Це читомо: перший роман про Крим, нонфікшн про любов та інші новинки, що варті ваших бібліотек

Художка чи наукпоп, українські автори чи переклади – як не загубитися серед новинок в книгарні? На що відволіктися від стресу у ці буремні часи? Якими шедеврами чи бестселерами поповнити свою бібліотеку?

Щоб встигнути за книговиданням, УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд, який спеціально для нас зробили колеги з "Читомо" – медіа про мистецтво читання. Тут є документальна книжка про шпигунів, роман про переддень анексії Криму, нон-фікшн про любов та інші новинки, на які варто звернути увагу.

Читайте УП.Культура у Telegram

Українська проза

Анастасія Левкова. За Перекопом є земля

Український роман про Крим нарешті з’явився. Парадокс, але від початку російсько-української війни написано чимало цікавої художньої прози про Схід України, але не про Крим. Анастасія Левкова виправляє цю прикру помилку і розповідає про життя в Криму від 1980-х і до анексії півострова.

"За Перекопом є земля" вибудовується навколо дорослішання російськомовної кримчанки. Дівчинка виростає в Бахчисараї, мало що знає про минуле власної родини, дружить з киримли й вивчається говорити кримськотатарською. Героїня весь час шукає, хто вона, звідки і якою є її ідентичність. Зрештою, в неї формується самоусвідомлення себе як українки, науковий інтерес до культури Криму і бажання працювати з кримською мультикультурністю. І хтозна, що б вдалося їй і таким, як вона, якби не кляті росіяни, що весь час присутні на півострові.

Читайте також: Літературний міст на Варшаву. Україна стала "почесним гостем" книжкового ярмарку у польській столиці

Книжка щойно вийшла, а на неї вже вішають ярлик великого кримського роману. Безперечно, це цікаве етнографічне й антропологічне дослідження Криму попередніх десятиліть, унікальний приклад використання кримськотатарської мови в тексті та деталізований опис культурного ландшафту півострова. Хоча художню складову авторці ми би радили допрацювати.

Юлія Баткіліна. Перехід 

На початку ХХ ст. герою класичної п’єси Миколи Куліша "Мина Мазайло" доводилося долати опір і нерозуміння родини в питанні власної українізації. Сто років потому герої роману Юлії Баткіліної "Перехід" теж намагаються перейти на українську мову і наштовхуються на не менший опір свого середовища. Замість підтримати, близькі висміюють спроби героїв українізуватися. Але на цьому мовний рівень роману не закінчується. Ті самі не чутливі до української мови персонажі майстерно вміють ранити словами, весь час розкидаючись образами, приниженнями й погрозами.

"Перехід" можна назвати побутовим горором. В цьому романі витримана напруга від токсичного середовища: колекторські дзвінки, життя в прохідній кімнаті, крапання на мізки від батьків, приниження на роботі й вдома. Атмосфера, як з романів Люко Дашвар, тільки доведена до температури кипіння. Тож, найкраще в цьому романі те, що він врешті закінчується, а всі побутові кошмари залишаються під палітуркою книжки.

Непоганий текст, щоб полоскотати нерви. Але для багатьох українців, які жили в такій атмосфері роками, "Перехід" може стати тригером. Тож книгарням варто обережно продавати цю новинку, ставлячи її поруч зі стосиком психологічної літератури про долання травми. 

Пилип Білянський. Луни

Мільйони років тому риби почали виходити на сушу, і щоб адаптуватися до нових умов, їхні плавці перетворилися на кінцівки. У дебютному романі Пилипа Білянського герой занурюється назад у водні глибини власного мозку з тою самою метою – адаптуватись і вижити.

"Луни" – це книжка про Сьому, якого ми зустрічаємо 4-річною дитиною. Він потрапляє на виховання спочатку до бабці, а тоді до інтернату, де намагається соціалізуватися і видобути змістовність зі світу навколо. Це роман про травмовану дитину, яка винаходить власні вигадливі форми взаємодії зі світом. Достатньо вигадливі, щоб стати стильовою особливістю цього роману.

Ненадійний оповідач – вдала фігура в романі, і українські письменники вміють з ним працювати – згадати хоча б "Дивних людей" Артема Чапая, "Тадуш" Артема Поспєлова і "Мондеґрін" Володимира Рафєєнка. "Луни" гарно вписуються в цю традицію химерних ненадійних оповідачів. В самий спосіб бачення реальності й недорозуміння цієї реальності вбудована загадка, яка приваблює і яку кортить дешифрувати. Можна сміливо казати, що дебютний роман Білянського вийшов вдалим.  

Перекладна проза

Габріель Зевін. Завтра, завтра, завтра 

переклад Надії Хаєцької

Чи можуть читачі книжок і любителі комп’ютерних ігор перетнутись в одному всесвіті? Можуть, стверджує американська письменниця Габріель Зевін. В її романі "Завтра, завтра, завтра" герої грають в ігри на основі віршів Емілі Дікінсон та п’єс Шекспіра. Шах і мат, книголюби! Виявляється, відмінність між комп’ютерними іграми й книжками не така вже й велика.

Головні герої роману "Завтра, завтра, завтра" Сем та Сейді тікають від складної реальності в комп’ютерні ігри. Ігри з дитинства дають їм відчуття контролю над хаотичною й болісною реальністю. Вони дають змогу Сему пережити загибель матері й свою фізичну травму, а Сейді – аб’юзивні стосунки й власну невпевненість. Впродовж книжки діти дорослішають, набивають собі ґулі дорослим життям і починають працювати в індустрії створення ігор. І, звісно ці двоє вибудовують унікальні стосунки, яким можна позаздрити.

Читайте також: Книжковий Арсенал у Вільнюсі та в Болоньї: досвід підтримки і досвід нав'язування "хороших рускіх" 

В Америці роман Зевін став бестселером, і його часто порівнюють з "Нормальними людьми" Саллі Руні. У випадку з романом "Завтра, завтра, завтра", статус бестселера є наслідком його художніх якостей, а не хайпу. Це не шаблонне жанрове чтиво, а щемкий роман, що невимушено заторкує багато важливих проблем. 

Черстін Екман. Біжи, вовче 

переклад Наталії Іваничук

Роман Черстін Екман ризикує пройти тихо й непомітно повз українську аудиторію, як це часто трапляється зі скандинавською й ісландською літературою, а дарма. Це спокійний текст про старіння і відчуття власної відповідальності перед світом навколо. Тобто про ті теми, які здаються сьогодні дуже далекими в українському культурному ландшафті з його драмами й неспокоєм. Але прийде час і для них. 

"Біжи, вовче" – це книжка про гармонійне співіснування природи й людей, чулість до тварин і відповідальність перед світом навколо. Може здатися, що діяти в такому романі мають екоактивісти, проте ні. Роман "Біжи, вовче" розповідає про середовище мисливців. Ульф знаний мисливець у себе вдома. Проте зараз він старий і вразливий до хвороб чоловік, змушений залишити свою мисливську зграю, де дуже довгий час був вожаком. Вечорами Ульф просиджує за книжками й своїми мисливськими щоденниками, пригадуючи й переосмислюючи минуле. Але найбільше він думає про нещодавно баченого вовка, з яким Ульф відчуває сильний зв’язок. 

У романі не обійдеться без детективної лінії, зрештою, його авторка, шведка Черстін Екман, відома своєю роботою в детективному жанрі. До слова, якщо ви думаєте, що мисливці цікавляться лише полюванням, бібліотека героя і його затишні вечори з дружиною в колі книжок здивують вас. 

Бурштинове сяйво

Антологія "Бурштинове сяйво" пропонує познайомитися з сучасною естонською фантастикою. В збірці читачі знайдуть 10 оповідань сучасних авторів, які звертаються до різних піджанрів і тем. Тут є космічна фантастика, оповідання про нищення планет і оборону своєї свободи, фантастичні істоти, альтернативна історія і багато іншого. І звісно, фантастична надбудова зводиться над естонським історико-культурним ландшафтом. Скажімо, Індрек Харґл влаштовує своєму герою реальну екскурсію в часі, а Мань Лопер фантазує про те, яку роль відіграли фантастичні створіння в історії завоювання Тарту. 

Треба сказати, що ми непристойно мало знаємо про літературу своїх сусідів і тих країн, які в різний час належали до Російської/Радянської імперії. Хоча в нас із ними багато спільних травм і культурних перегуків. Попри стереотип про не занурення жанрової літератури в складні теми, вже із цих невеличких оповідань можна побачити протилежне.

Нон-фікшн

Бен Макінтайр. Шпигун і зрадник. Визначна шпигунська історія часів Холодної війни

переклад Ольги Петришин

Чи може зразковий КДБшник зробити щось хороше? Може, якщо обере зрадити свою країну. "Шпигун і зрадник" – це блискуче нон-фікшн розслідування історії радянського подвійного агента Олега Гордієвського, чия діяльність припадає на роки холодної війни. Свого часу Гордієвський зробив вибір боротися з комуністичною системою зсередини й став шпигувати на користь британської розвідки. Гордієвський зміг перехитрити КДБ і не лише майстерно зливати інформацію на Захід, а й втекти від органів, коли його почали підозрювати. 

Читайте також: "Коли все має значення": Книжковий Арсенал 2023 оголосив фокус-тему та кураторів

Автор книжки, Бен Макінтайр, спеціалізується на шпигунах і кримінальних сюжетах. Деякі з його книжок було адаптовано для документальних фільмів на BBC. Після виходу книжки "Шпигун і зрадник", вона здобула кілька британських відзнак за нон-фікшн. За накалом емоцій ця книжка нічим не поступається шпигунським детективам, що й не дивно, адже в англомовному світі документальна література тісно сусідить з художньою. 

Славенка Дракуліч. Війна всюди однакова 

переклад Наталії Хороз

Чому люди так швидко забувають про нещодавні війни й обіцянки "ніколи знов"? Над цим питанням розмірковує хорватська есеїстка Славенка Дракуліч, яка у своєму письмі неодноразово звертається до воєнного досвіду, зокрема на Балканах. "Війна всюди однакова" – це збірка есеїв, написаних в проміжку між 1991 роком і повномасштабним вторгненням, де авторка показує насилля, смерть і трагедії багатьох звичайних людей під час війни. Книжка спрямована проти забування, яке неминуче тягнуть за собою важкі переживання. В есеях Драклуліч порушує питання колективної відповідальності, ролі ЗМІ у висвітленні воєнних злочинів та вкоріненості зла в людську природу. 

Це не перший переклад Дракуліч в Україні, і для читачів, знайомих з її книжками, "Війна всюди однакова" навряд скаже щось нове. Але свою місію не дати забути про трагедії минулого авторка вправно виконує.

Володимир Єрмоленко. Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі 

Чи можливо написати нон-фікшн про любов, щоб він читався так само легко, як любовні романи, але водночас тримався на гідному інтелектуальному рівні? Філософ і письменник Володимир Єрмоленко зробив книжку есеїв про любов в європейській літературі. Його "Ерос і Психея" – це не академічне літературознавство з сухим викладом і цитуванням, а чуттєва інтелектуальна есеїстика європейського зразка.

Єрмоленко досліджує сліди міфу про Ероса й Психею та концепції любові Агапе в європейській літературі. Серед постатей цієї книжки Шардело де Лакло, Байрон, Гете, мадам де Лафаєтт, а також українці – Володимир Винниченко, Марко Вовчок, Леся Українка. Що особливо цінно, українські й закордонні письменники не розводяться на дві тематичні групи. В інтерпретаціях Єрмоленка українська література виступає нероздільною частиною європейського культурного дискурсу.

Як і інша схожа книжка Єрмоленка "Далекі близькі", "Ерос і Психея" не підходить для літературознавчих цілей. Вона є запрошенням до неформальної розмови про літературу, не позбавленої наукового фактажу, одначе й не фахової. Здається, в цьому Єрмоленко йде слідом за американською інтелектуалкою Сюзан Зонтаґ, яка проповідувала еротику мистецтва.

Читайте також: Це читомо: фантастичний Крим, бунтарі-шістдесятники та інші книжкові новинки, які варті ваших бібліотек