Це читомо: нові книжки про таємні товариства і світ за залізною завісою

Художка чи наукпоп, українські автори чи переклади – які новинки підготували нам видавці? Які знакові книжки з'явилися на українському ринку? 

Щоб встигнути за книговиданням, УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд, який спеціально для нас зробили колеги з "Читомо" – медіа про видавничий світ. Серед книжок огляду є авантюрна подорож на край світу і кілька дуже різних книжок про життя в 1960-ті роки.

Читайте УП.Культура у Telegram

Перекладна проза

Ольга Токарчук. Мандрівка людей книги

переклад Віктора Дмитрука. – Київ: Темпора, 2023. – 224 с.

"Мандрівка людей книги" – перший роман Нобелівської лауреатки Ольги Токарчук, написаний в далекому 1994 році. В основі цієї книжки одвічний сюжет про пошуки містичних артефактів на кшталт святого грааля. Симпатичний (і на відміну від "Книг Якова" невеликий) текст про подорожі й стару Європу, з якого можна почати знайомство з Токарчук. 

В Європі щойно починається епоха Просвітництва, але аристократи все ще бавляться в алхімію й таємні товариства. Дехто з них з нудьги чи пошуків поетичного натхнення вступає до Братства Книги. Братчики вірять в існування Книги з великої літери, божественного артефакту. Що написано в цій Книзі? Та, власне, це собі кожен фантазує сам. Але це безумовно велична річ, в яку сам Бог вдихнув свій дух і всю свою мудрість. Щоправда, з усіх знудьгованих аристократів мандрувати по Книгу наважується лише один Маркіз, зате з ним вирушають куртизанка і німий служка. Чи треба й казати, що ця мандрівка назавжди змінить їхнє життя?

Сюжети про пошуки святого грааля по сьогодні активно цікавлять і письменників, і читачів. Варто згадати й те, що "Мандрівка людей книги" писалася в часи, коли Умберто Еко створив свої інтелектуальні романи про єресі, таємні товариства, алхімію та інші принадні теми старої Європи. "Мандрівка людей книги" – гідне обігрування цих тем і лагідне нагадування, що важливим є шлях до Книги життя чи грааля, а не сам артефакт.  

Шін Ґьонсук. Прошу, оберігай маму 

переклад Ханни Кузьменко. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2023. – 224 с.

В західній культурі є чимало творів про проблему батьків і дітей, розказаних саме з дитячої перспективи. "Прошу, оберігай маму" – це класична історія про поколіннєву прірву, але непоміченою стороною тут виступає саме матір. Авторкою книжки є корейська письменниця Шін Ґьонсук, у 2011 році за цей роман вона здобула Man Asian Literary Prize, так званого Азіатського Букера.

Одного дня Пак Соньо приїжджає відвідати своїх дітей в Сеул і зникає просто серед натовпу платформи. Шукаючи маму, її дорослі діти й чоловік раптом усвідомлюють, що насправді мало що знали про цю жінку досі. Для кожного з них вона була незмінною персонажкою власної історії, монолітною "матір’ю моїх дітей" чи просто матір’ю. Тепер же родині належить пізнати, хто всі ці роки ховався за звичним словом "мама".

Пак Соньо була неписьменною жінкою, яка потайки від усіх просила чужу людину читати їй романи власної дочки. Жінкою, що ніколи не скаржилась на години, проведені на кухні, і яка таємно від родини перенесла інсульт. І це лише малесенька частка того, що впродовж книжки зрозуміють про матір її найближчі люди. Водночас з пригадуванням історій про Пак Соньо герої весь час отримують звістки, що десь у Сеулі ходить стара жінка, схожа на фото їхньої мами. Вона з’являється в місцях, пов’язаних з їхнім минулим. Ця примара їхньої матері видається скорботною старою Мадонною, загубленою у чужому для неї світі своїх дорослих дітей.

Книжка Шін Ґьонсук є хорошою щемкою історією, що показує, наскільки крихкою є людина, на якій тримається мікросвіт нашого дитинства. 

Антоні Лібера. Мадам

переклад Жанни Слоньовської. – Тернопіль: Крок, 2023. – 496 с.

В українській літературі бракує легкої й захопливої прози про 1960-1980-ті рр. В нашому дискурсі це час дисидентів і національного опору. Легкість з’являється хіба в книжках Марини Гримич ("Клавка", "Юра") і в "Таємниці" Андруховича, яка є не стільки романом, скільки мемуарами. Зате цей брак можна перекрити захопливим польським романом-виховання про 1960-ті роки "Мадам" Антоні Лібера .

"Мадам" – захопливий і легко читомий роман про досвід тоталітарної несвободи, який так добре знайомий українським читачам. Героєм роману є варшавський старшокласник з артистичним складом натури й бунтівним духом. Він живе у світі спотвореної комунізмом історії та естетики. Цей хлопець грає джаз і робить експериментальні постановки в театрі, намагаючись переграти світ несвободи. І він закохується у свою холодну й неприступну вчительку французької мови. Шукаючи спосіб підступитись до своєї тридцятирічної мадам, герой роману таємно стежить за нею і проводить власне авантюрне розслідування. Чи відкриє це йому шлях до серця пані вчительки ми не скажемо. Але шлях до розуміння суспільства, в якому він живе, це дасть.

Герой "Мадам" близький за духом з українським андеграундом 70-80-их рр. Він рветься до справжнього, вільного і цікавого життя. Але він закритий у світі з комуністичним душком і сильним російським впливом. Ту саму картинку ми можемо побачити і в спогадах про український мистецький андеграунд цього періоду. Адже це була передовсім тусівка творчої молоді, де вміли влучно іронізувати з режиму і слухали музику вільного світу крізь усі можливі шпаринки в залізній завісі.

Українська проза

Артем Поспєлов. Амок 

Харків: Віват, 2023. – 288 с.

Артем Поспєлов вміє заінтригувати читачів вже самою назвою своїх книжок. Його перший роман називався "Тадуш", а тепер ось вийшов "Амок". І треба віддати належне книзі, "Амок" приваблює не лише назвою – автор вміє збудувати текст так, що його кортить розгадати, пройти, як гру, докопатись до суті речей.

В цій книзі розповідається про трьох персонажів, яких складно назвати цілком нормальними. Це хлопець з вадами розвитку, чоловік під наркотиками й жінка-самогубця з родини релігійних фанатиків. Троє дуже різних, але водночас дуже схожих людей, що переживають батьківську недолюбленість і загубленість у світі. Кожен з героїв б’ється об рамки цього світу, намагаючись звільнитися. Чи треба казати, що їхні спроби є деструктивними?

"Амок" – це занурення в поламану свідомість. В якій хвороба, біль і/чи наркотики проїли свої великі дірки. Через це книжка залишатиме чимало незрозумілих моментів, які можуть дратувати читачів. Схожий ефект справляють романи бітників, чиї наркотичні трипи нереально осягнути за допомогою логіки й аналізу. З книжки Поспєлова могла б постати одна із серій "Чорного дзеркала". І "Амок" можна сміливо радити любителям психологічних і соціальних експериментів.

Марина Пономарьова. У скляному лісі

Київ: Creative Women Publishing, 2023. — 196 с.

"У скляному лісі" – дебютна збірка оповідань Марини Пономарьової. Тут розгортається фантастичний сетинг, діють казкові героїні й герої та розкривають особливості жіночого досвіду. Цю збірку можна назвати феміністичними казками, що вибудовуються навколо болісних чи набридливих ситуації, з якими регулярно зіштовхуються жінки.

У назві зчитується з класичним феміністичним текстом "Під скляним ковпаком" Сильвії Плат. Скло тут виступає метафорою невидимості, крихкості, але також того, що може ранити. Водночас ліс – це звична казкова територія, а персонажі й персонажки оповідань Пономарьової є дуже казковими. Відхід від реалізму в книзі також сильно перегукується з тим, що жінки в суспільстві й культурі досі залишаються "казковими" істотами. Це загадкові створіння, які говорять не те, що думають, мають свою незбагненну логіку (або підставте інші стереотипи на свій смак).

Пономарьова пише легко, яскраво і влучно. Її образи міцно застрягають у свідомості. Неодмінно візьміть собі на примітку цю авторку, за розвитком її творчості буде цікаво спостерігати.

Володимир Діброва. Творчі люди

Чернівці : Книги – ХХІ, 2023. – 264 с.

Його нова книжка "Творчі люди" – збірка історій письменницького неуспіху і життєвих поразок. Незлостива, дотепна книжка, що спонукає поспівчувати аутсайдерам і осмислити потребу деяких людей у творчості.

Герої Діброви – це ті самі диваки, які оббивають пороги видавництв, закидають їх своїми шедевральними рукописами і ще й потім сталкерять редакторів. Що таке творчість для тих, хто не заробляє письмом, але до останнього носиться з ним як з писаною торбою? Показуючи своїх змучених муками творчості аутсайдерів, Діброва навіює співчуття до цих людей і розуміння їхніх дій. Творчість – це те, чого в тебе ніхто не забере. Це територія віри у власні можливості й у інше життя, яке нарешті мусить настати, коли ти допишеш той самий геніальний роман. Тобто це як прихід Царства Божого для вірян у силу мистецтва. До того ж більшість оповідань так чи інакше переплетені з пізньорадянським контекстом, в якому творчість – сама по собі територія втечі від сірої й безперспективної реальності.

Віра у власне письменницьке призначення – дивовижна облуда, що засліплює героїв книжки не гірше за славнозвісний опіум для народу. А збірка Діброви добре контрастує з масивом сучасних історій про "успішний успіх".  

Нонфікшн

Одед Ґалор. Подорож людства. Витоки багатства і нерівності

переклад Анна Марховської. – Наш Формат, 2023. – 272 с.

Що штовхає людство розвиватись і змінюватись? Чому одні країни є успішнішими за інші? На ці питання пробує відповісти Одед Ґалор, ізраїльсько-американський економіст, автор єдиної теорії зростання. 

За попередніх двісті років людство змінилося набагато сильніше, ніж за попередні століття. Мешканець давнього світу міг би знайти собі місце й роботу в 17 столітті, але до реалій 19 і 20 століття він би вже не зміг адаптуватись. Причину цього прориву Одед Ґалор шукає у першій частині "Подорожі людства", розглядаючи, через які зміни ми пройшли від свого зародження як виду. Якщо коротко, причина епохальних змін полягає в масовій освіті. Замість "інвестувати" в більшу кількість дітей, люди почали більше інвестувати в їхню освіту. Економічний розвиток припинив залежати від народжуваності. З’ясував це, автор у подальших главах аналізує, чому попри це людство не досягло й не може досягти рівності. 

Ґалор наводить чимало влучних ілюстрацій, які дозволяють зрозуміти економічну історію людства. Як протестантизм легітимізував збагачення і до чого це призвело? Чому господарі землеробських територій перешкоджали освіті її мешканців? Чому Британія вирвалась у своєму розвитку вперед, порівнюючи з Європою? Цікава праця, яка пояснює логіку багатьох історичних процесів і виводить з полону ідеологічних міфів.

Читайте також: "Книжка, яку я ніколи не хотів би написати": Олександр Михед видав хроніки болю і надії 

Олексій Зарецький. Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму

Київ: Прометей, 2023. – 432 с.

Алла Горська – українська художниця-шістдесятниця й одна з найважливіших українських мисткинь другої половини ХХ ст. Зараз ми маємо чудову нагоду ознайомитися з найповнішою біографією Горської, створеною культурологом і її сином Олексієм Зарецьким. Ця книжка – справжня подія у нашому культурному житті, особливо зважаючи на хвилю цікавості до всього українського мистецтва і перевідкриття для широкого загалу постатей масштабу Горської.

Як дитина двох видатних митців, Горської й Віктора Зарецького, Олексій чимало попрацював над тим, щоб розказати про своїх батьків, їхню епоху і над тим, щоб дослідити їхню творчість. Тож "Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму" – це не просто найповніше дослідження життя видатної шістдесятниці, це ще й унікальні свідчення Олексія Зарецького.

Епоха і її виклики викарбовуються у творчості митців. А життя Горської, як і всього її покоління, нерозривно пов’язане з опором тоталітаризму. Він, як ракова пухлина, проникав в дім, в середовище, в культурне й побутове життя шістдесятників, отруюючи його. Книжка Зарецького показує, як КДБ дискредитувало дисидентів, провокувало на ревнощі й підозри близьких людей, як сіяло плітки. Зрештою, як таємно вбивало українських митців, як це сталося зі Стусом, Симоненком і Горською.

Читайте також: Це читомо: перший роман про Крим, нонфікшн про любов та інші новинки, що варті ваших бібліотек