Революція Гідності в мистецтві: які твори можуть залишитись “у вічності” і про що вони розповідатимуть

Події на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках стали поворотними для багатьох митців і українського мистецтва загалом. Велика кількість відомих авторів брали участь у Революції Гідності і зафіксували цей досвід у своїх творах. 

Революція актуалізувала в мистецькому середовищі емансипативний рух "Геть від Москви!". Візуальні роботи, створені під час Революції Гідності чи які її осмислюють, увійшли до музейних колекцій. Художники, що були учасниками протестів, продовжують опрацьовувати в своїй творчості досвід війни і повномасштабного вторгнення. 

УП.Життя поспілкувалась з експертами, щоб розповісти про ключові твори з Революції Гідності та місця, де їх можна подивитись.

Паперовий Музей Майдану

Ідея створити Музей Майдану виникла на самому Майдані – занадто багато всього відбувалося там, що хотілося зафіксувати і зберегти. За 9 років фізично музей так і не побудували – його будівля існує в паперах і планах: у вигляді розробки проектно-кошторисної документації, яка лише починається. Попри це, Музей Революції Гідності працює над збереженням артефактів тих подій і створює нові проєкти. 

За спостереженням заступниці гендиректора Музею Ольги Сало – найбільш повно Майдан залишився у візуальному мистецтві. Зараз у Музеї Майдану відзначають, що певні твори митців – учасників Революції Гідності зберігають "температуру" впливу на глядача.

"Були й лишаються знаковими роботи майданівського художника Олекси Манна, котрий належав до угрупування "Мистецький барбакан" – окрема локація і окреме явище Майдану. Картина "Викликай бога революції" була створена ще до Майдану, але вона була з майданівським контекстом. Є у нього і майданна серія. 

Так само знакові роботи Олександра Ройтбурда, які знаходяться в колекції Музею Майдану – "Різня на Хіосі", яку він зробив під впливом розстрілів 20 лютого і "Прапороносець"", – каже Ольга Сало.

Дехто з майданівських художників продовжує працювати в жанрах, які викристалізувались саме під час Революції Гідності. Ольга називає такими Алевтину Кахідзе, Івана Семесюка та Андрія Єрмоленка. 

"Всі вони певним чином трансформували майданівський досвід. Наприклад, Андрій Єрмоленко, чиї плакатні серії вже стали класикою. Зараз він, напрацювавши цю стилістику, переключився на військову тематику", – розповідає науковиця.

Пам’яті про майдан мало в публічному просторі – в скульптурі, в монументах. Те, що є – переважно народна творчість. Такої думки притримується Олександр Ком’яхов, художник і співробітник Музею Майдану. Він вважає, що пам’ять про Революцію Гідності витісняється подіями сьогодення – війною. Але важливо пам’ятати, з чого саме почалась наша боротьба.

"На річницю початку Євромайдану – я зробив зображення нашої так званої Берегині на Майдані Незалежності – зобразив її в тактичному шоломі, у неї на плечі стінгер – і вона вдивляється в небо. Основний лейтмотив – що це неперервна історія з Майдану – багато майданівців пішло на війну, триває продовження тієї ж боротьби, яка там почалась", – каже Ком’яхов.

Олександр також є автором коміксу "Тато", сюжет якого докладно фіксує почерговість подій Майдану, описує локації. "Тато" став одним із небагатьох графічних романів, присвячених Революції Гідності, він вийшов у видавництві "Люта справа" у 2021 році.

"Я витратив багато часу на вивчення хронології, як все виглядало в певний період часу, хотілось передати все достовірно. Раніше ці епізоди викликали у мене більше травматичних відчуттів – зараз після того, як втілив це у творі – це відійшло", – розповідає художник. Зараз він завершує другу частину графічного роману – присвячену подіям початку війни на Донбасі.

"На Майдані я був сам учасником – а війна це більш глобальна штука – тут вже використовую свідчення друзів. У мене був розроблений сюжет другої частини і навіть промальована чернетка до початку повномасштабної війни. Колеги, друзі питали: то тепер вже тобі, видно, доведеться переписувати, перемальовувати? Відмовився від суттєвих змін – друга частина присвячена подіям 2014-18 років. Це теж ті події, які заслуговують не бути переписаними, мабуть ще зроблю третю частину – переваривши, якщо доживемо й вистачить сил", – розповідає Олександр Хом’яхов.

Стіна

28 картин з Революції Гідності за 40 днів створив київський митець Матвій Вайсберг. Він був учасником Майдану і з січня по березень 2014-го малював те, що відчував і бачив на головній площі столиці. Серія "Стіна" стала своєрідним візуально-емоційним відбитком Революції. Художник каже, що не очікував від себе, що зможе так швидко відреагувати на події мистецтвом.

"Коли я пішов на Майдан – про фарбу було соромно думати – я був такий як усі, як сотні тисяч, мільйони людей. А потім – все ж таки я художник – зрозумів, що повинен це зробити. І я це зробив. Коли починав її робити – під час Майдану – я кричав. Це була реакція на події – я їх втілював якимось чином опосередковано на полотні – так бився. Я людина емоційна, але ніколи не знав, що до такого ступеня, і що так події можуть вплинути, що цей живопис постане. Особливо, коли малював перші картини. Цей емоційний фон, гадаю, якось вклався в цей живопис", – пояснює Вайсберг. Він малював серію під скрипковий концерт Мендельсона і каже, що досі ця музика має на нього сильний вплив. 

Серія "Стіна" зберігається у майстерні художника. Він каже, що з початку повномасштабного вторгнення боявся на неї дивитись. Але кілька місяців тому показав її відвідувачам майстерні і зрозумів, що вона не втратила актуальності. З початку повномасштабної війни Матвій Вайсберг створив кілька серій робіт, зокрема, у березні 2022-го почав "Дорожній щоденник".

"Все, що я зараз роблю – роблю про це: про війну, про нас. З самого початку повномасштабного вторгнення потрапив за кордон – фактично мене вивезли – я не хотів їхати. Коли мої друзі в Польщі подивились на мій стан, то змусили мене в магазині купити папір, фломастери, мілки. Ми ж їхали ніби на 3 дні. Тоді почав малювати. 

Купив серед іншого 100 листів чорного паперу – з жахом подумав, що поки не вималюю 100 аркушів – я не повернусь. Приблизно так воно й вийшло. Виставляючи малюнки у фейсбуку – мав надію, що це працює, людям це потрібно. Влітку була виставка в Києві, а потім вона поїхала до Гааги. Зі мною зв’язались із українського посольства в Нідерландах – запропонували зробити в Міністерстві юстиції, що мене тішить – бо маю надію, що колись там буде суд", – каже митець.

Майдан згадує, як знаковий етап у становленні українців.

"Теперішні події, зрозуміло, що це продовження Майдану. Напряму, бо вони нам мстяться за наш Майдан, за нашу спрагу до свободи. За те, що ми перемогли і зараз переможемо. Це прямий зв'язок, пряма лінія. Після Майдану люди ще більше відчули себе вільними – тому це дійсно продовження війни за Незалежність, за свободу, за Україну", – каже Матвій Вайсберг.

Київський щоденник

Свій перший малюнок кульковою ручкою та аквареллю, який став початком щоденника, художниця Влада Ралко намалювала у грудні 2013 року. Відвідуючи протести на Майдані, вона зустріла величезну рекламну фігуру з оком. Враження від контрасту протестів та мирного життя вона відобразила на папері і не зупинялася – малювала майже щодня. Всього вийшло 358 малюнків. Згодом "Київський щоденник" вийшов книгою, де кожна сторінка – це подія, новина або відчуття з Майдану. 

"Пам’ятаю, що мені дуже важливо було записати те, що відбувається, максимально природним чином у вигляді малюнків. Бо записати словами не могла. Зараз було схоже відчуття – з початку вторгнення більше ніж пів року не могла писати тексти. 

Це малювання для мене – інтимний жест. Він при тому дуже інформативний – коли дивлюсь на малюнок – відновлюю події точніше, аніж коли переглядаю фото. Потім коли ці малюнки складаються в хронологічний ряд – відчуваю відстань, з якої можна побачити, як змінюється внутрішній стан, щільність подій", – розповідає мисткиня.

Переглядаючи твори "Київського щоденника" – Влада Ралко порівнює відчуття тоді й тепер.

"На роботи з "Київського щоденника" іноді натрапляю в мережі – здебільшого фейсбук нагадує. Відчуваю певну дистанцію, хоча внутрішньо розумію, що зв'язок є. 

Порівнюю свій внутрішній стан той, котрий був під час Майдану – вже тоді мені відчувалась війна. Звісно, ти ніколи не хочеш думати, що вона буде. Це як думати про смерть – ти знаєш, що вона буде, але не хочеш вірити. 

Відчуття зараз водночас і дуже подібні й різні. Тоді мене просто розривало від люті – коли в центрі міста була справжня війна – а можна було відійти пару кварталів – і у когось все було спокійно: ходили люди і їм було байдуже, що відбувається поруч", – каже Влада Ралко. Порівнює це відчуття з враженням від спокійного життя європейців.

"Ми зараз в Берліні і теж мене розриває від цієї байдужості. Ця ситуація розрослась територіально. Тут такий спокій і така певність, що нічого не станеться, що важко навіть розмовляти з людьми. Навіть інтонаційно будувати розмову – оскільки ми перебуваємо в абсолютно різних станах. Люди, які живуть тут – не можуть уявити собі, що такому спокою може щось загрожувати. 

Зараз у Берліні триває наша виставка, яка називається "Не сон". Акцентуємо – те, що відбувається, настільки жахливе, як нічне жахіття – але це сон, з якого не можна прокинутись – це наше життя", – підкреслює мисткиня.

З початком повномасштабної війни Влада Ралко разом із чоловіком перебувала у Львові. Там почала створювати серію емоційних робіт "Львівський щоденник". Ділиться малюнками у соцмережах.

"У "Київському щоденнику" я більше послуговувалась візуальними матеріалами, буквально сиділа з екраном, з новинами. "Львівський щоденник" – більш символічний, тут більше покладаюсь на уяву – свідомо не працюю із зображенням. Багато світлин, які є зараз, долають межі документальної журналістики, виглядають як повноцінні художні твори. Видаються мені настільки закінченими, що я не можу з ними працювати. Моя робота зараз виростає якимось особливим чином майже з нічого. У "Львівському щоденнику" мене хилить до узагальнення, до символічних образів", – каже Влада Ралко.

Твори з обох щоденників мисткині виставляються – зокрема за кордоном.

"За кордоном моє мистецтво все одно сприймається абстракцією. Коли частину "Київського щоденника" показували у Відні – відвідувачі питали, чи це метафора. Куратори казали, що метафора, звісно, присутня, але це реальність.

Інформація про війну є в медіапросторі – і вона дуже повна. Але тим не менш багато хто вже втомився – і воно наче десь відбувається, але далеко. Коли показуємо фото чи відео зруйнованих міст – вони дивуються: "О Боже, невже, який жах". Але все одно дуже легко повертаються до налагодженого життя", – каже мисткиня.

Арсенал Революції

Частина робіт з "Київського щоденника" Влади Ралко увійшла до колекціїй українських музеїв, приватних колекцій, зокрема роботи є і в колекції "Мистецького арсеналу". Одна з найбільших арт-платформ України неодноразово зверталась до впливу Революції Гідності на українське суспільство та мистецький ландшафт у мистецьких проєктах. В останнє – на виставці "Революціонуймо", що відбулась 2019 року. 

Для мистецьких інституцій важливо тримати дистанцію з об’єктом дослідження, пояснює керівниця музейного відділу Мистецького арсеналу Ольга Мельник.

"Куратоки виставки "Революціонуймо" Катерина Філюк і Натанія ван Дайк подали ретроспективний погляд на події, спираючись на мистецький досвід трьох десятків авторів з 15 країн. Міжнародний формат проєкту був дуже вдалим виходом з ситуації, коли ми все ще перебували in progress, і наші судження були вкрай заангажовані. Тут же події в Україні подавались у ширшому світовому контексті. Це дало змогу наголосити на універсальності принципів протестних рухів – таких як прагнення свободи і гідного життя", – каже Ольга Мельник.

На думку, Ольги Мельник, поки що складно говорити про якусь цілісну візію мистецтва Майдану. Варто дати собі більше часу для дослідження цього феномену, щоб мати змогу критично оцінити вартість і вагу "для вічності" художніх практик, що виникли в час протесту. Принаймні учасникам подій, якими є більшість з нас, поки що непросто бути об'єктивними, безсторонніми.

"Революція Гідности – це ще й вибух вибухом креативності. В моїй свідомості Майдан закарбувався як величезна інсталяція, при цьому дуже строката і різнобарвна. В ній був дуже потужний елемент того, що професор Дмитро Горбачов називає "шароварно-гопашною культурою" – звісно, в позитивному,  фольклорному, сенсі. 

Читайте також: Як українська культура виходить з тіні Російської Імперії: пояснює креативна директорка Українського Інституту

Пригадаймо, хоч би стихійну арт-акцію 19 січня, коли ми всі понадягали на голови каструлі і друшляки, аби підкреслити абсурдність ухвалених напередодні антиконституційних законів. Це була справжня народна стихія – дотепні приказки, аматорські плакати, розмальовані щити і каски. 

Звісно, що в подіях Революції Гідності брали участь професійні художники, письменники, кінематографісти. Це були класики і студенти. Вони мали абсолютно відмінний досвід і цілком різний світогляд – так би мовити, модерністи, постмодерністи і пост-постмодерністи. Але все це було на той час другорядним, адже всі вони зібрались на Майдані, аби висловити свою громадянську позицію", – каже Ольга Мельник.

Наголошує, що найкраще у випадку з Майданом як цілісним твором, працюють такі медіа як фото і відео – серії фотографій Вови Воротньова, які відзняті 20 лютого, серію Максима Білоусова "Майдан" або відео Саші Курмаза "Я сплю для революції".

"Окремі складові цієї фантастичної інсталяції сьогодні зберігають музеї. Певно найбільше Національний Музей Революції Гідності, який сфокусований на подіях Майдану. Натомість Мистецький арсенал використовує дещо іншу оптику. Передусім ми досліджуємо культурні трансформації. І в цьому сенсі нас цікавлять авторські рефлексії щодо подій Майдану, з яких складається сучасний культурний ландшафт, і ті зміни, яких він зазнав під впливом Революції Гідності", – каже Ольга Мельник.

Нові проєкти Мистецького арсеналу також опосередковано стосуються Майдану – але сфокусовані на пропрацюванні постколоніального досвіду українців. Зараз в музейному комплексі триває проєкт "Серце землі". Його оповідь сфокусована на винятковості нашої країни як житниці континентів. Тут контекст війни та продовольства, яке Росія перетворює на зброю, перетинається з досвідом сили і стійкості, який сьогодні здобуває Україна. 

"Не до кінця проговореним залишається наш колоніальний досвід – так званий спільний з Росією культурний простір, де росія на власний розсуд змінює ідентичність дієвців, привласнює цілі культурні феномени. Наприклад, мистецтво наших 1920-х і так званий "російський авангард". В контексті нинішніх подій очевидно, що ця історія ще не стала минулим. 

Отже говорити і про Майдан, і про російську агресію ми маємо в контексті цього тривалого історичного протистояння з імперією. Водночас ми маємо вийти за, так би мовити, територіальні межі і говорити про Україну в світовому вимірі. Це є трагічний досвід, але російська агресія позбавила Україну комплексу меншовартості і оприявнила її додаткову цінність для світу", – каже Ольга Мельник.

Безперечно, твори, згадані в цьому тексті – лише невелика частина робіт, що мають потенціал сформувати так званий  "канон" Революції Гідності. 

До того ж, події Євромайдану повпливали не лише на художників і осмислюються також в літературі, театрі, кіно і музиці. Ці твори продовжують з’являтись. З найновіших – вистава драматургині Неди Нежданої "Майдан. Інферно" вийшла перед початком повномасштабного вторгнення Росії. Вперше глядачі побачили "Майдан. Інферно" в Маріуполі в знищеному нині Росією драмтеатрі. Виставу встигли показати на Сході та Півдні України. Її також переклали французькою, англійською та іспанською мовами, минулого року вже під час війни вона гастролювала у Франції, Румунії, США. Також події Майдану висвітлили автори фільму-кабаре "Рози", що вийшов у прокат в кінці 2022 року. Оповідає про музичний гурт Dakh Daughters, який фактично "стався" на Майдані. Зараз фрік-кабаре виступає за кордоном, нові проєкти Dakh Daughters розповідають іноземцям про війну в Україні.