Скорбота Покорщини: як Україна вбиває свою історію

Невелика садиба з дерев’яними колонами на ґанку вдивляється чорними порожнечами розбитих вікон у довколишній світ. На деяких з них, тих що подалі від входу, ледь тримаються вицвілі блакитні ставні, дуже схожі на такі ж, популярні на Французькій Рив’єрі. Але тут вони з вибитими де-не-де клавішами і посвистують тугою з кожним натиском холодного вітру. Фотограф Євген розгрібає торішнє листя і ставить штатив навпроти занедбаної оселі. Його одиноку постать легко зауважити поблизу садиби Дараганів у Козельці цього зимового недільного ранку ‒ бо більше тут нікого.

Євген робить кілька знімків, після чого тягне за собою інвентар і проковзує обмерзлим ґанком усередину ‒ за побитими дверима там довгий і широкий хол. У ньому повно сміття, розкидані на підлозі брудні речі і пляшки з-під алкоголю. На одній зі стін червоним ‒ "Let me die" (англ. ‒ "Дай мені померти"). Ймовірно, компанія тинейджерів, яка тусила в трьохсотрічному палаці і вимальовувала балончиком з яскравою фарбою цей напис, вважала його дуже доречним й жартівливим. Іронія в тому, що й направду ‒ маєток козацької старшини Дараганів і матері останнього українського гетьмана Наталі Розумихи у Покорщині в Козельці майже мрець і може зникнути назавжди.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Фотограф тепер ізсередини професійним оком роздивляється цей "палацик", що був зведений у першій половині XVIII століття. Важко уявити, що колись він був величним. У 1744 році будівлю придбала козачка Наталя Розумиха ‒ для прийому своєї венценосної невістки – російської імператриці. Попереднім власником садиби був писар Іван Покорський.

Імовірно, назва "Покорщина" утворилась саме від його прізвища. Хоча, за більш поширеною версією – назва пов’язана все-таки з подіями довкола родини Розумихи. За легендою, саме тут Єлизавета, донька Петра Першого, впала на коліна перед українкою. Робила вона це начебто, аби вшанувати матір свого обранця Олексія Розума, який не так давно перед тим став графом Розумовським.

Читайте також: Без світла, але з куражем: як живе наймолодший музей України

Невідомо, чи насправді Єлизавета схилилась перед жінкою не шляхетного походження. Однак сам факт появи цієї легенди і її поширення усією Гетьманщиною підтверджував високий статус старшини і їхньої держави в новоствореній Російський імперії. Поява на мапі козацької країни Покорщини ‒ місця, де імперія скорилась українській жінці, ‒ фактично може переписати історію першої половини XVIII століття. Принаймні в свідомості самих українців.

Ймовірний портрет Наталії Розумовської. Вікіпедія

А чом би й ні? Адже це місце має особливу цінність для нації, яка нині бореться з тим самим монстром ‒ Московією, що й триста років тому, варто згадати, що від дати Полтавської битви до прийому у Покорщині минуло всього тридцять з невеликим гаком років.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Коли фотограф Євген знову фільмує занапащену часом і байдужістю будівлю, ймовірно, уявляє "дійових осіб" історії, які тут бували. Можливо, навіть розмірковує про їхні образи, які формувала ще радянська історіографія, і які давно мають бути переосмисленими.

Єлизавета ‒ позашлюбна донька Петра Першого, який розбив армії Івана Мазепи, Карла XII і Станіслава Лещинського і фактично спробував поховати козацьку державу. Втім, Гетьманщина не скорилась, вижила попри постійний пресинг, а її резиденти ‒ представники церковного кліру та старшини ‒ встромились у саму структуру нещодавно створеної імперії. Чому вони це робили так активно ‒ питання відкрите для істориків. Одні з них припускають, що вони хотіли набути поважного і визнаного шляхетного становища так само, як російські "дворянє". Інші ‒ що їхні плани були значно складнішими і підступнішими.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Сина козака Олексія Розума радянська історіографія подавала виключно, як голосистого співця і вмілого коханця. Зрештою він був одним з тих, хто організував державний заколот і привів бастрадку Єлизавету до влади. Свідчить про це й факт віддяки організатору заколоту ‒ морганатичним шлюбом і визнанням двором статусу родини Розумовських. Цікаво, що факт морганатичного шлюбу сучасними російськими істориками часто не визнається.

Читайте також: Перед входом Одеського художнього музею лежить скульптура Катерини ІІ, а всередині показують фото мертвих ворогів: репортаж

Ступаючи по старій оббитій підлозі, заваленій непотребом, Євген, йморвірно, уявляє собі й власницю будинку. Яка, беззаперечно, є найбільш загадковою постаттю цієї історії. У радянській історіографії матір Олексія ‒ Наталю Розумиху називали неосвіченою жінкою. Однак навряд без освіти ця пані могла б керувати корчмою, якою вона володіла багато років. В тих же російських джерелах, які укладались за часів правління Катерини II, стверджувалось, що матір Розумовського була жінкою бідною. Однак на Гетьманщині шинкувати (виробляти і продавати) горілку, вина і меди мали право удови. Варто лише уявіть дохід, який приносив шинок. Як пише Олексій Сокирко в книзі "Кулінарна мандрівка в Гетьманщину" посилаючись на мемуари Якова Марковича, на Чернігівщині в 1730-х в шинках клієнтам подавали каракатиць у вині.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Розглядаючи "нових мешканців" садиби ‒ коробки, пляшки й навішь шприци, ‒ фотограф Євген пригадує, що колись у Покорщині учасникам екскурсій розповідали історію про Розумиху. Буцімто прибувши до Санкт-Петербурга, імператриця наказала вбрати козачку в європейську сукню з корсетом і пеньє. Перевдягнувшись, свекруха Єлизавети помітила свій відбиток у величезному дзеркалі і вклонилась, подумавши, що перед нею ‒ імператриця. Зазвичай відвідувачі сміялись. Але, як не крути, це був таки дуже дивний вчинок для статс-дами.

І чомусь саме тут, у покинутому "палацику" ‒ найповніше усвідомлюєш, що всі способи принизити українську еліту лише засвідчують, що Розумовські, Ханенки і інші родини козацької старшини справді користувались потужним впливом у Російській імперії, настільки потужним, що, імовірно, були здатними її розвалити ізсередини. Цього можливо побоювалась московські чиновники, довідавшись про плани реформування військ Гетьманщини в сучасну регулярну армію, які намагався реалізувати інший син Наталі Розумихи ‒ гетьман Кирило Розумовський. Принаймні так вважає нащадок цієї родини ‒ граф Грегор Разумовський, який живе у Відні і приділив чимало часу дослідженню цього періоду й ролі своїх пращурів. Він вважає, що саме плани останнього гетьмана й спонукали Катерину II покласти край козацькій державі.

Читайте також: Повірте, в нас є план: Ткаченко про евакуацію музеїв, бюджет на телемарафон і обмін єнота на Пушкіна

Євген виходить, несучи техніку. Тоді знову оглядається на маєток Розумовських, який Наталя Розумиха передала у спадок своїй доньці Вірі, дружині київського полковника Юхима Дарагана. Насправді це місце символічне, легендарне і мало б особливо берегтись сучасною Україною. Більше того, це чи не єдина пам’ятка архітектури Козаччини першої половини XVIII століття, яка була житловою. Вона могла б слугувати чудовою ілюстрацією побуту козацької старшини. Її можна було б відреставрувати ізсередини ‒ до нас дійшли фото інтер’єрів Покорщини, зроблені на початку XX століття. На них помітні на стінах зал барокові розписи у стилі шинаузрі ("китайщини"), кахельні печі, коштовні меблі. Але зараз будівля розпадається і, ймовірно, ризикує далі жити лише на цих фото. Євген поволі йде і ніби навмисно міцніше підважує техніку.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Маєток намагаються врятувати

Світлана Іванівна Пустовгар, яка працює в Козелецькому музеї історії ткацтва, стверджує, що від давніх інтер’єрів садиби Розумовських наразі геть нічого не лишилось. Вона пригадує, що негайно втрутитись і зберегти маєток від руйнування, державу закликав перший директор музею ще сто років тому.

"Розанов Анатолій Григорович ‒ перший директор Остерського краєзнавчого музею. Працював з 1918 по 1928 роки і в цей час інформував місцеву владу про стан садиби Покорщина та її збереження. Доповідна датується 1925 роком. Він зазначав, що необхідно зберегти всі будівлі (головний будинок маєтку, два флігеля, сараї), а також груби, які були оздоблені зеленими та синіми кахлями", ‒ каже Світлана Іванівна і додає, що їй і самій серце болить за садибу.

"На жаль, з того часу нічого не змінилось, ми майже повністю втратили маєток середини XVIII століття, тому садиба "Покорщина" потребує негайної відбудови та реставрації", ‒ ділиться вона.

У 2022 в Козельці, на щастя, не було окупаційних військ. Через те, що селище знаходиться в стороні від траси ‒ росіяни його не займали. Просунувшись до Семиполків, українська армія відтіснила загарбників за Козелець. Тож важких боїв тут не було ‒ однак садиба Розумовських виглядає так, наче пережила усі жахи війни. Хоча такою вона була і за рік до вторгнення. І це попри те, що офіційно Покорщина ‒ пам’ятка архітектури національного значення.

Рівно за місяць до 24 лютого 2022 року Окружний адмінсуд зобов’язав Управління комунального майна Чернігівської облради укласти охоронний договір на цю садибу. Це сталось за поданням Прокуратури, до якої звернулись громадські активісти. Охоронний договір передбачав види та терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, плану упорядження території. Фактично, цим судовим рішенням Чернігівська облрада зобов’язувалась реставрувати маєток Розумовських.

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Що цікаво, та ж Чернігівська облрада, згідно документів, виділяла на Покорщину 3 мільйони 800 тисяч гривень з обласного бюджету ще 2020 року. Тобто за два роки до того, як вже судом її зобов’язали рятувати маєток. Окрім, виділених 3,8 мільйонів, в планах держустанови на 2020-2022 рік було виділення ще 12 мільйонів ‒ усі ці кошти мали бути надані в межах програми реставрації пам’яток архітектури національного значення на території Чернігівщини. Утім, результат усієї паперової діяльності трирічної давнини можна спостерігати на понівечених стінах Покорщини.

У 2022 журналіст і активіст Андрій Тичина, який вже багато років займається приверненням уваги до занедбаних палаців України, і був позаштатним радником голови Чернігівської ОДА з питань розвитку туризму, на своїй сторінці в соцмережі Facebook писав, що в Козельці в 2020 році "роботу загальмував безлад із документацією ‒ ніхто не хотів брати на себе відповідальність".

Зараз Андрій Тичина за ситуацією довкола маєтку спостерігає зі сторони. Він вважає, що тут комплексна проблема: "Лише після того, як буде врегульовано майнові питання, можна буде замовити проєктно-кошторисну документацію на реставрацію пам'ятки ‒ це перший етап і перший бюджет. А далі вже потрібен буде бюджет безпосередньо на реставраційні роботи. Це багато мільйонів гривень, яких нема ні в обласної влади, ні в громади, тому вони намагаються перекинути проблему одне одному".

У місцевості, що має назву Покорщина, руйнується 300-річна будівля. Фото: Євген Науменко

Маєтком опікується обласна адміністрація, територія, на якій він стоїть належить Козелецькій громаді, а самі будівлі Покорщини фактично перебувають на ділянці Коледжу ветеринарної медицини. Відкриті усім відвідувачам і, судячи із предметів, які знаходяться всередині понищених і засмічених кімнат, ‒ тут часто знаходять притулок безхатьки.

Кілька власників маєтку Розумовських не є перепоною для його збереження ‒ вважає завідувачка відділом культури і туризму Козелеьцької РДА Любов Боришполець. На її думку, всі були б раді реставрації садиби, якби ж на то знайшлись кошти. І запевняє, що у жодної з трьох установ їх немає.

"Для збереження пам’ятки вже пізно щось робити зараз крім реставрації. На жаль, час втрачений. Рішення потрібно було прийняти у 90-х роках, коли з цього приміщення пішли орендарі (якщо не помиляюсь там був швейний цех). Приміщення опалювалося грубами, обкладеними кафелем (сьогодні це втрачене), воно було впорядковане і "живе". З того часу і розпочалася руйнація, ‒ розповідає голова Відділу культури. ‒ Реставрація планувалася вже декілька разів але все ніяк. Останнім був проект Департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації, який подавався до Великого будівництва. На жаль, не був включений до переліку для виконання. Вартості точно не знаю, бо проєкту не бачила, але читала в пресі, що то десь до 20 мільйонів.Також перед пандемією "Ковіду" обласна рада планувала виділити кошти ‒ і теж все призупинилося".

На пам’яті музейних працівників і чиновників до Козельця багато разів приїжджали охочі відновити споруду. Але Покорщині якось нещастить. 2009 року Чернігівська обласна рада ухвалила рішення про передачу садиби у довгострокову оренду на 49 років генеральному директорові та засновникові приватного музею "Козацькі землі України" Володимиру Недяку. Орендар хотів відреставрувати маєток власним коштом ‒ однак, як виявилось, частина охоронної зони на той момент вже була приватизована місцевими мешканцями, які встановили на території Покорщини гаражі та сараї, прибирати їх козельчани не збирались. Не дійшовши згоди із місцевими мешканцями, Недяк відмовився від планів реставрації.

Ось і на початку лютого 2023 сюди знову заїжджали громадські активісти з ідеєю реставрації, опитували чиновників, робили заміри. Однак від будь-яких коментарів УП ‒ відмовились.

"Споруда не переживе війни", ‒ зітхають місцеві мешканці.