Пастки "російського авангарду". Відповідь на рецензію Financial Times щодо виставки "В оці бурі"
Більшовицький переворот в Росії 1917 року не є висхідною подією українського авангарду. З листом про це Тетяна Філевська – мистецтвознавиця та креативна директорка Українського Інституту – звернулась до Financial Times.
Він став її відповіддю на статтю видання, що була присвячена виставці українського авангарду "В оці бурі" в Королівській академії мистецтва у Лондоні. УП.Культура має можливість оприлюднити лист. Англійською ви можете знайти його на англомовній версії Української правди.
Пишу вам у зв'язку з оглядом "Яскраві утопії та гіркий провал на виставці українського модернізму в Королівській академії мистецтв" Джекі Вуллшлегер від 29 червня 2024 року.
Безумовно, чудово, що рецензія на українську виставку потрапила до FT. Це одна з небагатьох статей про культуру України в одному з провідних світових медіа. І це прагнення дізнатися більше і зрозуміти краще не може не вітатися і не цінуватися. Особливо враховуючи, що українська культура є однією з мішеней російської армії у їхній жорстокій війні (яка нещодавно була визнана ПАРЄ та ОБСЄ частиною агресії геноциду). Поширення інформації про неї – це підтримка відважного опору України.
Звичайно, завжди складно працювати з новою і відносно невідомою темою, якою є українська культура. І зрозуміло, що потрібно докласти багато зусиль, щоб усунути пастки і боротися зі стереотипами, нав'язаними москвоцентричним поглядом на регіон. Зокрема, і пастки російської інтерпретаціії історії на таких виставках, як "Революція: Російське мистецтво 1917–1932" в тій же Королівській академії.
На деякі з цих пасток я, власне, і хотіла би звернути вашу увагу.
1. Пастка "російська революція"
Авторка вважає, що виставка мала проілюструвати, як російська революція надихала і формувала всіх художників колишньої імперії. І тут є кілька моментів, з якими варто не погодитися.
Поняття російської революції є некоректним, якщо ми говоримо про більшовицький переворот 1917 року і подальшу окупацію низки незалежних держав, у тому числі України, що виникли після розпаду Російської імперії. Протягом 1917–1921 років Українська Народна Республіка була створена завдяки вільному волевиявленню українців, які нарешті звільнилися від багатовікової імперської колонізації.
Але навіть для художників, яких у Москві та Петербурзі називали авангардистами, події 1917 року не мали вирішального впливу. Всі головні інновації в мистецтві відбулися роками раніше.
Навіть "Чорний квадрат" Малевича був виставлений у 1915 році, і це було одне з останніх відкриттів.
Більшовики використовували потенціал авангардного мистецтва для комунікації з масами. А марксистсько–ленінська ідеологія вимагала, щоб мистецтво було залежним від політичних подій (і ніколи не навпаки).
Цей зв'язок так званої революції з авангардним мистецтвом останнім часом просувався публічною дипломатією Російської Федерації, включаючи низку виставок у найбільших музеях світу. Зокрема, і в Королівській академії мистецтв. Їх уможливило щедре нафтогазове фінансуванню, що надходить з державних джерел РФ або від найближчих соратників Путіна.
2. Пастка "російська ідентичність"
Схоже, що другим завданням авторки статті було атрибутувати українських художників російськими, ігноруючи будь-які інші ідентичності, які вони мали. Під час перерахунку представлених на виставці художників, ми читаємо, що, окрім зв'язків з Україною, всі вони працювали в "Москві, Санкт–Петербурзі та інших містах". За словосполученням "інші міста" ховаються Париж, Мюнхен, Нью–Йорк, Берлін, Варшава, Стамбул тощо.
Чому назвати два російських міста важливіше, ніж десяток міст Європи та США? Для багатьох художників, представлених на виставці, Росія не відігравала жодної ролі: як для Бойчука, який зробив свою кар'єру в Парижі, або для Богомазова, Єрмилова та Архипенка, які навчалися один рік у Москві, а решту життя провели в Києві та Харкові або в Європі/США.
Немає особливої потреби наголошувати на російських зв'язках.
Але варто згадати, що в Російській імперії багато професійних художників не мали вибору, де навчатися чи працювати, оскільки імперія не дозволяла здобувати вищу художню освіту у своїх провінціях, у тому числі й в Україні.
Це був спосіб висмоктувати таланти, а також тримати під контролем прагнення до суверенітету, оскільки місцеві інституції давали більше свободи у самовираженні. Ось чому такі художники, як Малевич, мусили їхати до Москви/Петербурга або до Європи, а не до Києва, якщо вони хотіли отримати професійну мистецьку освіту.
3. Пастка "російський авангард"
Авторка посилається на термін "російський авангард" і припускає, що він охоплює митців з усієї колишньої Російської імперії, а також збирає художників різних культур, у тому числі й України, під егідою російськості. Якщо цей термін стосується явища з усієї імперії, то правильніше було б назвати його імперським або російсько-імперським авангардом.
Виставка в Королівській академії мистецтв була проведена, зокрема, і для того, щоб критично поглянути на це проблематичне поняття, яке так мало обговорюється в західних академічних колах та мистецькій спільноті.
Те, що спільна українсько-британська кураторська група привезла її до Королівської академії мистецтв, є великим кроком вперед у цій дискусії.
Навіть якщо ми обговорюємо терміни "український авангард" vs "авангард в Україні", ми повинні пам'ятати, що українські митці того часу обирали українську мову як мову літератури і театру, а також захоплювалися гаслом Миколи Хвильового "Геть від Москви!".
4. Пастка незнання
Кілька фактів кидаються в очі. Шагал не має жодного стосунку до виставки і до українського мистецтва. Його цитують без жодних підстав.
Малевич навмисно датував свої ранні полотна, створені наприкінці 1920-х років пізнішими датами, бо він стверджував ніби історія станкового живопису закінчилася. А також через те, що йому потрібно було відтворити свої роботи для персональної виставки в 1929 році, в той час як більшість його ранніх робіт застрягли в Берліні. Шарлотта Дуглас дослідила цей феномен.
Бойчука розстріляли через звинувачення в націонал-буржуазних поглядах, а не за формалізм. Екстер прожила 35 років в Києві.
Існують різні причини глобального незнання щодо того, чим є українська культура: колоніальне становище в Російській імперії та СРСР, тривала політика Росії, спрямована на знищення та применшення української культури, привласнення української спадщини та талантів, російська монополія на представлення регіону. І не в останню чергу російська дезінформація.
Висвітлення мистецтва з України є важливим актом підтримки та солідарності, а також інструментом для перевірки власних колекцій, як державних, так і приватних, на предмет наявності в них об’єктів, що маркуються як російські, але насправді є частиною української спадщини.
Українська культура може багато чого дати світові та додати до глобального порядку денного. Попри всі виклики та руйнування, вона вижила і продовжує продукувати смисли та об'єднувати творчих людей. Є відповіді на європейські та глобальні проблеми, які можна знайти, є рішення, яких можна досягти, пазли, які можна скласти – якщо відкрити знання, досвід і смисли, якими може поділитися українська культура. У той час як все російське залишатиметься під суворими санкціями ще не одне десятиліття.
Ця розмова про українську культуру тільки почалася. Сподіваємося, що ця тенденція переросте в більш регулярне висвітлення і навіть, хотілося б, у співпрацю з українськими авторами та місцевою мистецькою спільнотою.
Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту спеціально для УП.Життя.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.