Доросла розмова про дитинство, 90-ті та колоніалізм. В кінопрокат виходить док "Фрагменти льоду"

9 січня в український прокат виходить вельми особливе кіно. Його основа – особистий відеоархів Михайла Стоянова, відомого фігуриста ансамблю "Балет на льоду". Він знімав його між 1986 і 1994 роками у своїх закордонних поїздках. А також фіксував, як зростає його донька Марія, яка з ним у ті гастролі не їздила.

Власне, Марія Стоянова і є режисеркою фільму "Фрагменти льоду". Вона створює любовний лист до своєї родини, ретельно спостерігаючи задокументоване минуле. І міркує над тим, як формувалася ідентичність людини в процесі звільнення від тоталітарної несвободи.

Кінокритикиня Соня Вселюбська аналізує, як Марії Стояновій вдалося зробити один з найцікавіших документальних фільмів про українську ідентичність. Соня рекомендує його до сімейного перегляду – ходіть в кіно разом з батьками і ось чому.

Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!

"Фрагменти льоду" – це фільм-есей, зібраний із сімейних архівів однієї української родини, голова якої ковзав льодовими аренами світу. Це Михайло Стоянов – фігурист київського ансамблю "Балет на льоду", у якого зʼявилась відеокамера "водночас з донькою", про що нам повідомляє закадровий голос режисерки фільму Марії Стоянової.

Фільм змонтований з 15-ти відеокасет, які Михайло назнімав в період з 1986 по 1994. З цих касет Марія склала любовний VHS-колаж, монтуючи те, що потрапляло у фокус тата – гастролі далеко від дому та зростання доньки.

Під час подорожей, оператора-любителя цікавила щойно відкрита радянському оку закордонна екзотика. Михайло детально знімає буденність вулиць, яскраві прилавки магазинів, та наводить фокус на своє зображення в дзеркалі, закриваючи своє обличчя камерою. У той час як Марія вглядається в те, що залишається поза кадром чи по його кутках. 

Переважну частину фільму займають записи закордонних виступів ансамблю. "Балет на льоду" блискуче виконує номери у красивих костюмах, подорожуючи світом у веселій компанії – складається ідеалізована картинка свободи й веселощів. Однак цей шарм розвіюється, якщо придивитися уважніше до змісту програми: українські артисти виконують велике різноманіття номерів, заснованих на національних танцях народів Радянського Союзу.

Раптом приваблива ілюзорність набуває сюрреалістичного відтінку. Марія зупиняється на цих моментах, зауважує на їх перформативності, змушує замислитись, як під розважальним льодовим шоу приховується колоніальний цирк. Лід стає майданчиком для гри у різні національні ідентичності, відкриваючи потроху секрети конструювання образу української культури під гнітом радянщини. Синтезуючи погляд тата з 80-90х та свій особистий з сучасності, Стоянова виходить далеко за межі аналізу минулого, та показує чим саме воно релевантне зараз.

"Фрагменти льоду" – це комплексний діалог про постколоніальну України. Хоча цей термін сьогодні використовують занадто часто – у цьому випадку він є необхідним. Стоянова є дипломованим культурологом і соціальним антропологом. Академічні інтереси поєднані тут з талановитою роботою з відеоархівами, чуйністю і уважністю.

Коли робота з архівами виходить на перший план у документальному кіно тієї чи іншої країни – це свідчить про колективне прагнення перевизначення, бажання подивитись на своє минуле під іншим кутом, із призми нового досвіду. Але в цьому випадку це не просто академічне прагнення. Стоянова відверта, вона подає архів як щось глибоко особисте, з іронією та, водночас, із великим співчуттям до батьків і до себе.

Її роздуми стихають коли у відео тата його герої торкаються політичних тем. Це уважно слухає не лише Марія, а й сам тато, наближаючи камеру до облич співрозмовників.

Марія Стоянова будує свій фільм на формальних і символічних контрастах. Подекуди ці контрасти очевидні, як от режисерка змінює тональність голосу, зачитуючи офіційні радянські накази, що зобовʼязували посилити російську тему у виступах чи "бути обережніше з сучасним".

Втім, ця ідеологія тріскається як той самий лід. З приходом 1991-го задокументована реальність колапсує навіть без втручальних рефлексій Марії. Колективна застиглість починає танути, і наступає момент істинної свободи з новими викликами – здобуття свободи є лише початком тривалої роботи самовизначення.

Девʼяності, як показує "Фрагменти льоду", це не лише про пошуки ідентичності, а й про те, як ці часи вплинули на феномен батьківства. Зокрема, у фільмі відчувається неабияке бажання наблизитись до фігури батька, сповна зрозуміти його досвід.

Під час перегляду виникає цікавий парадокс: Михайло водночас присутній та відсутній в її житті. "Тато постійно був на гастролях", – повторює Марія. Тому існує щось особливо привабливе і зворушливе в тому, як фільм є сполучним елементом між маленькою Марією та юним Михайлом.

Цей аспект батьківства повертає нас до міні-хвилі українських ігрових фільмів про 90ті і про дорослішання: "Ти мене любиш", "Назавжди-Назавжди", "Я і Фелікс". Справедливо зауважувалось, що колективне повернення на 30 років тому співпало з повномасштабного вторгнення не випадково і є додатковим вікном для обʼєднання поколінь.

У 2024му ця тема посерйознішала і перекотилась у документальне кіно: одразу кілька режисерок звертаються до особистих архівів девʼяностих, на яке припало їх дорослішання. І простежують, як колоніальне минуле пов’язане з повномасштабною війною в сучасності. У фільмах "Трішки Чужа" Світлани Ліщинської, "Фото на памʼять" Ольги Черних і нарешті "Фрагменти Льоду" Марії Стоянової героїні дивляться на себе й близьких та перевизначають своє минуле через призму досвіду повномасштабної війни.

Власне, з течією фільму, Стоянова все впевненіше говорить про вторгнення, і врешті згадує Сєвєродонецький "Льодовий Палац", знищений російськими військами на початку вторгнення.

Відчуття постійного руху, прагнення до перевизначення та готовність без остраху наражатися на питання, що здаються тупиковими – найбільші цінності цього фільму. Він спонукає до аналізу діалогу між особистим та національним і усвідомленню, наскільки динамічною є українська ідентичність.

Фільм вшановує унікальність культурних процесів кожної епохи й не боїться зазирнути у прірву між її поколіннями. І це надає простір для глибшого розуміння досвідів 1990х та 2020х.

Дитяча цікавість Марії, комбінація поглядів маленької себе зі свідомими рефлексіями дорослої, випромінює виключну впевненість та надію.