Роботи танцюють. Дослідження Місяця і висока кухня в прифронтовому місті

Робот танцює під бубон і дерев’яну флейту зі шматка деревини з Рогані — так закінчується один із випусків авторської програми Сергія Жадана "Говорить Харків" на Радіо Хартія. Ця сцена, якої ми не вигадували навмисне, — влучна візуальна метафора Харкова часу великої війни. Ми складаєм наше виживання буквально з надії і палок — і водночас розвиваємо високі технології, фундаментальну науку й мистецтво.

Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!

У НДІ астрономії Харківського національного університету імені Каразіна спостерігають за ворожими супутниками, вивчають астероїдну загрозу, чорні діри та взаємодіють із NASA в програмі повернення людини на Місяць, Artemis.

Чугуївська спостережна станція з її телескопом була окупована росіянами в квітні 2022 року. Так само як і УТР-2, найбільший в світі радіотелескоп декаметрових хвиль, який належить іншій харківській науковій установі — Радіоастрономічному інституту НАН України. Розділ про окупацію телескопа в Вікіпедії містить такий рядок: "В підвалі російські солдати, ймовірно, облаштували бункер і спали прямо на когерентно-оптичному процесорі зображень, — національному надбанні України, на якому були виконані піонерські роботи зі спекл-інтерферометрії". З обсерваторії і бібліотеки росіяни зробили тир, використовуючи як мішені й неймовірно дороге обладнання, й книжки. Ще одна абсурдна і точна метафора цивілізаційної війни між варварством і світом розуму.

До слова, найбільший український телескоп досі знаходиться під окупацією: він розташваний у Кримській астрофізичній обсерваторії, КРАО. Тож наукова система, яка витворювалась як цілісна й взаємопов’язана, нині сильно розірвана.

З професором Вадимом Кайдашем, очільником НДІ астрономії, я познайомилась у 2019 році, коли ми шукали неочевидні локації для мистецьких проєктів Другої національної бієнале молодого мистецтва. Тоді Вадим сказав просту й зворушливу річ: "Я не дуже знаюся на мистецтві… Але мені здається, дуже добре розумію, про що ви. Бо й ви, митці, й ми, астрономи, робимо те саме: дивимося у небо". До речі, з трьох молодих астрономок, з якими я знайома, одна — скрипалька, друга — поетка. В ефірі "Говорить Харків" професор згадує, що коли на початку вторгнення Харків не світився, він "побачив це глибоке чорне небо з зорями і подумав: небо наше, небо залишається над нами".

Професор Кайдаш розповідає, що під час війни ворожих угрупувань супутників над територією України стало дуже багато; але є і друзі, які допомагають супутниковими даними. Вчені спостерігають і за тими, й за іншими. Серед інших досліджень, які мають прикладне значення, — розвідка поверхонь. Астрономи вчаться виявляти за допомогою супутникових даних руйнування поверхні планети штучними факторами. Ці дослідження можуть бути адаптовані до аерокосмічних спостережень і за поверхнею Землі: вибухи, землетруси, штучні чи природні зміни структури поверхні. По суті, це дає відповідь на питання "хто тут був і що робив?"

Якщо не жити в Харкові, звучить сюрреалістично: не так давно професор Кайдаш подав на конкурс державної підтримки проєкт обладнання місячної бази, однією зі складових якого є пошук джерел термоядерної енергетики. А ще став співавтором англомовного фундаментального дослідження "Оптика Місяця", разом із харківським-таки професором Шкуратовим та американцем Гордоном Вайденом. Це також наш голос у світі, ознака інтелектуальної потуги країни. А ще харківські астрономи консультують південно-корейських. А ще працюють над створенням наукових парків та центрів користування колективним обладнанням. А ще… Послухайте цю розмову за нагоди, це 15 хвилин, які назавжди витвережують від припущень про "Харків тепер — глухий кут", на які ми вже майже навчилися не реагувати.

Сергій Жадан і Вадим Кайдаш жартують, що колись на Місяці буде Харківський мікрорайон. А чому б, власне, ні? Незгірша буде діаспора. І будуватимуть цей район вадимові випускники, які нині є докторами філософії в Італії, Німеччині, Сербії, або студенти, які зараз, може, вчаться де-інде, але планують повернутися в Україну. Маршрут "Харків–Місяць": ми можемо мріяти й про таке.

Ще один гість того ж ефіру — людина, яка регулярно робить мене щасливою: Микита Вірченко, засновник ресторану "Трипіччя", який відкрився влітку 2022 року. І бачить Бог, його кухня — це космос! Та й відкрити "дослідницький ресторан високої кухні" в розпал вторгнення, — щось майже співмірне з аерокосмічними дослідженнями. "Дослідницький" — бо Микита й колеги досліджують традиційну українську кухню — не лише для пошуку рецептів, а й для кращого розуміння культури: "чому в нашій кухні з’являються ті чи інші страви, звідки вони пішли?". Рецептуру адаптують до сучасних смаків і можливостей травлення, але наполягають: жодного космополітичного імбира. Про "високу" теж не перебільшую: я ще не бачила жодного іноземця, який би не закінчив тут вечері криками "Це ж Мішлен!!"

Квартал, де розташований ресторан, змушує задумуватись про розкіш харківського архітектурного модерну, потенціал джентрифікації, зупиненої війною (втім, не до кінця: за пару кварталів звідти у будівлі старої друкарні розвивається новий артцентр), і необхідність остаточно позбутися Московського патріархату.

Час до часу посуд в ресторані б’ється від близьких прильотів, тоді Микита знову йде на блошиний ринок і поповнює запаси. Я особливо тішуся місцевому Будянському фаянсу.

Віднедавна у "Трипіччі" є й коктейлі. Мій улюблений — інтерактивний "КАБ на Белгород". Що може бути приємніше, ніж крикнути серед вечері "Шість КАБів на Белгород!" — і відчувати, як воно там горить, "нравиться".

У коктейльній карті — "Слобожанська Швейцарія", "Захід сонця на Конституції" та "Саржин рай". Назви вигадувала Саша Кісель, моя 25-річна подруга, яку 24 лютого 2022 року я вивезла з Харкова і за три тижні лишила в Хмельницькому. Рік у Хмелі, два у Львові, й акурат в двадцятих числах уже цього лютого Саня повернулася до Харкова, бо "Скільки можна, ти ж без мене вип’єш весь буряковий квас у Микити". Комусь це звучатиме дико, але у мене в момент її повернення було відчуття, ніби війна — скінчилась.

Якщо поява нових гламурних барів у Києві, з пафосними презентаціями й "Белліні" в високих келихах, викликає відчуття тотального зламу етики, то коктейль "Криваве забазарєво" у місті, яке живе на межі, п’ється як божа роса і символізує нашу категоричну відмову впадати в розпач. Тим паче, коли його роблять люди, які всю весну 2022-го годували військових і продовжують підтримувати наші Сили Оборони.

До речі, про військових. Іще один гість Радіо Хартія, Математик, командир підрозділу наземних роботизованих комплексів бригади "Хартія", на питання Жадана про те, чи стануть реальністю штурмові роботи, яких ми бачили в дитинстві в "Термінаторі", примружує око і каже щось на кшталт: "Ну… Точно таких до літа не встигнем". Роботи вогневого ураження, дрони, обладнані турелями з гранатометами, насправді існують уже, як і мінувальники які скидають міни для захисту лінії оборони там, де люди не можуть це зробити фізично. Втім, найбільш перспективним напрямком Математик вважає логістичний: "Облаштування позицій, копання окопів — може не виглядає так красиво, як вогнева підтримка, але ефективність у дрібній логістиці страшенно важлива".

Цієї зими "Хартія" провела місію з використанням виключно роботизованих систем. Я слухаю Математика і думаю про Ілона Маска, про два докорінно різні вектори підходу до розвитку технологій. Хочеться вірити, що в світі, де все частіше звучить поняття "технофашизм", усе ж переможе наш вектор, де головна мета розвитку технологій — зберегти людські життя і природні ресурси, мінімізувати втрати. До речі, дрони, створені для воєнних дій, мають величезну перспективу застосування і в цивільному житті: в роботі ДСНС, пожежників, служб розмінування.

Жадан і Математик говорять про те, що в країні, де немає серйозного автопрому, за нормальних умов масове виготовлення таких дронів було б неможливим, але нині є середовище, є багато і запиту — і зацікавлених інвесторів та інженерів.

Мостом між точними науками й гуманітарними — архітектура. І тут Харків, як і сто років тому, знову на вістрі пошуку відповідей на питання: як наш міський простір мусить відповідати реаліям нового життя, зламу світу? Архітекторка Ольга Клейтман в рубриці "Харківська таблиця множення" ставить питання про пам’ять і відновлення. Про те, чи можна починати відбудову символічних будівель (таких, як зруйнована російськими ракетами будівля Харківської ОДА), — до здобуття перемоги і розуміння її структури. Чи можна проводити архітектурні конкурси, в яких іноземці без розуміння контексту взяти участь можуть, а частина наших талановитих архітекторів – ні, бо вони на фронті. Розповідає про способи облаштувати навчання дітей у сховищах в умовах перманентної загрози так, щоб при цьому не позбавляти ні сонячного світла, ні зелені. Все це варте окремої розповіді.

Про що іще сьогодні "Говорить Харків"? Про квадратну піцу і театральні прем’єри — а в цьому змученому місті час до часу можна побачити дві нові театральні вистави за тиждень. Про екоцид і необхідність зафіксувати його в міжнародному законодавстві. Про те, чи варто виходити заміж за хлопця, який дарує тобі робот-пилосос на день народження. Про Брехта, Курбаса, Соломію Крушельницьку й "Мадам Батерфляй". І знов про дітей, які в часи війни є особливо вразливими.

Зрештою — про любов, яку ще належить переосмислити. Наталя Денисова, головна художниця Харківського театру ляльок, крутить в руках ляльку Катрін з "Матінки Кураж", прем’єра якої за Брехтівською п’єсою, наново перекладеною Жаданом, мала відбутися наприкінці лютого 2022-го: "Усе, що ми казали про любов, воно таке маленьке було. Нам ще треба зрозуміти, що таке любов узагалі".

Ніна Хижна, режисерка й перфомерка театру "Нафта", доповнює: "Наша вистава про екоцид теж є виставою про любов". Вистава, до речі, називається "Оргія кіборгів".