Це читомо: нова книжка Марії Матіос, сховане мистецтво і роман про скарби Довбуша

Щодня поруч з нами відбувається тисячі важливих історій. Ми ніколи б не здогадались про них, якби не література. Саме вона відкриває нам таємні дверцята в життя і серця інших людей.

УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд, який спеціально для нас зробили книжкові експерти з Читомо – в ньому є нова книжка Марії Матіос, нонфікшн про тираноборство, роман про пригоди карпатських духів та ще дещо.

Перекладна проза

Радек Рак. Легенда про зміїне серце

переклад Віктора Дмитрука. – Київ: Видавництво Жупанського, 2023. – 312 с.

"Легенда про зміїне серце" – це історія реального селянського повстання, написана в стилі магічного реалізму. Цей роман казковий за формою та іронічний за змістом, що додає в твір привабливу реалістичну гірчинку. А у 2020 році ця книжка здобула одну з найпрестижніших польських літературних нагород "Nike". 

"Легенда про зміїне серце" розповідає історію селянина Якуба Шелі, реального ватажка антишляхетського повстання на Західній Галичині. Якуб терпить побої та знущання свого пана Вікторина, закохується в дівчину з безбарвним волоссям, яка сіє магію навкруги, і мріє про те, щоб посісти панське місце. Те, що в реалістичному романі залишалося б нереалізованим бажанням, яке герой запиває горілкою і пробує реалізувати розбійницькими оборудками (згадайте Чіпку з класичних "Хіба ревуть воли…") у романі химерному стає можливим. Якуб має здобути собі зміїне серце (натомість власного, яке він необачно подарував коханій). І тоді герой і справді зможе посісти бажане місце в соціумі. Або це тільки йому так здається.

В цей роман майстерно вплетені казки про зміїний народ, відьомські історії, магічні трансформації та різноманітні химерні матерії. Але розповідаючи казкові оповідки автор і сам їх підважує – чого, мовляв, не розкажуть люди під горілкою, знайшли кому вірити.

Якуб Шеля в цій книзі не є героїчним народним месником. Він всерйоз слухає казки, які розповідає йому магічний кіт. Не сильно задумуючись іде на угоди з усіма можливими дияволами. Та й, забажавши бути паном, цей хлопець сам не відає, на що підписався. Якуб нагадує типового казкового молодшого брата, який вирушає в потойбічні світи суто зі своєї наївності. Проте філософського осмислення сили бажань, соціальної несправедливості чи того, що таке насправді бути паном і хамом, в цій книзі не бракуватиме.

Для українських читачів цей роман має додаткову магію. Повстання Якуба Шелі римується з рухом опришків і діяльністю Довбуша. А поява єврейських злих духів диббуків, відьмацтво та інша чортівня за своєю природою цілком споріднені з українською демонологією. Герої навіть заїдуть на якийсь час до Львова, не кажучи вже про присутність в книзі то тут, то там русинів. Тож "Легенда про зміїне серце" нагадує криве магічне дзеркало, в якому відбивається українська реальність 19 століття. 

Лорен Ґрофф. Матінка

переклад Лілії Александронець. – Харків, Віват, 2023. – 256 с.

В культурі середньовіччя жінкам було відведено другорядні ролі. Максимум, що вони могли – бути об’єктами куртуазної любові-поклоніння. Американська письменниця Лорен Ґрофф, авторка популярного роману "Долі й фурії", перекладеного українською, вирішує повернути середньовічним жінкам владу. Її роман "Матінка" показує жіночий світ середньовіччя, світ абатства, в якому немає місця й потреби в чоловіках.

Головною героїнею "Матінки" є пріореса Марі, вона ж Марі де Франс, одна з найвідоміших середньовічних поеток 12 століття. Про цю жінку є дуже мало реальної інформації, що дозволяє Лорен Ґрофф досхочу фантазувати про ідентичність і амбітність цієї постаті. Ми зустрічаємо Марі в той момент, коли вона прибуває до абатства. 17-річна дівчинка, яка кілька років прикидалась власною матір’ю, щоб в неї, як в байстрючки, не забрали маєток. Некрасива, надто висока та ще й надто освічена. Ба більше вихована в найкращих феміністичних традиціях сміливими жінками, в яких є щось від амазонок. Марі прибуває до бідного абатства, яке вона поступово доведе до розквіту.

Лорен Ґрофф створює своєрідне царство амазонок на території середньовічного монастиря. Це ідеальний жіночий світ, який чудово функціонує без патріархальних втручань. Жінки монастиря навчаються самі себе забезпечувати, зокрема створюючи скрипторій і пропонуючи значно дешевші послуги переписувачок, ніж послуги переписувачів-чоловіків. Крім того, Марі у книзі закохана у свою королеву, Елеонору Аквітанську. Все, що робить пріореса задля хорошої слави абатства, вона робить з бажання бути поміченою Елеонорою.

Марта Веллс. Щоденники вбивцебота. Всі системи: небезпека

переклад Анатолія і Катерини Пітик. – Харків: Жорж, 2023. – 152 с.

Книжкова серія американки Марти Веллс "Щоденник вбивцебота" здобула одразу три головні премії з фантастики – Hugo, Nebula і Locus. А отже, не звернути увагу на український переклад цих книжок просто неможливо.

Перша книжка серії розпочинає історію бота, що хакнув свій модуль контролю. Він не бездумна й бездушна машина, а істота доволі таки сором’язлива, що складно переживає близькість з людьми, своїми клієнтами. Він мріє про чергову порцію нових серіалів, всіма засобами уникає спілкування з людьми і намагається з’ясувати, що сталося в його минулому і хто винний у різанині, яку він влаштував. А паралельно цей герой виконує функції охоронця людей. От тільки чи захищає він їх тому, що так запрограмований, чи вбивцебот обирає це сам?

Світ "Щоденника вбивцебота" – майбутнє, в якому всім заправляють корпорації. А ми як читачі бачимо цей світ з позиції ботів. Чим вони займаються, поки не мають виконувати людські команди? Як вони розуміють людей? Чи можуть ці створіння мати права, ідентичність і точку зору? Не занурюючись в глибокі філософські питання Марта Веллс штовхає нас до роздумів про те, що взагалі таке ідентичність, як працює мислення, чим люди відрізняються від популярного нині штучного інтелекту? Тож проблематика цієї фантастичної серії перегукується з класичним питанням фантастики "чи мріють андроїди про електричних овець". 

Українська проза

Марічка Крижанівська. Танго з духами

Львів: Видавництво Старого Лева, 2023 –  256 с.

"Танго з духами" – захопливий пригодницький роман про авантюрний Львів 1930-их, золоту лихоманку Довбушевих скарбів та фантастичний світ прадавніх карпатських духів. Якщо свого часу в "Тінях забутих предків" Коцюбинського вам бракувало інтриг і динаміки, "Танго з духами" – чудова нагода дати гуцульським сюжетам другий шанс.

Цей роман складається з двох сюжетних ліній. Перша відбувається у прадавні часи у світі духів. Тут триває кривава помста і боротьба за владу. Вічні духи, як і люди, відчувають біль, зрадженість, любов і ненависть. От тільки сила робить емоції цих демонічних істот небезпечними для світу. Арідник, Блуд, Нічниця й багато інших карпатських персонажів ведуть боротьбу не на життя, а на смерть. А друга лінія відбувається у світі людей в 1930-ті. Професор Львівського університету вирушає на пошуки скарбів Довбуша в компанії акторки вар’єте, її неповнолітнього брата і художника з явною пристрастю до чарки.

Як і новий фільм "Довбуш", це роман приваблює своєю гостросюжетністю й цікавістю до карпатської культури, історії й міфології. Ця книжка чудово підходить для читання у відпустці, коли ви проїжджатимете Ворохту, Криворівню, Писаний Камінь, Терношорську Ладу та інші відомі гуцульські локації. "Танго з духами" населяє популярні туристичні місця захопливими сюжетами й додатковими сенсами. А дух старого Львова в цій книзі перегукується з атмосферою авантюрних романів Юрія Винничука.

Що цікаво, Марічка Крижанівська насичила свій світ маловідомими персонажами реального Львова 1930-их. "Ябцьо-джаз", що грає музику в цій книзі – реальний львівський гурт. Та й мольфар Нечай, що епізодично з’являється в романі, – популярна серед шанувальників карпатської магії постать. А львівська компанія золотошукачів наприкінці виявляється не абиким, а борцями за українську незалежність. 

Юлія Мак. Толіки

Київ: Лабораторія, 2023. – 232 с.

"Толіки" – ковток ностальгії за дитинством і підлітковими роками у світі, сповненому безтурботності. Це яскрава подорож у час 90-их і ранніх нульових з його жуйками, серіалами й музикою на касетах.

Героїнею цього роману є Ірка, яка щоліта приїжджає з Луцька до своєї бабці в село на Львівщині. В селі на неї чекають неймовірні пригоди з її старшими братами, яких дівчина узагальнено називає Толіками. Разом вони витоптують собі в кукурудзі халабуду, переживають перші закоханості й перші розчарування. А ще як відповідальні старші брати, Толіки вчать Ірку найважливішого й опікуються нею. Наприклад, оберігають її на сільських дискотеках і вчать, як пити алкоголь (і чому його не варто змішувати).

Атмосфера літніх канікул – це здебільшого матеріал для дитячої й підліткової літератури. Проте ця тема трапляється і в дорослих книжках. Скажімо, в популярному романі Євгенії Кузнєцової "Спитайте Мієчку" жінки тікають у сільське життя, щоб пожити трохи без дорослих міських проблем під крилом люблячої бабці й дитячих спогадів. Так чи інакше, а за селом закріплюється статус ідилічного місця.

Книжка Юлії Мак – це історія, майже повністю позбавлена тригерів сучасності. Вона занурює в ті безтурботні часи, коли найбільшою проблемою були натерті чоботами ноги і справи сердечні. Це безжурний сон літньої сільської ночі, в якому ніщо не натякає на війну аж до останньої сторінки. Вдихнути на повні читацькі груди цю ідилічну атмосферу сьогодні, у світі постійної тривоги і тригерів, – безцінне задоволення.  

Марія Матіос. Мами

Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2023. – 288 с.

Марія Матіос – авторка культової "Солодкої Дарусі" й одна з найпопулярніших сучасних українських авторок випустила новий роман. "Мами" – це книжка про матерів, які втратили своїх дітей. Кілька років тому загинув син Марії Матіос, і книжку присвячено його пам’яті.

Це книга-голосіння, яка оголює страшний біль. Цей біль змушує жінок, як в народних піснях, каменіти, перетворюючись на живі статуї. "Мами" розповідає історії 5 матерів. Найбільшої за обсягом частиною цього роману є історія мами Сидонії. Вона сільська медсестра, мати-одиначка, син якої пішов добровольцем на початку російсько-української війни. Сидонія переживає справжнє пекло, коли дзвінки від сина припиняють надходити, а знайти будь-яку інформацію про нього виявляється майже неможливим.

Це складний текст, який показує, яким жахом для близьких виявляється отримати справу про смерть сина, написану канцелярською мовою. Як складно жити у світі, який рухається далі, коли твоє горе застеляє собою весь світ. Як повільно ми як суспільство вчились називати війну війною і говорити про неї, натомість маскували реальність за евфемізмами, а проблеми – за розважальним контентом. Мама Сидонія проходить всі стадії горювання й прийняття втрати сина. І врешті шукає свій шлях далі, намагаючись допомогти живим бійцям з ПТСРом.

Жодна книжка не може полегшити біль від втрати. Не може це і роман "Мами", який є лементом від втрати дитини. Але ця книжка нагадує бути чуйними до тих, хто навкруги. І не лізти в душу матерям з недоречними словами, порадами чи байдужістю. 

Нонфікшн

Олеся Хромейчук. Смерть солдата. Історія, розказана його сестрою

Київ: Віхола, 2023. – 200 с.

"Смерть солдата" – документальна книжка історикині Олесі Хромейчук про її брата Володимира Павліва, який пішов добровольцем на фронт і загинув у 2017 році. Ця книжка є сильним зразком документалістики європейського рівня. Її авторка ретельно нотує всі події, переживання й рефлексії, з якими їй довелось зіштовхнутись від початку російсько-української війни.

Олеся Хромейчук з підліткових років проживає за кордоном, тож початково ця книжка публікувалась для західної аудиторії. В 2021 році перша версія книжки вийшла в німецькому видавництві "ibidem", а в 2022 – в британському "Monoray". Це видання відповідає на цікавість Заходу до України. А мова "Смерті солдата" є мовою західної аудиторії. Наприклад, Олеся Хромейчук розповідає, що сама довгий час вважала волонтерство шляхом до бездіяльності держави. Або ж вона описує, як хотіла переконати брата в жодному разі не йти на війну. Ці слова можуть звучати обурливо в українському просторі, бо не є звичним нам способом говорити про волонтерство чи війну. Проте вони є щирим оголенням переживань авторки. І саме завдяки цим словам стає зрозуміло, як війна і смерть брата змінили погляди авторки на світ та її переконання

У цій книзі Олеся Хромейчук багато розмірковує про способи говорити про смерть та війну. Читаючи некрологи, написані про її брата, вона зауважує, скільки спотвореної інформації потрапляє туди і як ці неточності й помилки множаться в геометричній прогресії. Про військових людей пишуть як про тих, кому було що втрачати. Не лише життя, а й родину, престижну кар’єру, життя за кордоном. Смерть заведено героїзувати, а останні миті й слова військових набувають особливого й майже сакрального значення. Тоді як дійсність інша. Авторка ділиться, що останнє, про що говорив її брат перед смертю – це відпустка, а останніми його словами була лайка.  

Це потужна і дуже важлива книжка, яка однаково промовляє і до західної аудиторії, і до українців. "Смерть солдата", як і інша цьогорічна новинка "Позивний для Йова" Олександра Михеда – це глибока документальна література про війну, якої ми потребуємо.

Алдо Андреа Кассі. Убити тирана

переклад Ганни Залевської. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2023. – 184 с.

Феномен тиранії й тираноборства має кількатисячну історію. Як західна цивілізація почала засуджувати тиранію? Чому для вбивць тиранів не передбачена юридична кара? І чому тирани досі існують? Із цими питаннями розбирається викладач юридичної антропології та історії права Алдо Андреа Кассі.

Книжка "Убити тирана" розглядає історію тиранії та тираноборства від античності й до наших днів. Початково в давньогрецькому світі слово "тиран" не мало сучасного негативного забарвлення. Але тиран стрімко набирав рис східного деспота, тобто постаті, що в грецькій культурі була за визначенням супротивником і ворогом античної демократії та цивілізації. Зокрема Геродот у своїй "Історії" розповідає про лідійського царя Гіга, тиранія якого стала наслідком жадоби до панування. Ця жадоба пробуджувала тваринний бік людини, схиляла віддаватись своїм слабкостям. Водночас визначальною рисою тирана є страх бути усуненим супротивником. Тож тираноборці у цій схемі постають позитивним персонажем, бо вони стають захисником демократії, зокрема демократичної передачі влади.

Центральною і пізніше архетипною історією тирановбивства стала історія вбивства Брутом Цезаря. Пізніше, в середньовіччя, політичні вбивства набували сенсу цезаревбивства. А зображення Брута в 16 столітті було знаком боротьби проти тиранії за свободу. Тож ця історія стала знаковою для всієї західної цивілізації на довгі століття.  

Діана Клочко. Сховане мистецтво

Київ: ArtHuss, 2023. – 288 с.

Українському мистецтву систематично не щастило бути побаченим, пізнаним і оціненим. І це стосується не лише часів Російської імперії та СРСРу, коли все українське заборонялось, принижувалось і нищилось. Сьогодні далеко не всі мистецькі твори доступні для огляду українців. Що ховають від широкої аудиторії музеї та колекціонери? І як зробити українське мистецтво видимим? Про це розмірковує мистецтвознавиця Діана Клочко у своїй новій книзі "Сховане мистецтво".

В цьому виданні читачі побачать мистецькі об’єкти, які ніколи не експонувались в музеях, а також зможуть прочитати експертні коментарі до них. "Сховане мистецтво" відкриває нам нові сторінки українського живопису, показує, як музейники й колекціонери працюють з незнаним мистецтвом і пробують знайомити глядачів із ним. Наприклад, книжка розповідає, як художник Олександр Ройтбурд оновлював простір Одеського художнього музею. Як вводив в обіг мистецтво 1990-их, особисто знайоме художнику, але раніше не експоноване. Як поєднував в одному просторі різних митців, щоб вони заговорили до нас. Ця книжка подає цікаві розмови з експертами в галузі мистецтва – галеристом Павлом Гудімовим, професоркою Тамілою Печенюк, живописцем Петром Бевзою та багатьма іншими.

Читайте також: Це читомо: русифікація українців, сексуальність середньовіччя та історія для дорослих