"Ви, Секлето Пилипівно, – щось інше, а ми – щось інше". Як велика війна змінила український YouTube

Вже десь у березні з’явився такий жарт: важко знайти ефективніших українізаторів, ніж Путін та росіяни. Хоча, які тут жарти, якщо Ольга Полякова почала перекладати свої пісні? А YouTube-блогери, які трималися за аудиторію Росії, мов блоха кожуха, таки наважилися її відпустити. Щоправда, не усі та не одразу. Десятки каналів стали яскравою ілюстрацією неймовірного зламу у свідомості українців і у цьому тексті ми простежимо основні тенденції, які у наступному році найімовірніше отримають нові трансформації.

Отже, поділимо наш YouTube на умовні три частини: контент, який або здивував змінами, або ефектно з’явився, стабільно популярний та умовні втрати року.

YouTube-відкриття "повномасштабки"

Складно знайти виразніший приклад змін, ніж на каналі Олексія Дурнєва. Блогер свого часу писав у соцмережах орієнтовно таке: "Якщо я бачу людину в шкарпетках та сандалях, я думаю: або педофіл, або мудило, або ходив на майдан. Перепрошую в мудил та педофілів".

І кого ж ми бачимо зараз? Одного з найбільш безкомпромісних ненависників "русні", для якого не існує навіть початку рефлексій про "хороших росіян". Олексій майже одразу після великого вторгнення перейшов на українську, спочатку ламану, а згодом і цілком пристойну, став прикладом для наслідування і точно загітував зробити те саме сотні своїх підписників.

Якби мандрівки у часі таки існували і колишній Дурнєв побачив себе теперішнього, то без психотерапевта це діло не минуло б. Щира ця трансформація чи ні – питання до самого блогера, але відбулася вона настільки органічно та грамотно, що закидів у "перефарбовуванні" наш герой пачками не ловив. Зараз у своїх роликах він висміює вже не просто фриків із соцмереж, а конкретно росіян, робить тестування пайків різних країн, збирає гроші для військових і стверджує, що найшвидше заводиться від "сліз русні". Кількість переглядів на його каналі суттєво зросла.

Схожий, хоч і значно спокійніший результат маємо з іншим каналом – "Взрослые девочки", який нині перейменували на "Дорослих дівчаток". На ньому Ольга Полякова та Маша Єфросиніна на кухні за келихом обговорювали різні дівчачі питання.

На відміну від Олексія Дурнєва, ці дві зірки шоубізу не змогли так швидко зметикувати, що обставини змінилися і українці мали задоволення спостерігати тривалу епопею із назвою "нас распинают и убивают в комментариях". Усе тому, що власні ж підписниці почали просити Ольгу та Машу перейти на українську, а численні пояснення "чому ні" викликали тільки ще більшу колотнечу.

Зрештою, блогерки таки змінили мову свого контенту, а ситуація ця показала щонайменше два моменти. Не усі навіть топові вітчизняні знаменитості та їхні команди здатні ефективно будувати комунікацію, надто кризову. Cуспільний тиск таки працює і публічним людям доведеться його враховувати.

Коли ж ми заведемо мову про яскраві дебюти в українському YouTube, то на перших місцях у цьому списку неодмінно буде "Палає". Канал журналісток Емми Антонюк та Яни Брензей з’явився усього рік тому, авторки досліджували питання прав людей, стереотипів у суспільстві, діяльності антиваксерів та культурних діячів і явищ, які російська влада використовує для впливу на українців.

Дівчата хоч і робили цікаві ролики, підбираючи доволі хайпові теми, але трималися на 2-3 тисячах переглядів кожного. І ось, перше ж відео про російську армію дало каналу неймовірний поштовх. Воно називалося "Армія мародерів та вкрадені унітази: що з ними не так?" і зараз на ньому 18 тисяч переглядів. Далі кількість глядачів лише збільшувалася.

Дівчата до своїх бесід додали ще й формат інтерв’ю, проводити які взялася Емма і дуже схоже, що вона має усі шанси поповнити поки дуже короткий список український інтерв’юерів, здатних на гардток. Цей формат зустрінеш нечасто, усе більше милі розмови, які теж потрібні, але хочеться й іншого. А щоб провести складну, жорстку бесіду, потрібно не просто готуватися, а й мати загальну ерудицію та швидку реакцію, щоб не дозволити гостеві маніпулювати і розписувати себе лише у вигідному світлі. Саме така розмова відбулася у Емми Антонюк із блогеркою Раміною Есхакзай чи з співачкою Аліною Паш. Гості отримували складні, незручні, але коректні питання, відповіді на які цілком можна вважати суспільно важливими, бо розкривають не лише конкретних людей, але і явища.

Інший канал, який з’явився вже після великого вторгнення і отримав неймовірну популярність – "Розмова". Веде його Сергій Лиховида і це інтерв’ю з різними публічними людьми. Тут ніякого гардтоку ви не побачите, проте це все ж не єдиний спосіб розкрити героїв. Хоча у коментарях Сергія таки просять бути прискіпливішим до співбесідників.

Автор доволі емпатичний, приємний та говіркий, аби викликати довіру у гостей та доволі грамотно їх розговорити. Також на каналі є кілька роликів на певну тему, але вони теж побудовані на інтерв’ю. Поки найбільшу кількість переглядів отримала розмова із Володимиром Дантесом, заголовок якої обіцяє глядачам розкриття перипетій у його карколомній історії з розлученням та бесіда із Сергієм Притулою. До речі, у заголовку та на обкладинці слово "війна" завбачливо написане із зірочкою, що зайвий раз нам демонструє проблему із цензурою у YouTube.

"Загін кіноманів". Цей канал актора Віталія Гордієнка був популярним ще до повномасштабного вторгнення. Автор завжди намагався робити його доволі складним з точки зору зйомок, сценарію та монтажу і заморочувався із популяризацією саме українського кіно.

Він встигав розповідати як про вітчизняні та зарубіжні прем’єри у кінотеатрах, так і про телевізійні серіали. Робив тематичні ролики – про дубляж, старі телешоу, найкращі фільми року і так далі. Час від часу записував різні інтерв’ю. Окремі ролики збирали досить пристойні цифри – 300, 400, 500 тисяч, навіть часом до мільйону. Що ясно доводило: тема української культури і конкретно кіно – зовсім не маргінальна, просто треба знаходити правильні подачу, теми і майданчик.

До слова, Віталій ніколи не гнався за аудиторією Росії чи так званого "пострадянського простору" і не працював російською. Понад те – не раз висловлювався, що йому така позиція, м’яко кажучи, видавалася не зовсім правильною. За що часом отримував звинувачення у надмірній радикальності, які нині сприймаються дещо, скажімо так, перебільшеними.

І ось, після 24 лютого Гордієнко радикалізується ще більше і починає серію роликів про популярних "хороших росіян", де на прикладах пояснює, що нам із ними не по дорозі. Він був одним із перших, хто про це так гучно заявляв, тому отримав великий резонанс – перегляди почали перевалювати далеко за мільйон.

Багатьох глядачів Віталій справді переконав відписатися від Максима Каца чи Юрія Дудя, зокрема тим, що зберігав спокій і доводив свою позицію дуже аргументовано. Та були й ті, які не погоджувалися, причому з двох різних причин. Вважали, що вищезгадані персонажі таки дуже непогані і автор перебільшує, інші ж стояли на позиціях, що занадто багато честі росіянам, аби приділяти їм аж стільки уваги. Крім цього велику популярність на "Загоні кіноманів" отримали ролики про Україну в голлівудських та російських стрічках.

Окремого ж оптимізму додає те, що відео про фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" зібрало майже 900 тисяч переглядів. Отже, розмови про те, що українське кіно, зокрема і класика, не цікавить українців офіційно можна припиняти.

Даша Астаф’єва нарешті завела свій канал, бо шанувальники давно її про це просили. І не підвели – перше ж відео нині має 231 тисячу переглядів, але останнім часом динаміка йде на спад. Отже, Даша, на хвилі яскравого образу дівчини, яка на волонтерських засадах чистить картоплю, веде саме кулінарний канал – "Такі страви". Вона запрошує різних знаменитостей, готує і обговорює різні теми.

В принципі, усе доволі стандартно. Але гості переважно знайомі з ведучою, тому розмовляють досить невимушено і часто зі специфічним відвертим гумором. Часто у роликах торкаються питання переходу на українську мову, діляться що кому поки не вдається і підтримують глядачів у цьому процесі. Ну і готують страви не для себе, а для військових, наприкінці сортуючи усе на порції.

Ще один канал про їжу, який "вистрілив" цього року називається "Міша Кацурін". Лише два випуски вийшли перед великою війною. Тоді ж відзняли й інші, але вже до них автори – ресторатор Міша Кацурін та блогер Антон Птушкін – мусили робити дисклеймери (про те, що заблокували канал для росіян) і записувати невеликі відео, на яких вже українською намагалися адаптувати матеріал до реальності. Ну а два останні ролики, про їжу Києва (1,6 мільйона переглядів) та Львова (761 тисяча), вже записували українською, не забуваючи підколювати одне одного за помилки. Відмежування від росіян не завадило хлопцям набрати більш ніж пристойні цифри.

Стабільність і впевненість

Те, що рік тому цікавило лиш певну кількість людей, наприкінці лютого стало ледь не мейнстримом. Здебільшого це гуманітарні теми, пов’язані із самоідентифікацією, адже українці різко захотіли дізнаватися щось про себе. А тому пішли шукати історичні канали.

Найпопулярніший нині "Історія без міфів", який існує з 2020 року і раніше мав досить шанувальників. Основний ведучий – кандидат історичних наук Владлен Мараєв. Для запису частини роликів запрошують спеціалістів у різних галузях. Стиль викладу на каналі здебільшого академічний, спокійний, без бажання заманити глядачів чимось розважальним, проте і з дозою гумору та дотепних зауважень, отже теми цілком зрозумілі навіть людям із мізерним знанням історії.

Глядачі приходять сюди заповнювати прогалини в освіті, щось повторювати, згадувати і краще орієнтуватися у причинно-наслідкових зв’язках. Приділяють автори увагу і світовим подіям, що робить історію України не ізольованою, а вплетеною у загальний контекст.

Ще один історичний канал – "WAS: популярна історія", тут вже трохи інший формат. Це значно коротші, динамічніші ролики до 20 хвилин і ведучий за кадром. Щоправда час від часу головний редактор та історик Едуард Андющенко бере у когось інтерв’ю. У проєкту також є сайт. Цікаво, що раніше автори робили аналогічний канал російською, який мав в рази більше переглядів. Останній ролик там вийшов три місяці тому, а нині обкладинка інформує про таке: "російською більше не виходимо". А також є такий канал англійською, він теж останні два місяці на паузі.

WAS – це відео, які часто розповідають про історію через доволі побутові питання, як-то розвиток стоматології чи зміну ставлення до гігієни. Усе зроблено максимально клікабельно у хорошому сенсі слова, бо хочеться дивитися ці відео суто для розваги, а в результаті отримуєш купу корисної інформації. Загалом, канал заслуховує на ще більшу кількість підписників, чого ми йому і бажаємо.

Один з наймедійніших істориків та колишній прессекретар полку "Азов" Олександр Алфьоров продовжує свою вже трирічну просвітницьку діяльність на YouTube. Формат його роботи, напевне, один з найлаконічніших у цій соцмережі – він просто говорить на камеру і все. Його відео тривають до 20 хвилин, часто навіть до 10. Автор доволі емоційний, часто не боїться якось некрасиво обізвати росіян, приділяє багато уваги різним символам і пояснює їхнє значення. Зокрема і сучасним, як чорний хрест на техніці ЗСУ. Взагалі, Алфьоров робить великий акцент на поясненнях, часто навіть виводить це слово у заголовки і правильно робить, бо саме це нині приваблює багатьох глядачі. Ми усі потребуємо, щоб нам хтось пояснив усю цю скажену ситуацію. І добре, коли за це береться фаховий історик, а не гадалки чи тарологи.

Мова – теж важлива для самоідентифікації і підписники каналу "Ідея Олександрівна" чудово це знають, їх там нині 105 тисяч, а відео набирають по 200, 300 і більше переглядів. Це доволі молодий канал, йому два роки, але суттєво злетів саме з лютого. Ведуча розповідає про різні діалекти та говірки української мови, що часто викликає захват у коментарях, бо нагадує про рідні краї. Також "Ідея Олександрівна" має відео з поясненням "Хто такий Шум", про який співали Go-A та історію мовних репресій.

А ще про мову розповідає письменниця та перекладачка Євгенія Кузнецова, з акцентом на період СРСР – як формувалися стереотипи про українську, які трансформації з нею відбувалися, що було з перекладами і чому ми часто соромимося діалектів.

Якщо ж вашій самоідентифікації бракує літературного контексту, це можна виправити на каналі "Шалені авторки", який поки має незаслужено мало переглядів. Його ведуть літературознавці Віра Агеєва та Ростислав Семків, згодом до них доєдналася директорка книгарні "Смолоскип" Ольга Погинайко. А розповідають вони про письменниць, яким вдалося побудувати успішну кар’єру. Останнім часом туди просочуються і письменники-чоловіки, приміром Микола Хвильовий чи Володимир Винниченко, але жіночий контекст лишається.

В одному з роликів пані Віра повторює те, що не раз говорила на різних лекціях – про шкільну програму з української літератури. Це питання бентежить багатьох людей в книжковій індустрії і постійно наголошується про необхідність реформи. На думку літературознавиці, діти вивчають багато кепських письменників та письменниць, а про хороших могли навіть і не чути, як ось про В. Домонтовича. Або і так: письменники та письменниці перфектні, але до програми обирають далеко не найкращі їхні твори. На каналі "Шалені авторки" цю ситуацію корегують. Як і сумнозвісну традицію ліпити з літераторів бездушні пам’ятники.

На початку великої війни багато питань нам видавалися "не на часі", дехто і далі дотримується цієї позиції. Ну, наприклад, гумор. Як же сміятися у такий час? Потім з’ясувалося, що якраз сміх нас часто рятує від того, щоб остаточно не поїхати мізками. Тому YouTube-канал "Підпільний стендап" не втрачає своєї актуальності, а самі виступи коміків збирають повні зали.

Цей гумор абсолютно відрізняється від того, який у нас існує на телебаченні. Це жорсткий гумор. Щонайменше про те, як люди бояться піти у душ під час тривоги, бо прилетить, а я гола. Незручно перед рятувальниками. А дещо й взагалі цитувати без зірочок не доводиться.

Багато наших коміків почали переходити на українську ще роки півтора тому.

Антон Тимошенко жартує, що у нього таке відчуття, наче вчасно вклався у біткоїн, бо з лютого україномовні майже усі.

На цьому каналі є повні виступи, уривки з них та шоу "Розгони в бункері". Якщо вам подобаються короткі формати, то варто звернути увагу на канал "ЧерепаХа", там відео до 10 хвилин і ви швидко зможете вибрати собі улюбленого коміка, на якого, можливо, потім підете дивитися наживо.

Живе і процвітає канал "Леви на джипі", який теж повністю перейшов на українську. Кількість переглядів від цього не впала. В принципі, це єдина кардинальна зміна, ну хіба ставлення до росіян змінилося. На каналі є кілька різних шоу: з підкатами, інтелектуальне (відносно), в якому треба правильно відповідати на запитання, а як ні, то доведеться одягати протигаз із водою чи шоу "Срач", де дві команди сперечаються на на різні теми: від доцільності епіляції до легалізації проституції.

Ще одне "не на часі", яке виявилося бздурою – подорожі. Ну, мовляв, куди зараз взагалі їздити із туристичною метою? Так думали автори популярного каналу "Узол і Манько", які після вторгнення взяли невелику паузу, але вже у квітні вийшло їхнє відео про Ужгород. Глядачам вони сказали, що самі підписники почали просити знімати далі і кількість переглядів промовисто про свідчить.

Ольга Манько та Максим Узол – молода сімейна пара, яка робить фантастично красиві відео з різних місць в Україні та поза нею, а також їхній контент надзвичайно добрий і такий, який справді здатен відволікти від темних думок. Зараз у кожній програмі вони показують діяльність волонтерів і закликають їм донатити. Останній на цей момент їхній випуск про Кам'янець-Подільський.

Андрій Бедняков теж продовжив свої подорожі, вони у нього гастрономічні. Але є один момент. Поки усі відео, які він випустив з лютого, зняті до великого вторгнення. А отже – російською. Оскільки Андрій перейшов на українську, то вирішив максимально виправити ситуацію, тому у кадрі він розмовляє російською, а закадровий текст вже український. Кількість переглядів на каналі дещо впала, можливо через втрату аудиторії не з України.

Частково українськомовним став і канал "Ходят слухи", але не аж так щоб перетворитися на "Ходять чутки". Ведуча Раміна Есхакзай навесні втрапила у скандал через своє небажання переходити на українську в інстаграмі та YouTube. ЇЇ аргументи були стандартними для таких ситуацій: не хочу, аби мене змушували, мовне питання провокують політики і Путін.

Але згодом така позиція виявилася настільки, скажімо так, не у тренді, що довелося йти на компроміс. Раміна стала відомою завдяки інтерв’ю, причому доволі компліментарним, в яких гості могли навішати будь-якої фігні. Але розмовляла вона і з професіоналами з різних галузей, тому займалася важливою справою просвітництва.

Нині вона ще і знімає репортажі з прифронтових територій – Ізюма, Харкова чи Лимана. А також багато розмовляє з військовими. Найпопулярніше за цей час відео у неї на каналі – це інтерв’ю з мобілізованим російським ув’язненим, який стверджує, що хоче воювати на боці України. Воно набрало неймовірні 9.8 мільйонів переглядів. Під відео – тисячі коментарів із висловленням співчуття і навіть захоплення цим чоловіком. На вже згаданому каналі "Палає" Раміна сказала, що підписники з Росії далі лишаються з нею.

YouTube-втрати року

Ну і невеличка сумна рубрика про те, які канали перестали функціонувати, точніше – поповнюватися контентом. Один з найпопулярніших – "Орел и решка". Українське тревел-шоу, яке знімали як для нашого, так і російського телебачення. А один із сезонів навіть був присвячений ностальгії за СРСР. Більшість авторів після 24 лютого суттєво переоцінили свою роботу, режисер Євген Синельников потрапив в окупацію на Київщині, ведучий Андрій Бєдняков втратив маму в Маріуполі, Алан Бадоєв зізнався, що розмивав кордони між двома країнами і розуміє наслідки.

Усі вони почали займатися іншими проєктами. Останній випуск на каналі вийшов 10 місяців тому. Після цього з’явилися чотири ролики про війну і на цьому все.

Читайте також: Найкращі події української класичної музики 2022 року

Припинив вести свій блог і маркетолог Андрій Федорів, вочевидь поки є важливіші справи. Остання програма датована лютим, а далі – кілька вже традиційних роликів про війну. На наступний же день після вторгнення Андрій почав закликати росіян зупинити свою неадекватну владу переконаннями, що в Україні немає нацистів і тим, що час вже, шановні, повстати, бо буде вам ганьба на десятки років. Але, судячи з усього, як і багато інших блогерів, вирішив закинути цю марну справу.

Elias Go, канал про переважно київський транспорт та архітектуру. І частково про інші міста. Тут є надія – поки останнє відео автор виклав 4 місяці тому, але він часто довго монтує, отже хто його знає. Прикметно, що його політична позиція дещо відмінна від більшості, на українську він не переходить і стверджує, що проти поняття "колективна відповідальність". Можливість коментувати ролики відключена. Загалом це був (хоча може і лишається) доволі цікавий канал із дотепним іронічним викладом. У ньому був не лише історичний контекст та критика, приміром, транспортних розв'язок, але і пропозиції до покращень. Можливо, Elias Go в майбутньому зніме щось про зруйновані будинки чи навіть міста.

Ну і прикрість для тих, хто любить культуру. Блог харків’янина Кирила Рубштейна "Арт-Бланш" тимчасово припинив свою роботу. На ньому автор викладав неймовірно цікаві ролики про абсолютно різне мистецтво: від супрематизму до джазу. Він умів дуже доступно розжувати усю суть навіть досить складних до розуміння широкою аудиторією творів.

Той же "Чорний квадрат" Казимира Малевича він описав так, що, здається, навіть найбільші апологети думки про "моя дитина так само може" її змінять. Канал існував п’ять років, але 11 місяців тому автор розповів про свій складний психологічний стан після смерті батька та обстрілів Ізраїля, де він на той час жив.

Але пообіцяв, що писатиме відео і далі. Та через місяць почалося вторгнення і таки поставив роботу на паузу. Він теж пробував закликати росіян отямитися і переконати їх, що він не нацист. Іронічно, зважаючи, що Кирило єврей. Також він сказав, що після перемоги відновить канал і вестиме його українською. Велика кількість підписників щиро здивувалися, що він з України.

Читайте також: Важливі прем'єри 2022: як українські театри творили дива під обстрілами