Повірте, в нас є план: Ткаченко про евакуацію музеїв, бюджет на телемарафон і обмін єнота на Пушкіна

Повірте, в нас є план: Ткаченко про евакуацію музеїв, бюджет на телемарафон і обмін єнота на Пушкіна

"Українська правда. Життя" поговорила з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком про:

  • ситуацію з Довженко-Центром;
  • чому цінні твори мистецтва не були евакуйовані зі східних і південних областей до 24 лютого та кого в цьому звинувачує Мінкульт;
  • колабораціонізм серед діячів культури;
  • скорочення бюджету на культуру на 2023 рік;
  • збільшення бюджету на телемарафон та канали "FreeДом" та "Дом";
  • як міністр ставиться до ідеї обміняти пам’ятник Катерині в Одесі на єнота.

– Сьогодні тема Довженко-Центру – одна з найгарячіших. Звідки у вас, у Мінкульті, з’явилася ідея повернути собі ініціативу у вирішенні кризи в Довженко-Центрі?

– Це – комунікаційна проблема, тому що розказуєш-розказуєш, що Довженко-Центр не у нашому підпорядкуванні, а на нас все одно несеться. Довелося зустрітися з Мариною Кудерчук, з Оленою Гончарук і знайти точки дотику, щоб ситуацію, яка склалася, привести до тями. Я сподіваюся, що домовленості про зупинення реорганізації та надання Центру статусу національного, які публічно підтвердило Держкіно, будуть виконані.

– У чому в цій ситуації зацікавлення і відповідальність міністерства?

ВІДЕО ДНЯ

– Нас турбує насамперед збереження спадщини, бо там є частина, яка присвячена музею, архіву. І саме цілісність інституції, наскільки я розумію, хвилювала громадськість першочергово. І забезпечення цілісності інституції, перевірка, зокрема, наявності колекції – це важлива складова, яка безпосередньо вже стосується міністерства.

Читайте також: Мінкульт повертає собі ініціативу – Держкіно призупиняє реорганізацію Довженко-Центру

– Ви не хочете повернути назад Довженко-Центр в Міністерство культури?

– Я більше хочу, щоб росіяни повернули, що вкрали.

– Це наступна частина нашої розмови. Про скільки викрадених творів і з яких музеїв вам наразі відомо? І що ви з’ясували після деокупації територій на Харківщині й Херсонщині?

– Ми маємо справу напевно з найбільшим з часів Другої світової війни пограбуванням музейних колекцій. Але, ми так само маємо справу з найбільшою евакуацією колекцій з часів Другої світової війни. Ми не можемо зараз розповідати про це, але можемо точно сказати, що мова йде про десятки тисяч збережених експонатів, які були евакуйовані в безпечні місця.

Комісія щодо Херсона, яку ми спільно з місцевою ОДА маємо створити буквально днями, має дати чіткі відповіді на запитання щодо наявності і відсутності конкретних експонатів.

Наразі ці пограбування сталися в тих містах, куди окупанти потрапили в перший чи другий дні, так би мовити, після початку війни. Коли вивозити фізично вже було неможливо, а у нас механізму превентивної евакуації не існувало.

Ті спроби, які я намагався робити 23 числа щодо Маріуполя, і це теж частина питання, наткнулися на непорозуміння місцевої влади, які сказали, що не потрібно сіяти паніку.

Більшість музеїв не знаходиться безпосередньо в нашому підпорядкуванні, це підпорядкування місцевих органів влади, і нам потрібно взаємодіяти як з ними, так і з правоохоронцями стосовно цього питання. Ми наразі готуємо деякі необхідні зміни до порядку евакуації, тому що ніхто ніколи цим впродовж 80 років не займався.

– А чому ці зміни не були впроваджені до 24 лютого? Було зрозуміло, що загроза з Росії є, і що війська стоять на кордоні. Навіть без законодавчих змін це можна було б організувати до початку повномасштабної війни.

– Так само, як можна було б евакуювати людей і багато ще деяких речей.

– У мене питання стосовно Маріуполя насамперед – там не було евакуації і ми втратили, зокрема, музей Куїнджі, його колекцію, правильно?

– Скоріш за все, так. Але, наприклад, якщо я був у Херсоні і міг на власні очі переконатися, то інформація щодо Маріуполя чи Мелітополя доступна тільки з відкритих джерел. Тобто перевірити поки що неможливо.

Читайте також: Росіяни таки вкрали скіфське золото – Офіс генпрокурора

Ми звернулися до ЮНЕСКО, ЮНЕСКО поставило на контроль ситуацію стосовно превентивних заходів, щоб запобігти незаконному імовірному трафіку цінностей. Але з того, що ми знаємо, вони намагаються привозити ці цінності принаймні з Херсона до Криму. Крим же український. Тут виникає запитання.

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в своєму кабінеті взимку 2022 року

– Хороша маніпуляція.

– У мене враження, що у росіян це тактика. Тобто це стратегічне свідоме рішення грабувати українську спадщину. Тому що вони точно знали, наприклад, у Херсоні, які саме речі вивозити. Очевидно, там не обійшлося без колаборації. Вони йшли за списком і вивозили найбільш цінне. З краєзнавчого музею це ікони, монети, медалі, зброю. З херсонського музею – найбільш цінні картини.

Вже після перемоги зможу більш детально розказати, як і в який спосіб відбувалася евакуація величезної кількості цінностей.

– Повернемося до Маріуполя. Маріуполь – місто, яке стоїть на лінії фронту вже не перший рік. З весни 21-го росіяни накопичували війська на кордоні, з весни 21-го були розмови, що вони хочуть на нас напасти. Мені важливо зрозуміти, як міністерство реагувало на ситуацію, які політики розробляло щодо евакуації музейних цінностей. Можливо, ваша заступниця Катерина Чуєва як голова українського ІСОМ (Міжнародна рада музеїв) розробила якісь правила, політики, рекомендації для музеїв?

– Ми керувалися, власне, тими наказами, які ми могли видати для того, щоб евакуювати ті чи інші цінності. Але тут без співпраці з місцевими навряд чи щось можна було б зробити. Такий порядок мав би бути створений під грифом секретно, мала б надатися команда всім місцевим органам влади. Але було загальне бачення, що це призведе до паніки, і переважно більшість, на жаль, директорів музеїв категорично була проти переміщень цінностей, тому що вони вважали, що вони втратять ці колекції.

Маріупольський краєзнавчий музей після приходу окупантів

– Але ж ці колекції не їхні? Цими колекціями вони не володіли.

– Вони належать до музейного фонду.

– Правильно – мінкульту.

– Але фактично розпоряджаються ними місцеві органи влади. Я вам більше скажу, уже під час проведення бойових дій на Сході тільки завдяки співпраці з правоохоронними органами і волонтерами нам вдавалося евакуювати з тих місць, де поруч були бойові дії, і то з боєм від директорів музеїв. Тобто вони, незважаючи на те, що бойові дії десь поруч, але можливість вивезти є, були категорично проти евакуації.

– Окрім Маріуполя, яка ще влада місцева саботувала ваші прохання про евакуацію колекцій?

– Я знаю про випадки в Харківській і в Луганській областях.

– Тобто ви хочете сказати, що переважно політика не розносити паніку йшла саме знизу, а не від Офісу Президента?

– Дивіться, місцеві органи влади, керівники, і мери, і губернатори, казали мені саме так: "Не треба сіяти паніку для місцевого населення, у нас все добре".

– Дуже хочеться почути, як ви їх переконували.

– Я можу розказати ситуацію з Маріуполем. Я розмовляв з мером, з губернатором. І розмови з мером були на високих тонах, вони закінчилися нічим 23 числа. І то, 23 числа це була моя ініціатива, тому що в пабліках побачив, як там починається мародерство.

– Чи понесуть покарання ті люди, які саботували евакуацію або не забезпечували її? Наприклад, ті, про яких ви говорите в цьому інтерв’ю?

– Я думаю, що спільно з правоохоронними органами треба розбиратися в кожному кейсі однозначно.

– Тобто ви будете це ініціювати…?

– "Розбір польотів" так, будемо ініціювати. Мало того, я повідомляв одразу в правоохоронні органи про деякі випадки, які траплялися.

– Ця ситуація з неевакуацією колекцій підштовхує Міністерство культури таки змінити наше законодавство або інші регуляторні практики? Адже війна триває, невідомо, куди вона буде рухатися. І чи планує міністерство знайти важелі впливу на місцеву влади для того, щоб у потрібний час мати змогу евакуювати колекції, які належать музейному фонду?

– Я трохи виправлю ваше питання: не неевакуацію, а евакуацію. Тому що переважна більшість того, що треба було евакуювати, вже евакуйована. А ті прикрі випадки, які стосуються територій, які були захоплені дуже швидко, призвели до того, що нами підготовлені проєкти документів, які передбачають зміни до планів евакуації. Для того, щоб була конкретна співпраця різних відомств, органів державної влади на місцях, щоб можна було це робити злагоджено і швидко. Що важливо: евакуйовані роботи передаються на зберігання до інших установ. І це має бути порядок і погодження з іншими установами, які готові прийняти ці колекції.

– Частина територій уже звільнені, але немає гарантій, що їх не спробують захопити знову. Чи є у вас план для того самого херсонського музею, як має відбуватися евакуація у випадку, якщо знову піде наступ?

– Наша комісія почне там роботу. У нас є план щодо тих чи інших евакуацій. Я не хочу їх зараз розголошувати, щоб не привертати додаткової уваги до цього питання. Але, повірте, стосовно убезпечення, в нас є і план В, і план С.

– Як змінилися наративи місцевої влади, зокрема на звільнених територіях? Чи вони вже згодні на евакуацію на тих умовах, які ви їм пропонуєте?

– Розуміння це я побачив.

Олександр Ткаченко: "Колаборанти зняли зі стіни Херсонського драматичного театру всі портрети не колаборантів, а залишили тільки свої. Так що всі колаборанти зафіксовані на стіні"

– Як ви збираєтеся шукати і повертати крадене?

– Є кілька механізмів як це зробити. По-перше, це суди. По-друге – це накладання санкцій на російських культурних діячів, культурні заклади. Ми так само піднімали питання стосовно тимчасових арештів тих російських цінностей, виставок, які знаходяться за кордоном. Тому що це також механізм впливу.

Але, безперечно, найголовніша можливість повернути цінності – це наша перемога. Тому що тоді це питання буде вирішуватися в інший спосіб, в тому числі і завдяки репараціям за збитки, які завдала культурній сфері Росія.

Хотів би нагадати, що у нас понад 800 об’єктів пошкоджені або повністю зруйновані.

– Я правильно розумію, що усі музейні експонати будуть повернуті після війни, а впродовж війни це неможливо?

– Не потрібно нічого виключати, але я думаю, що найбільш вірогідно після війни.

– У МОН стверджують, що вони знають майже всі прізвища колаборантів, які співпрацювали з Росією. Чи є такі списки у вас?

– Ми складаємо такі списки по закладах культури. Наприклад, у Херсоні, де я був, їх і шукати непотрібно. Колаборанти зняли зі стіни Херсонського драматичного театру всі портрети не колаборантів, а залишили тільки свої. Так що всі колаборанти зафіксовані на стіні.

Читайте також: Якби не колаборанти, ми б врятували цінні шедеври від росіян. Інтерв'ю з директоркою Херсонського художнього музею

– Давайте ще роз’яснимо поняття колабораціонізму. Чи буде Міністерство наполягати на визначенні колаборантами тих, хто співпрацював, але під примусом?

– У нас якраз почалася дискусія з цього питання. Це привід для того, щоб проговорити з експертами, власне, що таке колаборація, щоб ми користувалися одними й тими самим наративами в цьому питанні.

Для мене очевидна колаборація директорки краєзнавчого музею в тому самому Херсоні. Вона не тільки відкрито виступила на підтримку окупації, але і керувала, власне, крадіжкою. Це класична колаборація.

Ті люди, які ховалися чи не приходили на роботу, це навпаки позиція супротиву. Багато в яких закладах культури це відбувалося і переважною мірою в Херсоні. Хоча там і були прикрі випадки колаборації, але для мене очевидно, що переважна більшість представників закладів культури або супротивлялися, або не сприяли окупації. Про це також треба говорити, тому що це мужність.

– До речі, в Херсонському художньому музеї директорка назвала імена колаборантів. Ви з нею спілкуєтеся?

– Я з нею провів багато часу в Херсоні. Так, там списки є, зокрема і колишня зберігачка цього музею, яка була звільнена, але потім приїхала звідкілясь з Росії і намагалася керувати процесом.

– Чи передбачений (і який) бюджет на відновлення і повернення експонатів?

– Ми почали процес в Херсонському художньому музеї. Я привіз туди картини Національної спілки художників, які спільно з музеєм закликають, хто може надати можливість купити картини і провести відновлення у такий спосіб колекції художнього музею. Але у нас тут стоять більші виклики. Дуже багато зруйнованих чи пошкоджених закладів культури. Нам потрібні кошти на дуже прозаїчні речі: як зберегти стіни, дахи, вікна, яким чином забезпечити заклади культури генераторами. Я радий, що десятки мільйонів доларів через різні джерела вже поступають на наші заклади культури. Але цього замало. Я вже мав розмову з генеральною директоркою ЮНЕСКО і дуже просив їх прискоритися в цьому питанні. Допомагають і колеги, і міністри культури переважно Європейського Союзу. Так що цей процес йде, але нам потрібно набагато більше.

– А скільки передбачено на цю діяльність грошей в державному бюджеті – на відновлення, консервацію пошкоджених музеїв?

– Бюджет на відновлення координується Міністерством регіональної політики. Ми в координації з ними складаємо списки, і списки є також у ЮНЕСКО, як і в багатьох інших країнах. Всього бюджет, який був прийнятий, але ще не підписаний – 8,7 млрд гривень.

Нам вдалося зберегти переважною мірою фінансування і для збереження культурної і архітектурної спадщини.

З’явилися нарешті кошти для УКФ, для Українського інституту книги. Нам в цілому вдалося зберегти бюджет для закладів культури. Тобто культура під час війни працює.

Олександр Ткаченко: "Нам вдалося зберегти переважною мірою фінансування і для збереження культурної і архітектурної спадщини"

Ми говоримо про повернення украдених цінностей в юридичний спосіб. Який бюджет на це передбачено? Чи він уже прорахований, чи вже створені комісії, які над цим працюють?

– Нам потрібно для початку зафіксувати, що, власне, було зроблено. Тому комісія з фіксації, що було вкрадено, розпочне роботу найближчими днями. Вже після цього розуміти і механізми, і джерела фінансування для повернення цінностей. Спочатку потрібно зробити ревізію.

– Тоді по цифрах: скільки виділили на УКФ, на Інститут книги і на інші видатки?

– На збереження культурної спадщини 459 мільйонів, Український інститут нацпам’яті – 54 мільйонів, діяльність Інституту книги – 86,9 млн, забезпечення музеїв – 858 млн, Український культурний фонд – 206 млн. Так само є фінансування НСТУ.

– Національна суспільна телерадіокомпанія в якому обсязі?

– 1,5 млрд. Робота театрів і художніх музеїв – 2,1 млрд. Діяльність Державної служби з етнополітики – 14 млн , Агентство з мистецтв – 16 млн. Також сума передбачена на реставрацію чи ремонт – 54 млн, заклади шкільної, позашкільної та середньої освіти, вищої освіти у сфері культури – 1,1 млрд і 1,9 млрд на інформаційну безпеку.

– У нас кардинально зменшилися фактично всі видатки, окрім інформаційної безпеки. Правильно?

– У нас не зменшилися видатки кардинально. Там в середньому на 10-15% зменшилося.

– А наскільки збільшився бюджет на інформаційну безпеку і що туди входить?

– Це роботи, пов’язані з підтримкою наших медійників, телемарафону, можливості замовляти, виготовляти продукцію аудіовізуальну, зокрема, імовірно, і документальні фільми.

– Тобто марафон буде існувати в такому вигляді, в якому він існує зараз?

– До перемоги.

– А чому Міністерство культури не задовольняє робота суспільного мовника в цьому напрямку?

– Я хочу нагадати, яким чином марафон було створено на початку війни, буквально на другий день. Була ініціатива самих каналів, у нас був досвід, здається, 16 лютого, коли був об’єднавчий телемарафон щодо загрози війни. І, власне, така ідея виникла для того, щоб мати точне джерело отримання інформації. Якщо ви пригадуєте перші дні, всі були перелякані, і сам факт існування марафону, коли провідні канали об’єдналися, був фактором надії, щось на кшталт того, тому що я всюди, куди не їхав, бачив цей марафон.

Читайте також: Єдиний канал влади. Як працює телемарафон та хто його курує

– Безперечно, перші місяці це було дуже сильно. Але минуло вже майже дев’ять.

– У марафону досить великий ступінь довіри, це понад 70%-75%. Я, чесно кажучи, не пригадую інших засобів інформації, які б мали такий ступінь довіри. Це все ж таки незалежні редакції. Тобто у кожної є свій н’юзрум. Наприклад, НСТУ транслює всі інші канали. І те саме НСТУ в результаті діалогу редакції теж здійснює вплив, так би мовити, на марафон, запроваджуючи ті чи інші практики, які притаманні саме суспільному мовнику.

І найголовніше – це покриття. Покриття шести основних каналів дає можливість бачити Марафон фактично 100% населенню там, де є можливість проводити мовлення. І, до речі, в Херсоні скоро мовлення буде. Ми привезли спеціальне обладнання.

– А чому ви цю можливість не використаєте для розвитку саме суспільного мовника? Тим більше ви говорите, що марафон теж незалежний мовник.

– Фінансування НСТУ досить серйозне – 1,5 млрд. Я думаю, що більшість комерційних каналів мріяли б, щоб у них був такий бюджет сьогодні. Падіння рекламного ринку – десь 80%, їм важко, іде скорочення людей.

Нам під час війни потрібно підтримувати і наших українських медійників. Нагадаю, що у росіян ці витрати складають десь 600 млрд впродовж останніх років і вони суттєво збільшили фінансування своїх ЗМІ під час війни.

Ми теж на війні, на інформаційній війні, і повинні підтримувати наших мовників. Будемо також збирати кошти наших донорів, тому що у нас є, крім марафону, ще й російськомовний канал "FreeДом", який мовить на весь світ, і переважна більшість глядачів, 57% в YouTube у "FreeДом" з Росії. І вони часто потрапляють у списки найбільш популярних відео за переглядами Російської Федерації.

– А скільки фінансування "FreeДом"? У нас 1,9 млрд іде, я так розумію, приватним телеканалам на марафон…

– 1,9 млрд включає в себе фінансування і FreeДом, каналу "Дом", тобто це загальна сума.

– А навіщо нам "Дом"? У нас є "FreeДом" і ще "Дом"?

– А ви Дом бачили останнім часом?

– Не бачила.

– Подивіться останнім часом, ви зрозумієте, навіщо. Він став українськомовним, у нього є можливість завдяки передавачам мовити зокрема і на окуповані території, і території, які знаходяться в зоні, поруч з бойовими діями. Ще раз хотів би підкреслити, ці кошти не йдуть приватним телеканалам, вони йдуть на створення продукту.

– Тобто ми оплачуємо цей продукт. А чому тоді у нас існує паралельно і НСТУ, і "Дом"?

– Різні цілі. Це взагалі міжнародна платформа іномовлення.

– "FreeДом" чи "Дом"?

– "FreeДом". Ну і, власне, він і називається підприємство Міжнародна платформа іномовлення.

– А ми мовимо ним на наших територіях?

– "Дом" ми мовимо через супутник і в деяких місцях, які знаходяться поруч з лінією зіткнення.

– А чому цю функцію не віддати на НСТУ і не зекономити?

– Нагадаю, ідея створення "Дому" полягала в тому, щоб вести спеціальне мовлення для окупованих територій. І це різні цілі. Дуже часто такі організації виокремлені, той самий, перепрошую, Голос Америки чи Радіо Свобода. Вони не є частиною публічного мовлення Сполучених Штатів.

– Ну, у США публічне мовлення не особливо впливає. Тобто ми, якщо дивитися на бюджет Міністерства культури ідеологічно, зменшили всі видатки, окрім видатків на інформаційну політику, правильно?

– Ми фактично зберегли фінансування. В умовах війни це надзвичайно важливо – зберегти. Зменшення на 10%, повірте, в умовах війни це ще за щастя.

– Якщо врахувати інфляцію, то це буде трохи більше.

– Так. Але у бюджету переважна більшість коштів, як ви знаєте, йде, власне, на те, щоб ми продовжували чинити опір, на Збройні сили України. І тут для нас виклик іншого характеру, ми ставимо питання перед нашими країнами-донорами щодо надання коштів для підтримки наших закладів культури. Не тільки державних, але і приватних, муніципальних тощо. У мене буде онлайн-зустріч міністрів культури та медіа Європейського Союзу. Я попередньо проговорив один цікавий проект, яким чином ми можемо суттєво отримати підтримку з бюджетів європейських країн. Якщо вдасться, найближчим часом розкажу.

– Якщо ви дивилися моніторинги Детектор медіа, вони з’ясували, що за останні місяці на "FreeДом" не надавали жодного слова депутатам інших фракцій, окрім Слуги народу. Лише у жовтні туди запросили Гончаренка з фракції "Європейська солдіарність". Чому так?

– Наскільки я знаю, переважно у "FreeДом" виступають не стільки навіть українські політики, скільки ми намагаємося шукати людей, тому що це робота переважно на російську аудиторію. Я перевірю, я не бачив цього моніторингу, чесно скажу.

– Також Детектор Медіа порахував кількісно гостей з різних фракцій на марафоні і з’ясував, що таких гостей, наприклад, з опозиційної фракції Порошенка не було в ефірах телеканалу "Інтер" і телеканалу "Україна" (коли він ще існував). Чи зараз якось ситуація міняється?

– У мене була дискусія з депутатами напередодні ухвалення бюджету, і вони мені задавали те саме питання. Я якраз підготувався, одразу показав, скільки було людей за останні пару тижнів з однієї фракції. Хотів ще раз наголосити – це все ж таки не парламентський канал. І якщо ви подивитеся на переважну кількість людей, які там виступають, насамперед це військові, при чому експерти різних точок зору.

– І народні депутати.

– Це військові, представники регіональної влади, в тому числі мери, глави обласних адміністрацій, а вже потім ідуть депутати. Тобто перевага надається тим, хто може надати якусь корисну, цікаву, важливу інформацію. Депутати безперечно як представники обраного органу також присутні, але моніторинг я б також порадив провести і на інших каналах, які не входять в марафон, і подивитися дуже цікаву картинку, яка є там.

– Про "Прямий", "Еспресо" і 5 канал в марафоні. Ви їх візьмете чи ні? Чому?

– У нас була дискусія з колегами на початку війни стосовно того, яким чином можна долучитися. На жаль, спільної точки зору ми не дійшли, спільних принципів

– Чого вам бракує?

– Марафон створювався тоді, коли є рівна репрезентативність, одні і ті ж правила. Я думаю, що тут подальших рішень не треба, тому що все одно канали, які ми назвали, транслюють марафон. І друге – все ж таки рішення щодо участі в марафоні приймають канали, а не міністр.

– Тобто вони не хочуть брати участь у марафоні?

– Згоди не дійшли.

– Від інформаційної політики перейдемо до ідеологічних питань. Ви рекомендували по всій Україні перейменувати вулиці на честь Пушкіна, Маяковського, інших російських діячів. Але у вересні ви були проти закриття музею Булгакова. Чим Булгаков настільки важливий для української культури?

– Ми створили експертну раду при міністерстві з питань подолання наслідків русифікації і боротьби з радянським тоталітарним минулим. Хоча цей орган має дорадчий характер, але я радий, що в ньому зібралися абсолютно різні люди, які намагаються дискутувати, знаходити відповіді на питання, які зараз турбують. І в цій площині рішення ми ухвалюємо консенсусом. Наприклад, коли обговорювали вулицю Пушкіна, ні в кого не було сумнівів, рекомендації носили чіткий, однозначний характер.

Коли в нас була дискусія про Булгакова, точки зору розділилися, консенсусу нема. І серед аргументів, які наводилися щодо самого музею, хочемо ми цього чи не хочемо, але це музей. Це не вулиця чи пам’ятник, це все ж таки музей, і в музеї є можливість працювати з музейним простором, з наративами самої експозиції.

І той факт, що Булгаков – досить відомий письменник і шанований не тільки на території колишнього Радянського Союзу, говорить про те, що музей має право на існування, тим більше він був киянином. Тобто аргументи такого характеру також звучали, і я якраз прихильник такого характеру аргументів. Але рішення ми не ухвалювали на експертній раді, тому що точки зору розділилися на дискусії.

Читайте також: Українофоб чи геній? Які погляди мав Булгаков, що не так із його культом і як вчинити з музеєм у Києві

– І коли можливе рішення стосовно музею Булгакова?

– Ми не в праві ухвалювати за Київ такі рішення. Наші рекомендації носять консультативний характер. Тобто це точка зору фахівців, мистецтвознавців, істориків, культуро знавців.

– Тобто комісія не винесла своїх рекомендацій?

– Не винесла через відсутність консенсусу.

– А Міністерство буде розробляти якісь свої політики і рекомендації стосовно неоднозначних історій по всій Україні?

– На останній нашій нараді була дискусія, що робити з, наприклад, пам’ятною дошкою російськомовному письменнику Віктору Некрасову, киянину. Щодо Некрасова переважаючою точкою зору було те, що її варто залишити. Тому ми домовилися принаймні щодо Києва щодо неоднозначних рішень окремо скласти список і по ньому подискутувати.

– До речі, повертаючися до теми Херсона. З місцевого зоокуточку росіяни вкрали єнота. Яке ваше ставлення до ідеї обміняти пам’ятник Катерині в Одесі на викраденого єнота?

– Не тільки єнота, а і картини поверніть разом з єнотом. Ми можемо, до речі, оці всі пам’ятники Пушкіну, які зараз масово переміщають в інші місця, запропонувати обміняти на те, що було вкрадено, включно з єнотом.

– Тобто пам’ятники Пушкіну не є спадщиною для Міністерства культури?

– Там є пам’ятки, які належать до спадщини, якщо вони занесені в реєстри.

– Житомирський занесений – він був одним з найстаріших в Російській Імперії.

– Тоді він має бути перенесений до музею чи зберігатися на якійсь окремій ділянці. Але багато цих пам’ятників, ми знаємо, що вони робилися під кальку, і в Катерині, наскільки я пам’ятаю, оригінальних елементів залишилося дуже мало.

І важливий момент, який я хотів би додати, нам вже вдалося ввести санкції проти більшості російських каналів в цивілізованому світі. Ми на цьому не будемо зупинятися. Так само, як і санкції проти багатьох культурних діячів та російських інституцій.

– А хто на черзі в планах для санкцій?

– Є списочок ще певних російських каналів, які потребують санкцій. Так само нами складені списки і діячів культури, пропагандистів типу Нетребко, на яких, ми вважаємо, варто накласти санкції, щоб вони більше не мали можливості виступати в цивілізованому світі. Для цього потрібні скоординовані дії як країн ЄС, так і країн G7, для того, щоб ці санкції були накладені.

Так само ми підняли питання, щоб країни G7 звернули особливу увагу на присутність Russia Today, якого вже немає, правда, в цивілізованих країнах, але він активно присутній в країнах Африки, Латинської Америки, арабського світу. Щоб був діалог з цими країнами, тому що вони реально складають загрозу, сіють хаос. І це питання інформаційної безпеки і для цих країн також.

Тетяна Пушнова, редакторка УП. Культура, Катерина Хорощак, головна редакторка УП. Життя

Автор фото: Дмитро Ларін

Реклама:

Головне сьогодні