіслав Капралов, чия дебютна короткометражка 2018-го року, "Місто самовбивць", виявила захопливий потенціал, а дебютний повний метр, минулорічний трилер "Пік страху", нехай і балансував на рівні фільмів категорії "Б", став, як на мене, реальним трампліном для великого проєкту режисера.
З іншого боку, проєкт був креатурою режисера і сценариста Любомира Левицького ("Тіні незабутих предків"), який, за даними авторів стрічки, залишив проєкт за сімейними обставинами.
 |
| "Егрегор" – фільм-закриття фестивалю |
Ідею "Егрегора" теж переробили: зараз все танцює від детектива (Омрі Роуз), що зі Сполучених Штатів прямує до України розслідувати зникнення свого колишнього наставника (Данієль Ольбрихський), і наштовхується на стародавній зловісний культ.
У фільмі заявлена і молдовська актриса Валерія Караман, яку уважний фанат макабричного фільму "Маяк" Роберта Еггерса міг побачити в епізодичній ролі русалки...
Зважаючи на все, ми можемо побачити цілковитий треш, або це стане відкриттям року і згадуватимемо про це ще довго.
Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя
Всі світлини від авторів фільмів
Більше про кіно:
Пандемія відступає, кіно наступає: 5 очікуваних українських фільмів 2021 року
"Будьмо, гей!": фільм, який розпочинає діалог про гідність в українському суспільстві
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".